Роль окремих міжнародних організацій у системі міжнародних економічних відносин

Характерною рисою сучасного світового співтовариства є глобалізація міжнародних економічних відносин, а також взаємозалежність їх учасників Нині у світі нараховується понад 4 тис. міжнародних організацій, з яких понад 300 — міжурядові. Міжнародні економічні організації (МЕО) є різновидом міжнародних організацій і інституційними механізмами координації та регулювання співробітництва практично в усіх галузях міжнародних економічних відносин. Зазначена роль МЕО робить співробітництво з ними одним із головних чинників, який є об’єктивно необхідним для реалізації як завдання, встановленого в Основних напрямах, так і економічного розвитку нашої країни в цілому.Один з ефективних шляхів побудови багатостороннього економічного співробітництва — створення міжнародних економічних організацій, покликаних сприяти укладенню багатосторонніх договорів, формуванню міжнародних механізмів з нагляду і контролю за їх виконанням, розробленню та встановленню норм, спрямованих на правове регулювання міжнародних економічних відносин, та ін.

24 жовтня 1945 р. була створена міжнародна, міждержавна організація — Організація Об’єднаних Націй, основними цілями якої є підтримання міжнародного миру і безпеки, розвиток дружніх відносин на основі поважання принципу рівноправності і самовизначення народів, здійснення міжнародного співробітництва в розв’язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру. Отже, система ООН докладають єдиних¾ сама Організація та різні, пов’язані з нею організації ¾ глобальних зусиль, направлених на економічний та соціальний розвиток країн, що розвиваються. Механізмами надання допомоги є програми, міжнародні конференції та широкий спектр інших заходів, які забезпечують вирішення проблем всебічного розвитку до здійснення конкретних проектів в окремих галузях.Певну роль у розвитку міжнародного економічного співробітництва в окремих напрямах відіграють міжнародні та регіональні міжурядові галузеві організації, зокрема Продовольча і сільськогосподарська організація ООН, Всесвітня поштова спілка, Організація міжнародної цивільної авіації, Міжурядова морська консультативна організація, Міжнародний банк економічного співробітництва та ін. Усі названі організації наділені міжнародною правосуб’єктністю і відіграють значну роль в організації і здійсненні міжнародного економічного співробітництва. Створені на основі міжнародних договорів, вони у межах своєї діяльності обговорюють різноманітні економічні проблеми, розробляють і приймають нормативні акти та окремі норми міжнародного економічного права.Міжнародні організації, в тому числі економічні, бувають: організація (Організація Об’єднаних Націй, Організація з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнарод­на організація цивільної авіації, Міжнародна морська організація), союз (Всесвітній поштовий союз, Міжнародний союз електрозв’язку), спілка (Міжнародна спілка автомобільного транспорту, Європейська телерадіомовна спілка), фонд (Міжнародний валютний фонд), центр (Міжнародний торговий центр), рада (Рада Європи), банк (Міжнародний банк реконструкції та розвитку), комісія (Міжнародна електротехнічна комісія, Дунайська комісіятощо.

 

Економічне зростання і економічний розвиток.

Екон.зростання –це: 1)збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим; 2)збільшення кількості товарів і послуг, що створює національна ек-ка. Осн.показниками ек.зростання є: абсолютне збільшення продукту,темпи приросту ВНП,зниження цін на товари і послуги,стабільність курсу нац. ек. Макроекономічні фактори ек.зростання можуть бути поділені на три групи: 1.Фактори пропозиції: к-ть і якість природних ресурсів, к-ть і якість труд.ресурсів, обсяг сон.капіталу, наук-техн.прогрес. Саме ці фактори визначають спроможність до ек.зростання. 2. Фактори попиту: для реалізації зростаючого вир-ва потенціалу в економіці треба забезпечити повне вик-ня збільшених обсягів всіх ресурсів. А це потребує підвищення рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту. 3. Фактори ефективності передбачає, що нац. ек. продукує товари і послуги з найнижчими витратами (виробнича ефективність) і ресурси спрямовуються на виробництво найцінніших для суспільства життєвих благ (розподільча ефективність).

