Найвідоміші вчителі академії

В.-К.Острозький дбав про те, щоб у Острозькій академії викладали найосвіченіші педагоги. Домогтися цього було надзвичайно важко через кризу, яку переживала Православна церква не тільки в Речі Посполитій. Незважаючи на певні труднощі, князю вдалось зосередити в академії цілу плеяду видатних учених, серед яких Герасим Смотрицький, Іван Федоров, Кирило Лукаріс, Никифор Кантакузин, Ян Лятос, Діонісій Раллі Палеолог, Василь Суразький, Тимофій Михайлович, Даміан Наливайко та інші.

Герасим Данилович Смотрицький

Першим ректором Острозької академії став Герасим Данилович Смотрицький. (пом. 1594р.). Він народився в с. Смотричі, біля Кам’нця Подільського в сім’ї д’яка Данила. У молоді роки служив писарем у кам’янець-подільському магістраті «за трьох старост кам’янецьких». У 1576 р. був запрошений до новоствореного гуртка «вчених мужів» в Острозі. Очевидно, що по приїзді до Острога Г.Смотрицький стає першим ректором Острозької академії. Він очолює всю редакційну роботу по підготовці до друку текстів Острозької Біблії, пише першу і другу передмови до Біблії, а також вірші на герб князя Костянтина-Василя Острозького, які стали першим зразком геральдичної поезії в Україні. У першій передмові до Острозької Біблії, написаної від імені князя К-В. Острозького, Смотрицький розповідає історію надрукування Острозької Біблії. У другій передмові – «Предсловії к благовірному и

православному всякого чина, возраста ж і сана читателеві» Герасим Данилович полемізує з єрессю антитринітаріїв, які не визнавали єдиносущності Святої Трійці. Смотрицький переконливо доводить, що Ісус Христос був єдиносущним Богу Отцю і Святому Духу, що у Христа було дві природи: людська (матеріальна, фізична, тілесна), яку можна було пізнати «віденієм і осязанієм», та божественна, яку ми осягаємо «смьішленієм і вірою»: «Блажени невидевшие и

уверовавшие". У 1587 р. Г.Смотрицький написав видатні полемічні твори «Ключ царства небесного» та «Календар римський новий», з допомогою яких активно включився в ідеологічну боротьбу того часу.

Герасим Смотрицький помер у жовтні 1594 р. Після нього ректором академії став грек Кирило Лукаріс.

Кирило Лукаріс

Однією з найпомітніших постатей серед діячів Острозької академії був Кирило Лукаріс (1572-1638). Він народився в 1572 р. в м. Геракліоні на острові Крит (Кардія), завдяки своєму дядькові Олександрійському патріарху Мелетію Пігасу отримав прекрасну освіту в Падуанському університеті та Грецькій колегії у Венеції. У 1594 р. приїхав до Острога як представник (протосинкел) Мелетія Пігаса, щоб підтримати православних у боротьбі з уніатами і католиками, яка у той час загострюється в Україні. Після смерті Герасима Смотрицького, у 1594-1598 роках, Кирило Лукаріс очолює Острозьку академію, яка у цей час стає одним з головних осередків боротьби з унією. За ректорства Кирила Лукаріса Острозька академія досягла свого найвищого розквіту. У цей час тут працюють найвидатніші вчені свого часу, друкуються найвідоміші полемічні твори: «Апокрисис» Христофора Філарета, «Перший і другий описи» на листи єпископа Іпатія Потея. твори визначного письменника-полеміста Івана Вишенського. 6–9 жовтня 1596 р. Кирило Лукаріс бере активну участь у роботі православного Берестейського собору, що різко відкинув унію та Ватикан.. В кінці XVI – на початку XVII ст. Кирило Лукаріс покидає Острог і іде в Західну Європу (Англію, Францію, Бельгію, Швейцарію), зближується з протестантами. Після Кирила Лукаріса ректорами острозької академії були Мартин Грабович – «муж в божественном писании искустный» та Савва Варфоломійович Флячич (Фляка) – майбутній чернець Межигірського монастиря під Києвом. На жаль, про них не збереглося майже ніяких відомостей.

