ПРОЦЕДУРА ДРУГА: ПРОЯСНЕННЯ СУТІ ПРОБЛЕМИ КЛІЄНТА, ВИЗНАЧЕННЯ ЙОГО РЕСУРСІВ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ПРОЦЕДУРА ДРУГА: ПРОЯСНЕННЯ СУТІ ПРОБЛЕМИ КЛІЄНТА, ВИЗНАЧЕННЯ ЙОГО РЕСУРСІВ



Процедура друга: прояснення суті проблеми клієнта, визначення його ресурсів. Основні техніки: діалог, слухання (ці техніки є присутніми на всіх етапах психоконсультативної взаємодії).

Діалог. Визначається як мовне спілкування між двома і більше людьми, передбачаючи обмін репліками. У широкому розумінні реплікою вважається і відповідь у вигляді дії, жесту, мовчання. Грунтується на традиції усного інтелектуального спілкування у Стародавній Греції. У її витоках знаходиться діяльність Сократа, яка, крім цього, знайшла своє відображення у психотерапевтичній методиці «Сократівський діалог». В основі цієї методики знаходиться логічна аргументація, що подається спеціалістом клієнту у вигляді запитань, які припускають тільки позитивні відповіді. При формулюванні запитань консультант свідомо ігнорує непослідовні, суперечні, бездоказові судження клієнта. У результаті клієнт планомірно підводиться до прийняття судження, яке перед цим ним не приймалося чи не розумілося.

Техніка «слухання». Ця техніка передбачає, перш за все, «чути» іншу людину, а в даному випадку – клієнта. Тобто, в процес «чути клієнта» включається не тільки сприйняття слів, що вимовляються, але й фону, на якому вони були висловлені.

Відповідно, можна виділити два аспекти слухання: вербальний і невербальний.

До вербального аспекту відносяться безпосередньо слова, словосполучення, метафори, які вживає клієнт у своєму мовленні.

До невербального аспекту (фону) належать:

· «мова тіла» (пози, жести, міміка);

· психофізіологічні реакції (зміна кольору шкіри, частота та глибина дихання та ін.);

· голосові характеристики (тон, тембр, темп, інтонації).

Істинність припущень, зроблених на основі невербальних даних, потрібно перевіряти разом з клієнтом. Це обумовлено тим, що невербальні повідомлення визначаються певними різноманітними факторами. Наприклад, контекстом подій, особистісними особливостями клієнта, специфікою взаємостосунків із значимою людиною та ін. Про існування багатьох з них психолог-консультант може й не знати, що, безумовно, призведе до викривлення сприйнятої ним інформації і, як наслідок, до неправильного уявлення про зміст проблеми і способів її вирішення.

Нерефлексивне слухання (вислуховування) полягає в умінні створювати умови для більш повного висловлювання співбесідника. Консультант може мовчати, не втручаючись у висловлювання клієнта, або може виразити свою зацікавленість, підтримку, запропонувати клієнту висловлюватися вільно короткими репліками: «Продовжуйте, я вас слухаю…», «Розумію вас…» і т.д.

Прийоми активного слухання:

1. Кивання головою і використання вигуків «Ага» «Угу». Застосування цього прийому несе послання клієнту: «Я ще тут і я Вас слухаю». Можна використовувати слово «Так».

2. Питання-відлуння. Наприклад:

Клієнт: «У мене поганий настрій…»

Консультант: «У Вас поганий настрій?»

Основне, у використовуванні цього прийому,– не перестаратися, інакше може статися як в одному анекдоті:

Клієнт: «Мені не дають спокою думки про смерть».

Консультант: «Думки про смерть…»

Клієнт: «Мені хочеться померти».

Консультант: «Хочеться померти…»

Клієнт: «І я думаю про смерть навіть зараз».

Консультант: «Смерть зараз…»

Клієнт виплигує у вікно, знизу роздається звук його тіла, що впало на асфальт – «бум».

Консультант: «Бум…»

1. Дослівне повторення основних положень, висловлених клієнтом. Повторенню висловлювань повинні передувати увідні фрази типу: «Наскільки я Вас зрозумів…», «Ви вважаєте, що…».

Наприклад:

Клієнт: «Я кожного разу злюся, але вона все одно пересолює мені вечерю.

Консультант: «Якщо я правильно зрозумів, Ви кожен раз злитеся, але вона все одно пересолює Вам вечерю».

