Ринок праці. Попит і пропозиція на ринку праці.

На ринку праці домогосподарства у ролі найманих робітників пропонують свою робочу силу, а підприємці як роботодавці задовольняють свій попит у робочій силі. Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили формується зарплата і певний рівень безробіття. Існує кілька теорій, які по різному пояснюють механізм функціонування ринку праці.

Згідно з класичною теорією зарплата є основним регулятором ринку праці, а попит і пропозиція є високо еластичними щодо зарплати. Це означає, що в умовах зростання зарплати попит скорочується, а пропозиція збільшується, і навпаки.

Початкова рівновага між попитом і пропозицією на робочу силу забезпечується рівноважною зарплатою. Якщо через зовнішні причини зарплата збільшиться, то попит на робочу силу впаде, а її пропозиція збільшиться. Внаслідок цього виникає безробіття. Згідно з класичною теорією причиною його виникнення є надмірна зарплата, але ринок здатний усунути нерівновагу через вплив попиту і пропозиції на зарплату. Недостатній попит і надлишкова пропозиція змусять зарплату знизитися до рівноважного рівня, це відновить рівновагу на ринку праці.

Отже, рівновага на ринку праці за класичною теорією забезпечується автоматично за допомогою гнучкої зарплати. Як показує практика зниженню зарплати протистоять робітники та профспілки, роботодавці теж не завжди зацікавлені у її знижені.

Згідно з кейнсіанською теорією завжди існує вимушене безробіття, причина – недостатність сукупного попиту, тому фактичний ВВП менший за потенційний, і безробіття перевищує природну норму. Зарплата у короткостроковому періоді не є гнучкою, особливо в бік зниження, тому ринок не має механізмів, які б швидко усували безробіття і забезпечували повну зайнятість. Вирішується проблема лише в результаті державного включення в економіку через проведення політики стимулювання сукупного попиту. Це усуває вимушене безробіття.

Теорія гнучкого ринку праці визначає, що причиною безробіття є не загальний спад виробництва, а не гнучкість ринку праці: високе безробіття виникає через невідповідність між попитом і пропозицією на ринку праці стосовно професій, кваліфікацій робочої сили; між територіальним розміщенням вільних робочих місць та незайнятою робочою силою. Для усунення цієї невідповідності пропонується використовувати різні механізми: мобільність служб зайнятості, інфляція, забезпечення перекваліфікації… Головною умовою ефективного функціонування ринку праці є поєднання ринкового механізму з державним регулюванням.

 

Класична теорія макроекономічного регулювання.

Класична теорія історично склалась першою. Її видатні представники А.Смітт, Д.Рікардо, Дж.Міль, Жан Батіст Сей, А.Маршалл, А.Пігу, Л.Вальрас, В.Парето.

Суть: прихильники класичної теорії вважають, що ринковий механізм здатний автоматично забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в економіку і повна зайнятість є нормою для економіки з ринковими відносинами.

Класики визнають, що інколи на економіку можуть впливати зовнішні фактори (війни, політика, посуха, біржові крахи…), які тимчасово виводять економіку зі стану повної зайнятості, але класична теорія вважає, що здатність ринку до саморегулювання є достатньою, щоб через деякий час відновити в економіці рівень виробництва, який відповідає умовам повної зайнятості.

Згідно з класичною теорією механізм ринкового саморегулювання склад. з декількох основних елементів:

1.обсяг сукупних витрат, як правило, достатній для виробництва потенційного ВВП, це підтверджує закон Сея, згідно з яким процес виробництва товарів створює дохід, що дорівнює вартості вироблених товарів; товарна пропозиція породжує рівний собі попит. Закон Сея спирається на передумову, що весь дохід отриманий виробниками товарів витрачається на закупівлю інших товарів. В дійсності ж доходи і витрати не співпадають, адже існують заощадження, і як результат цього виробництва не дорівнює споживанню, пропозиція не дорівнює попиту, сукупні витрати недостатні для закупівлі виробленого ВВП, це може призвести до неповної зайнятості.

2.прихильники класичної теорії визнають дестабілізуючий вплив заощаджень на рівновагу між доходами і витратами, але вважають, що ринковий механізм здатний швидко ліквідувати дисбаланс, що спричиняє заощадження через взаємодію між товарними і грошовими ринками. Заощадження повертаються на товарний ринок у вигляді інвестицій. Баланс між потоками інвестицій в економіку та заощадженнями забезпечуються грошовим ринком, через коливання відсоткової ставки.

3.третій елемент класичної теорії – високий регулюючий потенціал таких гнучких елементів як ціна і зарплата. Класики стверджують, що обсяг сукупної пропозиції (ВВП) залежить не лише від величини сукупних витрат, але і від рівня товарних цін. Вони припускають, що в деяких випадках відсоткова ставка не здатна привести у відповідність заощадження населення та інвестиції підприємств, але падіння сукупних витрат, може компенсуватися пропорційним зниженням цін.

Таким чином, певні механізми (2,3) здатні автоматично підтримувати потрібні пропорції і повну зайнятість. В державному втручанні в економіку не має необхідності.

 

Темпи зростання та приросту ВВП.

