Поняття «новітньої історії україни» та «українського хіх». Періодизація іст. Укр хіх ст.

Поняття «новітньої історії України» та «українського ХІХ». Періодизація іст. Укр ХІХ ст.

Ярослав Грицак у праці «Нарис іст Укр:формув модерної укр. нації 19-20ст» розповідає нам про традиції написання історії Укр підтримуючи підходи Антоновича, Грушевського. Поняття «українського ХІХ» висвітлено в статті Лисака-Рудницького «С-ра укр.істХХст». Він зазначає, що в історії Укр власне саме це століття висвітлене найменше, виправдовуючи це тим, що аж до І св. В. ХІХ було сучасністю.

«Укр ХІХ»тривало від 1790р-1914рр (якщо розгладати його як історичну, а не календарну добу). Кінець епохи для Укр і Євр заг визначений – 1914р вибух І св. Війни.

Періодизація Мірослава Гроха: 1- академічний період; 2)культурно-освітній від сер 19 ст до 1890р; 3) політичний від 1890. Періодизація Лисак-Рудницького: 1-

шляхетський –від упадку коз.державності до 1840х. Х-зує перевага дворянства коз.походження на Лівоб., а прол.-укр. Шляхта на Правоб.2) народницький- від 1840 до 1880хрр Провідне місце в суспільстві замає демократ інтелігенція, опанована ідеєю «служіння народові». Україна розглядається як етнічна національність. Від часів від Кирило-Мефодіївського братства сформув новітній укр. визвольний рух. 3)модерністична епоха -від 1890р до І св.в.: укр. рух від інтелігенції поч проникати в маси, особл після 1905р

Виділяють 3 етапи нац. Відродження:1 попівська доба, священицька;2)професорська; 3)адвокатська. Примордіаліст и – історики ті, що вважають, що нація існує від початку-нація існувала в часи Київської Русі. Модерністи – існує не нація,бо вона ств у 19 ст.

Адміністративно-територіальний устрій України у складі Російської імперії.

Унаслідок ІІ(1793) і ІІІ(1795) поділів Речі Посполитої до складу Рос. Ім. увійшли Правобережна Укр й Зх. Волинь. До її терит були приєднані причорноморські степи, а в 1783р Крим. В складі Рос ім. виділились 4 вел регіони: Слобожанщина, Лівобережна Укр, Правобер. Укр, Південна Укр. Після поділів увійшли Київщина, Брацлавщина, Волинь. Існував поділ на намісництва, які були запроваджені в 1775р «Установлення про губернії». Усього на Рос ім. було утв 34 намісництва. Терит Укр входила до таких: Харкіського утв 1780р, Киїівського та Чернігівського утв 1781р, Катеринославського 1783р, Брацлавського, Подільського, Волинського утв 1793р, Вознесенського 1795р.

На чолі кожної адміністративної одиниці стояв намісник →здійснював урядові,військові справи та адміністративне, судове, поліційне і фінансове управління. Відповідно до царського указу 1796р «Про новий поділ держиви на губернії» були ств замість намісництв губернії. 1796 Лівоберж Укр орт назву Малоросійська губернія. 1802 р вона поділена на Чернігівську, Полтавську. Новоросійська губернія поділена на Таврійську, Катеринославську, Миколаївську(з 1803 отр назву Херсонська). Таким чином на поч ХІХ на теренах Укр що пердували під владою Рос імп існувало 9 губерній.

1815 до Рос ім. приєднані Холмщина і Підляшшя. У 20-30х рр. 19 ст формою держ праління стали генерал-губернаторства: Малоросійське, Київське, Новоросійсько-Бессарабське. Губернаторів призначав особисто цар. Губернатор спирався на губернське управління,до якого входили: віце-губернатор, радники, прокурор. Повіти ділилися на стани, очолювані поліцейськими приставами. Малоросійські губернатори: Куракін, Рєпін-Волконський →бажав процвітання Укр, прагнув відродити козацтво.

Включення Правобережної України, Південної України та Криму до Російської імперії.