1. Прийом уточнення. Ви просите уточнити окреме положення, висловлювання клієнта. Тобто, консультант просить клієнта про додаткове роз’яснення свого висловлювання, щоб більш правильніше зрозуміти, про що йде мова. Наприклад: «Будьте люб’язні, уточніть, будь-ласка…», «Могли б ви повторити ще раз…», «Я не зрозумів, що ви маєте на увазі» і т.д.

2. Переформування (перефразування). Суть цього прийому полягає у поверненні змісту висловлювання клієнта консультантом за допомогою використання інших слів. Це дозволяє в разі необхідності надати позитивного смислу критичним зауваженням клієнта. Тобто, перефразовування – це вербальний навик повторення своїми словами змісту того, що говорить клієнт. Показуйте клієнту, що ви розумієте його, а не просто киваєте. Зміст перефразування включає в себе як факти ситуації, про яку говорить клієнт, так і почуття, про які він розповідає. Тобто, суть цього прийому полягає у зміні консультантом смислу висловлювання клієнта, коли нова фраза консультанта будується на основі фрази клієнта

Цілі перефразування:

· перефразування демонструє клієнту, що ви слухаєте його та розумієте його слова;

· якщо, перефразовуючи зміст, ви виявляєте недорозуміння, у клієнта є можливість виправити вас;

· вислуховування своєї історії, переказаної іншою людиною, може допомогти клієнту прояснити свої власні думки та почуття;

· перефразування може допомогти клієнту більш чітко розкрити одну ситуацію, перш ніж переходити до іншої теми;

· коли клієнт знаходиться у стані емоційного збудження, він говорить плутано і перефразування може допомогти йому та вам встановити пріоритети – на які події та проблеми перш за все потрібно спрямувати увагу.

Принципи перефразування:

· Перефразування повинно бути коротким. Якщо ви говорите дуже багато і складно, клієнт буде вимушений відволіктися від своїх думок і зосередитися на тому, щоб зрозуміти вас. Між тим ваше завдання підтримувати фокус уваги клієнта на його власних переживаннях, допомагати йому бути в «контакті з самим собою».

· Перефразування потрібно обмежити тими аспектами, які з вашого (консультанта) погляду виступають суттєвими для клієнта. Не потрібно відтворювати монолог клієнта із найменшими подробицями – це не переказ. В оцінці того, що являється значимим для клієнта, вирішальною є ваша емпатія.

Наприклад:

Клієнт: «Ніщо мене не радує, життя не має сенсу».

Консультант: «Ви дуже чутлива людина, яка має прихований сенс життя. Для мене було б дуже важливо знати: в чому саме полягає цей сенс».

1. Прояснення. Прояснення – це серія вербальних навиків, які використовуються для отримання інформації від клієнта. Воно поєднує перефразування з питаннями. Питання – це завжди деяке вторгнення у внутрішній світ людини (якщо ви, дійсно, розраховуєте отримати відповідь на нього). Тому використовувати даний навик потрібно особливо обережно.

На думку О.Корабліної, потрібно враховувати, що питання можуть бути двох типів: вихідні із сказаного клієнтом і вихідні із власних версій чи зацікавленості консультанта. Потрібно дуже чітко розмежовувати одні від інших і пам’ятати, що питання, які побудовані на власних припущеннях консультанта чи на його зацікавленості, можуть бути шкідливі й навіть небезпечні для клієнта.

По-перше, вони можуть завести хід суджень у бік від дійсно важливих для нього речей, він може слухняно слідувати за консультантом у сферу його проекцій. Щоб уникнути цього, питання потрібно представляти перефразуванням сказаного клієнтом, тоді стає зрозумілим, чим воно викликане.

По-друге, у клієнта, який відповідає на серію запитань консультанта, миттєво виникає відчуття, подібне відчуттям у кабінеті лікаря, який прояснює симптоми, а значить, готовиться поставити діагноз і приписати необхідне лікування. Таким чином, ви самі заганяєте себе у пастку «хворий – лікар», або «жертва – рятівник», де клієнт покладе на вас відповідальність за своє рятування.

По-третє, прагнення задавати якомога більше питань заважає слухати клієнта; серія питань, як правило, виникає через відчуття, немов би він повинен «сказати хоч що-небудь», щоб заповнити паузу, що виникла. Таким чином, він іноді не дає клієнту можливості прислухатися до себе, закидаючи його питаннями. Пояснюється це тим, що фокус уваги консультанта зосереджений не на клієнті та його проявах, а на своїй тривозі й боротьбі з нею. Між тим клієнт, як правило, бачить розгубленість консультанта, і неконгруентність психолога змушує клієнта до такої ж неконгруентності. Діючи таким чином, дуже легко зруйнувати контакт. Щоб уникнути подібного, потрібно використовувати відображення власних почуттів.

