Техніка «інформування клієнта».

Кількість інформації, що надається клієнту спеціалістом у процесі консультативної сесії, перш за все, буде залежати від характеру психотерапевтичних стосунків, особистісних особливостей клієнта, змісту проблеми. Однак важливо, щоб інформація, яка надається, відповідала вимогам: доступність, конкретність й об’єктивність. Доступність і конкретність інформації визначаються тим, що дані, які повідомляються консультантом клієнту повинні, з одного боку, відповідати рівню його розвитку і, з іншого боку, виключати можливість двозначного тлумачення. Для того, щоб переконатися в правильності розуміння клієнтом наданої інформації, спеціаліст може задати декілька прояснювальних запитань.

Техніка: порада непрямої форми.

Порада – думка, висловлена кому-небудь з приводу того, як йому діяти, що робити і передбачення подальшого спільного обговорення.

Відмінність поради й надання інформації полягає в тому, що порада висловлює особисту думку, а в інформуванні знаходиться, перш за все, безцінність.

Прямого пропонування порад потрібно уникати.

По-перше: якою би не була правильною ваша порада, вона залишиться «чужою порадою» – людям подобається робити власні відкриття і, відповідно, будь-яка порада є вкраденою можливістю такого відкриття. Тільки коли людина сама що-небудь відкрила, це стає важливим для неї.

По-друге, даючи клієнту можливість слідувати пораді, психолог-консультант одночасно надає йому можливість приписувати невдачу спеціалісту. Якщо ж клієнт відноситься до залежного типу, то у психолога-практика вимальовується прекрасне майбутнє – до кінця своїх днів стати його «мамою», «нянею».

По-третє, наданням порад, як правило, у консультуванні не користуються, і це дарма витрачений час і зусилля.

Однак порада, що подана у непрямій формі («Не знаю чому, але мені пригадалася ситуація з мого життя…», «У моїй практиці був випадок…», «Мені розповідали історію…», «Один герой роману вчинив у подібній ситуації таким чином…»), може мати неабиякий психотерапевтичний ефект.

Техніка: переконання – логічна бездоганна аргументація правильності висловлюваної позиції. Як правило, повинно в основі мати факти. Застосовується при наданні порад непрямої форми як підкріплення, обґрунтування висловленої професійної позиції. Переконання повинно будуватися психологом-консультантом на рівні цього клієнта.

Техніка: роз’яснення.

Роз᾽яснення – розгорнуте конкретне пояснення консультанта проблеми клієнта. Основна ціль – пояснити якомога доступніше думки спеціаліста, хід його роздумів з приводу проблеми для клієнта. Може включати в себе емоційно-особистісний аспект.

ПРОЦЕДУРА ДРУГА: ПОГОДЖЕННЯ ПЛАНУ ДІЙ

Процедура друга: погодження плану дій.

Техніки: пошук різноманітних рішень, стимулюючі запитання, визначення алгоритму з вирішення проблеми, конкретизація очікуваного результату.

Перш ніж розробити конкретний план з вирішення проблеми і для того, щоб цей план був оптимальним, необхідно максимально розширити пошук можливих рішень. З цією метою можна застосувати методику творчих рішень проблем Ділтса.

Спочатку потрібно запропонувати клієнту придумати не менше двадцяти самих неймовірних способів вирішення цієї проблеми (можна записувати). Потім, запропонувати клієнту вибрати оптимальний варіант вирішення проблеми (можливо, що деякі із придуманої «двадцятки» стануть елементами плану досягнення результату).

Стимулюючі запитання доречно застосовувати упродовж всього стратегічного етапу. Особливо вони допоможуть під час другої процедури, адже, перебуваючи у соціокультурологічно обумовлених межах, клієнту, як правило, незручно проявляти творчу активність. Приклади стимулюючих запитань:

· Що саме Ви можете запропонувати?

· Як інакше можна це вирішити?

· Що ще Ви можете придумати?

· Як би Ви вирішували цю проблему, якщо б Вам було зараз десять (двадцять, тридцять, сорок, п’ятдесят) років?

· Яке рішення запропонувала б ваша мама (батько, бабуся, тітка, дідусь і т.д.)? Що корисного Ви знайшли для себе у цьому вирішенні вашої проблеми?

