Потрібно зазначити, що представлені комунікативні техніки можуть використовуватися на всіх етапах консультативної взаємодії в залежності від ситуацій.

1.3.3. ПРОЦЕДУРА ТРЕТЯ:

АКТИВІЗАЦІЯ ПАМ’ЯТІ КЛІЄНТА

Процедура третя: активізація пам’яті клієнта. Техніки: допомога у визначенні істинних почуттів і формуванні висловлювань, психологічна підтримка клієнта, насичення пауз, провокування клієнта, конфронтація.

Для надання клієнту допомоги у визначенні істинних почуттів і вербалізації працюють прийоми активного слухання, які були розглянуті в межах другої процедури.

Крім цього, якщо ви раніше визначили основні цінності й критерії, які керують вчинками клієнта, то вам легше буде прояснити почуття його.

До основних критеріїв і цінностей відносять:

· відсутність тривоги, проблем;

· отримання прибутку, комфорту, зручностей, новизни, задоволення;

· слідування традиціям;

· престиж;

· гарне ставлення до оточуючих (визнання).

Для того, щоб визначити їх, достатньо просто уважно слухати клієнта. І якщо клієнт говорить: «Я не хочу, щоб у мене боліла голова. Стосунки з людьми, повинні позбавляти від проблем, хоча б з тими людьми, хто претендує бути твоїм близьким. Інакше, для чого вони?». То психолог-консультант буде розуміти, що основною цінністю цього клієнта є відсутність проблем.

Техніка «психологічна підтримка клієнта» застосовується на протязі всієї консультативної взаємодії. Полягає у вираженні емпатії консультантом клієнту на вербальному і невербальному рівнях.

Не дивлячись на те, що в межах структурування консультативного процесу «психологічна підтримка клієнта» виділена у певній процедурі й описується на відповідному етапі, за суттю весь процес психологічного консультування представляє собою акт підтримки. Консультант більшу частину часу є, перш за все, адвокатом клієнта, і, відповідно, всі втручання, що здійснюються в процесі консультування, повинні бути наповнені почуттям турботи.

Потрібно пам’ятати, що ніколи метою консультування не ставиться читання нотацій чи «виправлення життя» іншої людини. Завдання консультування полягає в тому, щоб допомогти клієнту відшукати свій власний шлях у вирішенні власних життєвих проблем.

Техніка «Насичення паузи». У процесі консультування, як і у будь-якому спілкуванні, не виключене виникнення пауз. Консультант може їх заповнити декількома способами:

- запитання;

- метафора;

- «утримання паузи».

Якщо ж консультант вирішив утримувати паузу, то він повинен утримувати її якомога довше. Г.Колєснікова з цього приводу цитує Джулію Моема: «Чим кращий актор, тим триваліша пауза». Психологічне консультування – умовно можна назвати спектаклем (як і спектакль, п’єса, мають психотерапевтичний відбиток), в якому спеціаліст виступає у триєдності: і як сценарист, і як режисер, і як актор.

Провокування: слова клієнта ставляться під сумнів. Мета, з якою використовується провокування, полягає в тому, щоб допомогти клієнту подивитися на проблему з іншого боку. Це можливо зробити за допомогою «посилення ситуації».

«Посилення ситуації» можливе у результаті повторення слова, яке несе основне інформаційне навантаження. Наприклад:

Клієнт: «У мене ніколи нічого не виходило».

Консультант: «У Вас ніколи-ніколи нічого не виходило?»

Можлива також ситуація, при якій клієнт сприймає які-небудь взаємостосунки у викривленому вигляді. Для прояснення ситуації можна акцентувати увагу клієнта на цьому викривленні. Наприклад:

Клієнт: «Мене всі не поважають».

Консультант: «Вас всі-всі не поважають?»

Іноді клієнт уникає розмовляти про проблему: «У мене все добре…. Так, добре…». У такому випадку його можна запитати: «У Вас дійсно все добре?» або «У Вас все-все добре?».