Р.Джордж і Д.Крістіані зосереджують увагу на тому, що при проясненні консультант пробує зробити висловлювання клієнта більш зрозумілим і для консультанта (для самого себе), і для клієнта. Прояснення пов’язане і з навиком інтерпретації, і з такою основною умовою консультування, як конкретність. Деякі приклади прояснення:

- «Я не зрозумів, ви почали битися до чи після того, як прийшли на шкільний спортивний майданчик»;

- «Ви відчуваєте гнів чи образу?»;

- «Чи являється проблемою те, що ви не можете собі дозволити покинути роботу?».

1. Відображення емоцій. Ця техніка полягає у прямому описі переживань, які консультант побачив у поведінці клієнта: «Ви схвильовані», «Вам погано» і т.д. Відображення почуттів – це вербалізація тих почуттів, про які клієнт відкрито не говорить, але які ви можете в ньому розпізнати, виходячи із невербальних проявів, а також із особливостей його ситуації.

Цілі відображення почуттів:

· допомогти клієнту усвідомити свої почуття і спонукати його говорити про них у зв’язку з проблемою (так як наявність проблеми завжди визначається саме почуттями, які супроводжують її переживання);

· усвідомлення почуттів знижує їх силу, що дозволяє знизити рівень напруги клієнта і дає можливість сфокусуватися на проблемі;

· відображення почуттів клієнта демонструє ваше емпатійне сприйняття проблеми клієнта, що являє собою більш глибокий рівень розуміння: за рахунок цього покращується контакт з клієнтом;

· у процесі довготривалої роботи періодичне відображення почуттів, якщо воно не викликає опору в клієнта, розвиває в нього навик самоспостереження, усвідомлення свого актуального стану, дозволяє оволодівати «мовою почуттів», необхідним у самопізнанні.

Принципи відображення почуттів:

· Називаючи почуття, зберігайте його інтенсивність; наприклад, у залежності від міри прояву почуття злості може бути названо різноманітними словами: від «досади» до «лютості», а почуття страху – від «тривоги» до «жаху». Найбільш наближене підібране слово, відповідне переживанню клієнта, вказує на наявність гарного розуміння та викликає у клієнта почуття безпеки. Якщо ви постійно використовуєте слабкі слова для позначення сильних почуттів, клієнт починає туманно розуміти, що йому не дозволяється бути таким, який він є. У спробах бути «почутим» афект клієнта може вирости.

· Старайтеся зосередитися на актуальних почуттях клієнта, тобто, які проявляються «тут і тепер». Потрібно враховувати, що змістовно розповідати клієнт може про одне відчуття, але при цьому відчувати, в даний момент, інше. Наприклад, мама розповідає, що вона постійно злиться на свою дитину (проговорюючи почуття злості в даному контексті буде виступати перефразуванням), але говорить про це з почуттям провини, що буде зрозуміло із невербальних проявів, тому у відображенні почуттів ми повинні назвати провину.

· Відображаючи почуття, висловлюйтесь просто та коротко. Простота збільшує зрозумілість і мінімізує можливість інтерпретацій. У фокусі уваги залишається клієнт.

· Позитивне формулювання (виключаючи частку «ні») більш ефективні, чим негативні (включаючи частку «ні»), тобто переважаюче висловлювання «Ви почуваєте себе ображеною» замість «Ви не почуваєте себе задоволеною… щасливою… і так далі». Перераховувати те, чого людина не відчуває, можна досить довго, між тим почуває вона завжди щось відповідне.

· Сумнів про те, що ви правильно відображаєте почуття клієнта, може завадити вам. Ви будете заклопотані власною тривогою, замість того, щоб почути клієнта. Тому промовляйте ваше відображення впевнено, пом’якшуючи його увідними фразами й інтонацією. Клієнт може прийняти його, уточнити чи заперечити. У цьому значенні неправильне відображення почуття настільки ж ефективне, як і правильне, так як, виправляючи вас, клієнт назве те, що він переживає, важливо тільки, щоб це не входило в систему.

· Використовуйте увідні фрази. Вони надають висловлюванню вірогідний характер, підкреслюючи право клієнта прийняти, виправити чи відторгнути його: «Мені здалося…», «У мене виникло припущення…», «Це звучить так, як неначе…» і так далі.

