Тема 4: острозькі видання івана федорова

План:

1.«Буквар» 1578 р.

2.Книга Нового Завіту 1580 р.

3.Книга «Собрание вещей нужнейших» 1580 р.

4.«Хронологія» Андрія Римші 1581 р.

5.Острозька «Біблія» 1581 р.

 

1.«Буквар» 1578 р.

Однією з найцікавіших сторінок діяльності Острозької академії було співробітництво з вітчизняним першодрукарем Іваном Федоровим (Федоровичем), який здійснив її перші видання. На початку 1575 р. Іван Федоров приїхав у Дермань. Найстаріший відомий документ про нього на Волині свідчить про те, що 5 березня 1575 р. Іван Федоров був призначений князем К.-В. Острозьким на посаду управителя Дерманського монастиря. Цей монастир знаходився під патронатом Острозького, був одним з найбагатших православних монастирів України і уславився як великий культурно-пропагандистський центр, безпосередньо пов’язаний з Острогом. Монастир мав велику бібліотеку, яка ще в 1571 р. нараховувала крім релігійних 40 «посполитих» світських книжок. Тут Іван Федоров міг розраховувати на допомогу монахів-книжників. При своїх постійних зв'язках з різними православними осередками дерманські монахи могли допомогти і в пошуках на Балканах та Близькому Сході списків біблійних текстів, необхідних для видання Острозької «Біблії». На думку І.З. Мицька, друкарня могла початково функціонувати в дерманському монастирі. «Тут могли бути випущені якісь малоформатні видання, про котрі просто не збереглися відомості». Проте, коли в листопаді 1576 р. князь Острозький отримав від Стефанв Баторія грамоту, що підтверджувала його право володіти Острогом, і в нього вже не було сумнівів щодо заснування академії та друкарні в його домоначальному граді, Іван Федоров переїжджає до Острога, де зосереджуються наукові сили, будується та обладнується друкарня. Академію та друкарню було засновано князем одночасно як єдиний освітній комплекс. Академія готувала освічених діячів, які могли бути авторами, редакторами та коректорами книг, а друкарня мала видавати їх твори та посібники для навчання.

Першим відомим виданням Острозької академії був вже вище згаданий «Буквар», що вийшли в світ 18 червня 1578 р. Книга складалася з трьох частин:

1. греко-старослов’янської читанки,

2. власне букваря

3.«Сказання о письменах» Чорноризця Храбра.

Вони становили одне видання, надруковане під одним заголовком, але так, щоб його можна було випускати в різних варіантах. Перша частина Букваря займає 1–8 аркуш, включає титульний аркуш, таблиці церковнослов’янського та грецького алфавітів та молитви, надруковані цими мовами. Кириличний і грецький шрифти мають однакову висоту кегля, отже кириличний і грецький тексти друкувались двома паралельними шпальтами. Значить в Острозькій друкарні із самого початку планувався випуск двомовної літератури. На титульному аркуші розміщена коротка передмова з першою згадкою про академію: «Всесильною десницею Вышнего Бога, умышленіем и промышленіем благочестивого князя Константина Константиновича княжати Острозкаго, воеводы кіевскаго, маршалка земли волынское, старосты владимерскаго. ПовелЂвшу ему устроити домъ на дЂло книг печатныхъ. К тому же еще домъ и дЂтемъ къ наученію. Въ своемъ отчизном и славномъ градЂ Острозе, еже есть лєжащій въ земли волыньстей. И собравши мужей въ божественномъ писаніи искусныхъ, в грєческомъ языцЂ, в латиньскомъ, паче же и в руском. И приставі ихъ дЂтишному училищу. И сєя ради вины, напечатана сія книжка, по греческі альфа, вита, и по рускі азъ, буки. Перваго ради наученія дЂтскаго. Много грЂшнымъ Іоанномъ Фєодоровичємъ в лЂто от зъданіа миру ЗПS (7086), а от воплощеніа Господа нашего Ісуса Христа АФОИ (1578), мєсяца июня, ИІ (18) дня». У передмові книга названа Азбука, проте перші дослідники цього видання Х. Грасгофф та Дж. І.Г. Сіммонс слушно зауважили, що назва «Азбука» не відповідає її змісту. Тому назвали цю частину книги «Греко-руська церковнослов’янська книга для читання», або коротко «Читанка». Вона була призначена для дітей, які вміли читати грецькою мовою і по ній вдосконалювали свої навики.