Якщо спеціаліст досить уміло застосував дві попередні техніки, то алгоритм досягнення виникає природньо. Однак при його деталізації необхідно чітко прояснити, як саме розуміє клієнт кожен із етапів і яким чином збирається його реалізовувати. Це дозволить прояснити незрозумілі для клієнта моменти й ініціювати виникнення нових ідей.

Г.Колєснікова, щодо застосування цієї техніки, зазначає, що корисно також записувати цей алгоритм у двох екземплярах. На кожному із екземплярів ставлять свій підпис і психолог, і клієнт. Відповідно, один залишається у консультанта, інший віддається клієнту. Для клієнта це буде додатковим стимулом для реалізації плану в дії, а консультанта підстрахує від можливих непорозумінь.

Техніка «конкретизація очікуваного результату».

За допомогою цієї техніки визначаються «прикмети», за якими клієнт зможе визначити, що проблема вирішена. Вони повинні бути конкретними і зрозумілими.

Наприклад, клієнт кожного дня свариться з дружиною. Його запит: спокійне сімейне життя. Якщо він досягне того, що сварки будуть відбуватися не частіше ніж два рази на тиждень, то він буде вважати, що проблема вирішена. Тобто, тут «прикметою» буде частота сварок, а саме: два рази на тиждень.

Конкретизувати очікуваний результат можна за допомогою запитань:

- Що саме повинно відбутися, щоб Ви зрозуміли, що ціль досягнута?

- Як саме Ви дізнаєтеся, що Ви досягнули бажаного результату?

Техніка конкретизації результату може застосовуватися на різних етапах консультування.

ЕТАП ЧЕТВЕРТИЙ. ЗАВЕРШАЛЬНИЙ

ПРОЦЕДУРА: ВИЗНАЧЕННЯ СПОСОБІВ КОНТРОЛЮ ЗА РЕАЛІЗАЦІЮ НАМІЧЕНОГО ПЛАНУ

Процедура перша: визначення способів контролю за реалізацією наміченого плану.

У межах цієї процедури можуть використовуватися ті ж техніки, що і в межах другої процедури попереднього етапу, але тут вони спрямовані на способи контролю й оцінок очікуваного результату.

Контроль може здійснюватися різними способами:

· клієнт може взяти всю відповідальність на себе (ідеальний спосіб у консультативній взаємодії);

· він може інформувати консультанта про реалізацію кожного пункту (використовується постконсультативний супровід);

· клієнт може інформувати тільки про досягнення кінцевого результату (види постконсультативного супроводу);

· може бути призначена додаткова консультативна сесія для відслідковування процесу реалізації наміченого плану(використовується постконсультативний супровід);

· консультант і клієнт можуть домовитися про зустріч для обговорення результатів, після повної реалізації відпрацьованого ними алгоритму (використовується постконсультативний супровід).

Техніки «закріплення впевненості клієнта» і «формування готовності до досягнення» взаємопов’язані. Вони застосовуються упродовж всього процесу консультування. Найбільш ефективні невербальні засоби і психологічна підтримка:

- «Ви просто молодець…»;

- «Ви така цікава людина…»;

- «Я не думаю, що хто-небудь міг би краще справитися з такою складною ситуацією…»;

- «У Вас великий потенціал…».

Як зазначає О.Бондаренко: «Для клієнта завершальна стадія спільної роботи досить важка. Труднощі ці пов’язані з припиненням стосунків, у яких людина почувалася захищеною, і з певним страхом входження до «справжнього» життя, де неможливо буває переграти ще раз ситуацію і де у людини немає взагалі ніякого підстрахування».

Тут потрібно зазначити той факт, що етап завершення може здійснюватися перед етапом реалізації плану клієнтом, одночасно з ним або після нього. Все залежить від проблемної ситуації клієнта, з якою він звернувся до психолога-практика.

ЕТАП П’ЯТИЙ. РЕАЛІЗАЦІЯ ПЛАНУ КЛІЄНТОМ

П’ятий етап «Реалізація плану клієнтом» проводиться, в більшості випадків, клієнтом самостійно, без присутності й втручання професіонала. Це пояснюється специфікою цього виду психологічної допомоги – будь-яка психічно здорова людина здатна самостійно вирішити свої проблеми.

Консультант – це провідник у горах, для блукаючої в сутінках людини. Він допоможе знайти шлях на вершину, але піднятися на неї людина повинна сама.

