Періодизація історії укр та історична схема грушевського

Тоталітаризм -

3. 1-ше післявоєнне десятиріччя (після дсв), депортація поляків на з-х укр.

1. Найчастіше зустрічаються три підходи до періодизації вітчизняної історії:

I - хронологічний (первісна епоха), стародавній світ, середньовіччя, новий і новітній час;

II - за соціально-економічними і політичними ознаками: первісне суспільство, капіталістичне суспільство, соціалістичне (радянське) суспільство і суспільство з перехідною економікою в період незалежності України;

III - за періодами становлення і розвитку української державності: стародавня доба, княжа доба, литовсько-руська (польсько-литовська) доба, козаччина і Гетьманська держава, боротьба за українське національне відродження (XIX – поч. ХХ ст.), українська національно-демократична революція (1917-190 рр.), радянська Україна і незалежна Українська держава.

Періодизація за Грушевським:

1 етап «Княжа доба»- тривав з 1 ст. -1349р.. Це етап, коли завершився процес розселення українсько-руських племен (на території Русі було 13 племен, поляни, древляни, дреговичі, полочані, волимняні, бужові).

2 етап «Литовсько-Польська доба» - тривав від 14 до 1 пол 16 ст. і пов'язаний із завершеннями політично-державної самостійності українських земель і захоплення їх Литвою, Польщею, Московією

3 етап «Козацька доба» - тривала з 2 пол.16-18ст. Коли населення України єднається у формі козацтва для досягнення власних національних інтересів. Україна поділена на полки.

4 етап «Етап оформлення української нації 19 ст.» - це етап коли історичне і духовне життя українців відбувалось під впливом демократичних європейських ідей.

Першою спробою загальної періодизації історії України була концепція М. Грушевського, викладена у статті "Звичайна схема "русскої" історії і справа раціонального укладу історії Східного Слов'янства" (1904 р). Категорично заперечуючи домагання Московської Русі на частину давньоруської спадщини, дослідник називає єдиним спадкоємцем Києва "українсько-руську народність", яка, на думку дослідника, і створила Київську державу, а тому необхідно вивчати історію "кожної народності окремо, в її генетичнім преємстві від початків аж до нині".

У радянські часи підхід до періодизації Грушевського було засуджено. Періодизація історії України, виходячи з моментів політичних, державних, національних, релігійних, зображення історичного поступу українського народу окремим від розвитку інших народів, особливо російського, була названа антинауковою.

Історичну схему М.Грушевського в основному прийняли і відповідно доповнили історики в діаспорі.

У сучасній українській історіографії проблема періодизації українського етногенезу є дискусійною - досі ще не вироблено єдиних критеріїв її поділу. На наш погляд, періодизація українського поступу грунтується на етапах формування української державності. Пропонуєься така періодизація:

Стародавня історія - до VI ст.

Середньовіччя - Київська Русь, Галицько- Волинська держава,

Русько-Литовське князівство. VII-XV ст.

Ранньоновітня історія - Українська козацька держава XVI-XVIII ст.

Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій -XIX ст.

Українська революція. 1917-1921 рр.

Радянська Україна. 1921-1991.

Україна незалежна. 1991-1999.

Перший великий етап формування держави і права України: від часу появи перших державних утворень на території України у Північному Причорномор'ї і Приазов'ї (до нової ери) і закінчується часом, який передував Лютневій демократичній революції. В межах цього першого етапу історії держави і права України досить чітко виділяються такі періоди 1) перші державні утворення і право на території Північного Причорномор'я і Приазов'я (середина І тис. до н.е. — V ст. н.е.); 2) становлення і розвиток держави і права Київської Русі (VI — початок XII ст.); 3) держава і право феодально-роздробленої Русі (XII—XIV ст.); 4) суспільно-політичний лад і право в українських землях під владою іноземних загарбників (кінець XIV — перша половина XVII ст.); 5) формування Української національної держави та її розвиток у період народно-визвольної війни 1648—1654 pp., автономія України у складі Росії у другій половині XVII ст.; 6) суспільно-політичний лад і право України в період обмеження її автономії царатом (перша половина XVIII ст.); 7) кінцева ліквідація царатом автономного устрою України (друга половина XV111 ст.); 8) суспільно-політичний лад і право України у складі Російської імперії (перша половина XIX ст.); 9) суспільно-політичний лад і право України в період проведення в Росії буржуазних реформ (друга половина XIX ст.); 10) суспільно-політичний лад і право України на початку XX ст. (до лютого 1917p.).

Другий етап історії держави і права України містить такі періоди:

1)суспільно-політичний лад України після перемоги Лютневої демократичноїреволюції (лютий-жовтень 1917 p.);

2) українська національна державність(листопад 1917—1920 pp.);

3) утворення Української радянської республіки, держава і право УСРР в роки громадянської війни і воєнної УСРР в роки громадянської війни і воєнної інтервенції;

4) держава і право України в умовах нової економічної політики (1921 — початок 1929 pp.):

5) держава і право України в періодтоталітарно-репресивного режиму (1929—1941 pp.);

6) держава і право України в роки Великої Вітчизняної війни (1941—1945 pp.);

7) держава іправо України у перші повоєнні роки (1945 — середина 1950-х pp.);

8) держава і право України в період десталінізації (друга половина 1950-х —

перша половина 1960-х pp.);

9) держава і право України у "Брежнєвський період" неосталінізму (середина 1960-х — середина 1980-х pp.);

10)держава і право України в період "перебудови" (1985—1991 pp.). Другий

етап закінчується сьогоденням, коли у політичній боротьбі справедливу

перемогу здобуло одвічне прагнення народу України — створити незалежну

суверенну Українську державу.