Економічний ріст, чи динаміка ВВП оцінюється за допомогою індексів і темпів росту і приросту. Використовується кілька різновидів цих показників:

• Темпи (індекси) росту і приросту до базисного року;

• Ланцюгові темпи (індекси) росту і приросту до попереднього року;

• Середньорічні темпи росту і приросту за період.

Для аналізу динаміки реального ВВП застосовують такі показники, як абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту.

Абсолютний приріст реального ВВП показує, на скільки його обсяги в поточному періоді відрізняються від обсягів базового періоду. Абсолютний приріст реального ВВП дорівнює його обсягові у звітному періоді мінус обсяг продукту базового періоду
Темп (індекс) зростання (Тзр) показує, у скільки разів (чи відсотків) реальний ВВП поточного періоду відрізняється від ВВП базового періоду:

Тзр = ВВП поточного періоду / ВВП базового періоду

Якщо одержаний коефіцієнт темпу зростання (відсоток зростання) буде більшим від одиниці (а індекс – більшим 100%), це означає, що відбулося зростання ВВП за цей період; коли ж він дорівнює одиниці, то не відбулося ані зростання, ані спаду, тобто обсяги ВВП не змінилися; якщо ж цей коефіцієнт буде меншим від одиниці (а індекс – меншим 100%), то це свідчить про наявність економічного спаду.

Темпи росту і приросту виражаються у відсотках, а індекси – у співвідношенні до одиниці. Щоб перейти від ланцюгових показників до базового треба перемножити ланцюгові індекси.

Щоб визначити індекс росту за весь період, тобто в третьому році до базового, необхідно перемножити три ланцюгових індекси.

Для визначення середньорічних темпів росту чи приросту за період треба знайти корінь ступеня

t – 1, (де t – число років часового ряду) з індексу росту до базисного року, тобто відношення ВВП у році t до ВВП у базовому році.

Високими вважаються середньорічні темпи приросту, що перевищують 7-8% за період. Нормальними можна вважати темпи приросту в 4-6%, помірними 2-3%, низькими – близько 1%. Нульові темпи означають, що обсяг ВВП не змінився в порівнянні з базисним роком. Якщо виробництво ВВП скорочується, то показник темпів приросту буде негативним.

 

Вплив цін на зростання ВВП.

Макроекономічні показники динамічні, вони можуть змінюватися як за рахунок збільшення (зменшення) маси товарів і послуг, так і за рахунок підвищення (зниження) їх цін. При аналізі динаміки ВВП можна розмежувати вплив обох чинників і визначити, на скільки в дійсності зросло
виробництво товарів і послуг, незалежно від змін загального рівня цін. Для отримання реальних результатів робиться переобчислення всієї виробленої за рік продукції за цінами базового періоду. Базова ціна – це ціна певного періоду, яка приймається за незмінну, і на базі якої робляться порівняння реального випуску товару чи послуги в грошовому виразі.

Використання цін базового періоду (незмінних цін) дозволяє зробити кількісні порівняння обсягів продукції у різні періоди часу, тому що вони стають співставними. Для розрахунку ВВП у співставних цінах необхідно взяти ціни певного базового року за постійну величину (100%) і за ними обчислити вартість продукту, виробленого або до цього року, або ж у наступні періоди.

ВВП різних періодів в одних і тих самих постійних цінах стає співставним, і тому можна виявити реальні зміни (зростання або скорочення) в його обсязі (в межах періоду,що аналізується).

Ступінь впливу цінового чинника на ВВП можна визначити, використовуючи показники номінального і реального ВВП.

Номінальний ВВП – це сукупна вартість вироблених товарів і послуг, яка обчислена в цінах, коли даний продукт був вироблений. Розрахований на основі поточних цін, він не враховує зміни в рівні цін, нескоригований на інфляцію (підвищення цін) або дефляцію (зниження цін).
Реальний ж ВВП – вартість вироблених товарів і послуг, яка враховує зміни в рівні цін, тобто скоригована на інфляцію чи дефляцію.

Розраховується реальний ВВП шляхом ділення номінального ВВП на індекс цін:

Реальний ВВП = номінальний ВВП / індекс цін × 100 %

Індекс цін – показник динаміки (рівня) цін, їх загального збільшення або зменшення за певний період часу. Він показує, яким чином змінився рівень цін протягом аналізованого нами періоду, чи відбувалися інфляція або дефляція та які їхні розміри.

Індекс цін є вимірником співвідношення між сукупною поточною ціною певного набору товарів і послуг, який називається ринковим кошиком і сукупною ціною ідентичних або схожих груп товарів і послуг в базовому періоді. Формула індексу цін має такий вигляд:
Індекс цін даному в році = ціна ринкового кошика в даному році / ціна ринкового кошика в базовому році × 100%

Індекс цін за умов інфляції називається дефлятором.

Дефлятор – коефіцієнт, який використовується для переобчислення економічних показників, виміряних в грошах, з метою приведення їх до рівня цін попереднього періоду.
Дефлятор ВВП розраховується на основі співвідношення між номінальним і реальним валовим внутрішнім продуктом:

Дефлятор = номінальний ВВП / реальний ВВП × 100 %

Він показує зміну ВВП за рахунок зміни рівня цін.