 

Перспективи вступу України в ЄС та ЄЕП.

Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин.Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС. Співробітництво України з Європейським Союзом необхідне для технологічного оновлення українського виробництва. Виробничі технології українських підприємств відстають від тих, що їх використовують передові європейські країни, Україна не має капіталу, необхідного для модернізації наявних та створення нових сучасних підприємств.Розвиток співробітництва з ЄС сприятиме повнішому використанню потенціалу України як транзитної держави, що означає збільшення надходжень від експорту транспортних послуг та розвиток відповідних галузей промисловості.

Участь України в ЄЕП пояснюється, напевно, її прагненням поглибити співробітництво на пострадянському просторі. Ця взаємодія насамперед має набути форми повномасштабної зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень. ЗВТ спрямована на досягнення таких цілей України: · скасування російського експортного мита і ПДВ на нафту й газ;· реалізація російських енергоносіїв Україні за внутрішньоросійськими цінами;· створення „єдиного енергетичного простору”, що передбачає формування стратегічних енергетичних запасів країн-учасниць;· отримання повнішого доступу на російський ринок через скасування торговельних бар’єрів; · скасування російських антидемпінгових заходів щодо українських товарів, імпортних квот на металопродукцію та деякі інші товарні групи;· зростання взаємної торгівлі країн – учасниць Угоди.

 

 

Теоретичні засади макроекономіки: класична та кейнсіанська теорії.

Класична теорія історично склалася першою. Її видатними предст є А. Смітт, Д. Рікардо, Д. Міль, А. Маршал, В. Парето.Прихильники класичної теорії вважають, що ринковий механізм здатний автоматично забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в економіку і повна зайнятість є нормою для ек з ринковими відносинами. Класики визнають, що інколи на ек можуть впливати зовнішні фактори (війна, політика,посуха), які тимчасово виводять ек зі стану повної зайнятості, але класична теорія вважає, що здатність ринку до саморегулювання є достатньою, щоб через деякий час відновити в ек рівень виробництва, який відповідає умовам повної зайнятості. Кейнсіанська теорія -т., згідно з якою капіталістична ек сама по собі не може забезпечити використання своїх ресурсів і для досягнення певної їх зайнятості можна застосовувати фіскальну і кредитно-грошову політику. Прихильники кейнсіанської т стверджують, що завдяки ринковим регуляторам ек може бути врівноважена, можна досягти рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією, але водночас може існувати неповна зайнятість, вимушене безробіття та високий рівень інфляції. Повна зайнятість лише за рахунок ринкових регуляторів-не закономірність, а випадковість.

 

Державне регулювання ЗЕД.

До основних елементів зовн. ек. політики відносяться наступні: торговельна пол., валютна пол., пол. іноземного інвестування. Головну роль в ЗЕ пол. відіграє торговельна пол. Виділяють два її види: 1)протекціонізм-пол, спрямована на захист нац ек від іноземної конкуренції. Вона реалізується через фінансову підтримку нац виробництва, стимулювання експорту, обмеження імпорту. 2)вільна торгівля-торгівля без обмежень, тобто без державного втручання. Вона стимулює конкуренцію та обмежує монополію. В умовах змішаної зовнішньоторгівельної пол. значну роль відіграє держава.В своїй діяльності вона спирається на систему інструментів:1.Митні засоби.Розрізняють імпортне(ввізне) та експортне(вивізне) мито. Ними обкладаються окремі товари за їх перевезення через кордон країни. 2. Немитні заходи та засоби.До них відносять різноманітні адміністративні та економічні методи прямого або непрямого впливу на зовнішню торгівлю.Серед них:квотування, тобто коли встановлення квоти на експорт або імпорт здійснюються за ліцензіями, які видаються відповідними державними установами.