Антична колонізація в Північному Причорномор’ї

Антична колонізація в Північному Причорномор’ї

Колонізація – заселення та засвоєння нової території

Давньогрецькі міста виникли в Північному Причорномор’ї в к. VII ст. до н.е.,

коли почалось активне розселення греків по узбережжях Середземного моря.

Причини грецької колонізації:

· Перенаселення Греції в І тис до н.е.

· Нестача землі

· Пошук нових джерел сировини (металів) та ринків збуту своїх товарів

· Внутр. політ. боротьба змушувала до імміграції тих, хто програв

· Напади лідійців і персів підштовхували до пошуку безпечніших місць проживання.

Найбільші міста: Ольвія, Тіра, Херсонес, Пантікапей, Каркінітида.

Осн. заняття: Землеробство, виноробство, риболовля, ремесла, торгівля.

Політ. устрій: Античні міста – держави Півн. Причорномор’я копіювали грецькі міста –

держави. Частина з них була рабовласницькими республіками, частина – монархіями

(Боспорське царство. Засновано приблизно 480 р до н.е. внаслідок об’єднання держав –

полісів Керченського піво-ва; входили Приазов’я та землі Кубані)

На початку н.е. грецькі міста почали занепадати: пов’язано з

набігами кочовиків та появою дешевої єгипетської пшениці.
У І ст. до н.е. потрапили у залежність до Римської імперії.
В ІV – Vст. захоплені готами та гунами.

Значення античного впливу для населення українських земель:

· Залучення до досягнень античної цивілізації;

· Ознайомлення з демократичним устроєм

· Античні колонії сприяли поширенню християнства на укр. Землях

 

Кочові народи на півдні України

Кочівники – окремі люди, спільноти або цілі племена і народи, що з

економічних, традиційно – культурних або ін. причин не мають

постійного нерухомого житла і переміщуються з одного місця на інше.

До кочових племен, які жили на півдні України відносять: кіммерійців, скіфів, сарматов.

Кіммерійці (ІХ – VІІ ст. до н.е.) – кочові іраномовні скотарі, що прийшли з території Азії.
Територія розселення: Причорномор’я, Крим, Кавказ.
Суспільний устрій: рабовласницька держава на чолі з царем.
Осн. заняття: кочове скотарство, конярство, ремесло.

Скіфи (VІІ – ІІІст. до н.е.) – кочові іраномовні скотарі, що

витіснили кіммерійців і розселилися між Доном і Дунаєм.
Територія розселення: від Азовського моря до Дунаю; від

Чорного моря до Чернігівщини, Курщини, Воронежчини.
Суспільний устрій: наприкінці VІ – V ст. до н.е. утворилась скіфська

рабовласницька держава – Велика Скіфія – союз племен на чолі з царем,

влада якого передавалась у спадок.
Осн. заняття: кочове скотарство, ремесла, землеробство, садівництво.

Сармати (ІІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.) – іраномовні племена, споріднені

зі скіфами, з’явились з уральсько – поволзьких степів.
Територія розселення: Північ Причорномор’я.
Суспільний устрій: жили племенами, кожне з яких мало свою назву;

збереглись значні пережитки матріархату; держави не створили.
Осн. заняття: кочове скотарство, полювання, землеробство, ремесло.

І кіммерійці, і скіфи, і сармати були вихідцями з азійських степів.

Вони принесли на наші землі своєрідну культуру, а залишки іранських мов,

якими вони користувались, збереглися донині в топоніміці України.

 

Перші державні утворення на території України

Першим етнічним утворенням на території України були кіммерійці

(IX – перша половина VII ст. до н.е.), але маючи своїх царів кіммерійці

так і не змогли утворити повноцінну державу.

У VII ст. до н.е. могутня хвиля скіфських племен витіснила кіммерійців

з Причорномор’я. Підкоривши більшість місцевого населення причорноморських

степів скіфи у II пол. VII ст. до н.е. утворили політично-консолідоване о

б’єднання племен – Велику Скіфію, що проіснувала до III ст. до н.е. За Геродотом

територія цього державного утворення розташовувалась у межиріччі Дунаю та Дону.

