Рівноважний ВВП в умовах неповної та повної зайнятості.

Рівноважний ВВП в умовах неповної та повної зайнятості.

Рівновага в економіці може забезпечитись за різних умов: при повній зайнятості або наповній, на інфляційній або неінфляційній основі. Рівновага в економіці не гарантує такого рівня сукупних витрат за якого економіка може перебувати в стані повної зайнятості і без інфляції.Але саме в цьому стані економіка працює найефективніше.

В умовах неповної зайнятості населення, сукупні витрати, як, правило, менші від потенційних. Тому ВВП фактичний менший від ВВП потенційного, тобто в економіці спостерігається дефіцит витрат, тобто обсяг витрат є недостатнім, щоб забезпечувати максимальне виробництво. Така ситуація називається рецесійним розривом – це така величина, на яку фактичні витрати повинні збільшитись, щоб забезпечити ВВП потенційне. Інфляційний розрив – величина на яку фактичні сукупні витрати повинні зменшитись, щоб усунути інфляційний надлишок за умови повної зайнятості.

 

Інвестиції та фактори інвестування.

Інвестиції— всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших ви­дів діяльності, у результаті якої створюється прибуток або дося­гається соціальний ефект:

- валові інвестиції-характеризують загальний обсяг інвестицій­них коштів у певному періоді, спрямованих на відтворення (нове будівництво, реконструкція, розширення, придбання засобів ви­робництва), приріст товарно-матеріальних запасів, а також на під тримання діючих потужностей;

- чисті інвестиціїє вкладенням коштів у виробничі фонди, що заново створюються, та виробничий апарат, що відновлюються. Вони дорівнюють сумі валових інвестицій, зменшеній на суму амортизаційних відрахувань у певному періоді.

Фактори інвестування:

-Рівень заощаджень в доходах населення. В умовах низьких доходів на душу населення основна їх частина використовується на споживання. Із зростанням доходів збільшується їх частка, що спрямовується на заощадження, які є джерелом інвестиційних ре­сурсів. Спостерігається пряма залежність між рівнем заощаджень і обсягом інвестицій.

-Норма дохідності інвестицій. Прибуток є основним мотивом інвестування, тому чим вища норма дохідності очікується, тим біільш привабливими будуть вкладення..

-Ставка банківського процента. Якщо очікувана норма чистого прибутку перевищує ставку банківського процента, то за по­дібних умов інвестування буде ефективним, і навпаки. Така зале­жність є зворотною.

-Податкова політика. При збільшенні рівня податкового тис­ку зменшується попит на інвестиції..

- темп інфляції. Чим вищий цей показник, тим більше буде знецінюватись цей прибуток від інвестицій і відповідно буде менше стимулів для нарощування обсягів інвестицій.

У процесі інвестиційної діяльності важливим є фактор часу. Ін­вестору необхідно співставляти час інвестування і час отримання прибутку або соціального ефекту.

 

Структура економічного циклу.

Економічний цикли - це послідовність піднесення і спадів економічної активності протягом кількох років. Вони викликані об’єктивною необхідністю заміни основного капіталу.

Економічний цикл складається з 4 фаз:

1 фаза - криза – головна фаза циклу. ЇЇ функція полягає у встановлені порушеної рівноваги між основними пропорціями економіки. Вона розпочинається труднощами збуту продукції спочатку у оптовій, а потім в роздрібній торгівлі;

2 фаза – депресія – фаза циклу, яка проявляється у застої виробництва. Поступово реалізуються товарні запаси, рівень безробіття залишається високим, але й на деякий час стабільним. Готуються умови для пожвавлення виробничої діяльності.

3 фаза – пожвавлення – розпочинається з невеликого зростання обсягів виробництва, помітного скорочення безробіття, замінюється стара техніка.

4 фаза – піднесення – виробництво перевищує рівень попереднього циклу і зростає високими темпами, зростає зайнятість, розпочинається швидке економічне зростання.

 

Джерела економічного зростання в моделях Харрода-Домара та Солоу.