Друга частина книги – власне Буквар починається дереворитною заставкою і заголовком в’яззю «Начало оучєнія дЂтямъ», займає 9–47 аркуш, повторює текст львівського букваря 1574 року. Як і львівський, острозький Буквар започаткував сам зміст букварів: алфавіт, склади «2-письменні», «3-письменні», пунктуація, коротка хрестоматія.

Третя частина книги (48–56 аркуші) містила вже згадуване нами «Сказание о письменах» болгарського письменника початку Х ст. Чорноризця Храбра про створення слов'янських букв та церковнослов'ягської мови св. Кириллом і Мефодієм у ІХ ст.

На сьогодні відомо тільки два екземпляри Острозького Букваря. Тільки два аркуш: 31-й і 32-й цієї книги є в екземплярі Копенгагинської бібліотеки. Майже повний примірник з 56-ти ненумерованих аркушів зберігається у Дослідницькій (Земельній) бібліотеці м. Гота (Німеччина). Із запису на форзаці книги можна довідатись, що вона належала відомому вченому, гуманісту, сходознавцю Еліасу Хуттеру, якому можливо була подарована Іваном Федоровим. Потім примірник перейшов до професора І.Є. Герхарда, після смерті якого його бібліотека «Герхардина» була куплена Фридрихом І і привезена до замку Фриденштайн у м. Гота. У 1961 р. примірник був виявлений Х.Грасгоффом, з'явились перші публікації про нього, а у 1968 р. Х. Грасгофф і Дж. Сіммонс опублікували грунтовне дослідження цієї книги. Острозький «Буквар» 1578 р. був перевиданий в Острозі в 1598 р. під назвою «Книжка словенская рекомая граматика». Один повний її примірник зберігається в Бодлеянській бібліотеці Оксфорду, а інший неповний – у Софійській національній бібліотеці св. Кирила та Мефодія. Перевидання «Букваря» було свідченням намагання освітян продовжити й поширити шкільницькі традиції Острозького культурного осередку.

 

2. Книга Нового Завіту 1580 р.

У 1580 р. побачило світ одне з головних видань Острозької академії – «Книга Новаго ЗавЂта, в неиже на преди псалмы». Це малоформатне видання, надруковане дрібним шрифтом. Отже, призначалось не тільки для церкви, а й для домашнього вжитку та для школи. Видавці сподівалися, що книга буде, як сказано в передмові, «в наслаждєніє всєму народу рускому», стане підручною для українського духовенства, навчальним посібником для молоді. Тому у своєму виданні вони вмістили ті книги Біблії, які найчастіше використовуються в богослужінні і у відправленні різних треб. У книзі вміщені «Псалми вибрані» ((1–85 арк) чотири Євангелія – від Матфея, Марка, Луки та Іоанна (93–262 арк.), «Сказаніє дЂаній апостольських» (262 арк.), «ДЂанія апостольська» (263–309 арк.), «Соборник 12-ти мЂсяцам…» (470–481 арк.), «Сказаніє главам євангєльскім…» (482–489 арк.). Новинкою, яка не зустрічалася ні в рукописах, ні в іноземних слов’янських виданнях, було поєднання в одному томі старозавітного Псалтиря і Нового Завіту, що може бути пояснено зручністю використання книги у богослужінні. Тексти Нового Завіту друкувалися з різних українських списків так званої IV болгарсько-сербської редакції кінця XIV століття. Основними зразками для оформлення були «Новий тестамент» С. Шарфенберга, виданий у Кракові 1568 р., «Новий Завіт» Симона Будного (з яким Іван Федоров підтримував особисті зв’язки), виданий в 1568 р. у Несвіжі. Прототипом титульного аркуша «Книги Нового Завіту» стали пов'язані з школою Луки Кранаха титульні сторінки лютерівської «Книги повчань Сірахових» 1533 р. та «Книги притч Соломонових» 1535 року, виданих Георгом Рау у Віттенберзі. Вони являють собою браму – «форту», через яку читач ніби входить у світ книги. Внизу рамки є зображення оленя і однорога, яким надавалось символічне значення. Олень розглядався як символ стійкості християнської душі, що прагне Бога, а одноріг – христологічним символом смерті і воскресіння, символом Христа та Богоматер, знаком дівочої чистоти, невинності і цноти. Обидва символи асоціювалися з Новим Завітом. Друкуючи Новий Завіт, Іван Федоров спирався не тільки на західноєвропейські, але й місцеві друки і рукописи. Наприклад, бічні колонки на титулі Нового Завіту подібні до колонок з мініарюри Св Луки у Пересопницькому Євангелії 1556–1561 рр., а гірлянда, що прикрашає герб князя Острозького, скопійована з аналогічного гербу Радзивілів у Берестейській (Радзивілійській) Біблії 1563 року.