У 1602 р. Кирило Лукаріс приїжджає до Олександрії, де в цей час помер його дядько Олександрійський патріарх Мелетій Пігас. За заповітом М. Пегаса його обирають Олександрійським патріархом (1602–1520). У 1620 р. Кирило Лукаріс стає Константинопольським патріархом і обіймає цю посаду до кінця свого життя. У 1629 р. в Женеві Кирило Лукаріс видав «Сповідання віри» («Символ віри»), у якому висловив думки близькі до кальвінізму. Твір Кирила Лукаріса був відразу ж перекладений з латинської на німецьку, французьку та англійську мову і став широко відомим і Європі. У 1638 р. Кирило Лукаріс був страчений за наказом турецького султана Мурада IV, його вивезли на безлюдний острів, четвертували і кинули у море. Після його смерті його твір «Сповідання віри» був підданий анафемі, а його самого об’явили патріархом-єретиком. Це звинувачення було знято через 34 роки на Єрусалимському соборі в 1672 році.

Никифор Кантакузин (Парасхес)

Навчався у Падуанському університеті, де в першій пол. 1580-х років був «ректором наук еллінських». У час загострення боротьби з Ватиканом та унією Никифор Кантакузин приїжджає в Україну як представник Константинопольського патріарха Єремії ІІ. Підступами польських магнатів та турецького уряду він був ув'язнений у Хотинському замку, але у вересні 1595 р., підкупивши сторожу замку, його викрали слуги В.-К. Острозького. У академії Кантакузин викладав грецьку мову. 6–9 жовтня 1596 р. як протосинкел Константинопольського патріарха очолював роботу православного Берестейського синоду, який заперечив підпорядкування української православної церкви римському папі. Польське панство не могло пробачити Никифору Кантакузтну зриву унійних планів. Його було звинувачено у шпигунстві на користь Туреччини і засуджено на сеймі 1605 р. до по життєвого ув’язнення в мальборзькій тюрмі, де він помер з голоду, як мученик за православну віру.

Ян Лятос

У літературі про Острозьку академія часто згадується славний астроном і медик – Ян Лятос (1539-1610). Він народився у 1539 році у Кракові. У 1563 р. закінчив Краківський університет, отримавши звання магістра філософії. Після цього їде вивчати філософію та медичні науки до Італії. У 1577 р. отримує звання доктора філософії та медицини Падуанського університету, знову повертається до Кракова і призначається деканом лікувального (медичного) відділу Краківської академії. Крім медицини Ян Лятос багато займається астрономією та астрологією. Він вважає, що по розташуванню небесних світил, протистоянню Марса та Сатурна, затемненню сонця та місяця можна передбачити стихійні лиха, кількість опадів. Урожайність, епідемії хвороб, долю окремих особистостей. Зірки і планети – це знаки Божі для людей на землі. Займаючись астрономією, Ян Лятос знайшов у новому календарі римського папи ряд неточностей і помилок, про які написав у листі до папи. Григорій XIII зібрав консиліум вчених. які не погодились із зауваженнями Лятоса. 13 лютого 1582 р. папа видав буллу, у якій проголосив новий календар точним і виправленим. Проте Ян лотос продовжував його критикувати у своїх лекціях, статтях, диспутах, що врешті решт послужило причиною до виключення його з Краківської академії. 13 вересня 1598 р. вчена рада професорів академії засудила виступи Яна Лятоса, йому заборонили публічно виступати, друкуватися, продавати його твори під загрозою штрафу 300 злотих. Майже всі наукові праці вченого були знищені, у Польщі їх залишилося всього 5 екземплярів. Яна Лятоса було викреслено із списків преторів академії. Своєю полемікою з римською курією що до нового календаря папи Григорія XIII, він надав нові аргументи та авторитетну підтримку православній опозиції. У 1598р. він переїхав до Острога під захист могутнього князя Костянтина-Василя Острозького. Князь подарував Лятосу землі і будинок на вулиці Бельмаж, у якому вчений жив із своєю дружиною Анною та дочками Анною і Доротою. У Острозі Ян Лятос плідно займається філософією, астрономією, математикою та медициною. Імовірно, він викладав ці предмети у Острозькій академії. У «Палінодії» Захарія Копистянського Ян Лятос названий «славним астрономом і філософом». Імовірно, що Ян Лятос працював також у шпиталі, заснованому К-В. Острозьким в 1585 р. «для людей добрих, убогих недугами та нестатками знесилених». Ян Лятос помер 23 березня 1608 р. у Острозі і очевидно, був похований на польському кладовищі, яке було зруйновано у 1967 р.