Модель Харрода-Домара пояснює економічне зростання нагромадженням запасу капіталу, який зростає із збільшенням чистих інвестицій. Останні визначаються як такі, що залежать від заощаджень. Основні характеристики моделі: a) в ній приймається, що зростання капіталу і праці відбувається пропорційно; b) вона не враховує технологічних змін; c) ключовим елементом моделі вважається гранична схильність до заощаджень. Умоделі Харрода-Домара зростання розглядається як функція заощадження та ефективності капіталовкладень. Модель економічного зростання Солоу враховує вплив трьох чинників: капіталоозброєності праці, яка, в свою чергу, формується під впливом інвестицій (заощаджень) та вибуття (амортизації) капіталу, зростання населення та технологічного прогресу. За моделлю Солоу, існує стійкий рівень капіталоозброєності, або певний стан рівноваги, що визначає економічну динаміку. Ключовим елементом економічного зростання є заощадження. Проте і вони не можуть бути джерелом постійного зростання, оскільки обмежують споживання.

 

Торії економічного зростання: маржиналізм та структуралізм

Економічне зростання- це збільшення кількості товарів і послуг, які продукує національній економіці.

У теорії для пояснення впливу чинників економічного зростання сформувалися два підходи: маржиналістський та структуралістський. Маржиналістський назив. Підхід неокласичної школи, який ґрунтується на ідеї граничної продуктивності різних чинників в-ва. Ця ідея дає змогу визначити граничний внесок капіталу, праці, землі у продукт націонал. в-ва. Якщо за умови незмінності інших чинників, один із чинників збільшити на 1%, то збільшення (зменшення) ВНП на певний відсоток і визначатиме внесок цього змінюваного чинника у зростання.Ця теорія належить Едварду Денісону. Він розподілив чинники екон. Зростання на дві групи: 1).Фізичні (праця, капітал)-досліджуючи вплив праці, він урахував к-ть робітників, середнє число відпрацьованих год., рівень освіти і професійну підготовку.Для визначення капіталу враховувались рівень технічного обладнання, будівлі, запаси. 2).Інші чинники- до них віднесено все, що пов’язане із зростанням продуктивності. Структуралістський підхід до аналізу чинників екон. Зростання виник як критичнв реакція на тлумачення Денісона.Він усвідомлював, що реальна ефективність в-ва може бути нижчою, ніж потенціал закладений у фізичних акторах зростання.Щоб запобігти цьому, він пропунував змінювати структуру економіки.Нестабільність економ.зростання, пов’язана із структурою економіки, якраз і лягла в основу структуралістського підходу. Структуралісти обґрунтували існування безпосереднього зв’язку між структурою економіки та темпами економ.зростання. За їхніми уявленнями зростання може бути спричинене зміною структури споживання, галузевої структури. Крім того, зв'язок структури і зростання обопільний: якщо економ. Зростання спричиняє збільшення рівня доходів, то це викликає зміну структури попиту-вона може зумовити зміну структури в-ва, пов’язану із виникненням нових високотехнологічних галузей, наслідком чого стає нове економ. зростання.

 

Зміст кривої Лоренца

Для визначення ступеня нерівності доходів використовується крива Лоренца (мал 1)

Крива Лоренца-крива, яка характеризує фактичний розподіл доходів між домогосподарствами на основі зв’язку між відсотком сімей у складі населення та їх відсотком у сукупному доході.

Теоретична можливість абсолютної рівності розподілу доходів представлена на графіку у вигляді бісектриси, причому координати її точок указують на певний процент сімей, що одержують такий процент доходу; 20% сімей отримують 20% доходу і т.д. Якщо нанести на графік підраховані дані за рік, то одержимо криву Лоренця, що показує фактичний розподіл доходу в країні.Ділянка між лінією що позначає абсолтну рівність на кривій Лоренця, відображає ступінь нерівності доходів. Чим більша ця ділянка, тим більший ступінь нерівності доходів. Ситуація абсолютної нерівності, тобто коли 99% сімей не мають доходу, а 1% - 100% доходу, графічно зображається кривою Лоренца.Причинами нерівності доходів передусім є відмінності у фізичних та розумових здібностях людей, освіті і професійній підготовці, в складі сім’ї та її доходах. Особлива роль у загостренні проблеми економічної нерівності належить фактору володіння власністю – устаткуванням, житлом, землею, акціями чи ін ЦП.За умов диференціації доходів та рівня життя виникає гостра соціальна проблема бідності. Світова практика господарювання показує що лінія бідності значно підвищується завдяки зростанню цін і зовсім не відображає збільшення споживання. Тому проблеми бідності потребують від б.-я. цивілізованої держави проведення політики соціального захисту певних груп населення.

