Основні теорії походження Київської Русі

Проблема походження Київської Русі — одна з найактуальніших у вітчизняній історіографії. Навколо неї тривалий час велася гостра полеміка між двома таборами науковців — "норманістами" та "антинорманістами".

" Норманісти " вважали, що як державність, такі саму назву "Русь" на київські землі принесли варяги — нормани, вихідці зі Скандинавії, які в добу появи Давньоруської централізованої держави проводили активну воєнну, торгову й політичну діяльність. Творцями норманської теорії були німецькі історики Г. Байєр, Г. Міллер та Л. Шльоцер, які працювали у другій пол. XVIII ст. в Академії наук у Петербурзі. Свою гіпотезу вони мотивували на основі довільного тлумачення "Повісті временних літ", де йшлося про закликання слов'янами на князювання варязького князя Рюрика та його братів. З українських учених норманську теорію підтримували О. Єфименко, Д. Дорошенко, Є. Маланюк та ін.

" Антинорманісти " рішуче заперечували проти абсолютизації "варязького фактора" в становленні державності русинів і підкреслювали, що слово "Русь" — слов'янського походження і жодним чином не стосується варягів. Антинорманську концепцію започаткував російський учений М. Ломоносов, який написав німецьким історикам гнівного листа, доводячи провідну роль слов'ян у створенні Київської Русі. Такої самої думки дотримувалася більшість українських істориків, зокрема М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Д. Вага лій.

Сучасна наука, відкидаючи крайнощі обох підходів, визнає, що нормани протягом IX—XI ст. відігравали на Русі активну політичну роль і навіть очолили князівську династію. Однак не вони стали засновниками Давньоруської держави, будучи насамперед професіоналами, готовими служити кожному, хто потребував їхніх умінь і міг заплатити за їхні послуги. Насправді держава на землях сучасної України почала формуватися задовго до IX ст. як наслідок економічної, політичної та етнокультурної консолідації східного слов'янства. її перші ознаки виявляються ще в Антському об'єднанні (II — початок VII ст.).

Так само хибною є теза про скандинавське коріння терміна "Русь". Цей етнонім має місцеве походження і тісно пов'язаний з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні. З VII ст. він поширився на групу східнослов'янських племен Середнього Подніпров'я і став їх самоназвою.

 

Перші київські князі, їх внутрішня та зовнішня політика.

В 879 році після смерті Рюріка, Олег організовує похід на Київ. Підступно вбивши

київського князя Аскольда, він захопив владу в місті. Вбивство Аскольда і за­хоплення

влади в Києві Олегом мало надзвичайно важливі наслідки: з одного боку, на київському

престолі опинилася інша династія, об'єднання Північної та Південної Русі стало основою

виникнення загальноруської держави, Київ було проголошено столицею об'єднаної

держави, з іншого — державний переворот став початком антихристиянської, язичеської реакції.

Олег (882 – 912).
- Правив від імені Рюрикового сина Ігоря.
- Розширив кордони держави та побудував нові міста і фортеці.
- здійснив два переможних походи на Константинополь у 907 р. та

911 р., наслідком яких став
вигідний Русько-візантійський договір 911 р. - передбачав сплату

Візантією значної
контрибуції (48 тис. гривень золотом), безмитну торгівлю, надання

пільгових умов руським
купцям у Константинополі та ін.
Олег здійснив кілька походів проти Арабського халіфату на південно-західне

узбережжя Каспійського моря. Під час одного з них (912) він загинув.

Ігорь (912 – 945).Його князювання почалося традиційно для князів цього

періоду із жорстокої боротьби проти автономістських настроїв підкорених народів.
- Продовжував походи на Візантію, менш вдалі, ніж в Олега.
- внаслідок походу на Закавказзя оволодів містами Дербент та Бердаа.
- підписав мирний договір з Візантією (944 р), але менш вдалий ніж у 911 р.
Був убитий древлянами, коли пішов збирати повторну данину. Загибель Ігоря

привела до влади його молоду вдову, княгиню Ольгу, яка правила до повноліття

свого сина Святослава.