 

3. «Книжка Собраніє вещей нужнейших» 1580 р.

Святе Письмо було найвищим критерієм оцінки, найбільшим авторитетом та невичерпним джерелом аргументів у будь-яких життєвих ситуаціях. Вислови з нього часто використовувались у дискусіях, диспутах, проповідях, лекціях або просто в розмовах та при написанні релігійних і полемічних трактатів. Для зручності використання висловів з «Книги Нового Завіту…» одним із вчителів академії – «дяком школи русской острозской» Тимофієм Михайловичем (Анничем) був складений алфавітно-предметний покажчик під назвою «Книжка събраніе вещей нужнћйших въкратцћ скораго ради обрћтенія в Книзе Новаго Завћта», у якій євангелічні цитати були розміщені по темам у алфавітному порядку, а під кожною цитатою вказувалось Євангеліє та зачало, звідки вона взята, наприклад: «Богатым горе» (Лук,6,25), «Богатства злая» (Марк, 4,зач.16), «Богатитися хотящий впадает в напасти и сЂти и похоти многи» (1Тим.6, зач.187). Це значно полегшувало знайдення відповідного вислову в Євангелії, допомагало у написанні теологічних та філософських праць. Отже, книга стала першим довідково-інформативним твором в українській літературі, першим виданням, у якому відомий індивідуальний автор, і, фактично, – першим збірником крилатих слів та афоризмів. Книжка має 52 нумерованих аркууші. На першому з них надрукована назва та вказано ім’я укладача книги Тимофія Михайловича («доброго приятеля» Івана Федорова). Існує припущення, що Тимофій Михайлович був ідентичний із «дяком школи руської Острозької» Тимофієм Анничем, який подарував Дерманському монастиреві Євангеліє 1575 р., надруковане Петром Мстиславцем. У документі від 5 березня 1578 р. Тимофій Михайлович виступає слугою писаря Великого князівства Литовського Михайла Гарабурди.

У процесі підготовки до друку «Книжки Собраніє вещей нужнейших» Тимофій Михайлович користувався алфавітно-предметними покажчиками «конкордаціями», які вже існували в Західній Європі, зокрема, «конкордаціями» до кальвіністської Берестейської Біблії 1563 р. та до перекладу Нового Завіту 1577р., здійсненого антитринітарієм Мартином Чеховичем (з цього видання у 1581 р. в с. Хорошеві Острозького повіту Валентином Негалевським був здійснений український переклад «на прохання вчених людей, які не знають польської мови, а слов’янської добре не розуміють»). У заголовку своєї книги Тимофій Михайлович підкреслював, що хоча він і використовував покажчики протестантських, зокрема антитринітарських видань, його праця буде корисна для православних, тих, хто вірить у Святу Трійцю. Запозичуючи у своїх попередників саму ідею покажчика та добір певних статей, Тимофій Михайлович, аж ніяк не копіював їх. У нього є ряд матеріалів, яких немає в попередніх покажчиках. Він застосовував інший принцип посилань: не на розділи та рядки, а на розділи та зачала. Тимофій Михайлович на відміну від попередників не застосовував інверсій – перестановок слів. Якщо в алфавітно-предметних покажчиках західноєвропейських видань будь-який вислів розміщувався на літеру, з якої починалося його ключове слово, то у Тимофія Михайловича будь-яка цитата розміщувалася на літеру, з якої починалося її перше слово. Наприклад, вислів «Всяка неправда гріх єсть» у Тимофія Михайловича розміщений на літеру «В», а не на літеру «Н» (ключове слово – неправда), або на літеру «Г» (ключове слово гріх). Така побудова покажчику була більш зручною для пошуку будь-якої цитати.

Готуючи до друку тексти «Книжки Собраніє вещей нужнейших» Тимофій Михайлович та Іван Федоров передбачили можливість її видання як разом із Книгою Нового Завіту, так і окремо. Насьогодні відомо 15 примірників Книжки. Більшість з них оправлені разом із Книгою Нового Завіту, проте існують окремо оправлені примірники. Деякі з наведених Тимофієм Михайловичем цитат стали афоризмами, що широко використовуються і в наш час: «Сребролюбіе корЂнь всЂм злыл єсть», «Человек, что сЂет, то и пожнет», «ГонітЂлей не имами боятися» та ін.