Столицею Великої Скіфії було Кам’янське городище на Дніпрі. Територія держави

ділилася на номи, очолювані призначеними царем вождями. Характерною рисою

скіфського суспільства була його неоднорідність. Суспільні відносини в Скіфії

еволюціонували від патріархально-родових до рабовласницьких. Кульмінаційним

став кінець V ст. до н. е. Саме в цей час відбулася якісна зміна: під впливом

торгово-економічних, військових та політичних відносин процес класоутворення

вступив у завершальну фазу і патріархально-родовий скіфський племінний

союз перетворився на рабовласницьку державу на чолі з царем. В основі

системи управління скіфським суспільством лежала не «східна деспотія», а

«варварська демократія». Влада царя не була абсолютною і обмежувалася радою

скіфських племен та народними зборами усіх воїнів. Найбільшого розквіту

Скіфія досягла в IV ст. до н. е., під час правління царя Атея. III ст. до н. е.

— період занепаду скіфської держави.

У III ст. до н. е. в поволзько-приуральських степах сформувався союз кочових

іраномовних племен — сарматів. Хоча сарматам і не вдалося подолати родоплемінну

відособленість, консолідуватися в єдиний етнос і створити, подібно скіфам,

власну повноцінну державу, вони активно діяли на історичній арені протягом

шести сторіч, залишивши сліди своєї діяльності на величезній території.

Початок людського суспільства та його еволюція на території України.

Слов’яне – автохтонне індоєвропейське населення Центральної Європи.

У І тис. на історичну арену стрімко виходять слов’яни – одна з основних

гілок давньоєвропейського населення. Про їх походження і місце початкового

проживання є кілька версій. Перша з них – дунайська – була висловлена ще

Нестором літописцем у середньовічні часи. Друга пов’язує перший етап існування

цього населення з вісло-одерським межиріччям. За третьою, стародавні слов’яни

мешкали на території між Дніпром і Віслою. А за четвертою – між Дніпром і Одером.

Становлення слов’янського етносу – досить тривалий процес, який пройшов у

своєму розвитку кілька етапів. На початковому етапі до рубежу ІІІ-ІІ ст. до н.е. цей

процес, розгортався головним чином у межиріччі між Віслою та Одрою, частково

поширюючись на Волинь. З появою зарубинецької культури (ІІ ст. до н.е. – І ст. н.е.)

починається якісно новий етап формування слов’янського етносу, під час якого центр

активної слов’янської життєдіяльності переміщується на територію між Віслою і Дніпром.

Перші згадки у писемних джерелах про ранньослов’янські племена зустрічаються у

творах римських вчених І-ІІ ст. н.е. Плінія Старшого, Тацита, Птолемея, де слов’яни

фігурують під назвою венеди (венети). Етнонім “слов’яни” вперше вжили візантійські

автори Псевдо-Кесарій, Іоанн Ефеський, Менандр. Найповніше ранньослов’янська

історія викладена у творах візантійських хроністів Йордана “Про походження та діяння готів”,

або “Гетика” (551р.) і Прокопія Кесарійського “Історія війн” (550-554рр.). Саме “Гетика”

і містить надзвичайно важливу інформацію про розпад єдиної венедської ранньослов’янської

спільноти, якій відповідала зарубинецька культура. Йордан сповіщає, що у VIII ст. вже

існувало три гілки слов’ян: венеди (басейн Вісли), анти (Подніпров’я) і слов’яни (склавини)

(Подунав’я). Більшість сучасних вчених, які вивчають проблеми етногенезу слов’ян, вважає,

що початок формування окремих слов’янських народів, і зокрема, проукраїнського

етносу було покладено процесом розселення антів та склавинів.

Причини, характер та періодизація Національно-визвольної війни 1648-1676 рр.

 

причини найіонально-визвольної війни 1648-1676 рр:
1)посилення феодального гніту (зростання панщини)
2) посилення націонльног гніту (переслідування польською владою укр.. культури)
3) посилення особистої залежності селян
Періодизація:
1 період – лютий 1648 р.-червень 1652р. початок війни,розширення території
2 період – 1652р – серпень 1657 р. – погіршення геополітичного становища України
3 період – червень 1657 р – червень 1663 р – громадянська війна,розкол на 2 гетьманства
4 період – липень 1663 р. – червень 1668 р.
5 період – липень 1668р. – 1676 р. – ліквідація державних інституцій на Правобережжі,поразка революції.

За характером це була національно-визвольна, антифеодальна боротьба українського народу,

в якій значну роль відігравало і релігійне протистояння (католицизм – православ’я).