Після 1-го поділу Польщі1772р до складу Австрії увійшли Галичина, част.Волині, і Поділля. У 1774 р після війни з Туреччиною, Росія приєднала Крим і північно-чорноморські степи. Після 2-го поділу Польщі 1783 до Рос. – Правобережна Укр., після 3-го Берестейщина, ХолмщинаПівденна Укр. – 1782р 2 губернії Новоросійська та Озівська об’єднались в намісництво Катеринославське, під владою намісника Потьомкіна. Влада його зросла після приєднання до Рос імперії Кримського ханста( Таврійська обл.) Він мав великий вплив на Катерину ІІ, користувався її пошаною, у його розпорядження цариця не втручалася. Головною метою Потьомкіна у управлінні- скоріше заселити Запорізькі Вольності. Колонізацію за нього 3 шляхами: поміщицька, селянська, міська. З кін 18 в криму поч..широка колонізація степової част. Потьмкін активно закликав іноземців до переселення в Крим. Уряд надавав їм пільги. Вони 10 р не платили податків, звільнялись від військ.повинностей Наступник Потьомкіна, князь Зубов, заснув 1795 нове намісництво з адміністративним осередком у Вознесенську. Проте 12 грудня 1796 Павло ліквідував намісництво й обєднав Катеринрславське та Вознесенське з Таврійсько. Обл. у Новоросійську губернію. 1781-83 на терит Лівобер запроваджено рос адмін. устрій, ліквідовано полково-сотенний устрій. Козаків перетворено у регулярний військовий підрозділ. 1783-запрваджено кріпацтво

. Провабережна Укр. Внаслідок 2-го поділу Польщі до Рос відійшля ця терит(Київщина, Брацлавщина, Волинь, Поділля, Мінське воєводство.) З част Брацлавського і2-х повітів Подільського воєводства було ств. Брацлавську губернію. Внаслідок 3 -го поділу Рос отр част Волинського іХолмського воєводств. 1травня 1795 наказом Катерини ІІ було проголошено ств. Волинської, Брацлавської і Подільської губерній. Указом 12грудня 1796 Павла І вся терит Рос ім. поділялась на 44 губернії.: замість Харківської ств Слобідська, замість Катеринославської –Новоросійська, ств. Малорос, Литовська, Мінська, Білоруська, Київська та ін. губернії.

За Павла І відновились виборні суди, зокрема земські, підкоморські, безземельні шляхті надавалось виборне право. За Олександра І Правобережна Укр. стала сферою д-сті правителя Чортирийського. Коли він був міністром внутрішніх справи 1802-06, то полонізував край шляхом широкого залучення шляхти до місцевого управління. До сер 19 ст стало регіоном, де змагались один з одним польські, російські та кур. впливи. Особливе місце у цьому проти стоянні належало євреям.

Чисельність і розселення поляків у підросійській Україні. Польська земельна власність

На поч 60-х ХІХ польське нас в Укр. бл. 480-485тис чол. Скасув кріпосного права стимулював приплив робочої сили в р-ни Сер. Подніпров’я і Донбасу.З участю польських фахівців був збудований металургійний завод у Краматорську, Олександрівську, Катеринославі та ін. 1-ий перепис нас Рос імп 1897р зафіксув на УкР 388 ТИС ПОЛЯКІВ17%. Перепис нас Прав Укр 1909 показав зростання полського нас більш як на 100 тис→через мінрацію і природний приріст. На селі диференціація: безземельні, малоземельні, заможні, дрібні, середнє і велике поміщицтво. На Правоб Укр переважало польське велике поміщицьке землеволодіння в якому виділились вел латифундії Потоцьких, Сангушків, Грохольських та ін..