 

Державне регулювання ЗЕД.

До основних елементів зовн. ек. політики відносяться наступні: торговельна пол., валютна пол., пол. іноземного інвестування. Головну роль в ЗЕ пол. відіграє торговельна пол. Виділяють два її види: 1)протекціонізм-пол, спрямована на захист нац ек від іноземної конкуренції. Вона реалізується через фінансову підтримку нац виробництва, стимулювання експорту, обмеження імпорту. 2)вільна торгівля-торгівля без обмежень, тобто без державного втручання. Вона стимулює конкуренцію та обмежує монополію. В умовах змішаної зовнішньоторгівельної пол. значну роль відіграє держава.В своїй діяльності вона спирається на систему інструментів:1.Митні засоби.Розрізняють імпортне(ввізне) та експортне(вивізне) мито. Ними обкладаються окремі товари за їх перевезення через кордон країни. 2. Немитні заходи та засоби.До них відносять різноманітні адміністративні та економічні методи прямого або непрямого впливу на зовнішню торгівлю.Серед них:квотування, тобто коли встановлення квоти на експорт або імпорт здійснюються за ліцензіями, які видаються відповідними державними установами.

 

Вплив цін на зростання ВВП.

Макроекономічні показники динамічні, вони можуть змінюватися як за рахунок збільшення (зменшення) маси товарів і послуг, так і за рахунок підвищення (зниження) їх цін. При аналізі динаміки ВВП можна розмежувати вплив обох чинників і визначити, на скільки в дійсності зросло
виробництво товарів і послуг, незалежно від змін загального рівня цін. Для отримання реальних результатів робиться переобчислення всієї виробленої за рік продукції за цінами базового періоду. Базова ціна – це ціна певного періоду, яка приймається за незмінну, і на базі якої робляться порівняння реального випуску товару чи послуги в грошовому виразі.

Використання цін базового періоду (незмінних цін) дозволяє зробити кількісні порівняння обсягів продукції у різні періоди часу, тому що вони стають співставними. Для розрахунку ВВП у співставних цінах необхідно взяти ціни певного базового року за постійну величину (100%) і за ними обчислити вартість продукту, виробленого або до цього року, або ж у наступні періоди.

ВВП різних періодів в одних і тих самих постійних цінах стає співставним, і тому можна виявити реальні зміни (зростання або скорочення) в його обсязі (в межах періоду,що аналізується).

Ступінь впливу цінового чинника на ВВП можна визначити, використовуючи показники номінального і реального ВВП.

Номінальний ВВП – це сукупна вартість вироблених товарів і послуг, яка обчислена в цінах, коли даний продукт був вироблений. Розрахований на основі поточних цін, він не враховує зміни в рівні цін, нескоригований на інфляцію (підвищення цін) або дефляцію (зниження цін).
Реальний ж ВВП – вартість вироблених товарів і послуг, яка враховує зміни в рівні цін, тобто скоригована на інфляцію чи дефляцію.

Розраховується реальний ВВП шляхом ділення номінального ВВП на індекс цін:

Реальний ВВП = номінальний ВВП / індекс цін × 100 %

Індекс цін – показник динаміки (рівня) цін, їх загального збільшення або зменшення за певний період часу. Він показує, яким чином змінився рівень цін протягом аналізованого нами періоду, чи відбувалися інфляція або дефляція та які їхні розміри.

Індекс цін є вимірником співвідношення між сукупною поточною ціною певного набору товарів і послуг, який називається ринковим кошиком і сукупною ціною ідентичних або схожих груп товарів і послуг в базовому періоді. Формула індексу цін має такий вигляд:
Індекс цін даному в році = ціна ринкового кошика в даному році / ціна ринкового кошика в базовому році × 100%

Індекс цін за умов інфляції називається дефлятором.

Дефлятор – коефіцієнт, який використовується для переобчислення економічних показників, виміряних в грошах, з метою приведення їх до рівня цін попереднього періоду.
Дефлятор ВВП розраховується на основі співвідношення між номінальним і реальним валовим внутрішнім продуктом:

Дефлятор = номінальний ВВП / реальний ВВП × 100 %

Він показує зміну ВВП за рахунок зміни рівня цін.