 

 

4. «Хронологія» Андрія Римші

5 травня 1581р. в Острозі був надрукований перший в Україні поетичний релігійний календар під назвою «Которого ся мЂсяца, што за старых вЂков дЂело короткое опісаніе», автором якого був відомий білоруський поет Андрій Римша. Тому у сучасній науковій літературі цей календар називається «Хронологія» Андрія Римші. До нашого часу виявлений лише один примірник «Хронології», який у 1830-40-і роки належав колекціонеру стародруків купцю О.І.Кастеріну, а нині знаходиться в Російській Національній Бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна в Санкт Петербурзі. Це двоаркушева листівка, на якій кирилицею надруковані назви місяців, як вони звучать давньоєврейською, латинською та простою українською мовами. Під назвами розміщені дворядкові вірші, у яких розповідається про біблійні події, що відбулися в тому чи іншому місяці. Очевидно, «Хронологія» була дидактичним виданням для учнів молодших класів острозької школи, призначеним для заучування назв місяців з паралельним засвоєнням у віршованій формі біблійних подій, розвивала у дітей навики віршування. «Хронологія» А. Римші – перший друкований поетичний твір східнослов’янських народів. Вона викликає інтерес і як важлива пам’ятка мови. У ній вперше в історії друкарства кирилицею були подані народні назви місяців: вресень, падзерник, грудень, просинец, стишень, лютий, марец, квітень, май, чирвец, серпень. Календар починався з вересня, тому що з цього місяця починається церковний рік. Автор «Хронології» білоруський поет Андрій Римша (бл.1550–1595) походив з дрібно шляхетської родини з с. Пеньчина біля Новогрудка, з 1572 р. служив у Радзівіла-Миколи «Рудого» та в його сина Кшиштофа Радзівіла, майбутнього «Перуна», який тоді розпочинав свою військову кар’єру, був надвірним гетьманом і патрулював північно-східні кордони литовської держави. Андрій Римша супроводжував його у всіх військових походах, брав участь у Лівонській війні, в облозі Пскова. Про ратні подвиги свого господаря написав поему «Декетерос» (Десятирічна повість), яка охоплює події з 1572 до 1581 року. Кшиштоф Радзівіл був почергово одружений на двох дочках К.-В.Острозького Катерині та Єлизаветі, і як зять князя часто приїздив до Острога. Очевидно, через Кшиштофа Радзівіла Андрій Римша зійшовся з острозьким літературним гуртком, брав участь у підготовці до друку текстів Острозької Біблії, можливо був викладачем академії, займався астрономією та математикою, але найбільше уславився як поет. Відомі його геральдичні поезії і переклад з латинської на польську мову книги А. Поляка «Хорографія чи Топографія, або … опис Святої Землі» (Палестини).

«Хронологія» А. Римші не має прямої вказівки, що її надрукував Іван Федоров. Проте, всі дослідники, без сумніву, зараховують її до видань першодрукаря, оскільки вона вийшла 5 травня 1581 р. в період надрукування Біблії.

 

5. Острозька «Біблія» 1581 р.

Видання діячами академії «Книги Нового Завіту» та «Книжки Събраніе вещей нужнћйших», призначених для широких верств населення, було особливо актуальним у той час, коли Східна церква страждала від нападок католицизму, і мало велике позитивне значення для ствердження православної віри. Проте вчителі та учні академії були покликані звершити місію ще більшої вагомості – видати першу повну православну Біблію.

