Неповна зайнятість та рівень безробіття. Вплив безробіття на обсяг виробництва.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Неповна зайнятість та рівень безробіття. Вплив безробіття на обсяг виробництва.



Зайнятість – це втягування економічних ресурсів в процес суспільного вир-ва. Повна зайнятість – означає, що економічні ресурси використовують всі свої ресурси. Неповна зайнятість – х-ся безробіттям, неповним обсягом вир-ва. Існують різноманітні причини неповної зайнятості трудових ресурсів. Одна з них - динаміка нагромадження капіталу. Діалектика нагромадження капіталу зумовлює зростання потреби в праці, адже масштаби виробництва невпинно збільшуються.

Таким чином, у кожний даний момент на ринку праці є певна кількість продавців робочої сили різноманітних професій і кваліфікації, з одного боку, і вільних робочих місць – з іншого. Якщо кількість бажаючих продати свою робочу силу перевищить кількість незайнятих робочих місць, то виникає неповна зайнятість.

Зайнятість населення х-ся рівнем безробіття. Рівень безробіття характеризується незадоволеним попитом на робочі місця. Проте він не дає повного уявлення про ситуацію в сфері зайнятості. Недоліком цього показника, з одного боку, є те, що часткова зайнятість, а також не включення до нього тих, хто втратив надію на отримання роботи, знижує фактичний рівень. Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до чисельності робочої сили. РБ=БР/rрс*100%, де РБ- рівень безробіття, БР- кількість безробітних, rр- чисельність робочої сили. Рівень зайнятості визначається як частка від ділення числа зайнятих до чисельності населення у віці від 16 р. і старше. Рівень зайнятості = Зайняті/ Особи у віці від 16р. і старше*100%.

Реальний обсяг виробництва, при якому норма безробіття знаходиться на природному рівні, називають природним рівнем реального обсягу виробництва.

Якщо в результаті циклічного розширення величина реального обсягу виробництва піднімається вище свого природного рівня, то виявляється тенденція зниження норми безробіття нижче свого природного значення. Причина, що пояснює дане явище, очевидна: щоб зробити додатковий продукт, потрібно більша кількість робочої сили. Аналогічним образом, коли в результаті стиску величина реального виробництва опускається нижче природного рівня, норма безробіття перевищує своє природне значення, тому що попит на робочу силу падає.

Однак взаємозв'язок між змінами реального обсягу виробництва і норми безробіття не можна виразити простим співвідношенням один до одному, як це мається на увазі припущенням, що “більший обсяг виробництва вимагає більшої робочої сили”. Ситуація, що має місце в дійсності, може бути описана відповідно до емпірично встановленого співвідношення: при кожнім збільшенні реального обсягу виробництва на 2% понад свій природний рівень норма безробіття має тенденцію знижуватися на один процентний пункт, а при зниженні реального обсягу виробництва на кожні 2% нижче свого природного рівня виявляється тенденція росту норми безробіття на один процентний пункт. Це співвідношення відоме як закон Оукена.

 

Методи грошово-кредитної політики та їх зміст.

Основною метою проведення грошово-кредитної політики держави є реалізація системи заходів у сферах грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції, забезпечення зайнятості та вирівнювання платіжного балансу. Грошово-кредитна політика є оперативним і гнучким доповненням політики бюджетної. Світова практика свідчить, що за її допомогою держава впливає на грошову масу та відсоткові ставки, а вони, відповідно, - на споживчий та інвестиційний попит. Грошово-кредитна політика ґрунтується на принципах монетаризму і має низку переваг над фіскальною політикою. Негативні моменти полягають у тому, що ця політика непрямо впливає на комерційні банки з метою регулювання динаміки пропозиції грошей, а тому не може безпосередньо змусити їх зменшувати чи збільшувати кредити. Цілі грошово-кредитної політики визначаються залежно від рівня розвитку економічних взаємовідносин у державі. їх можна поділити на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні.

Стратегічні - це ключові цілі в загальнодержавній економічній політиці: зростання зайнятості, збалансування платіжного балансу, зростання виробництва, забезпечення стабільності цін і т. ін.

Проміжні цілі грошово-кредитної політики - це зміни в певних економічних процесах, які мають сприяти досягненню стратегічних цілей. Так, якщо метою загальнодержавної економічної політики визначено економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною метою в цьому разі має бути пожвавлення економічної кон'юнктури. Проміжні цілі доповнюють стратегічні та конкретизують їх.