 

Проміжні цілі грошово-кредитної політики - це зміни в певних економічних процесах, які мають сприяти досягненню стратегічних цілей. Так, якщо метою загальнодержавної економічної політики визначено економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною метою в цьому разі має бути пожвавлення економічної кон'юнктури. Проміжні цілі доповнюють стратегічні та конкретизують їх.

Особливістю проміжних цілей є їхня дія протягом тривалого періоду, впродовж якого може бути доведено їхню ефективність. Наприклад, активізація кон'юнктури ринку шляхом зростання грошової маси або зниження відсоткових ставок у короткостроковому періоді можуть спричинити зростання попиту й цін і лише за умови, що ці заходи активізують інвестиційні процеси, зростання виробництва. Можливо також забезпечити збільшення пропозиції, що, в свою чергу, має зупинити зростання цін і стабілізувати їх, але для цього необхідно тривалий період часу.

Тактичні цілі полягають у регулюванні ключових економічних змінних через банківську систему на основі управління грошовою масою, відсотковою ставкою, валютним курсом тощо і забезпечують досягнення проміжних цілей.

Основними ознаками тактичних цілей є короткостроковість їхньої дії, реалізація їх виключно оперативними заходами центрального банку та багатоаспектність. Ці особливості значно ускладнюють вибір методів та механізмів реалізації тактичних цілей грошово-кредитної політики держави.

Якщо зміна грошової маси впливає на зміну сукупного попиту і макроекономічні показники, то зміни відсоткової ставки та валютного курсу можуть вплинути не тільки на сукупний попит, а й на інтереси окремих економічних суб'єктів і зумовити суттєві структурні зміни в економіці.

У зв'язку з цим виконання основних регулятивних завдань залежить від правильного поєднання тактичних цілей. Наприклад, через зміну відсоткової ставки та валютного курсу можна нейтралізувати інфляційний тиск від зростання грошової маси в обігу.

У XIX ст. в умовах золотого стандарту коригування внутрішніх товарних цін і валютних курсів відбувалося автоматично шляхом переміщення золота й короткострокових капіталів між окремими країнами, а всередині країни емісія грошей регулювалася золотим запасом центрального банку. Тому серед методів грошово-кредитного регулювання переважала облікова політика, спрямована на стримування відпливу золота за межі країни. У 20-30-х роках XX ст. грошово-кредитна політика була зосереджена на внутрішніх господарських проблемах окремих країн. У зв'язку з переходом від золотого монометалізму до системи нерозмінних кредитних грошей значно зросла можливість центральних банків впливати на емісію грошей та експансію банківського кредиту, що й дало поштовх розвитку монетарних теорій економічних циклів.

В основу реалізації грошово-кредитної політики багатьох країн було покладено так званий принцип компенсаційного регулювання, який базується на поєднанні двох протилежних комплексів заходів, що застосовуються на різних фазах економічного циклу. Це політика грошово-кредитної рестрикції (політика "дорогих грошей"), яка полягає в обмеженні кредитних операцій, підвищенні відсоткових ставок, зменшенні грошової маси в обігу тощо, та політика грошово-кредитної експансії (політика "дешевих грошей"), що ґрунтується на використанні тих же засобів, але протилежного спрямування (зниження відсоткових ставок, стимулювання кредитних операцій, зниження норм обов'язкового резервування, купівля центральним банком у комерційних банків державних цінних паперів тощо). Перший комплекс заходів застосовують з метою зниження попиту на гроші у фазі пожвавлення, а другий - з метою підвищення попиту на гроші в кризовій фазі економічного циклу.

Вибір методів та інструментів грошово-кредитної політики має бути прерогативою центрального банку, тобто відмінність стратегічних і проміжних цілей грошово-кредитної політики від тактичних має полягати в тому, що тактичні цілі реалізує саме центральний банк держави.

 

 

80.Рецесійний розрив та методи його усунення.

Рецесійний розрив – величина, на яку повинен зрости сукупний попит (сукупні витрати), щоб підвищити рівноважний ВНП до неінфляційного рівня повної зайнятост умовах неповної зайнятості, якщо сукуп.видатків не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, то в економіці виникає рецесійний розрив.

Як бачимо, потенційному ВВП (Yp) відп.видатки на рівні Е2. Але фактично економіка витрачає Е1, що менше Е2. тому факт.ВВП (Y) менше потенц.ВВП: Y<Yр. Графічно рецес.розрив – відстань по вертикалі між лініями Е1 і Е2. кількісно – це величина, на яку сукуп.видатки мають початково зрости (), щоб факт.ВВП збільшився до потенц.рівня.