 

4. Найвизначніші учні академії.

Протягом 60-річної діяльності (1576–1636) Острозьку академію закінчило не менше як 500 учнів. Була вихована ціла плеяда духовних поводирів українського народу, вчителів, письменників, священиків, відомих культурних і освітніх діячів. Найвизначнішими постатями цієї плеяди були київські митрополити Іов Борецький та Ісайя Косинський, письменник-полеміст Іван Вишенський, визначний філолог, богослов. Письменник Мелетій Смотрицький, визначні церковні діячі: засновник скиту манявського Іов Княгиницький, архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький, ігумен Богоявленського київського братства, ректор братської школи та коректор друкарні лаври Тарасій Земка, намісник Києво-Печерської лаври та ректор Києво-Могилянської академії Ігнатій Оксентович Старушич, гетьман запорізьких козаків Петро Конашевич-Сагайдачний, педагог, письменник, філософ. Автор першого слов’яно-руського словника Лаврентій Зизаній Тутстановський.

Іов Борецький

Іван (Іов) Матвійович Борецький (бл.1570-2.Ш.1631) народився в с. Бірче Львівської обл. Міг учитися в одній з католицьких колегій, або у Острозькій академії. У 1586 р. став вчителем Львівської братської школи з моменту її відкриття, викладав грецьку та латинську мову. Сильвестр Косов у своєму «Патерикові» писав, що не було рівних І.Борецькому «у знанні мови грецької, латинської і руської». У 1604 р. його було призначено ректором цієї школи. У цей час Борецький активно співпрацює з інтелектуалами Острозької академії та Дерманського монастиря. Очевидно, що на початку 1605 р. І. Борецький перебував у Дерманському монастирі і тут переклав з грецької на слов'янську мову «Лист Мелетія патріарха Александрійського до велебного єпископа Іпатія Потея», у якому патріарх захищає догмати Східної церкви і просить Іпатія Потія, що став уніатом, повернутися до Православної віри. Лист Мелетія Пегаса був написаний 14 жовтня 1599 р., а надрукований слов'янською мовою у Дермані 6 лютого 1605 р. Очевидно, між 1602 і 1606 р. У монастирі був надрукований ще один лист Мелетія пегаса до князя острозького, перекладений з грецької мови Борецьким. під заголовком «Діалог альбо розмова о православной вере от Мелетія патріарха Олександрійського свєтло сіяющему князю Костянтину Василеви Острожскому...». На думку багатьох дослідників (І.З.Мицька, М.С.Возняка, Ф.І.Науменка) Іов Борецький є одним з авторів визначного полемічного твору «Пересторога» (Попередження), який був написаний, очевидно в 1605 - на початку 1606 р. У Пересторозі Іов Борецький застерігає українців від вступу до унії, намагається знайти причину переходу до унії священиків, магнатів, шляхти. На його думку, головна причина переходу частини українського суспільства до унії полягала у духовному занепаді, причиною якого, в свою чергу, була відсутність освіти, те, що ревнителі православ'я – князі будували церкви та монастирі і не будували вищі школи. Натомість в Західній Європі університети почали з'являтися ще з 11-го століття. За рівнем освіти православне духовенство в цілому значно відставало від католицького. Відсутність освіти породила «Грубість поганскую», вела до міжусобних чвар, до того, що ослаблена Україна була завойована іншими державами. Низький рівень освіченості православного духовенства приводив до того, що магнати, захопившись західноєвропейською латинською культурою, «з віри православної на римську вихрещувалися». Отже у подоланні кризи Православної Церкви в ситуації, що склалася після Берестейського собору 1596 р., І. Борецький велику роль відводив закладам освіти. Отже письменник з великим схваленням ставився до культурно-освітньої діяльності церковних братств, які засновували школи та друкарні, активно займалися просвітою народу. Терлецького. Не без впливу Івана Вишенського І. Борецький захищав простонароддя братств, згадуючи, що Христос засудив «архіереов» і вибирав собі учнів з простих людей.

