Етапи політичної історії Галицько – Волинської держави

 

Історія Галицько-Волинського князівства – складова частина історії Русі періоду феодальної

роздробленості, що була закономірним етапом розвитку країни.

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяла низка чинників:

1) вдале географічне положення
2) необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини,

2) а згодом проти монгольського нашестя та іга;

3) енергійна об'єднавча політика князів Романа Мсти славича (1199—1205) та Данила

4) Романовича Галицького (1238—1264);

5) існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню

6) та інтенсифікації торгівлі.

Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в кілька етапів.

І етап (1199—1205) — утворення та становлення.
Волинський князь Роман у 1199 р. придушує опір великих бояр і об'єднує Галичину й Волинь.

Вже 1202 р. Роман оволодіває Києвом і стає великим князем. Літописець називає його

«самодержцем всея Русі». Центром своєї держави Роман обрав не орієнтований на Візантію Київ,

а близький до кордонів західних держав Галич. Роман стає помітною фігурою на європейській історичній сцені,

про що свідчить пропозиція Папи Римського 1204 р. в обмін на прийняття князем католицизму коронувати його.

Галицько-Волинський

князь втягу­

ється в жорстоку боротьбу між Гогенштауфенами і Вельфами, яка загострилася в тодішній католицькій Європі.

Проте галицько-волинському князю не вдалося об'єднати Русь. У 1205 р. він трагічно загинув поблизу поль

ського містечка Завихоста під час сутички з вояками кра­

ківського князя Лешка Білого.

 

II етап (1205—1238) — тимчасовий розпад єдиної держави. Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний

період боротьби за галицький стіл. Характерними рисами державного життя у цей час були:
- безперервне втручання у внутрішні справи західноруських земель сусідніх держав — Угорщини та Польщі

-зростаюча монгольська загроза
- енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького, яка успішно закінчилася 1238 р.

 

III етап (1238—1264) — об'єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом.

Навесні 1238 р. Данило розгромив тевтонських лицарів Добжинського ордену під Дорогочином.

Незабаром він знову поширює свій вплив на Київ. Одержавши 1245 р. у битві під галицьким містом

Ярославом перемогу над військами Ростислава, Данило знову відновлює єдність Галицько-Волинського

князівства. У 1253 р. в місті Дорогочині відбувається коро­нація Данила.

 

IV етап (1264—1323) — стабільність та піднесення.
Після смерті Данила Галицького князівство знову втрачає свою єдність: його землі поділено між

трьома нащадками князя — Левом, Мстиславом і Шварно. На зламі XIII—XIV ст. відновилася

єдність Галиць­ко-Волинської держави під владою наступника Лева —

князя Юрія І (1301 —1315). Це був період, коли Золота Орда, яку роздирали внутрішні міжусобиці

та чвари, поступово втрачала владу над підкореними територіями. Наступниками Юрія І стали

його сини — Андрій та Лев II (1315"—1323). Вони поділили територію князівства

на сфери впливу, але правили спільно, дуумвіратом, і тому розпаду єдиної держави не відбулося.

 

V етап (1323—1340) — поступовий занепад. Загибель Андрія та Лева II, які не мали дітей,

увірвала пряму лінію династії Романовичів, що призвело до посилення політичного впливу галицького

боярства, зростання чвар та усобиць у феодальній верхівці, втручання іноземних держав у внутрішні

справи галицько-волинських земель. Майже два роки галицько-волинський трон залишався без правителя.

Лише 1325 p., внаслідок компромісу між місцевим боярством і правителями Польщі, Угорщини та Литви,

главою держави було обрано 14-річного мазовецького князя Болеслава Тройденовича, сина Марії, дочки

Юрія І Львовича. Юний князь, який прийняв православ'я та ім'я Юрія II Болеслава, не став маріонеткою

в руках бояр, а

проводив самостійну внутрішню і зовнішню політику. Проте апогей свого розвитку Галицько-Волинська

держава вже пройшла. Період правління Юрія II став поступовим занепадом Галицько-Волинського

князівства: посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю,

міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла

від адміністративної влади, місцеве населення наверталося до католицизму. Внаслідок боярської змови у

квітні 1340 р. Юрія II Болеслава було отруєно. Після цієї події зберегти єдність колись могутнього

Галицько-Волинського князівства вже не вдалося. Протягом короткого часу держава занепала та

розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців: Галичина — під Польщею,

Волинь — під Литвою, Буковина — у складі Молдавського князівства.

 

Внутрішня і зовнішня політика Данила Галицького

князь Данило Романович, повернувшись із Польщі додому після відходу монголо-татарських полчищ,

заходився відроджувати державу. Відбудовувались зруйновані міста й села. Галицько-Волинська

земля поступово піднімалася з руїн. Одночасно князь повів непримиренну боротьбу з боярською

опозицією, яка знову почала виявляти спротив. Посилення держави не відповідало інтересам Золотої

Орди. Щоб розчленувати її на окремі уділи, хан Батий восени 1245 р. наказав Данилові Галицькому:

"Віддай Галичі" Змушений відвідати столицю Золотої Орди, Данило Романович ціною всіляких

принижень і визнанням васальної залежності від хана утримав за собою князівський стіл. Це

дозволило йому почати підготовку до визволення українських земель від поневолювачів. Для

зміцнення міжнародного авторитету держави князь створив Галицьку митрополію, призначив її

митрополитом свого сподвижника — "печатника" Кирила — і відправив його на затвердження

в Нікею Разом з тим він уклав проти Золотої Орди союз із своїм зятем, князем володимиро-суздальським,

а також польськими, литовськими князями та угорським королем. Заради своєї мети галицько-волинський

князь пішов на зближення з римською курією. Але після розгрому в 1262 р. ординцями володимиро-суздальського

князя Галицько-Волинська держава залишилася фактично віч-на-віч з наймогутнішим у світі супротивником.

Це знову змусило князя відновити зв'язки з римською курією й навіть коронуватися у 1253 р. Проте,

переконавшись у нездатності Риму організувати хрестовий похід проти Золотої Орди, Данило Галицький

припинив з нею стосунки. Данило Галицький укріплював свої володіння, заснував на честь старшого сина

Лева м. Львів, роль якого швидко зростала, а столицю переніс з ненадійного Галича до неприступного

Холма. Одночасно відбувалася реорганізація війська. Ударною силою в ньому стала важкоозброєна

князівська кінна дружина, а також селянське й міщанське ополчення

 

Історичне значення Галицько-Волинської держави

Значення галицько-волинської державності в українській історії важко переоцінити.

Галицько-Волинська держава стала новим після занепаду Києва центром економічного

та політичного життя.

- Вона модернізувала давньоруську державну організацію.

- Галицько-Волинська держава врятувала Україну від поневолення її Польщею,

- Галицько-Волинська держава продовжила славні дипломатичні традиції Київської Русі і

ще 100 років після встановлення золотоординського ярма представляла східнослов'янську державність на міжнародній арені.

- Водночас, відкриваючи західноєвропейській культурі шлях на українські землі, ця державність

допомогла уникнути однобічної орієнтації на Візантію, запобігти утвердженню монгольського впливу.

- Галицько-Волинська держава стала також важливою культурною межею. Вона виступала або як

східний форпост католицького Заходу, або як західний - православного Сходу.

- Галицько-Волинська держава стала головним політичним осередком майбутньої України.