Тобто, на основі реалізації попередніх чотирьох етапів, клієнт має оволодіти методологією вирішення проблеми. Здатність приймати правильне рішення – невід’ємна частина функціонування здорової особистості. Ми постійно стикаємося із ситуаціями, які вимагають ефективних навиків прийняття рішення. Більшість людських проблем виникають через те, що особистості не здатні приймати правильне рішення.

Процес прийняття рішень складається із певних послідовних кроків.

Роль консультанта полягає не в тому, щоб приймати рішення за клієнтів. Клієнти повинні здобути навики не тільки для вирішення актуальної проблеми, але також ефективно справлятися з майбутніми проблемами.

Модель Ж.Крумбольца підкреслює цей аспект, добавляючи стадію узагальнення процесу прийняття рішення для проблем у майбутньому (рисунок№1.6.1.).

Для того, щоб клієнт краще засвоїв методологію вирішення проблем можна включити засвоєння методів аналізу ситуацій за системою Г.Егана. Г.Еган пропонує систематичну методологію вирішення проблем, яка включає процес прийняття рішень і аналіз ситуацій (рисунок №1.6.2.).

 

Рисунок 1.6.1. Стратегії вирішення проблеми за Ж.Крумбольцом

 

Малюнок 1.6.2. Методологія вирішення проблем за Г.Еганом

1. Визначення та прояснення проблеми. Клієнти часто представляють консультантам невизначені проблеми, які, як вони заявляють, «вирішити неможливо». Тому проблема на першому етапі повинна бути сформульована так, щоб вона могла мати вирішення. Замість прийняття невизначених описів почуттів типу: «Я такий пригнічений», консультант шукає причини почуттів клієнта: «Мені сумно та самотньо тому, що я недавно переїхав у це місто і в мене немає друзів». Консультант підкреслює, що проблеми не можуть бути вирішені, якщо висвітлені у невизначеному вигляді, не мають зв’язку з теперішнім і приписані лише впливу зовнішнього середовища.

2. Встановлення найбільш нагальних проблем. Після того, як клієнт прояснить зміст і причини своїх проблем, він повинен вирішити, якими проблемами зайнятися в першу чергу. Г.Еган виділяє певні критерії для пошуку пріоритетів: проблеми, які контролюються клієнтом; кризові ситуації; проблеми, які легко вирішуються; проблеми, вирішення яких призведе до певного покращення; рух від менш серйозної проблеми до більш серйозної (але не кризової).

3. Визначення реальних цілей. Проблеми відображають реальне становище, а цілі представляють майбутнє. Цілі мають бути реальними, конкретними і притаманними для клієнта.

4. Складання списку всіх доступних засобів для досягнення цілі. Складання переліку перешкоджаючих і сприятливих факторів, пов’язаних із досягненням цілі.

5. Вибір засобів, які будуть найбільш ефективно досягати цілей. Засоби повинні бути відповідними з цінностями клієнта, мати високу вірогідність успіху й допомагати клієнту систематично просуватися до мети.

6. Визначення ефективності програм дій.

7. Виконання. Використання вибраних засобів для досягнення поставлених цілей.

 

Висновки

Базова структура консультації містить підготовчий, діагностичний, корекційний і заключний технічні етапи.

На підготовчому етапі відбувається попереднє знайомство і встановлення контакту психолога і клієнта, збирання формальних відомостей, виявлення очікувань клієнта та роз'яснення реальних можливостей психологічної допомоги, а також укладання контракту.

Діагностичний етап умовно складається з двох фаз. Під час першої фази консультант збирає необхідну інформацію про проблему клієнта і про нього самого, надаючи йому можливість "виговоритися", одночасно тестуючи його; працює зі скаргою клієнта і пропонує йому власні інтерпретації. Під час другої фази психолог і клієнт визначають бажаний результат і разом формулюють його у формі запиту.

На корекційному етапі психологом і клієнтом проробляються різні варіанти розв'язання проблеми і здійснюється вибір серед альтернатив. Цей етап може бути тривалішим.

Заключний етап — це етап узагальнення, перехід від навчання до дії. На цьому етапі психолог має приділити особливу увагу висновкам і сприяти закріпленню мотивації клієнта до зміни думок, дій і почуттів у його повсякденному житті. На заключному етапі необхідно провести процедуру "відокремлення" консультанта і клієнта.