Письменник палко карав відступників від Православної віри – єпископів Іпатія Потея і Кирила Терлецького, приводить численні приклади їх аморальної поведінки. Зокрема, у володимирських гродських книгах у 1596-97 роках було записано 80 судових справ, які стосувалися Кирила Терлецького. Він нападав на сусідів, грабував їх, убивав, ґвалтував дівчат, випускав фальшиві монети, вів себе не як набожна людина, а як аморальний пихатий феодал. 27 листопада 1591 р. за наказом Терлецького був розгромлений маєток відомого письменника-полеміста Матрина Броневського, 13 грудня 1597 р. слуги Терлецького вбили православного священика Стефана Добрянського.

Ітіатій Потій у Вільно всіляко переслідував православних, насильно збройним шляхом виганяючи їх з храмів. Зокрема, захопив Троїцький православний монастир і вигнав з нього архімандрита Сенчила. З великою повагою І. Борецький пише про князя Василя-Костянтина Острозького, який не один раз витупав на сеймах проти переслідування православних і пророкував королю, що внутрішні чвари можуть обернутися повним крахом Речі Посполитої.

У 1609 р. в друкарні львівського ставропігійного братства була надрукована невелика книжечка Іова Борецького «Иже в сятьіхь Отца нашего Іоанна Златоустого Бесьда о воспитаніи чадь», у якій автор пише, що цю книжечку він склав на основі бесід відомого богослова IV ст. св. Іоанна Златоуста. Серед діячів братства І. Борецький користувався великим авторитетом. Проте він не міг проявити свою непересічну енергію, розгорнути активну діяльність в утвердженні православ'я у Львові, оскільки тут були сильними католицькі та уніатські кола. Православні діячі, рятуючись від утисків змушені були приймати католицтво, або, вириваючись з цього замкнутого кола, переїжджати до Києва, де православ'я знаходилося під могутнім захистом козаків, очолених Петром Конашевичем-Сагайдачним. Отже, у 1610 р. Іов Борецький переїжджає до Києва, відкриває там церковно-парафіяльну школу при Благовіщенському братстві, тісно співробітничає з братством та з науковим гуртком Києво-Печерської лаври. У 1616 р. він стає першим ректором братської школи. У середині І617 р. він передає керівництво школою Мелетію Смотрицькому, а сам приймає чернецтво і стає ігуменом провідного в Києві Михайлівського Золотоверхого монастиря. Коли у серпні 1620 р. у Києві зупинився Єрусалимський патріарх Феофан, який повертався на той час з Московії до Єрусалиму, цим шансом вирішили скористатися православні кола. У серпні в Києво-Печерській лаврі відбулася таємна нарада православних священиків, на якій було вирішено просити єрусалимського патріарха Феофана висвятити Іова Борецького на православного митрополита Київського. Спочатку Феофан не наважувався на цей крок. Оскільки боявся помсти зі сторони польських католицьких кіл. Але Сагайдачний гарантував йому повну безпеку. Отож, 9 жовтня 1620 р. з дозволу вселенського константинопольського патріарха, патріарх Феофан висвятив Іова Борецького на митрополита Київського та Галицького, інші священики були висвячені на єпископів, зокрема Мелетій Смотрицький став єпископом полоцьким. Таким чином була відновлена Київська православна митрополія. Українська православна церква, яка була скасована Берестейською унією 1596 року, офіційно відновила свою ієрархію. Римський папа, дізнавшись про цю подію, закликав польського короля покарати патріарха Феофана, митрополита та єпископів, але король Зігмунт III не наважувався на це, оскільки не хотів вступати в конфлікт з козаками, під опікою яких знаходилися православні ієрархи. 12 вересня 1620 р. польська армія зазнала страшної поразки в битві під Цецорою від турецької армії. На карту було поставлено саме існування Речі Посполитої. Король розумів, що без допомоги козаків йому не обійтися. Згодом Сагайдачний допоміг йому виграти вирішальну битву під Хотином на початку вересня 1621р.