 

Модель “витрати-випуск”.

Модель “витрати-випуск” – модель визначення рівноважного ВВП на умовах тотожності між сукупними витратами й виробленим ВВП. Це кейнсіанська модель товарного ринку. Визначальним у цій моделі є сукупний попит, який знаходить своє відображення через сукупні витрати, та сукупна пропозиція, представлена реальним ВВП. У основі моделі лежить пряма залежність між ВВП і сукупними витратами, тобто що більші сукупні витрати, то більший ВВП, і навпаки. Для розуміння рівноваги або нерівноваги в економіці за даною моделлю слід розрізняти фактичні й заплановані сукупні витрати.

Економічна рівновага – це рівновага між запланованими сукупними витратами і ВВП.

Тому в моделі “витрати-випуск” під сукупними витратами слід розуміти заплановані сукупні витрати. Оскільки, згідно з нашим припущенням, сукупні витрати дорівнюють СВ + ВІ, то для моделі “витрати-випуск” базовим є таке рівняння:

СуВ = СВ +ВІ = ВВП (6.1).

Згідно з даним рівнянням, ВВП – вироблений продукт, а СВ + ВІ – сукупні витрати. Співвідношення між ними може мати три варіанти:

1) вся сума доходу, отриманого від реалізації виробленого ВВП, спрямовується на його закупівлю, тобто СВ + ВІ = ВВП. Зазначений варіант відповідає закону Сея, згідно з яким виробництво створює адекватний за величиною попит;

2) не вся сума доходу, отриманого від реалізації виробленого ВВП, йде на його закупівлю, тобто СВ + ВІ < ВВП;

3) на закупівлю ВВП спрямовується більша сума доходу, порівняно з його величиною, отриманою від реалізації ВВП, виробленого у поточному періоді, тобто СВ + ВІ > ВВП. Другий і третій варіанти відповідають кейнсіанській теорії, згідно з якою доходи, отримані від реалізації поточного ВВП, не обов’язково перетворюються на адекватну величину сукупних витрат.

Співвідношення між сукупними витратами і ВВП – це співвідношення між планами покупців і продавців, які, як правило, не співпадають. Якщо вони не співпадають, виникають незаплановані зміни в товарних запасах. Так, коли СуВ < ВВП, виникає перевиробництво, що супроводжується незапланованим збільшенням товарних запасів. І навпаки, коли СуВ > ВВП, виникає недовиробництво, яке супроводжується незапланованим зниженням товарних запасів.

Незаплановані зміни в товарних запасах порушують інвестиційні плани підприємств. З огляду на це слід розрізняти заплановані й незаплановані інвестиції.

Заплановані інвестиції – інвестиції, що їх підприємства планують вкладати у виробництво згідно зі своїм платоспроможним попитом. Але плани підприємств не завжди можливо втілити в дійсність. Тому виникають незаплановані інвестиції. Незаплановані інвестиції – інвестиції, які підприємства змушені здійснювати в товарні запаси в умовах економічної рівноваги.

Отже, фактичні інвестиції складаються із запланованих і незапланованих інвестицій у товарні запаси.

Інвестиції в товарні запаси виконують в економіці балансуючу роль. Якщо величина сукупних витрат недостатня порівняно з ВВП, то відбувається незаплановане збільшення інвестицій у товарні запаси; якщо сукупні витрати перевищують ВВП, то відбувається незаплановане зменшення інвестицій у товарні запаси. Це дає підстави модифікувати формулу 6.1:

СуВ ± ВІн = ВВП (6.2), де:

ВІн – незаплановані інвестиції в товарні запаси: (+) – збільшення, (–) – зменшення інвестицій в товарні запаси.

СуВ ± ВІн – фактичні сукупні витрати (СуВфакт.).

Із формули 6.2 випливає: незалежно від того, перебуває економіка в стані рівноваги чи ні, фактичні сукупні витрати завжди дорівнюють ВВП. Це врівноваження досягається за рахунок незапланованих інвестицій. Якщо сукупні витрати й ВВП тотожні, то незаплановані інвестиції дорівнюють нулю.

Отже, рівноважний ВВП – це такий обсяг виробництва, якому відповідають сукупні витрати, достатні для закупівлі всієї продукції, виробленої в поточному періоді. Можна сказати і так: при рівноважному ВВП сукупна кількість вироблених товарів дорівнює сукупній кількості закуплених товарів (споживчих та інвестиційних).