 

2. Тоталітаризм - це політична ідеологія абсолютної влади. Державний соціалізм, комунізм, нацизм, фашизм і мусульманський фундаменталізм стали його недавніми втіленнями. Тоталітарним називається держава із системою правління, не обмеженої конституційно або без стримування іншими силами в товаристві (такими як церква, сільське дрібнопомісне дворянство, профспілки або місцеві органи влади). Така держава не несе відповідальності перед товариством за допомогою періодичних таємних і змагальних виборів. Воно використовує свою необмежену владу для контролю всіх сторін життя товариства, включаючи сьома, релігію, освіту, бізнес, приватну власність і соціальні відношення. Політична опозиція придушується, процес прийняття рішень сильно централізований.

 

3. Депортація полків до Укр. 9 вересня 1944 р. уряд УРСР і Польський комітет національного визволення підписали у Любліні Угоду про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР. Відповідно до угоди українці Закерзоння (Лемківщина, Посяння, Підляшшя і Холмщина) мали добровільно переїхати до УРСР. Однак переселення українського населення відбувалася за допомогою військових підрозділів. З прикордонних українських областей до Польщі виїхало понад 800 тис. осіб, а з території Польщі до України – близько 500 тис. осіб.Завершальним етапом переселення українців стала операція "Вісла" (28 квітня – 28 серпня 1947) – етнічна зачистка решток українського населення на Закерзонні (бл. 150 тис. осіб), проведена польським комуністичним режимом при підтримці СРСР та Чехословаччини. Під час цієї акції українців з цих земель примусово виселили у західні та північні землі Польщі, які до 1945 р. перебували у складі Німеччини.

 

Білет №32
1.Період Гетьманщини 18 ст. та її ліквідація
2.Декларація про державний сувернітет.
3.Що таке геноцид?
Перерахувати країни, що ввійшли до складу СРСР 30грудня 1922р

1. Усталена в науковій літературі назва української національної держави, відновленої внаслідок національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького, що існувала впродовж 1648-1782. Офіційна назва держави --- Військо Запорізьке. Царський уряд уникав вживання терміну Г. і в офіційних документах називав її --- Малоросією. Столицями Г. в різні часи були м. Чигирин, Гадяч, Батурин, Глухів. На початковому етапі існування Г. була номінально залежною від Речі Посполитої, а її територія обмежувалась Київським, Чернігівським та Брацлавським воєводствами. Однак фактично вона була незалежною, а влада її глави --- гетьмана поширювалася на значно більшу територію (частина Волині та білоруських земель). Державний устрій Г. на початковому етапі характеризувався наявністю власного військово-адміністративного управління, виборністю гетьмана, генеральної, полкової та сотенної старшини, єдиною податковою, судовою, фінансовою, військовою системою, наявністю дипломатичних зносин з іноземними дежавами тощо. Після Переяславської Ради і укладення Березневих статей 1654 між Україною і Росією, московський уряд розпочав систематичне обмеження прав та привілеїв Г., звівши її до стану автономії, повноваження якої постійно звужувалися (заборона у 1669 зносин з іноземними державами, збір у 1666-1668 податків на Г. російськими чиновниками і відправка грошей до Москви, з поч. 17 ст. --- фактичне призначення гетьмана царем та ін). У 1663 Г. поділилася на лівобережну (під контролем Росії) та правобережну (під контролем Речі Посполитої). Цей поділ був закріплений умовами Андрусівського перемир'я 1667. В адміністративно-територіальному відношенні Г. поділялася на полки та сотні. На Правобережжі козацький полково-сотенний устрій проіснував до 1714 (з перервами). На Лівобережжі він зберігся до 1782. Кількість полків та сотень часто змінювалася --- виникали одні полки, зникали ін. На Г. найбільш тривалим був поділ на 10 полків: Київський, Чернігівський, Ніжинський, Стародубський, Преяславський, Лубенський, Прилуцький, Гадяцький, Миргородський, Полтавський. Складалися вони з 7-20 сотень. Міста на Г. користувалися правами самоврядування, ними управляли магістрати та ратуші. Суспільна структура Г. включала козацтво, українську шляхту, міщанство, селянство. Провідна роль у державному житті належала козацькій старшині та українській шляхті, з яких формувалася рада старшин, що була дорадчим органом при гетьмані. Вони ж відігравали вирішальну роль на генеральних військових радах. Проводячи політику, спрямовану на ліквідацію Г. царський уряд намагався дедалі більше обмежити її автономію. У 1722-27 було створено першу Малоросійську колегію, що мала право контролювати дії гетьмана та уряду Г. Впродовж 1734-50 гетьманство було скасоване тимчасово, указом Катерини II 10-(21).ХI.1764 --- остаточно. Г. стала управляти друга Малоросійська колегія, яку очолював П. Рум'янцев. У 1782 з утворенням Київського, Чернігівського та Новгород-Сіверського намісництв полково-сотенний устрій було скасовано. Г. перестала існувати.

2. Декларація про державний суверенітет України - документ про проголошення державного суверенітету України. Прийнята Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 року.

3А. Геноци́д — цілеспрямовані дії з метою знищення повністю або частково окремих груп населення чи цілих народів за національними, етнічними, расовими або релігійними мотивами.

3Б. Склад СРСР: РСФРР, УСРР, БСРР і ЗСРР.

Білет №35