Роль Харківського університету у відродженецькому процесі ХІХ ст.

Колонізаторська політика російського царизму викликала в українському суспільстві наприкінці XVIII — на початку XIX ст. все більше зростаючий спротив. Про це свідчили події та процеси українського національно-культурного відродження XIX — початку XX ст.

Колискою цього відродження стала Слобожанщина, де з ініціативи української інтелігенції, підтриманої громадською думкою і коштами людей усіх станів, 1805 р. в Харкові було відкрито університет. Це був на той час єдиний вищий навчальний заклад на українських землях, що перебували в складі Російської імперії. Харківський університет став не лише науково-освітнім центром, а й охоронцем та провідником української культури. За перші півсотні літ існування вищу освіту в ньому здобули до 2800 осіб.

При університеті було відкрито друкарню і книгарню, видавались газети, альманахи, часописи. Ці видання висвітлювали не тільки поточне соціально-економічне і політичне життя регіону, а й історичне минуле українського народу, самобутність української культури. Девізом першого в Україні масового часопису «Украинский вестник», що видавався в Харкові з 1816 по 1819 рік, було проголошено: «Сприяти всебічному піднесенню науки і літератури». Часопис популяризував знання з історії, етнографії, географії України, виховував шанобливе ставлення до національної культури, закликав якнайширше впроваджувати українську мову на сторінках друкованих видань.

«Украинский вестник» першим започаткував друкування українською мовою. Зокрема, професор (пізніше — ректор) Харківського університету Петро Гулак-Артемовський друкував тут українською мовою свої поетичні та літературні твори.

Під впливом повстання декабристів на початку 1826 р. у Харківському університеті виник таємний політичний гурток, членами якого було 20 студентів, службовців, офіцерів. Вони читали і поширювали революційні твори, що закликали до повалення самодержавства. Але врешті й ці осередки вільнодумства було розгромлено, а їхні учасники потрапили під суворий нагляд поліції і втратили можливість працювати та навчатися.

В середині 19 ст. тут велися дослідження народного побуту, історії і мови, починалася літературна діяльність і україномовний театр, до чого багато спричинився університет. У другій половині 19 ст. Харківське Історично-Філологічне Товариство широко розвинуло дослідження історії і побуту Слобідської України та Гетьманщини. Студенти об'єднувалися в українські громади, з участю Потебні, Мови-Лиманського та інших, висуваючи також політичні вимоги українського руху. З ініціативи професорів (Сумцова, Багалія, А. Зайкевича) рада професорів університету висловилася проти цензури українських видань («Записка по вопросу о цензуре книг на малорусском языке»). 1906 надано почесні докторати М. Грушевському й І. Франкові, а 1910 — О. Єфименко. 1907 Сумцов, Багалій і Халанський почали викладати лекції з народної словесності, історії України й мовознавства українською мовою.

Університет вписав багато яскравих сторінок в історію українського національного відродження ХІХ–ХХ ст., дав потужний імпульс перетворенню Харкова на крупний науковий і культурний центр, освітянську столицю України, по праву займає вищі шаблі всеукраїнських рейтингів серед класичних університетів і добре відомий далеко за межами України.

Історія Харківського національного університету є невід’ємною частиною інтелектуальної, культурної та духовної історії України. З Харківським університетом пов’язані імена таких усесвітньо відомих учених, науковців та просвітителів, як П.П.Гулак-Артемовський, О.М.Ляпунов, М.І.Костомаров, М.П.Барабашов, М.М.Бекетов, Д.І.Багалій, А.М.Краснов, М.В.Остроградський, В.А.Стеклов, О.О.Потебня, О.В.Погорєлов та багато-багато інших.

42. Початки галицького відродження. Творчість Маркіяна Шашкевича. "Руська трійця", "Русалка Дністровая".

Упродовж першого, фольклорно-етнографічного етапу національного руху закладаються підмурки національної ідентичності народу.Історичні дослідження посідали в цьому процесі вирішальне місце. Історію Галичини та її корінного населення дослідив Денис Зубрицький. Серед його головних праць були «Опис історії народу руського» та «Історія Галицько-руського князівства». У цих та інших працях дослідник довів, що саме русини є корінним населенням Східної Галичини, частиною українського народу, більшість якого живе далі на схід.

«Руська трійця» (1834—1837 рр.) — галицьке літературне угруповання, очолюване М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем, що розпочало на Зх Укр Зем нац-культ відродж.

Породжене в добу романтизму, воно мало виразно слов'янофільський і будительсько-демократичний характер. Його девізом були слова: «Світи, зоре, на все поле, поки місяць зійде».