Особливістю проміжних цілей є їхня дія протягом тривалого періоду, впродовж якого може бути доведено їхню ефективність. Наприклад, активізація кон'юнктури ринку шляхом зростання грошової маси або зниження відсоткових ставок у короткостроковому періоді можуть спричинити зростання попиту й цін і лише за умови, що ці заходи активізують інвестиційні процеси, зростання виробництва. Можливо також забезпечити збільшення пропозиції, що, в свою чергу, має зупинити зростання цін і стабілізувати їх, але для цього необхідно тривалий період часу.

Тактичні цілі полягають у регулюванні ключових економічних змінних через банківську систему на основі управління грошовою масою, відсотковою ставкою, валютним курсом тощо і забезпечують досягнення проміжних цілей.

Основними ознаками тактичних цілей є короткостроковість їхньої дії, реалізація їх виключно оперативними заходами центрального банку та багатоаспектність. Ці особливості значно ускладнюють вибір методів та механізмів реалізації тактичних цілей грошово-кредитної політики держави.

Якщо зміна грошової маси впливає на зміну сукупного попиту і макроекономічні показники, то зміни відсоткової ставки та валютного курсу можуть вплинути не тільки на сукупний попит, а й на інтереси окремих економічних суб'єктів і зумовити суттєві структурні зміни в економіці.

У зв'язку з цим виконання основних регулятивних завдань залежить від правильного поєднання тактичних цілей. Наприклад, через зміну відсоткової ставки та валютного курсу можна нейтралізувати інфляційний тиск від зростання грошової маси в обігу.

У XIX ст. в умовах золотого стандарту коригування внутрішніх товарних цін і валютних курсів відбувалося автоматично шляхом переміщення золота й короткострокових капіталів між окремими країнами, а всередині країни емісія грошей регулювалася золотим запасом центрального банку. Тому серед методів грошово-кредитного регулювання переважала облікова політика, спрямована на стримування відпливу золота за межі країни. У 20-30-х роках XX ст. грошово-кредитна політика була зосереджена на внутрішніх господарських проблемах окремих країн. У зв'язку з переходом від золотого монометалізму до системи нерозмінних кредитних грошей значно зросла можливість центральних банків впливати на емісію грошей та експансію банківського кредиту, що й дало поштовх розвитку монетарних теорій економічних циклів.

В основу реалізації грошово-кредитної політики багатьох країн було покладено так званий принцип компенсаційного регулювання, який базується на поєднанні двох протилежних комплексів заходів, що застосовуються на різних фазах економічного циклу. Це політика грошово-кредитної рестрикції (політика "дорогих грошей"), яка полягає в обмеженні кредитних операцій, підвищенні відсоткових ставок, зменшенні грошової маси в обігу тощо, та політика грошово-кредитної експансії (політика "дешевих грошей"), що ґрунтується на використанні тих же засобів, але протилежного спрямування (зниження відсоткових ставок, стимулювання кредитних операцій, зниження норм обов'язкового резервування, купівля центральним банком у комерційних банків державних цінних паперів тощо). Перший комплекс заходів застосовують з метою зниження попиту на гроші у фазі пожвавлення, а другий - з метою підвищення попиту на гроші в кризовій фазі економічного циклу.

Вибір методів та інструментів грошово-кредитної політики має бути прерогативою центрального банку, тобто відмінність стратегічних і проміжних цілей грошово-кредитної політики від тактичних має полягати в тому, що тактичні цілі реалізує саме центральний банк держави.

 

 

80.Рецесійний розрив та методи його усунення.

Рецесійний розрив – величина, на яку повинен зрости сукупний попит (сукупні витрати), щоб підвищити рівноважний ВНП до неінфляційного рівня повної зайнятост умовах неповної зайнятості, якщо сукуп.видатків не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, то в економіці виникає рецесійний розрив.

Як бачимо, потенційному ВВП (Yp) відп.видатки на рівні Е2. Але фактично економіка витрачає Е1, що менше Е2. тому факт.ВВП (Y) менше потенц.ВВП: Y<Yр. Графічно рецес.розрив – відстань по вертикалі між лініями Е1 і Е2. кількісно – це величина, на яку сукуп.видатки мають початково зрости ( ), щоб факт.ВВП збільшився до потенц.рівня.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.130.97 (0.007 с.)