27 квітня 1621 р. Іов Борецький написав «Протестацію та побожну юстифікацію» (виправдання). У цьому творі він висловив палкий протест проти переслідувань православних уніатськими єпископами та виправдав (юстифікував) діяльність єрусалимського патріарха Феофана, якого уніати безпідставно звинуватили у шпигунстві на користь Туреччини.

На початку 1621 р. І. Борецький скликав у Києві помісний собор, на якому підкреслив необхідність поширення проповідницької діяльності, скерованої

проти уніатів, розширення сітки братських шкіл та друкарень.

У червні 1621 р. на зборах козаків, що проходили сумісно з православним духівництвом на чолі з Іовом Борецьким, козаки вирішили допомогти польському війську. У історичній битві під Хотином, що відбулася на початку увересня 1621 р. була отримана перемога.

Борецький домагався офіційного визнання Київської митрополії. Король був готовий піти на це, але сейм заблокував прийняття цього рішення. Коли на сеймі 1624 р. проблема легалізації Православної Церкви знову не була вирішена (не отримала більшості голосів), Іов Борецький вирішив звернутися за допомогою до Москви. Він двічі посилав своє посольство до Московського патріарха з проханням взяти Київську митрополію під юрисдикцію Московського патріархату. Але Московська патріархія на той час ще не наважувалася на такий крок, тому ці переговори не мали реальних наслідків.

Іов Борецький помер 2 березня 1631 року.

Петро Конашевич-Сагайдачний

Одним з найвидатніших вихованців Острозької академії був гетьман запорізьких козаків Петро Конашевич-Сагайдачний (бл.1570р.–10.ІУ.1622). Народився у селі Кульчиці, біля Самбора, у шляхетській сім'ї. Після закінчення Острозької академії деякий час працював у Києві домашнім вчителем. Але педагогічна робота не була його покликанням, вона не давала можливості реалізуватися його величезній бойовій енергії, силі, рішучості. У 1600 р. Сагайдачний їде на Січ і швидко стає визнаним лідером. Очолює ряд переможних походів козаків на Кримське ханство, на турецькі міста та фортеці. У 1605 р. він був обраний гетьманом. У 1614, 1616, 1619 роках очолював переможні походи козацтва в Туреччину, здобував Синоп, Стамбул, Каффу, Трапезунд, визволяючи з неволі тисячі українських полонених. Ці походи принесли Сагайдачному всенародну славу. У війні з турками та татарами козаки взяли ініціативу у свої руки.

Велика заслуга П. Сагайдачного у підтримці Київської братської школи, заснованої в 1615 р. при Благовіщенському монастирі. Коли польська адміністрація почала втручатися у справи школи та заважати їй, у 1616 р. він разом з усім кошем запорізьким вступив до Київського братства, взявши його під свою опіку і об'єднавши тим самим два крила національно-визвольного руху України – козацтво і братства. 9 жовтня 1620 р. за підтримкою козаків Сагайдачного була відновлена українська православна київська митрополія, скасована Берестейською унією 1596 р. Відповідно до церковних канонів Єрусалимський патріарх Феофан висвятив на київського митрополита Іова Борецького.

Сагайдачний розумів, що зупинити Османську імперію можна було лише об'єднаними країнсько-польськими силами. У історичній битві під Хотином на початку вересня 1621 р. Петро Конашевич-Сагайдачний на чолі 40-тисячного козацького війська разом з 30-тисячною польською армією розгромив турецьке 150-тисячне військо Османа II та впродовж місяця завдав туркам низку поразок, врятувавши Європу від подальшої турецької навали. У битві під Хотином П. Сагайдачний був смертельно поранений отруйною стрілою. У важкому стані на возі гетьмана привезли до Києва, де він прожив ще кілька місяців. Сагайдачний помер 10 квітня 1622 р. у колі друзів та товаришів. Перед смертю все своє майно він заповідав київському та львівському братству. Поховали героя у Благовіщенському соборі Київського братського монастиря.

