Острог - визначний центр культури другої пол. XVI століття.

Вперше в історичних джерелах Острог згадується в літописі Нестора Іпат’ївського списку в 1 100 році. За версією Левка Войновича, десь наприкінці XIII ст. Острог міг бути переданий королем Юрієм Слонимському князю Васильку, який втратив у цей час своє князівство. Очевидно, він, або його син Данило, почали іменувати себе князями Острозькими (Данило князь Острозький вперше згадується в Густинському літописі в 1340 р.). Політичний статус резиденції могутнього роду князів Острозьких значно сприяв розвиткові міста. У XV ст. Острог згадується в списку найбільших міст руських, починаючи в XVI ст. він позначається на багатьох картах Європи, у останній чверті XVI ст. стає визначним центром української культури, з яким не могло порівнятися на той час жодне місто України. За чисельністю населення Острог посідав 5-те місце,.поступаючись Києву, Львову, Луцьку та Кам’янцю Подільському. Значну роль для Острога відіграли королівські грамоти 20 листогшд а 1576 р. к ороль Стефан Баторій підтвердив пільги на мито, згідно з якою в Острозі дозволялось не брати мита з іноземних купців. Така грамота сприяла розвиткові торгівлі. Крім Острога король надав подібні грамоти лише двом містам в Україні: Києву та Луцьку. 7 червня 1585 р. Стефан Баторій надав Острогу Магдебурзьке право самоврядування. У місті швидко розвивались ремісництво та торгівля. Про це свідчать реєстри ремісників ХУІ-ХУП століття. Згідно з реєстром ремісників 1576-1577 рр. у Острозі нараховувалось 129 ремісників 24 спеціальностей. Згідно акту розподілу володінь князів Острозьких 1603 року між Янушем та Олександром Острозькими, в Острозі нараховувалось 190 ремісників 50 спеціальностей. Згідно присяги, яку склав у Луцькому гродському суді острозький бурмістр Онисько Романович в 1635 р. у Острозі працювало 550 ремісників 36 спеціальностей. Вони були об'єднані у 24 ремісничих цеха. Існував навіть свій цех скрипалів, який нараховував 22 музиканти. У місті існувало 1655 будинків. Якщо помножити це на шість визначимо населення Острога, яке перевищувало 10 000.

Загальна характеристика культурного життя в Острозі. Головною рисою культурного життя Острога було те, що тут тісно поєднувались два головні напрямки боротьби за українську культуру, а саме – утвердження її національної самобутності та синтезування з надбаннями Західної Європи. В Острозі був покладений початок формуванню української літературної мови, започаткована бойова і пристрасна полемічна література, глибоких прогресивних змін зазнали архітектура та мистецтво, входили ужиток нові культурні цінності «латинського» Заходу.

В останній чверті XVI ст. Острог заслужено набув авторитету одного з найбільших духовних осередків України. У місті діяло 7 православних церков та храми інших релігійних конфесій: католицький костел, мусульманська мечеть, велика єврейська синагога, святині кальвіністів та аріан. При храмах працювали школи: при синагозі – вища школа равінів «Ієшибот», у якій викладав найвідоміший вчений єврейського світу Самуель Едельс (Маршуе). При костелі діяла латинська школа. Між конфесіями не було конфліктів, в місті панувала атмосфера релігійної толерантності і високої духовності. Коли після пожежі 1603 р. її приміщення сильно постраждало, учні тимчасово перейшли на навчання до слов'яно-греко-латинської академії, під опіку руських педагогів.

Острозька академія була першим вищим навчальним закладом Європи, у якому поєднання двох типів культури: православної та латинської отримало інституційну базу. З академією тісно співпрацювали діячі як східної, так і західної орієнтації, прихильники містико-аскетичного консервативного напрямку (І. Вишенський, І. Княгиницький, І. Копинський), які різко виступали проти засвоєння «латинської науки», так і представники просвітницького напрямку (Г.Смотрицький, Д. Наливайко, В. Суразький, К. Лукаріс, Н. Кантакузин, Д. Раллі (Палеолог), Л.-З. Тустановський, М.Смотрицький), що використовували в своїй творчості ідеї західноєвропейських просвітників Відродження.

Острог XVI ст. став центром міжнародного спілкування. До Острога часто приїжджали високопоставлені діячі Православної церкви: пелагонський митрополит Єремія, стагонський епископ Авраамі Гацида, єпископ м. Поло – Тимофій, єпископ Меглені, охридський архімандрит Афанасій, майбутній єрусалимський патріарх, тоді ще архімандрит Феофан. Найкращі учні академії продовжували своє навчання за кордоном. Іван Вишенський та Іов Княгиницький вчились на Афоні (найбільшому центрі православного монашества), Ісакій Борискович – у Олександрійській школі патріарха Мелетія Пігаса, Кіпріан – в Падуанському та Венеціанському університетах.

У галузі друкарства маємо чимало прикладів співпраці із західноєвропейськими друкарями. Стародруки, створені в Острозі, видавались на зразок західноєвропейських, звідки запозичали принципи побудови та оформлення книг, концепції титульних сторінок, тощо.