Члени її «ходили в народ», записували народні пісні, оповіді, приказки та вислови. Цікаву подорож Галичиною та Буковиною здійснив Я. Головацький. Закарпаттям подорожував І. Вагилевич, який проводив агітаційну роботу серед селян, закликаючи їх боротися за свої права. За це його заарештували і заборонили з'являтися в Закарпатті.

Навколо «Руської трійці» об'єднувалася молодь, що прагнула працювати для добра свого народу. Учасники угрупування твердили, що «русини» Галичини, Буковини й Закарпаття є частиною українського народу, який має свою історію, мову й культуру.

Захоплені народною творчістю та героїчним минулим українців і перебуваючи під впливом творів передових слов'янських діячів, «трійчани» укладають першу рукописну збірку поезії «Син Русі».

У 1834 р. «Руська трійця» робить спробу видати фольклорно-літературну збірку «Зоря», в якій збиралися надрукувати народні пісні, твори членів гурту, матеріали, що засуджували іноземне гноблення і прославляли героїчну боротьбу українців за своє визволення. Проте цензура заборонила її публікацію, а упорядників збірки поліція взяла під пильний нагляд.

Істотною заслугою «Руської трійці» було видання альманаху «Русалка Дністровая».Гурток «Руська трійця» припинив свою діяльність 1843 р. після смерті М. Шашкевича.

Саме діяльність трійчан спричинила те, що народна мова русинівпоступово набула рис літературної української мови і стала впроваджуватись у повсякденний вжиток.Мету своєї діяльності члени гуртка вбачали також у тому, щоб запровадити українську мову в усі сфери життя. Рубіжною подією в цьому став виступ М.Шашкевича 1836 р. Аби довести, що українською мовою можна проголошувати філософські та релігійні ідеї, він уперше в історії Східної Галичини проголосив рідною мовою промову в музеї семінарії перед представниками духовної влади і гістьми.

«Руса́лка Дністро́вая» — перший західноукраїнський альманах, виданий у м. Буда в 1837 році.У передмові до «Русалки Дністрової» підкреслена краса української народної мови та народної словесності і поданий список найбільш важливих наддніпрянських літературних і фольклорних видань того часу. Після передмови М. Шашкевича матеріал розташований у чотирьох частинах:

• Фольклористична частина «Пісні народні» відкривалася науковою розвідкою І. Вагилевича «Передговор к народним русским пісням», за якою подавалися зразки дум, обрядових, історичних та ліро-епічних пісень, записаних у різних районах краю.

• Оригінальні твори видавців складали другу частину — «Складання», куди ввійшли ліричні поезії М. Шашкевича («Згадка», «Погоня», «Розпука», «Веснівка», «Туга за милою», «Сумрак вечерний»), його ж оповідна казка «Олена», дві поеми («Мадей» та «Жулин і Калина») І. Вагилевича і наслідування народної пісні «Два віночки» Я. Головацького.

• Третій розділ — «Переводи» — подав сербські народні пісні у перекладах М. Шашкевича і Я. Головацького та уривок із чеського «Краледвірського рукопису».

• В історико-літературному розділі «Старина» (з передмовою М. Шашкевича) опубліковані історичні та фольклорні твори, діловий документ та бібліографічну відомість про слов'янські й українські рукописи, що зберігаються в Онуфріївському василіанському монастирі Львова. Тут же — критична рецензія М. Шашкевича на етнографічну розвідку Й. Лозинського «Рускоє весілє».

Альманах «Русалка Дністровая» вийшов замість приготованого 1834, але забороненого віденською цензурою (на основі думки церковної влади у Львові) збірки «Зоря». Альманах і його видавці зазнали переслідувань місцевих церковних і світських властей. Із 1000 надрукованих примірників «Русалки Дністрової» 800 сконфіскувала львівська поліція.

Девізом книги стали слова Я. Коллара: «Не тоді, коли очі сумні, а коли руки дільні, розцвітає надія». Своїм поворотом до народної мови й уведеним її упорядниками правописом «Русалка Дністровая» мала великий вплив на українське національне відродження і на розвиток української літератури в Галичині. «Русалка Дністровая» була передрукована 1910-го року в Тернополі й офсетом у Києві та у Філадельфії (1961).Шашкевич, поетична спадщина: Перший опублікований вірш Шашкевича «Голос галичан» з'явився в 1835 р. Не враховуючи декількох інтимно-ліричних поезій («До милої», «Туга за минулим», «Думка»), Шашкевич писав переважно вірші патріотичного характеру («Руська мова», «Дайте руки», «Слово до чтителей руського язика», «Побратим», «Лиха доля» та ін.), також на історичні теми: «Хмельницького обступлення Львова», «О Наливайку», «Болеслав Кривоустий».