Після полськ повс 1863р було прийнято ряд законів, якими заборонялося полякам купувати землю в Укр., а надавлись пільги для купування росіянам. Після 1863 влада зконфіскувала140 маєтків польських поміщиків. До 1917 в руках польських землевласників все ще залишилось 2,2 млн десятин землі. Численим прошарок дрібної польсь шляхти бл 350 тис. Їх приписували т.зв одновірців. У1866Р ЦЕЙ СТАН БУЛО ЛІКВІЛОВАНО, а приписували до розряду селян-вічних землевласників.. Активне перенаселення поляків на Провоб, особливо Волинь проходило у 80-90-хрр. 19 ст. Вони селились здебільшого у сільсь місцевісті цілими жін. сімями.

За даними перепису 1897р у 12 повітах Волинської губернії мешкало 166 тис поляків, з них 82%чол і 83%, що становило 6% нас губернії.Залюднювало польське нас переважно зх. Смугу Волині:Рівненський повіт -25 тис9% нас, Луцький 24., Володимир-Волинський 23 тис. У Новгродо-Волисньську повіті, що був центр у губерніях, %поляків був меншим від середнього 18тис. У містах Волині мешкало 17 тис з них 8тис чол. І 9 тис жін. Найбільше поляків проживало у Житомирі, потім Ковель, Володимир-Волинський, Луцьк. Повітовим центром, де найм поляків Овруч.

Наддніпрянщина.

Перша партія Наддніпрянської України створена 1900 р- Революційна українська партія РУП, (засновн. Д.Антонович, Б.Камінський, М.Русов) Укладення М. Міхновським програми партії «Самостійна Україна», де були обґрунтовані історичні права України на самостійне існування.

- 1990- Українська соціалістична партія (засновн.Б.Ярошевський. М Меленевський) Мета - демократична Українська Республіка із суспільною власністю на засоби виробництва. Укладення «братерського союзу» із соціалістичними партіями Польщі та Росії в боротьбі із самодержавством за самостійність України.

-1902 р- Українська народна партія УНР (засновн.М.Міхновський, О. Макаренко).Партія виступала з позицій повної державної сам ост України. Орієнтувалася на національну інтелігенцію

-1904р.- Українська соціал-демократична спілка (засновн. М. Меленевський). Виступала з марксистських позицій, прагнула виражати інтереси всіх робітників України незалежно від їх національності. У 1905 р злилася з меншовицькою фракцією РСДРП.

- 1905 р. – Українська соціал-демократична робітнича партія (засновн. В. Винниченко, С. Петлюра) Орієнтувалася на селян і робітників, прагнула поєднати марксизм і соціалізм. Вимагала автономії для України.

- 1905 р. – Українська –демократична-радикальна партія (засновн. А. Лотоцький, Б.Грінченко) Виникла в результаті злиття Української демократ партії та Укр радикальної партії. Віджстоювала ліберально-демократичні позиції, ідеї встановлення в Рос імпер. Конституц монархії, яка б надала Україні автономії у складі Росії.

Спільною рисою партійно-політичних систем в австрійській та російській Україні є те, що процес їх виникнення та становлення мав історично закономірний характер і був викликаний глибокими прогресивними зрушеннями в соціально-економічній, національно-культурній та суспільно-політичній сферах в модерністську добу, спирався на історико-політичний досвід і традиції національно-визвольного руху.

Незважаючи на певний вплив українських партій на суспільно-політичні процеси в австрійській та російській Україні, громадсько-політичне життя в Східній Галичині і в Наддніпрянщині не виробило все-таки моделі такої партії, яка б охопила всі сторони життя людини, висловила всі потреби економічні, політичні та культурні.

39. «Українське питання» в політиці австрійської влади. Вплив зовнішніх чинників на формування політики Відня щодо українців.

Після 1887 р., коли внаслідок “болгарської кризи” значно погіршилися російсько-австрійські стосунки, а загроза військового зіткнення стала реальною, на Галичину звернув увагу Відень. Особливо ж зацікавився можливістю використання “українського питання” у відносинах з Росією міністр закордонних справ Австро-Угорщини Ґ .Кальнокі. Бісмарк, який вважав русинів найпевнішою опорою Австрії на Сході. Він добре орієнтувався в укр питанні, оскільки в 1859–1862 рр. був послом Пруссії у Росії. З сер 1880-х Ґ.Кальнокі отримує численні меморіали й записки про симпатії українців до Австро-Угорщини і можливість використання їх у закордонній політиці. Про це мало не в кожному номері писало нардовецьке “Діло”.