1. Відображення власних почуттів – це вербалізація (промовляння) консультантом своїх актуальних емоцій. Використання даного навику припускає декілька цілей.

По-перше, допомагає консультанту знаходитися в постійному контакті з самим собою, щоб уникнути ідентифікації з клієнтом і зараження його почуттями.

По-друге, допомагає підтримувати контакт, за рахунок того, що клієнт сприймає консультанта як живу людину зі своїми почуттями, а не як бездушний «автомат».

По-третє, сприяє більш вільному вираженню почуттів клієнтом, який орієнтується на консультанта як на деяку модель поведінки і слідом за ним привчається до безперервної рефлексії.

Як говорив К. Вітакер, почуття, які виникають у консультанта у взаємодії з клієнтом (якщо двоє абсолютно включені в нього), породжуються загальним процесом, а тому належать клієнту у тій же мірі, в якій і консультанту, тому клієнт має повне право знати про ці почуття.

Більше того, «зворотній зв’язок» буває дуже корисним для клієнта, особливо, якщо це торкається «негативних» почуттів консультанта, таких як недовіра, роздратування, нудьга, розгубленість і так далі, тому, що у буденному житті люди, які спілкуються з цією людиною, швидше за все, стараються їх приховати. Дізнатися ж про них – означає розширити зону свого усвідомлення, а відповідно, зробити крок з конструктивними змінами в собі й у своєму житті. Однак, промовляючи клієнту свої почуття, консультант повинен бути повністю впевнений, що в цей момент він вільний від власних проекцій і його почуття не породжені опором.

Постановка питань

Отримання інформації про клієнта і спонукування його до самоаналізу, а також пошук клієнтом разом з психологом, оптимального варіанту вирішення своєї проблеми неможливі без вмілого опитуванння. Це означає, що консультант має вміло та доцільно використовувати питання ріноманітного типу.

Закриті питання використовуються з метою отримання конкретної відповіді і, як правило, припускають відповідь одним –двома словама – підтвердження/заперечення («так», «ні») або отримання інформації.

Наприклад: «Скільки Вам років?», «Чи можемо ми зустрітися через тиждень у це ж час?», «Скільки разів траплялися з вами припадки гніву?» і т.п.

Відкриті питання мають на меті не отримання інформації про життя клієнта, а дозволяють обговорювати почуття. Відкриті питання, крім цього, дозволяють самостійно клієнтові орінтуватися у формулюванні власної відповіді, тому, швидш за все, відповідь на них виявляється більш розгалудженою, ніж відповідь на закрите питання. Різницю між закритими та відкрити питаннями Benjamin (1987) відзначає: «Відкриті питання розширюють і поглиблюють контакт; закриті питання обмежують його. Перші широко розчиняють двері добрим стосункам, другі звичайно лишають їх зачининими».

Приклади відкритих питань: «З чого Ви хотіли б почати сьогодні?», «Що Ви тепер почуваєте?», «Що Вас засмутило?» і т.п.

Відкриті питання дають можливість ділитися своїми турботами з консультантом. Вони передають клієнту відповідальність за бесіду і спонукають його досліджувати свої установки, почуття, думки, цінності, поводження, тобто свій внутрішній світ.

lvey (1971) виділяє основні моменти консультування, коли використовуються відкриті питання:

1. Початок консультативної зустрічі («З чого сьогодні Ви хотіли б почати?», «Що відбулося за той тиждень, поки ми не бачилися?»).

2. Спонукування клієнта продовжувати говорити або доповнювати висловлене («Що Ви відчули, коли це трапилося?», "Що ще Ви хотіли б сказати про цей випадок?», «Чи не можете додати що-небудь до того, що сказали?»).

3. Спонукання клієнта проілюструвати свої проблеми прикладами, щоб консультант міг краще їх зрозуміти («Чи не зможете Ви розповісти про якийсь конкретну ситуацію?»).

4. Зосередження уваги клієнта на почуттях («Що Ви почуваєте, коли розповідаєте мені?», «Що почували тоді, коли все це відбулося з Вами?»).

Не варто забувати, що не всім клієнтам подобаються відкриті питання; у деяких вони підвищують переживання загрози та збільшують занепокоєння. Це не означає, що від таких питань варто відмовитися, але їх треба старанно формулювати та задавати у необхідний момент, коли є шанси отримати відповідь, яка відповідає дісному переживанню клієнта.

Прямі:безпосередньо направлені на з`ясування предмета, що досліджується, орієнтовані на отримання фактичної інформації, також використовуються при вивченні простих установок та відносин: «Чи хотіли б Ви перейти в інший колектив?».