Техніку провокування потрібно застосовувати досить обережно, щоб не травмувати клієнта. Тому психолог-консультант має зважати на вік, освіту, соціальний статус, особистісні особливості клієнта. І ще: ніколи не потрібно повідомляти клієнту, що його спеціально провокували. Подібна інформація може знищити миттєво все, що психолог-консультант досягнув з ним раніше (розкриття подібної техніки клієнту допускається, якщо психолог-консультант працює за провокаційним теоретичним підходом, або використовує техніки й конструкти провокаційної терапії на рівні еклектичного чи інтегративного підходів).

Інтепретація

Практично все накладає відбиток на «образ особистості». Будь-які вчинки, переживання, тощо характеризують людину. Немає нічого безглуздого і випадкового навіть у найменшому прояві людини. Людина постійно виражає себе словами, тоном голосу, жестами, позою, і від компетентності консультанта залежить, чи зможе він «прочитати» ці складні психологічні «повідомлення». Кожний клієнт – це не відкрита книга, а невідома країна, де усе нове, і спочатку важко піддається розумінню. Орієнтуватися в цій незвіданій країні консультанту допомагає техніка інтепретації – мабуть, сама складна техніка консультування.

У консультуванні дуже важливо виявити більше, ніж виявляється в поверхневій розповіді клієнта. Зовнішній зміст, звичайно, теж є значущим, проте, – істотне розкриття латентного змісту, прихованого за словами клієнта набуває важливого значення. Для цього використовується інтепретація розповіді.

Інтерпретаційні твердження консультанта надають визначений зміст очікуванням, почуттям, реакціям клієнта, тому що допомагають встановити причинно-наслідкові зв'язки між фактами та переживаннями. Зміст розповіді та переживань клієнта трансформується в контексті роз'яснювальної системи, що використовувається консультантом. Таке перетворення допомагає клієнту побачити себе та свої життєві ускладнення у новій перспективі та новому спобі життя. А.Адлер зауважував, що, правильне розуміння того, що відбувається передбачає більш адекватне раегування.

Сутність запропонованої інтепретації у великій мірі залежить від теоретичної позиції консультанта. В орієнтованої на клієнта терапії/консультуванні ухиляються від прямих інтепретацій, не бажаючи переймати від клієнта відповідальність за процес консультування. Цілком протилежного погляду на інтепретацію притримуються представники психоаналітичного напрямку.

Тут інтерпретаційні техніки займають провідне положення, оскільки в психоаналізі інтепретується практично усе – перенос, опір, сноведіння, вільні асоціації, замовчування і т.п. У такий спосіб психоаналітики намагаються більш глибоко розкрити психодинамічний зміст проблем клієнта.

У «гештальт-терапії» сам клієнт спонукається до інтепретації свої реакції, тобто залишається цілком відповідальним за прояснення власного особистіного сенсу.

Hill (1986) виділяє п'ять типів інтепретації:

1. Встановлення зв'язків між, здавалось би, розрізниними твердженнями, проблемами або подіями. Наприклад, клієнту, що говорить про страх привселюдного виступу, низькому рівні самооцінки та ускладненнях у стосунках з іншими людьми, консультант указує на взаємозв'язок проблем і вплив на їх виникнення неадекватних реакцій та домагань клієнта.

2. Акцентування яких-небудь особливостей реакцій або почуттів клієнта. Клієнт, наприклад, постійно відмовляється від роботи, хоча висловлює бажання працювати. Консультант може сказати йому: «Ви, здавалося би, радієте можливості, що з'явилась, проте, коли стикаєтеся з неминучими труднощами, втікаєте».

3. Інтепретація засобів психологічного захисту, реакцій опору та переносу. У вищенаведеному прикладі можлива інтепретація: «Судячи з нашої бесіди, втеча є для Вас засобом боротьби зі страхом невдачі». Таким чином, тут інтепретується психологічний захист (паросток) від тривоги (страху невдачі). Інтепретація переносу являє собою основну техніку психоаналітичного напрямку. Клієнту намагаються показати, що його минулі відношення (як правило, з батьком або матір'ю) заважають сприймати почуття і поведінку консультанта.

4. Зв`язок теперішніх подій, думок і переживань із минулим. Інакше кажучи, консультант допомагає клієнту дослідити зв'язок теперішніх проблем і конфліктів із попередніми психотравмами.