Спробу налагодити контакт з українським рухом робили також австрійські військові кола та польські демократи, але в обох випадках усе закінчилося безрезультатно. Таким чином, можна безперечно стверджувати про значне зацікавлення українцями віденського уряду.

Інтерес Відня зосереджувався, головним чином, у сфері міжнародних, а поляків – крайових відносин. За допомогою сильної лояльної проукраїнської партії австрійський уряд міг успішно боротися з ворожою щодо нього русофільською агітацією, водночас сприяючи австрофільським настроям на українських землях Російської імперії. 25 березня 1890 р. у “Народному Домі” відбулася нарада провідних руських діячів зі Львова й провінції, скликаних сеймовим клубом для укладення єдиної політичної програми. Однак зібрані так і не змогли порозумітись,вирішили скликати в травні ширший з’їзд. При цьому вони висунули вимогу поділу Галичини на польську та українську частини, наголосили на необхідності консолідації старорусинів та народовців на парламентських виборах.

На других загальних зборах “Народної Ради” 26 грудня 1890 р. народовці,яких зібралося бл 1000, підтримали “нову еру”, хоч дехто й критикував провід за те, що він не уклав офіційного договору з намісником.

Програму, проголошену Ю.Романчуком, підтримав у своєму “Окружнику до духовенства” 29 січня 1891 р. і митрополит С.Сембратович. Це означало остаточний відхід греко-католицької ієрархії від старорусинів та її перехід на українські національні позиції.

У атмосфері взаємної боротьби й з’явилися листи віденського чиновника міністерства внутрішніх справ барона Ерба до Т.Павликова. Контакти Ерба з галицькими діячами налагоджуються на початку 1860-х років, коли за підтримки уряду значна група руських діячів стала депутатами австрійського парламенту. Вони встановили дружні відносини з багатьма віденськими урядовцями, які тривали й у наступні десятиліття. У своїх листах барон Ерб висловлює значною мірою погляди уряду на українське питання, ставлення до старорусинів та народовців та їх еволюцію наприкінці 1880-х років.

Поняття «новітньої історії України» та «українського ХІХ». Періодизація іст. Укр ХІХ ст.

Ярослав Грицак у праці «Нарис іст Укр:формув модерної укр. нації 19-20ст» розповідає нам про традиції написання історії Укр підтримуючи підходи Антоновича, Грушевського. Поняття «українського ХІХ» висвітлено в статті Лисака-Рудницького «С-ра укр.істХХст». Він зазначає, що в історії Укр власне саме це століття висвітлене найменше, виправдовуючи це тим, що аж до І св. В. ХІХ було сучасністю.

«Укр ХІХ»тривало від 1790р-1914рр (якщо розгладати його як історичну, а не календарну добу). Кінець епохи для Укр і Євр заг визначений – 1914р вибух І св. Війни.

Періодизація Мірослава Гроха: 1- академічний період; 2)культурно-освітній від сер 19 ст до 1890р; 3) політичний від 1890. Періодизація Лисак-Рудницького: 1-

шляхетський –від упадку коз.державності до 1840х. Х-зує перевага дворянства коз.походження на Лівоб., а прол.-укр. Шляхта на Правоб.2) народницький- від 1840 до 1880хрр Провідне місце в суспільстві замає демократ інтелігенція, опанована ідеєю «служіння народові». Україна розглядається як етнічна національність. Від часів від Кирило-Мефодіївського братства сформув новітній укр. визвольний рух. 3)модерністична епоха -від 1890р до І св.в.: укр. рух від інтелігенції поч проникати в маси, особл після 1905р

Виділяють 3 етапи нац. Відродження:1 попівська доба, священицька;2)професорська; 3)адвокатська. Примордіаліст и – історики ті, що вважають, що нація існує від початку-нація існувала в часи Київської Русі. Модерністи – існує не нація,бо вона ств у 19 ст.