Питання можуть бути закритими та прямими одночасно. Було б помилкою з боку консультанта на невиличкому проміжку часу задати значну їх кількість: людина, яка їх чує на свою адресу буде відчувати себе дуже дискомфортно – з передчуттям того, що з неї витягують інформацію. Їх звичайно можно, навіть необхідно використовувати, але не так часто.

Опосередковані питаннявикористовуються для виявлення емоційних реакцій клієнта в тих випадках, коли суттєвою є небезпека навіювального впливу при прямому питанні та, коли можна прогнозувати виникнення захисних реакцій, що спотворюють відповіді при обговоренні різноманітних ром (наприклад – культурних).

Приклад опосередкованого питання: «Якщо ти в результаті аварії пароплава опинився на острові та міг взяти з собою чи свою маму чи свого тата, кого би ти з них взяв?».

Проективні питання.Ще в більшій мірі маскують мету. Для цього людину просять повідомити не про свої переживання, а проінтепретувати відчуття та передбачити реакцію іншої, гіпотетичної людини. Наприклад – «Уявіть собі, що одна людина опинилась... (далі йде стислий переказ ситуації з проханням пояснити як буде діяти, реагувати або/та що відчувати ця людина, на погляд клієнта).

Використовування питань проективного або опосередкованого типу побудовано на тому, людина відповідаючи на них, буде ідентифікуватись з «персонажем питання», – тому буде «відповідати за себе». Тобто розкривати свої переживання та реакції. Тим не менш слід відзначити, що в роботі з дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку використовувати таких типів питання слід досить обережно: дитина достатньо часто змішує власні фантазії та реальність, бажане та дійсне, тим більш відповідаючи на питання, що передбачають активізацію уяви.

Сугестивні питання. Ще в більшій мірі «передбачають» відповідь, спонукають її: «Ти любиш маму ?». Ці питання явлюють собою ще більшу проблему у використанні. Як показує наша практика, сугестивні питання задає студент з безсвідомою або малоусвідомленою метою у відповіді на нього почути підтвердження власного бачення аспекту ситуації або власного припущення у його поясненні. Це означає певне або суттєве викривлення тієї інформації, що отримується від клієнта.

Але такого типу питання всеж можуть використовуватись. Наприклад, одне з перших питань-пропозицій: «Ви не проти, якщо я дещо буду записувати?» (задається на початку спільної роботи для ведення протоколу консультації).

Також наведемо деякі характеристики питань та вцілому процесу опитування.

1. Короткі питання або «штикові», починаються з «хто» або «що» чи в такому вигляді – орієнтовані на факти.

2. Питання на «як»в більшій мірі на людину, її внутрішній світ.

3. Питання, які починаються з «чому», достатньо часто провокують виникнення захісних механізмів людини, вона починає шукати «правильну відповідь», причому ту, яку, на її думку, хоче почути той хто питає. Недарма такого роду питання ми чуємо частіше під час навчання – в школі, в університеті. Було б бажано переформулювати такі питання таким чином, щоб вони починались з одного з слів: «які?»/ «який?»/ «яка?» – «Чому Ви туди пішли?» – «Яким чином Ви там опинились?».

4. Треба уникати постановки одночасно декількох питань або формульювати так звані «альтернативні» питання (Наприклад, «Прийшовши з школи, ти будеш робити уроки чи підеш гуляти?»). Швидш за все людина почне відповідати на те питання (або його частину при можливості вибору), яке їй «зручніше», тобто дозволяє висвітлити в більш привабливому світлі.

5. Не можна питанням випереджати відповідь клієнта. Наприклад, питання «Чи все добре?» частіше усього спонукає клієнта дати позитивну відповідь. У цьому випадку краще задати відкрите питання: «Як ваші справи вдома?». У подібних ситуаціях клієнти нерідко користаються з можливості дати непевну відповідь, наприклад: «Непогано». Консультанту потрібно уточнити відповідь іншим питанням такого типу: «Що для Вас значить «непогано»?» Це дуже важливо, тому що часто в ті самі поняття ми вкладаємо досить різний зміст.

6. Не слід одне й теж питання задавати в різних формулюваннях на одному проміжку часу. Клієнтові буде не зрозуміло на яке з них відповідати, необхідно сформулювати остаточний варіант.

7. Не слід «закидувати» клієнта великою кількістю питань. Консультативний процес передбачає отримання інформації від клієнта за допомогою питань, але не в якому разі у людини не має складатись враження, що вона побувала на допиті.