Музична культура. Місто було визначним центром музичної культури, формувало нову музич естетику, нові музичні смаки, які набирали загальноєвропейських рис Тут розвивалась як церковна, так і світська музика. Зокрема функціонував цех скрипалів, який налічував 22 музиканти. При дворі князя працювала капела музикантів, яка супроводжувала урочисті прийоми, бенкети та бали. У храмах міста в др. пол. XVI ст. виник особливий наспів молитов, який в нотних збірниках того часу значиться під назвою «Острозького наспіву». Він поєднував в собі характерні риси церковно-співочого мистецтва православного візантійського та західно-європейсько католицького ареалу. Після київського наспіву він став найпопулярнішим місцевим варіантом, який в XVII ст. був широко відомий у всій Україні, Білорусії, зафіксований у нотно-лінійних Ірмолоях, переписаних у Росії. Сам князь К.-В. Острозький полюбляв церковну музику, мав гарний голос, знав багато тропарів та молитов. Студенти академії складали ядро хору Богоявленського кафедрального собору.

Архітектура. Острог стояв у авангарді вітчизняної архітектури. Князь запросив до Острога чимало італійських будівничих, що відігравали провідну роль у розбудові міста. Особливе місце серед цієї когорти зодчих належала П'єтро Сперендіо, який вперше згадується як громадянин Острога в грамоті 1591 року. У документах XVI – поч. XVII ст. було виявлено чимало й інших імен острозьких зодчих: в акті 1603 розподілу володінь князів Острозьких згадуються муляри: Павло, Петро, Яков та Ян; у списку парафіан Острозького костьолу 1622 р.: Шимон, Давид, Войцех, Ярош, Андріс; у записах 1630 р. виявлено згадку про архітектора Себастіана. Виховані на засад західноєвропейської культури, ці майстри сприймали українську культуру, що стала рідною, як невід'ємну частинку свого духовного світу, та успішно переносили надбання ренесансного зодчества на місцевий ґрунт. Острог був справжнім ренесансним містом з відцентровою системою планування вулиць, чіткою просторовою локалізацією земельних ділянок – так званих «пляців», чому сприяло надання Острогу в 1585 р. Магдебурзького права.

Іконописне малярство. У другій пол. XVI – на початку XVII ст. Острог був одним з найбільших центрів іконописання в Україні. Про це красномовно свідчить податковий реєстр 1576 р., згідно з яким у місті працювало 6 малярів: Харитон, Лазко Гаврилович, Дашко, Духніч, Богдан та Федір. Очевидно, що всі вони були іконописці з широким полем діяльності. Іконописний осередок Острога, розгалужена діяльність якого охоплювала широку територію, не мав собі рівних на Волині і займав особливе місце поміж художніх центрів українських земель, поступаючись лише перед Львовом. До сьогодні збереглося кілька ікон, створених острозькими митцями епохи академії: «Юрій Змієборець», «Богородиця Одигітрія» («Дороговказівниця»), «Різдво Богородиці» та ін. Головною святинею Острожчини є чудотворна родова ікона князів Острозьких «Богородиця Одигітрія», що нині зберігається в Свято-Троїцькому монастирі в с. Межирічі.

Очевидно, за К.-В.Острозького в Острозі з'явилися ікони, привезені як подарунки князю численними делегаціями від православних ієрархів і викладачами Острозької академії. Вірогідно, що греки Нафанаїл з Криту, Євстахій Мосхолупос, Діонісій Раллі (Палеолог), який приїхав з Риму, Кирило Лукаріс та Никифор Кантакузин, що приїхали з Падуанського університету і були в Україні протосинкелами (представниками) Олександрійського та Константинопольського патріархів, привозили собою італійські ікони, написані в стилі Відродження. Зокрема, у краєзнавчому музеї Острога зберігається ікона «Благовіщення» венеціанської школи XV ст., яка легендою, була привезена Никифором Кантакузином, колишнім проповідником собору Святого Марка у Венеції.

Портретне малярство. У XVI-XVII ст. в Острозі розвивалося портретне малярство. З ім'ям К.-В. Острозького пов'язують створення перших в Україні портретів ренесансного стилю, у яких індивідуальна характеристика особистості переважала над соціальною, насамперед виявлялись індивідуальні риси характеру людини, а не її високе соціальне положення. При дворі князя К.-В.острозького працювали свої власні портретисти. Доказом цього може бути факт наявності багатьох портретів у францисканському монастирі в с. Межирічі до його касації 1868р. Між іншими портретами там був і портрет легендарного ненажери секретаря К.-В. Острозького Яна-Богдана Сусли. Правдоподібно, що в Острозі діяв деякий час навіть цех малярів, що підтверджує реєстр віддавання цехами воску до парафіяльного костьолу 1624 р. Позитивний вплив на розвиток портретного малярства мали твори іноземних майстрів, виконані на замовлення К.-В. Острозького. Про це свідчать, на жаль, нині вже втрачені парні портрети князя та його дружини Софії Тарновської, створені, очевидно, між 1553 та 1570 рр. невідомим західноєвропейським майстром школи Луки Кранах Молодшого, які були виявлені в 1883 р. в замку с. Новомалин, під Острогом дослідником П.А.Кітіциним, а також портрет дружини Іллі Острозького – Беати Костелецької, також написаний у стилі Луки Кранаха Молодшого, який працював у середині XVI ст. при краківському королівському дворі. На сьогодні відомо декілька портретів Костянтина-Василя, а також зображення інших членів його родини: батька К.І.Острозького, синів: Януша та Олександра, онучки Анни-Алоїзи Ходкевич. І хоча більшість з них являють собою копії XVII-XIX ст., їх цінність як документа історії та явища культури, що віддзеркалював певну добу, важко переоцінити.

Підсумовуючи подану інформацію про культурне життя Острога XVI ст., можна зробити висновок, що в різних галузях культури того часу відбувалось синтезування місцевих традицій, виплеканих на грунті візантійської духовності, з надбаннями західноєвропейської ренесансної культури. Це визначало високий рівень мистецтва Острозького осередку, його провідне місце в культурі України XVI – поч. XVII століття.