Мелетій (Максим) Смотрицький

Учень Острозької академії та син її першого ректора Мелетій Смотрицький (1572/1577– 27.ХП.1633) один з найосвіченіших людей свого часу, визначний філолог, богослов, письменник-полеміст. Після закінчення академії, у 1601 р. продовжив освіту у віленській колегії єзуїтів а згодом навчався у Лейпцігському, Нюрнберзькому та Лейпцігському університетах. Він розумів, що успішно захищати православ'я та його культурні традиції можна лише засвоївши досягнення західноєвропейської теологічної думки. Вітчизняне православне богослів’я по суті не розвивалось від IX ст. і не мало такої розробленої догматики, теологічної та філософської системи, як католицизм, тому що у православ'ї головна увага завжди акцентувалася не на культурі розуму, а на глибині містичного емоційного переживання.

Здобувши фундаментальну освіту в університетах З. Європи, М. Смотрицький добився присудження йому звання доктора медицини. Захопившись поетичною культурою італійського гуманізму, переклав польською мовою вірші Петрарки. Після повернення в Україну в 1608 р. Смотрицький жив у Вільно і активно співробітничав з віленським православним братством. Написав ряд важливих полемічних творів, серед яких справжні шедеври полемічної літератури: «Антиграфи» (дослівно «проти пишу») та «Тренос» («Плач» 1610 р.). Особливе значення мало написання «Треносу», який заслужено отримав славу кращого полемічного твору XVII ст. Написанню «Треносу» передували трагічні події у Вільно, свідком яких був Смотрицький. У 1609 р. значно загострилось протистояння між православними та уніатами. Єпископи Іпатій Потій та Вельямин Рутський вирішили насильно приєднувати до унії непокірних віленських міщан, вони силоміць захопили Свято-Троїцький православний монастир і кілька церков. В руках православних залишався лише один Святодухівський монастир. Православні зробили спробу знищити Іпатія Потія, підклавши під амвон, де він мав проповідувати діжку з порохом, але вибуху не відбулось, замах не вдався. Проте це дало ще один привід для переслідування православних, десятки людей були піддані тортурам і страчені. Коли до Вільно приїхав польський король Сигізмунд ІІІ, православні зупиняли його карету, коли він проїжджав вулицями міста, і, падаючи перед ним на коліна, благали змилуватися над ними і припинити переслідування православних. Але король залишався глухим і сліпим до сліз народу. Під враженням цих трагічних подій Смотрицький пише свій найвизначніший полемічний трактат «Тренос тобто Плач єдиної святої вселенської апостольської церкви», у першому розділі якого створює образ Матері-Церкви, яка гірко оплакує зраду своїх дочок та синів, що перейшли в уніатську церкву. У другому розділі книги Мати-Церква умовляє своїх дітей повернутися до неї. У наступних 8-ми розділах Смотрицький розбиває богословські догми католицизму. «Тренос» мав величезний вплив на православних читачів, греко-католиків, а також на прихильників римської церкви. Переляканий король Зигмунт ІІІ наказав не продавати книги під загрозою штрафу 500 червоних золотих, а також знищити весь тираж «Треноса», який вважав бунтівним пасквілем «проти духовно та світської влади». Король написав лист до Януша Острозького (старшого сина К.-В. Острозького) у якому просив його забрати з друкарні всі примірники Треноса і знищити їх. Але коли Януш прийшов у друкарню, виявилось, що там залишилось тільки кілька десятків книг, інші вже розійшлися по людях. За написання «Треносу» Зигмунт ІІІ наказав ув’язнити автора і редактора книги, проте М. Смотрицький встиг сховатися за стінами віленського братського монастиря. А редактор і друкар книги Логвин Карпович постраждав, відсидівши 2 роки у в’язниці. Згодом Смотрицький згадував, що православний люд дуже високо оцінив його книгу. «Тоді мене, як ангела Божого, до них мовлячого, послухали. Полюбили і прийняли: писання моє цілували і над головою підносили». Смотрицький писав, що деякі сучасники порівнювалт «Тренос» за важливістю в ньому написаного з творами Іоанна Златоуста і готові були за «Тренос» «Кров свою пролити і душі покласти».

Про життя Смотрицького після видання «Треносу» майже нічого не відомо. Очевидно, рятуючись від репресій, він покидає Вільно і переїжджає до Острога, де деякий час працює в Острозькій академії. Доказом його перебування в острозі є те, що згадуючи про високу оцінку «Треносу», він посилається на священиків острозької капітули.