5. Надання клієнту іншої можливості розуміння його почуттів, поводження або проблем. Наприклад:

Клієнтка; Він нічого не робить, а весь час ходить пиячити з друзями. Я приречена все робити дома.

Консультант: Схоже, що цим саме Він у своєрідний спосіб рятує Вас від прийняття рішення про теперешнє та майбутнє життя.

Практично у всіх перерахованих типах інтепретацій очевидним є момент пояснення, тобто суть інтепретації полягає в тому, щоб незрозуміле зробити зрозумілим.

Інтепретація повинна проводитися з урахуванням стадії консультативного процесу. Ця техніка неприйнятна на початку консультування, коли передбачається досягнення довірливих відносин із клієнтом, але пізніше вона дуже корисна для розкриття психодинаміки проблем клієнта.

Ефективність інтепретації значною мірою залежить від її глибини та часу проведення. Ефективна інтепретація, як правило, не буває занадто глибокою. Вона повинна зв'язуватися з тим, що клієнт уже знає. Дієвість інтепретації теж визначається своєчасністю, готовністю клієнта її прийняти. Який би мудрою та точною не була інтепретація – якщо вона подана в непідходящий час, ефект буде нульовим, оскільки клієнт не зможе зрозуміти пояснень консультанта.

Ефективність інтепретації залежить і від особистості клієнта. За даними S. Spiegel і С. Hill (1989), клієнти, що мають високий рівень самоповаги й освіченності більш дошкульні до інтепретацій і навіть у випадку незгоди приймають їх до уваги.

Консультант зобов'язаний уміти розуміти реакції клієнтів за суттю інтепретацій. Емоційна байдужість клієнта повинна змусити консультанта подумати про відповідність інтепретації дійсності. Проте, якщо клієнт відреагував вороже та відразу відкинув інтепретацію як неправдоподібну, є підстава припускати, що інтепретація торкнулась кореня проблеми.

Незважаючи на значення інтепретації, це не означає, що ними можна зловживати; коли в процесі консультування занадто багато інтепретацій, клієнт починає захищатися від них і пручається консультуванню. Не треба забувати, що консультант, як і будь-яка людина, може помилятися, тобто його інтепретації бувають неточними або взагалі не дійсними. Тому інтерпретаційні твердження недоречно формулювати авторитарним, категоричним-повчальним тоном.

Клієнту легше приймати інтепретації, що формулюються як пррипущення, коли йому дозволяється відхиляти їх. Найкраще зміст інтепретації починати словами «думаю», «мабуть», «чому б не спробувати подивитися так» і т.п. Гіпотетичний характер інтепретацій аж ніяк не применшує її цінності, якщо вони надаються точними і прийнятними для клієнта.

Конфронтація як техніка консультативної взаємодії може використовуватися не тільки у структурі цієї процедури, але й на інших етапах психологічного консультування.

Конфронтація включає потенціал як для росту й змін, так і для ослаблення опору клієнта. Так як вона діє дуже сильно, для того, щоб застосовувати конфронтацію, консультант повинен володіти спеціальними навиками.

Конфронтаційна поведінка – це складна техніка (у певних теоретичних підходах виступає процедурою), вимагає як відчуття часу, так і тонкого сприйняття клієнта. Правильно проведена конфронтація може допомогти клієнту стати більш інтегрованим і послідовним у поведінці та в стосунках з іншими людьми. Конфронтація повинна здійснюватися тільки в умовах довіри і не повинна використовуватися як засіб вираження гніву та фрустрації.

Конфронтація може відбуватися у декількох формах. Вона може використовуватися у зосередженні уваги на невідповідності «між тим, що ми думаємо і відчуваємо, і тим, що ми говоримо і робимо; між нашою концентрацією уваги на собі й тим, як нас бачать інші; між тим, хто ми є й ким ми хочемо бути; між тим, які ми є насправді, й тим, якими ми собі здаємося; між нашими вербальними і невербальними сигналами.