Економіка постійно прагне до рівноваги як своєї природної норми. Це означає: коли сукупні витрати перевищують ВВП і відбувається незаплановане зменшення товарних запасів, підприємства будуть зацікавлені збільшувати виробництво до рівня сукупних витрат; якщо ж, навпаки, сукупні витрати менші за ВВП і відбувається незаплановане збільшення товарних запасів, вони будуть змушені скорочувати виробництво до рівня сукупних витрат.

Сукупні витрати визначаються із припущення, що заплановані споживчі витрати (СВ) збільшуються при збільшенні доходу кінцевого використання, а заплановані інвестиції незмінні і становлять 40 млрд. грн. У перших трьох рядках таблиці наведені випадки, коли сукупні витрати перевищують фактичний рівень виробництва, що супроводжується незапланованим зменшенням інвестицій у товарні запаси й породжує мотивацію до збільшення ВВП.

Протилежні процеси відображають останні два рядки, коли сукупні витрати менші, ніж фактичний рівень виробництва. За даних умов незаплановане збільшення інвестицій у товарні запаси примусить підприємства зменшити виробництво продукції. ВВП є рівноважним лише тоді, коли вироблений ВВП і сукупні витрати становлять 160 млрд. грн. Це означає, що лише в даному випадку плани підприємств збігаються з планами покупців.

Аналіз рівноважного ВВП можна зробити і з допомогою графічної моделі “витрати-випуск“, яку досить часто називають “кейнсіанський хрест “.

Рис. 6.1. Рівноважний ВВП у моделі “витрати-випуск”

На горизонтальній осі графіка представлено ВВП, а на вертикальній – фактичні сукупні витрати, тобто СуВфакт. = СуВВІн. Бісектриса відображає ситуацію, коли фактичні й заплановані сукупні витрати однакові. Перетин ліній фактичних і запланованих сукупних витрат у точці Т₁ свідчить про тотожність між цими витратами (СуВ₁ = СуВ) і про те, що рівноважний ВВП дорівнює ВВП₁.

Але в дійсності сукупні витрати, як правило, не збігаються із запланованими сукупними витратами. Так, СуВ₂ < СуВ. Це означає, що підприємства виробили продукції більше, ніж зможуть її реалізувати (ВВП₂ > ВВП₁). У цьому випадку відбувається незапланований приріст інвестицій у товарні запаси, що викликає тенденцію до скорочення ВВП – від ВВП₂ до ВВП₁. У протилежному випадку СуВ₃ > CуВ. Це означає, що підприємства виробили продукції менше, ніж планували покупці (ВВП₃ < ВВП₁). За цих умов відбувається незаплановане зменшення інвестицій у товарні запаси, що породжує тенденцію до збільшення ВВП – від ВВП₃ до ВВП₁.

Крива Філіпса

Iнфляція: сутність та види.

Інфляція - тонке соціально-економічне явище,викликане диспропорціями в різних сферах ринкового господарства країни, дотепер не освітлено повною мірою в науковому плані. Інфляція - це переповнення фінансових каналів паперовими грошима, що призводить до їх знецінювання. Інфляція - це грошове явище, але вона не обмежується знецінюванням грошей. Вона проникає у всі сфери економічного життя. І. За темпами інфляції розрізняють:

Нормальна інфляція - темпи ростуть поволі, приблизно 3-5% в рік; масштаб інфляції піддається контролю.

Помірна інфляція (повзуча) - темпи досягають 10% в рік; така інфляція признається в цілому нешкідливою і відповідною нормальному економічному розвитку; масштаби її приводять до непередбачених порушень в розподілі національного доходу між різними соціальними групами.

Галопуюча інфляція - характеризується зростанням цін від 20 до 200% в рік; в цих умовах неможливо контролювати не тільки зростання цін, але і економічний розвиток в цілому.

Гіперінфляція - починається при підвищенні цін більш ніж на 50% в місяць протягом тривалого терміну (півроку або більш); за рік ціни підвищуються не менше, ніж в 130 разів; гроші витісняються з обороту і поступаються місцем бартеру; витрачання заробітної платні і зростання цін приймають катастрофічний характер, що позначається на добробуті всіх верств населення навіть забезпечених.