Ольга (945 – 964).
- помстилася деревлянам за вбивство свого чоловіка Ігоря – упорядкувала збір данини.
- податки розділені на власне князівські та державні.
- уклала договір з Візантією, спробувала встановити дипломатичні контакти

з Німецькою імперією.
Під час правління княгині Ольги підвищився міжнародний авторитет Київської Русі.

Святослав (964 – 972).
- залишився прибічником язичництва, руйнував християнські храми.
- здійснив два походи на Дунайську Болгарію, допомогаючи Візантії

подавити

болгарське
повстання; мав плани перенести столицю до болгарського міста Переяславця.
Під час його правління були втрачені дипломатичні зв’язки із західноєвропейськими

державами.

Більшість завайованих територій після смерті Святослава були втрачені.

Володимир Великий (980 – 1015) Князювання Володимира Великого стало початком

нового

етапу в історії Київської Русі, етапу піднесення та розквіту. Сівши на великокняжий стіл,

новий правитель виявив себе як авторитетний політик, мужній воїн, далекоглядний

реформатор, тонкий дипломат. Він ніби уособлював якісно новий рівень управління

державою.
- провів адміністративну реформу, суть якої полягала в тому, що землі князівства,

де правили
залежні від нього місцеві правителі, передавалися дванадцятьом синам князя,
великокнязівським посадникам та наближеним боярам.
- Військова реформа полягає у ліквідації “племінних” військових об’єднань і злитт

і військової
системи з системою феодального землеволодіння.
- Релігійні реформи 988 р. остаточно утвердили християнство як державну релігію у Київській Русі.
Християнство краще відповідало феодалізованому суспільству, воно сприяло посиленню
авторитету великокняжої влади, тісному об’єднанню руських земель навколо Києва, зміцненню
його зв’язків з європейським світом, загальнокультурному піднесенню.
- сприяв розвитку освіти.
Після смерті Володимира у 1015 р престол у Київі захопив Святополк. Ярослав двічі воював

зі Святополком і в 1019р сів князювати в Київі.

Ярослав Мудрий (1019 – 1054)
- Зріс її міжнародний авторитет, про що свідчать шлюбні зв’язки княжої родини з володарями
багатьох держав Європи
- Значну увагу Ярослав приділяв безпеці кордонів держави. У 1030-31 рр. він у союзі з Мстиславом
відвоював Червенські землі (Перемишль, Червень, Белз та ін. міста). Піклувався про безпеку
південних рубежів Русі (“змійові вали” з укріпленими фортецями). Тільки вздовж Росі було
збудовано 13 міст і фортець на лівому березі, зокрема це Корсунь, Торческ, Юр’єв (Ярослав).
- 1036 р. Ярослав розгромив печенігів. Запровадив принцип сеньорату – в престолонаслідуванні
(влада найстаршого в роді).
- Значні досягнення були у духовному житті.При цьому було кодифіковано давньоруське право
(“Руська правда”).
Князювання Володимира і Ярослава утворили цілісну епоху в розвитку Русі,

яка характеризувалась припиненням далеких і виснажливих походів і прагненням

до внутрішньої консолідації Київської держави, яка стала однією з наймогутніших

у тогочасній Європі.

Володимир Мономах (1113 – 1125)
- відновив централізовану одноособну владу на Русі.
- знизив податки залежних верств населення; зменшив відсотки за позиками лихварів.
- опікувався розбудовою Києва, освітою; написав знамените «Повчання

Отже, визначальними рисами періоду кінця X-середини XI ст.

були: завершення формування, території держави, перенесення

уваги князівської влади з проблем завоювання земель на проблему

їх освоєння на втримання під контролем, злам сепаратизму місцевої

племінної верхівки та посилення централізованої влади, заміна

родоплемінного поділу давньоруського суспільства територіальним,

активна реформаторська діяльність великих князів, запровадження

та поширення державної консолідуючої ідеології – християнства, поява

кодифікованого права, ширше використання дипломатичних методів вирішення

міжнародних проблем; зростання цивілізованості держави, розквіт давньоруської культури.