Видання Біблії церковнослов’янською мовою було одним з головних завдань, поставленим князем перед острозькими інтелектуалами, насущною потребою тогочасної ідеологічної боротьби. Після виходу в світ католицької Біблії Леополіти Шарфенберга (Краків,1561), кальвіністської «радзивілівської» Біблії (Брест,1563) та антитринітарської Біблії Симона Будного (Несвіж,1572) потреба у православному виданні Біблії постала з особливою гостротою. Покладаючись на вчених академії, К.-В. Острозький задумав здійснити цю грандіозну справу – видати Біблію церковнослов’янською мовою і тим самим утвердити її рівноцінність із загальновизнаними сакральними мовами – давньоєврейською, давньогрецькою та латинською. На той час не існувало ще повного церковнослов’янського перекладу всіх частин Біблії. На церковнослов’янську мову були перекладені лише окремі книги Старого та Нового Завітів, які ще йшли від першовчителів слов’янства – Кирила та Мефодія. Ці переклади зберігалися в поодиноких рукописних примірниках у різних куточках православно-слов’янського світу, рясніли допущеними перекладачами та переписувачами неточностями і явними помилками, містили різночитання, що спотворювало тлумачення Святого Письма. Багато важливих біблійних текстів у слов’янському варіанті не існувало взагалі і їх ще треба було перекласти з грецьких текстів. Князь енергійно взявся за організацію видання Біблії. Ще до заснування академії, у 1573 році, писар Великого князівства Литовського Михайло Гарабурда привіз Острозькому від російського царя Іоанна IV так звану Геннадієвську Біблію єдиний на той час відносно повний переклад біблії на церковнослов’янську мову, виконаний у Новгороді в 1499 р. в правління єпископа Геннадія. Вагома роль Михайла Галабурди у виданні Біблії була відзначена князем Острозьким у першій передмові до книги. Крім Геннадієвської Біблії князь Острозький «роздобув багато й інших Біблій різними письменами та мовами і наказав пильно дослідити, чи вони в усьому згідні з Писанням. І виявилося багато відмінностей, не тільки різниць, але й перекручень». На деякий час острозьких науковців навіть охопив сумнів, щодо можливості підготувати філологічно досконалі тексти, але порадившись із князем, вони вирішили не відступати від розпочатої справи. К.-В. Острозький розіслав своїх посланців до Риму, Константинополя, грецьких, сербських та волоських монастирів. Вони провадили пошуки біблійних текстів «... много стран далеких вселенныя проходя…много монастырей грецких, сербских и болгарских, даже и до самого … пречестного Іеремія Архиєпископа Константина града, доидох, требуя с тщаніем и моленіем прилежных тако людій, наказаних в писаніях святых єллинских и словенських, якоже изводов добрЂ исправленных».

Випускник римської Афанасіївської колегії Діонісій Раллі (Палеолог) у 1578-79 рр. доставив до Острога від папи Григорія XIII «Септуагінту» – повне зібрання книг Старого Завіту, перекладених 72 перекладачами з давньоєврейської на давньогрецьку мову в ІІІ ст. до н. е. в Олександрії за часів царя Птоломея Філадельфа. Ця книга поруч із Геннадієвською Біблією стала основою для Острозької Біблії. Князь багато радився із книжниками, і одностайно було вирішено «неизмЂнно» йти за традиційним перекладом 72 «богомудрых преводников» книг Старого Завіту – тобто, за «Септуагінтою». На титульній сторінці Біблії сказано, що вона «єліко мощно» наслідує переклад «сємідєсяті и двох прєводніков», а в одному з своїх листів Костянтин-Василь назвав Острозьку Біблію «рідною дочкою Септуагінти». Не можна принижувати значення і Геннадієвської Біблії. У першій передмові Біблії, написаній від імені князя Острозького, сказано. що в основу видання покладено список, отриманий від «благочестива и въ православіи изрядно сіятельна государя и великого князя Іоанна Василієвича, московскаго и прочая…». З передмови дізнаємося, що були використані списки Біблій, привезені з різних європейських країн. Ті книги, які перекладалися з латинської Вульгати (Вульгата – перший переклад Біблії на латинську мову, здійснений св. Ієолнімом в IV ст.) були значно виправлені на основі Септуагінти. Було використано і найдавнішу кирило-мефодіївську редакцію IX ст. (де зверталось головну увагу на розуміння тексту), і українські рукописи 70-х –80-х років XV століття. Обсяг текстологічних студій був величезним і вимагав значного вкладу коштів і праці.

Над перекладами привезених Біблій, узгодженням їх з православною теологією та з першоджерелами працював гурток учених академії на чолі з ректором Герасимом Смотрицьким. Це припущення підтверджує той факт, що саме Г. Смотрицький написав до Біблії дві передмови та вірш на герб К.-В.Острозького, що став першим зразком геральдичної поезії та першою спробою силабічного віршування в українській літературі. Найбільшу роль у текстологічній підготовці відіграли великі знавці теологічної літератури Василь Суразький, Тимофій Михайлович, Андрій Римша, острозький протопоп Терентій Іванівський, вчені греки Діонісій Раллі Палеолог, Євстахій Натаніель, Еммануїл Мосхлпуло з Криту. Іван Федоров написав у своїй післямові до Біблії, що здійснив це видання з діячами академії «купно с поспешники и единомышленики моими».