Більшість учених виділяє тільки помірну, галопуючу і гіперінфляцію. В. Усов в своїй роботі “Гроші. Грошовий обіг. Інфляція.” виділив такий вигляд, як нормальна інфляція. Підставою для цього, очевидно, послужило те, що у ряді країн з високорозвинутою ринковою економікою, наприклад, країни ЄС інфляція грає роль своєрідного важеля, що балансує попит і пропозиція і виправляючого цінові диспропорції. Для цього її рівень не повинен перевищувати 5% в рік.

ІІ. За формами виявлення.

Розрізняють відкриту (цінову) або приховану (пригнічену) інфляцію. Підставою для цього послужило порівняння досвіду країн з перехідною економікою, зокрема Росії і деяких країн з ринковою економікою. Відкрита виражається в безпосередньо спостережуваному, систематичному підвищенні рівня цін, тоді як прихована інфляція виявляється в товарному дефіциті, що росте, появі “чорного ринку” з непомірно високими цінами при формальній стабільності цін, забезпечуваній централізований (заморожування цін, заробітної платні). Можлива також комбінація цих двох типів інфляції.

ІІІ За джерелами виникнення виділяють:

Iнфляцiя попиту спостерiгасться, коли сукупний попит зростас швидше за виробничий потенцiал економiки, пiдносячи цiни, щоб зрiвноважити пропозицiю i попит. Покупцi конкурують за обмежену пропозицiю товарiв, що призводить до зростання цiн.

Слiд зазначити, що покриття дефiциту державного бюджету за рахунок кредитно-грошової емiсiї є одним з найважливiших чинникiв iнфляцiї попиту, оскiльки зростання пропозицiї грошей збiльшує сукупний попит на товари та послуги, який, у свою чергу, пiдвищує рiвень цiн.

Iнфляцiя витрат, або iнфляцiя пропозицiї, спостерiгасться в тому випадку, коли збiльшуються витрати на одиницю продукцiї, тобто середнi витрати за данного обсягу виробництва. Збiльшення витрат на одиницю продукцiї в економiцi скорочує прибутки й обсяг продукцiї, який може бути запропонований за iснуючого рiвня цiн. Внаслiдок цього зменшується сукупна пропозицiя товарiв та послуг, що, в свою чергу, пiдвищує рiвень цiн. Таким чином, витрати, а не попит збiльшують цiни. Зростання собiвартостi, що призводить до iнфляцiї витрат, може бути викликано рiзними причинами, наприклад, недостачею або подорожчанням сировини, матерiалiв, палива, працi. Одним iз джерел iнфляцiї витрат є рiзкi порушення (“шоки”) пропозицiї. Пiд рiзким порушенням (“шоком”) пропозицiї розумiсться подiя, зовнiшня по вiдношенню до функцiонування вiтчизняної економiчної системи (скажiмо, пiдвищення цiн на iмпорт або несприятливi погоднi умови), що збiльшує очiкуваний фiрмами середнiй рiвень цiн на фактори виробництва.

ІV За співвідносністю зростання цін по різних товарних групах:

Збалансованаінфляція - ціни підіймаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. Центральний банк підраховує результати середньорічного зростання цін і піднімає процентну ставку. Таким чином ситуація вирівнюється і балансується як ситуація із стабільними цінами. Товаровиробники періодично підвищують ціни. Втрати несуть тільки виробники, складної продукції, які стоять в кінці технологічного ланцюжка.

Незбалансована інфляція означає, що ціни різних товарів постійно змінюються по відношенню один до одного, причому в різних пропорціях. Це торкається як галузевих, так і територіальних диспропорцій. Зростання цін на сировині перевищує зростання цін на кінцеву продукцію, а ціна комплектуючого може виявитися вище за ціну кінцевого виробу. Це вид інфляції дуже небезпечний для виробників. В подібних умовах неможливо скласти прогноз зростання цін. Товарні групи - лідери зростання цін сьогодні можуть не бути такими завтра. Виробники не можуть раціонально вибрати сферу додатку капіталу, порівняти прибутковість інвестиційних проектів. В таких умовах промисловість не має нагоди розвиватися.

V Відповідно до критерію очікуваності.