Як зазначає Р.Кочюнас, консультант час від часу вимушений у терапевтичний цілях вступати у конфронтацію. Р.Джордж і Т.Крістіані виділяють три основних випадки конфронтації у консультуванні:

1. Конфронтація з метою звернути увагу клієнта на протиріччя в його поведінці, думках, почуттях, чи між думками і почуттями, намірами і поведінкою і т.п. У цьому випадку можна говорити про два рівні конфронтації. На першому констатується визначений аспект поведінки клієнта. На другій – протиріччя частіше всього представляються словами «але», «однак». На противагу інтерпретації у процесі конфронтації вказується на причини і джерела протиріч. Конфронтацією такого типу стараються допомогти клієнту побачити саме протиріччя, яке він раніше не бачив, не хотів чи не міг виявити.

2. Конфронтація з метою допомогти побачити ситуацію такою, яка вона є в дійсності, всупереч уявленню про неї клієнта в контексті його потреб. Наприклад, клієнтка жаліється: «Мій чоловік знайшов роботу, пов’язану з тривалими відрядженнями, тому, що не кохає мене». Реальна ситуація така, що чоловік змінив місце роботи за вимогою дружини після тривалих сварок, так як на попередній роботі він мало заробляв. Тепер чоловік заробляє пристойно, однак рідко буває вдома. У цьому випадку консультант повинен продемонструвати клієнтці, що проблема полягає не в любовних стосунках, а у фінансовому становищі сім’ї, необхідності, щоб чоловік більше заробляв, хоча через це він вимушений часто бувати у від’їзді. Клієнтка не оцінює зусиль чоловіка добиватися кращого матеріального становища сім’ї й трактує ситуацію зручним для себе способо

3. Конфронтація з метою звернути увагу клієнта на його відхилення від обговорення певних проблем. Наприклад, консультант висловлює клієнту здивування: «Ми вже двічі зустрічалися, але Ви нічого не говорите про сексуальне життя, хоча у процесі першої зустрічі виділили його як свою важливу проблему. Кожен раз, коли ми наближаємося до основної проблеми, Ви ухиляєтеся в бік. Я думаю, що б це могло означати».

Конфронтація є складною технікою, яка вимагає від консультанта майстерності. Вона часто сприймається як звинувачення, тому її потрібно застосовувати при достатній довірі, коли клієнт відчуває, що консультант розуміє його і піклується про нього. Для правильного використання техніки конфронтації важливо знати її обмеження:

1. Конфронтацію не можна використовувати як покарання клієнта за певну поведінку. Це не засіб вираження консультантом ворожості.

2. Конфронтація не використовується для руйнування механізмів психологічного захисту клієнтів. Її призначення – допомогти клієнтам розпізнати способи, якими вони захищаються від усвідомлення реальності. Знаходження і руйнування механізмів психологічного захисту, на жаль, один із поширених прийомів конфронтації в групах тренування сенситивності, звідки й запозичена ця техніка. Стиль психологічного захисту багато говорить про особистість клієнта, і тут важливе розуміння, а не руйнування, яке дратує клієнта і викликає його опір. Перед використанням техніки конфронтації важливо розібратися у захисних механізмах клієнта і запитати себе:

· як глибоко укорінилися і наскільки довго діють ці механізми?

· які мотиви особистості приховуються за психологічним захистом?

· наскільки захисні механізми необхідні людині для успішного пристосування у повсякденному житті?

· що відбулося б без механізмів психологічного захисту?

3. Конфронтацію не можна використовувати для задоволення потреб чи самовираження консультанта. Консультування не та ситуація, де консультант повинен демонструвати свою мудрість і силу з метою самовозвеличування. Задача консультанта не перемогти клієнта, а зрозуміти його і надати допомогу. Неправильне застосування техніки конфронтації часто свідчить про те, що в процесі консультування спеціаліст вирішує особисті проблеми.

Наприклад:

- «Я пригнічений і самотній, але я говорю, що все добре»;

- «Я вірю в те, що люди повинні приймати власні рішення, але я постійно даю поради, як жити, моїм дітям»;

- «Я говорю, що хочу слухати і бути корисним для інших, але при цьому постійно доміную в розмові».

ЕТАП ТРЕТІЙ. СТРАТЕГІЧНИЙ

1.4.1. ПРОЦЕДУРА ПЕРША:

ВИЗНАЧЕННЯ МОЖЛИВИХ РІШЕНЬ

Процедура перша: визначення можливих рішень. Техніки: інформування клієнта, порада непрямої форми, переконання, роз’яснення.