 

Директорія

У листопаді 14.11.1918 представники політ партій в Києві об’єдналися в нац союз і створ новий орган УНР—Директорію.19.12.1918р. свою владу в Києві прогол Директорія.Керівництво Директорії скад з 5 осіб:Винниченко (голова), Петлюра,Швець, Андріївський, Макаренко. Дир.. віднов діяльність профспілок і встан 8 год роб день, відмін. Рішення Гетьманату по аграрному питанню. На місцях, за часів Дир.. реальна влада належ отаманам, що не підпорядков уряду. Дир.. власний управлінський апарат так і не створ. В самій Дир. Дуже швидко намітився розкол внаслідок якого в лютому 1919 Дир залишив Винниченко. Орган переход до рук Петлюри. У кін 1918р – громад війна.УНР намаг захистити Укр. як від більшовиків так і від білогвардійців. На поч. лютого 1919р під тиском більш військ Дир. Залиш Київ і переїждж до Вінниці. Київ займ більш війська. В сер лютого 1919р більш уряд Харкова переїждж до Києва. У серпні 1919р Дир. і ЗУНР організ спільний похід проти більшовиків. 30.08.1919р більш армія залиш Київ. 53. обєднання зунр і УНР

У серпні 1919р Дир. і ЗУНР організ спільний похід проти більшовиків. 30.08.1919р більш армія залиш Київ. 31.08.1919р. Дир. огол урочистий вступ об’єднаних армій до Києва. В цей же день з ранку Київ займ війська Денікіна. Під їх тиском укр. армії знову відступають від Києва і огол війну Денікіну. Взимку 1919р об’єднані укр. армії провели невдалий похід проти Денікіна. На поч. 1920р Петлюра йде на зближ з Польщею.У листопаді 1918р розпоч військ дії ЗУНР і Польщі. 21.11.1918 укр війська залиш Львів і столицю перенос до Тернополя. У цей же час проти ЗУНР розпоч війну і Румунія. До кін листопада рум війська окуп Буковину і в грудні ця терит перейшла до Рум. 22.01.1919р між УНР і ЗУНР було підпис акт обєднання,за яким ЗУНР пере імен в зх обл. УНР. У квітні 1920р УНР-Д і Польща підпис Варшавський договір, за яким Польща визнав незал УНР і Дир. На чолі з Петлюрою, як верх владу в Укр. Польща зобов’язалася не уклад між нар угод спрям проти Укр.. Польща гарантує нац-культ права укр. населення Польщі. Дир. Погодж на те, що після перемоги пол.-укр військ над більш і звільнення укр. території, до Польщі відійдуть зх-укр землі:Галичини, зх Волинь,частина Полісся, Підляшшя, Холмщина. Після підписання договору влітку розпоч рад-пол війна, яка тривала до жовтня 1920р У березні 1921р між Пол і більш був підпис Ризікий мирний договір, за яким Пол визнала УРСР і за це одерж від більш уряду зх-укр землі, які Польщі обіцяв Петлюра.

 

Антична колонізація в Північному Причорномор’ї

Колонізація – заселення та засвоєння нової території

Давньогрецькі міста виникли в Північному Причорномор’ї в к. VII ст. до н.е.,

коли почалось активне розселення греків по узбережжях Середземного моря.

Причини грецької колонізації:

· Перенаселення Греції в І тис до н.е.

· Нестача землі

· Пошук нових джерел сировини (металів) та ринків збуту своїх товарів

· Внутр. політ. боротьба змушувала до імміграції тих, хто програв

· Напади лідійців і персів підштовхували до пошуку безпечніших місць проживання.

Найбільші міста: Ольвія, Тіра, Херсонес, Пантікапей, Каркінітида.

Осн. заняття: Землеробство, виноробство, риболовля, ремесла, торгівля.

Політ. устрій: Античні міста – держави Півн. Причорномор’я копіювали грецькі міста –

держави. Частина з них була рабовласницькими республіками, частина – монархіями

(Боспорське царство. Засновано приблизно 480 р до н.е. внаслідок об’єднання держав –

полісів Керченського піво-ва; входили Приазов’я та землі Кубані)

На початку н.е. грецькі міста почали занепадати: пов’язано з

набігами кочовиків та появою дешевої єгипетської пшениці.
У І ст. до н.е. потрапили у залежність до Римської імперії.
В ІV – Vст. захоплені готами та гунами.

Значення античного впливу для населення українських земель:

· Залучення до досягнень античної цивілізації;

· Ознайомлення з демократичним устроєм

· Античні колонії сприяли поширенню християнства на укр. Землях