Очікувана інфляція - та, яка прогнозується на який-небудь період часу, вона передбачена з достатнім ступенем надійності. Така інфляція нерідко є результатом дій уряду. Чинник очікуваності дозволяє маючи прогноз зростання цін, адаптуватися до нього. Навіть у разі гіперінфляції прогнозоване зростання цін може завдати економічним суб'єктам збитку менш значного, ніж несподіваний стрибок цін хай навіть на невелику кількість відсотків.

Несподівана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, що негативно відображається на податковій системі і системі грошового обігу. Можливий варіант розвитку цього виду інфляції ґрунтується на інфляційних очікуваннях населення. За наявності них у покупців виникає різке збільшення попиту, що деформує економіку, спотворює картину сукупного попиту, оскільки передбачити подібний стрибок украй скрутно. За відсутності ж у населення інфляційних очікувань виникає “ефект Пігу” - різке скорочення попиту оскільки люди сподіваються на швидке зниження цін. Виробник товарів вимушений знижувати ціну в результаті ситуація повертається в стан рівноваги. Така ситуація згубно позначається на великому бізнесі: психологічна стабільність бізнесменів зміняється депресивним очікуванням, сто сковує їх інноваційний потенціал.

До вищенаведеної класифікації можна додати ще декілька видів інфляції.

Структурна інфляція - це по суті переміщення попиту. На товари, що користуються підвищеним попитом ціни ростуть. В той же час на товари, попит на які невеликий, ціни або не знижуються, або знижуються неістотно (через нееластичність пропозиції по відношенню до попиту, слабої мобільності чинників виробництва і ін.). Це може відбутися в таких галузях, як металургія, хімічна промисловість, лісозаготівлі. Внаслідок цього відбувається: зростання середніх цін скорочення або повне припинення випуску дешевих товарів, зниження якості товарів при стабільних цінах на них.

VІ Залежно від джерела витрат, що ростуть.

Інфляція зростання зарплати - питома вага заробітної платні в ціні товару порівняно невелика (25-30%), але навіть у такому разі зростання ринкової заробітної платні може ініціювати інфляцію.

Інфляція прибутків - промислові підприємства і інші суб'єкти економіки одержують надприбутки, що веде до підвищення рівня цін, покупцю, що не компенсується, зростанням якості товару. Цей вид інфляції особливо небезпечний за умов лібералізації цін відсутності конкуренції, високому рівні монополізму, тотальному дефіциті товарів.

Інфляція податків - ситуація, коли держава починає інтенсивно підвищувати податки. З їх допомогою покриваються витрати на оборону, управління, соціальні програми. Це знижує можливості інвестицій, що скорочує виробництво і, отже, пропозиції, що вже саме по собі служить початковою базою для інфляції.

“Товарна інфляція” - це ситуація, коли різко дорожчають сировина і матеріали.

Той факт, що діяльність природних монополій, особливо в Росії, в значній мірі регулюється державою, дозволив також виділити такий тип інфляції, як адміністративна.

Адміністративна інфляція – “воля” державних органів, союзів і об'єднань. Згідно цій “волі” збільшуються ціни на залізничні перевезення, платня за поштові послуги, послуги зв'язку, комунальні послуги. Ця інфляція стимулює інфляцію витрат.

Найважливішим показником інфляції є динаміка індексу цін.

Індекс цін – коефіцієнт, що показує, у скільки разів змінився загальний рівень цін за даний період.

Темп інфляції = Рn – Ро / Ро * 100%,

де Рn – індекс цін поточного (звітного) періоду

Ро – індекс цін базисного періоду

Зростання iндексу цiн визначає рiвень iнфляцiї, а зменшення його- рiвень дефляцiї. Темп iнфляцii є темпом змiни загального рiвня цiн i показує ступiнь знецiнення грошей.

 

Рівноважний ВВП в умовах неповної та повної зайнятості.

Рівновага в економіці може забезпечитись за різних умов: при повній зайнятості або наповній, на інфляційній або неінфляційній основі. Рівновага в економіці не гарантує такого рівня сукупних витрат за якого економіка може перебувати в стані повної зайнятості і без інфляції.Але саме в цьому стані економіка працює найефективніше.

В умовах неповної зайнятості населення, сукупні витрати, як, правило, менші від потенційних. Тому ВВП фактичний менший від ВВП потенційного, тобто в економіці спостерігається дефіцит витрат, тобто обсяг витрат є недостатнім, щоб забезпечувати максимальне виробництво. Така ситуація називається рецесійним розривом – це така величина,