Видавці Біблії свідомо вирішили подати текст книги церковнослов’янською, а не українською мовою, що склало би враження давнього автентичного перекладу епохи князя Володимира. Церковнослов’янська мова, авторитет якої був освячений традиціями, була доступна освіченим людям всіх православних країн і служила засобом міжслов’янського спілкування. Острозька Біблія була значним спільним кроком у розвитку слов’янської мови, зробленим острозькими книжниками та І.Федоровим. Редакційна комісія прагнула домогтися якомога більш чистої слов’янської мови. Хоча в тексті багато українізмів, текст Острозької Біблії став авторитетним зразком для всіх східно та південно-слов’янських народів, обов’язковою літературною нормою. Практичні засади використання церковнослов’янської мови, пізніше були теоретично узагальнені учнем академії Мелетієм Смотрицьким в «Граматиці словенській» 1619 року, яка відчутно вплинула на розвиток філологічної думки слов’янських народів. Дуже важливе значення мала також орієнтація острозьких книжників на граматику грецької мови, як модель-еталон для граматики церковнослов’янської мови. Грецькою мовою в Острозькій Біблії надрукована перша Передмова та Післямова. Використання грецької мови в Біблії мало задекларувати високий рівень Острозького гуртка книжників і дозволяло ознайомитись з історію створення книги західному та грецькому читачеві, не обізнаному з церковнослов’янською мовою.

12 серпня 1581 р. величезна праця вчених та друкаря була завершена. Тираж Біблії на той час був досить великим, він становив біля півтори тисячі екземплярів. У кожному 1256 сторінок, 3 200 000 друкарських знаків. Примірники книги почали швидко розходитись українсько-білоруськими землями Речі Посполитої, потрапляли до Московського царства, до болгар і сербів, що перебували під владою Туреччини. За умов польсько-католицького утиску та невтішного стану православ’я загалом після загибелі Візантії Острозька Біблія відіграла роль великої духовної сили, що єднала всіх сповідників Православної віри, стала символом національної культури, довела всьому світові, що церковнослов’янська мова поряд із латинською та грецькою також є мовою світової культури.

Для Західної Європи Острозька Біблія стала своєрідним свідоцтвом ідеологічної та моральної зрілості східнослов’янських народів. Вона часто представляла слов’янську книжність за кордоном. Її подарували Римському папі Григорію ХІІІ, послу англійської королеви Єлизавети – Джону Горсею, згодом шведському королю Густаву Адольфу.

Важливу роль Костянтина-Василя Острозького у виданні першої в світі кириличної Біблії високо оцінили сучасники. У вірші, яким закінчується друга передмова до книги, ректор академії Г.Д.Смотрицький порівнює К-В.Острозького з великими князями Київської Русі – Володимиром і Ярославом, що назавжди залишилися в пам’яті народу як великі просвітники та меценати вітчизняної культури та могутня опора Православної Церкви.

Владимир бо свой народ крещенієм просвЂтил

Константин же благоразумія писанім освЂтил...

Ярослав зиданієм церковным Кієв и Чернигов украси,

Константин же єдіну соборну церков писанім возвыси [42;200].

У цих віршах вперше прозвучала ідея безперервної тяглості руської історії від київських князів до Острозьких. Заслуги князя на теренах культури та освіти острозькі книжники оцінили як ланку в довготривалому поступу національної культури від часів Київської Русі. Усвідомлюючи історичну роль Костянтина-Василя як спадкоємця великих київських князів Володимира та Ярослава, ставлячи його в «безперервну канву володарів України», вони закладали підвалини формуванню нової національної ідеології, що починалась з пошуків державних та культурних витоків нації. Цими витоками і історичним фундаментом руського народу інтелектуали православного кола академії вважали передовсім Православну Церкву, яку споконвічно підтримували сильні світу сього – князі Володимир, Ярослав, а також продовжувач їх справи – Костянтин-Василь. Його політична діяльність, скерована на автономію України, захист рідної віри, традицій, щедра фінансова підтримка вітчизняної культури, освіти, друкарства та мистецтва були тим благодатним життєвим матеріалом, на основі якого зусиллями острозької духовної еліти, за словами Н.М.Яковенко, з’явились ті «спорадичні зблиски думок про минуле і сучасне України», які у творах письменників 1620-х років: Захарії Копистянського, Іова Борецького, Мелетія Смотрицького та ін. стали основою для сформування цілісної ідеї про спільність батьківщини «для князя, для купця, для ремісника і для козака...».