У консультуванні використовуються різноманітного виду питання, проте не варто взагалі переоцінювати важливість опитування. Benjamin (1987) вказує: «Я сильно сумніваюся з приводу використання питань у бесіді і почуваю, що задаю занадто багато питань, часто безглуздих. Ми задаємо питання, що переривають клієнта, і питання, на які він, можливо, не в змозі відповісти. Іноді ми навіть задаємо питання, явно не бажаючи почути відповіді, і в результаті не слухаємо відповідей».

Будь-яке питання повинно быть обгрунтованим – задаючи його, треба знати, із якою ціллю він задається. Це дуже складна проблема для консультанта-початківця, що нерідко занадто тривожиться, про що ж ще запитати клієнта, і забуває, що насамперед клієнта треба слухати. Якщо опитуванння перетворити в основну техніку консультування, то і консультування перетвориться в допит або слідство.

Надто велика схильність розпитувати під час консультування створює багато проблем (George, Cristiani, 1990):

- перетворює бесіду в обмін питаннями-відповідями, і клієнт починає постійно чекати, щоб консультант запитав ще про що-небудь;

- змушує консультанта прийняти на себе усю відповідальність за хід консультування і тематику обговорюваних проблем;

- переводить бесіду від емоційно насиченних тем до обговорення фактології життя;

- «знищує» рухливий характер бесіди.

Паузи мовчання

Більшість людей ніяковіють, коли переривається бесіда, чи стоїть тиша. Вона здається безкінечно довгою. Також і консультант-початківець почуває себе незручно при виникненні в бесіді паузи мовчання, бо йому здається, що він постійно повинен щось робити. Однак уміння мовчати і використовувати тишу в терапевтичних цілях – один із важливіших навиків консультування. Хоча тиша в консультуванні іноді означає порушення консультативного контакту, тим не менше вона буває і глибоко усвідомленою. Як відомо кожному із повсякденного життя, гарним друзям не обов’язково весь час розмовляти, а закохані багато часу проводять у мовчанні, що свідчить лише про глибину їхніх стосунків. Для консультанта мовчання є особливо терапевтично цінним тому, що:

· посилює емоційне взаєморозуміння консультанта і клієнта;

· надає можливість клієнту зануритися в себе і вивчати свої почуття, установки, цінності, поведінку;

· дозволяє клієнту зрозуміти, що відповідальність за результат бесіди знаходиться на його плечах.

Р. Кочюнас виділяє найважливіші значення мовчання у консультуванні:

1. Паузи мовчання, особливо на початку бесіди, можуть виражати тривогу клієнта, погане самопочуття, розгубленість через самий факт консультування.

2. Мовчання не завжди означає відсутність реальної активності. Під час пауз мовчання клієнт може шукати потрібні слова для продовження своєї розповіді, зважувати те, про що велася мова перед тим, пробувати оцінити здогадки, що виникли у процесі бесіди. Консультанту також потрібні паузи мовчання для обдумування певної частини бесіди і формулювання важливих запитань. Періодичні паузи мовчання роблять бесіду цілеспрямованою, так як у цей час подумки виявляються суттєві моменти бесіди, резюмуються основні висновки. Паузи мовчання допомагають не пропускати важливі моменти.

3. Мовчання може означати, що і клієнт, і консультант надіються на продовження бесіди з боку одне одного.

4. Пауза мовчання, особливо якщо вона суб’єктивно неприємна для клієнта, так і для консультанта, може означати, що двоє учасників бесіди і вся бесіда опинилася в глухому куті й відбувається пошук виходу із цієї ситуації, пошук нового спрямування бесіди.

5. Мовчання у деяких випадках означає опір клієнта процесу консультування. Тоді воно у відношенні до консультанта має маніпулятивну сутність. Тут клієнт веде гру: «Я можу сидіти як камінь і подивлюся, чи вдасться йому (консультанту) зрушити мене.

6. Іноді паузи мовчання виникають, коли бесіда проходить на поверхневому рівні й уникається обговорення найбільш важливих і значимих фактів, які, в свою чергу, збільшують тривогу клієнта.

7. Мовчання іноді означає глибоке узагальнення без слів, воно тоді більш осмислене, ніж слова.

Паузи мовчання в консультуванні піднімають питання: чи повинен їх переривати сам консультант? Поширена думка, що консультант повинен переривати безпідставне мовчання і не торопитися переривати продуктивне мовчання.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.97.64 (0.023 с.)