У 1614 р. на запрошення Іова Борецького Смотрицький переїхав до Києва, де став учителем Київської братської школи. викладаючи тут курси церковнослов’янської та латинської мови. У 1616 р. прийняв чернецтво під іменем Мелетія. Коли в середині 1617 р. Іов Борецький став настоятелем найбільшого в Києві златоверхого Михайлівського монастиря, Мелетій Смотрицький перебрав на себе керівництво братською школою і виконував обов’язки ректора до середині 1618 року, після чого повернувся у Вільно. У 1619 р. в маєтку князя Богдана Огінського в містечку Єв’є, під Вільно, він видав найкращий на той час підручник «Граматика словенська». Ця книга стала найвизначнішим твором давньослов’янського мовознавства, її тричі перевидавали у 1648-му, 1721-му та 1723-му рр. Великий російський вчений Михайло Ломоносов називав її «вратами своєї вченості».

У 1620 р., коли Іова Борецького рукопоклали на київського митрополита, Мелетій Смотрицький був висвячений на єпископа вітебського і полоцького. Отже, він покидає Київ і переїжджає до Полоцька, де на той час загострилась боротьба між православними та уніатами. Чимало акцій проти православних очолював уніатський єпископ Іосафат Кунцевич. У листопаді 1623 р. він був убитий православними парафіянами. Моральну відповідальність за вбивство Кунцевича взяв на себе М. Смотрицький, адже він не зміг запобігти кафедру і вирушає у трирічне паломництво по святих місцях (Єрусалим, Константинополь та ін.), щоб укріпитися в православній вірі. Але сталося навпаки. Подорожуючи по святих місцях, спілкуючись з православними ієрархами, Мелетій Смотрицький все більше переконувався в їх догматизмі. Для людини, яка засвоїла все багатство ренесансної культури з її культом особистості, православне богослів'я здавалось мертвим. У душі Мелетія Смотрицького наступає злам.

У 1627 р. після повернення з подорожі, він прийняв уніатство, став

настоятелем Дерманського монастиря. В останні роки свого життя написав ряд полемічних творів «Протест», «Апологія», «Параїнезис», у яких обґрунтував свій перехід до унії жалюгідним станом православ'я та необхідністю об'єднання всіх християн. На думку М.Смотрицького нічого немає більш цінного, ніж життя людини. Ворожнеча між православними та уніатами приводить до справжніх битв, у яких гинуть тисячі людей з однієї та з другої сторони. Отже, якщо йдеться про життя людей, можна пожертвувати навіть своєю релігією. Гіркота та розчарування від розриву із старими друзям прискорили смерть М.Смотрицького. Він 27 грудня 1633 р. і був похований у Дерманському монастирі.

Даміан Наливайко

Вихованцем Острозької академії був син убогої вдовиці Даміан Наливайко -рідний брат відомого ватажка козацько-селянського повстання 1594-1596 рр. Северина Наливайка. Даміан був священиком, духівником, сповідником князя К.-В. Острозького. Імовірно викладав у Острозькій академії. Збереглися "Лекції Іоанна Златоустого....от Даміана Наливайка вибраніє". Свої переклади раньохристиянських філософів-патристів Д. Наливайко робив не тільки старослов'янською, але й староукраїнською мовою, якою у той час говорили інтелігенти України. Тому праці Наливайка відіграли велику роль у формуванні української літературної мови. Д. Наливайко брав активну участь у Берестейському соборі 1596 р. Боровся з уніатами не тільки пером, але й шаблею. У січні 1596 р. на чолі повсталих селян нападав на маєтки Іпатій Потея та Кирила Терлецького.

У 1603-1605 рр. Д. Наливайко очолював друкарню у Дермані, написав ряд передмов та післямов до книг, які там видавались, а також вірші "Лямент дому княжат Острозьких", призначених до похорон князя Олександра Острозького, що відбулися 23 лютого 1604 р. Князь Олександр – єдиний з п’яти дітей Острозького, що залишався православним і всіляко допомагав батькові на сеймах у захисті Православної церкви, брав активну участь у православному Берестейському соборі 1596 р., був отруєний єзуїтами 2 грудня 1603 р. у Старокостянтинівському замку. У своїх віршах Даміан Наливайко прославляє князя Олександра, як поборника Православної віри, від імені померлого закликає продовжувати його справу. За легендою, Д.Наливайко заповідав поховати себе не біля церкви, як за звичаєм ховали священиків, а в полі, на роздоріжжі, якщо всі церкви стануть уніатськими і не залишиться в Україні церков православних.

Лаврентій Зизаній Тустановський

На думку дослідника М. Ботвинника в Острозькій академії вчився відомий філософ, письменник та педагог Лаврентій Зизаній Тустановський, брат визначного культурно-освітнього діяча Стефана Зизанія. Слово "зизаній" грецькою мовою означає "кукіль" - шапка монаха. Те, що обидва брати вибрали собі таке прізвище свідчить про те, що вони були монахами. Прізвище Тустановський походить від містечка Тустановичі (біля Дрогобича), у якому, очевидно якийсь час перебували брати. У другій половині 1590-х років Л.З.Тустановський разом з братом жив у Вільно. У 1595 р. у Вільно Лаврентій Зизаній видав перший слов'яно-руський словник - "Лексик с толкованиєм словянских мов просто", у якому старослов'янські слова були

перекладені на українську розмовну мову. У цей же час він друкує "Граматику

словенську", разом з братом готує до видання оригінальну "Азбуку", Книгу_о

вірі. Після Берестейської унії Лаврентій Зизаній був позбавлений можливості

друкувати свої твори. Він працював учителем, священиком, проповідником. У

1600-1608 роках був домашнім вчителем внуків Василя-Костянтина Острозького,

дітей князя Олександра. Після смерті князя Василя-Костянтина Острозького в 1608 р. його невістка князя Анна вигнала Тустановського, оскільки він був православним, вона ж хотіла виховати дітей у католицькій вірі. Відомо, що у 1612 р. Тустановський став священиком соборної церкві в Корці. У 1627 р. він написав "Катехізис", який поїхав затверджувати до Москви. Проте московські богослови не визнали "Катехізису" Тустановського, оскільки в ньому містилися ідеї, що суперечили православному богослов’ю.

Л.З. Тустановський обґрунтовує думку, що сенс життя людини у активній творчій праці, що для спасіння не досить молитви "Не досить на самой вере, а добрьіх учинков потреба". Життя людське коротке. Його короткочасність лише нагадує, що за короткий період можна зробити чимало добрих справ.

У катехізисі Л.С. Тустановського яскраво прозвучала ідея самовластя людини. У той час, коли ортодоксальна церква стверджувала, що "падаєт человек самовластием, а встает властию и исправлением Божиим", Лаврентій Зизаній проголосив, що і добрі, і дурні вчинки людини залежать тільки від неї самої. "Самовластием человек обращается к добродетелям, яко и ко злобам". Ця ідея перегукується з трактатом Піко делла Мірандолли "Про гідність людини".

Однією з ідей "Катехізису" Лаврентія Зизанія Тустановського є ідея рівності всіх релігій. У різних народів Бог носить різні назви. У слов'ян слово Бог, на думку письменника, означає багатство, у греків "Теос" означає всебачення, у латинян "Деоз" означає страх, у німців "Гот" означає багатство, благість. Отже різні народи дають Богу різні назви. Імен Божих багато, але сам він один " в своем естестве и величестве, ни умом домьіслим, ниже словом изречен". Тому, на думку Тустановського, немає вір гірших і кращих, істинних і неправдивих. Всі релігії рівні і кожна з них по-своєму веде до Бога.

У свій "Катехізис" 1627 р. Л.З.Тустановський включив відомості "о кругах небесньїх, и о планитах и о зодиях, и о затмении солнца, и о громе, и молнии". Тустановський пояснював рух планет саморухом небесних кругів, визнавав кулеподібність землі і нескінченність всесвіту - "земля наша єдина точка посередку неба, а светила небеньїе бесконечную личбу мают". Очевидно, Тустановський був знайомий з трактатами Джордано Бруно, який проголосив нескінченність світів.