Історія України як наука та навчальна дисципліна. Періодизація курсу і його історіографія

Історія України як наука та навчальна дисципліна. Періодизація курсу і його історіографія

.Історія – наука про життя і розвиток суспільства. Як і кожна наука має об ‘ єкт і предмет. Обєкт – це вся історична реальність.Предмет – це та частина історичної реальності, яка викликає інтерес. Предметом історії України є суспільний, економічний, політичний, культурний та державницький розвиток укр. земель, починаючи з давніх часів і до сьогодні.Історіографія(з грецького – опис історії) – вивчає історію історичної науки.Перше питання про укр. як народ який має сх. до держав в друг. Пол. 19 ст. поставив і вивчав укр. історик Костомаров. В своїй праці «Дві руські народ. «він виділив 2 групи словянських племен: пн. і. пд. Руси. Він відмітив відмінність в мові та характері. Пн. Руси схильні підкорятися (абсолютна монархія). Пд. руси характеризуються незалежністю (козацька держава), не було кріпосного права до 1692 р. Після Костомарова продовжували справу Антонович і Грушевський. Антонович продовжував історію укр. народу, доводив: Київська Русь не належить до Росії, а створювалася українцями. Вивчав козацькі часи. Грушевський на рубежі 19 – 20 ст. створював наукову схему праці «Історія України – Русі «На початку 20 ст. в Україні історично утворилося 2 напрямки: народний і державний. Вони проіснували до поч. 30 – х років. Замість них історикам була запропонована рад. історіографія. В основі рад. історіографії панувала універсальна періодизація. В основі її одна сусп. формація змінювалася іншою.

В історії поділяють на 5 періодів (ладів):

- первіснообщинний

- рабовласницький

- феодальний

- капіталістичний

- соціалістичний.

За рад. історії, історія України як предмет не викладалася. А була історія СРСР. Феодальний лад тривав з 9 по 19 ст. потім народжуватися капіталізм.

На початку 90 – х років 20 ст. рад. періодизація була змінена новою періодизацією.

Періодизація історії України:

1.Проісторична і рання історія;

2.Княжа доба

3.Литовсько – руська (польська)

4.Доба козацько – гетьманської держави

5.Доба культурно – національного і державного відродження України

6.Радянська доба: міжвоєнна ситуація, 2 світова війна, перебудова.

Головне історичне джерело – археологія.

Періодизація історії – це життя, діяльність, боротьба певних державних структур від найдавніших часів до сьогодні.

Види історичних джерел: літопис – Нестор – літописець, Галицько Волинський літопис 13 ст., Київський літопис – 12 ст., козацькі – Самовидця, літературні джерела.

2.Теорії походження Давньоруської держави. Причини утворення Київської Русі. До питання походження Київської Русі вперше звернувся легендарний літописець Нестор понад вісім століть тому в «Повісті минулих літ».Трактування цього питання є одним з найзаплутаніших у вітчизняній та світовій історіографії. Перші спроби знайти вирішення цієї проблеми були здійснені ще середньовічними хроністами, які штучно повя ‘зували ранню історію Русі з відомими їм народами східної Європи – скіфами, кельтами, сарматами, аланами. У середині 18 ст німецькі історики, члени Петербурзької Академії наук Г. Байєр та Г. Міллер обгрунтували концепцію норманізму. Посилаючись на літописну легенду про прикликання варягів на Русь, ці вчені висунули тезу щодо скандинавського походження Давньоруської держави. Рішучим опонентом і палким критиком норманізму став М. Ломоносов. Майже одразу полеміка потрапила в русло не наукової дискусії, а ідеологічного протистояння. «Космополітизмові» німецьких вчених, які, абсолютизуючи «варязький фактор», принижували державотворчу здатність слов’ян, було протиставлено «державницький патріотизм», що був своєрідним виявом зростаючої національної самосвідомості.У 20-их роках 20 ст на основі численних історичних, археологічних та мовних джерел значна частина науковців світу віддавали перевагу «варязькому чиннику» в становленні державності русів. На захист своєї теорії норманісти висунули такі аргументи:

- русь отримала назву від «Руотси». Так у середині 11 ст фіни називали шведів.

- більшість імен руських послів, що зафіксовані в договорах з Візантією(911, 944), мають скандинавське походження – Карл, Інегельд, Фарлоф, Вермунд.

- візантійський імператор Константин Багрянородний у своїй книзі «Про управління імперією» (бл 950) наводить як слов’янські, так і руські назви дніпровських порогів. Більшість руських назв мають давньонорманське походження.

- ісламські географи та мандрівники 9-10 ст завжди чітко розділяли «русів» і»слов’ян».

На противагу антинорманісти стверджували:

назва «Русь» слов’янського походження, оскільки тісно пов’язана з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні.

жодного племені чи народу під назвою «руси» не було відомо у Скандинавії і про нього не згадує жодне древньонорманське джерело, включаючи саги.

Один з найдавніших ісламських- письменників Ібн-Хордадберг чітко називає русів слов’янським племенем.

Археологічні матеріали із міст та торговельних шляхів Східної Європи свідчать про обмежений, фрагментарний вплив «варязького чинника».

Спробою кардинально змінити напрям пошуку стала хозарська гіпотеза, яка виводила коріння Київської держави з Хозарського каганату. Її автори, професор Гарвардського університету(США) О. Пріцак, запропонував взагалі відмовитися від концепції слов’янського походження Русі.

Паросток державності Київської Русі не був завезений із-за моря варягами чи пересаджений сусідами-хозарами. Він зріс на місцевому грунті задовго до 9 ст внаслідок складного і тривалого соціально-економічного та культурного розвитку слов’янського суспільства.

Причини утворення Київської Русі.

До утворення Київської Русі у східних слов’ян існувало 14 великих племінних об’єднань (дуліби, поляни, бужани, волиняни, сіверяни, тиверці, уличі і ін). Значною подією в процесі політичної консолідації полянського міжплемінного союзу стало заснування міста Києва, який завдяки вдалому географічному розташуванню швидко перетворився на політичний центр східних слов’ян. Утворене навколо нього Полянське і Київське князівства об’єднали древлян і сіверян. Внаслідок цього в 8- сер 9 ст в Середньому Подніпров’ї сформувалося державне об’єднання – Руська земля.

Причини: 1. Вдале географічне розположення Києва.

2. Зародження структури управління державою

3. Об’єднання земель.

Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Великого князівства Литовського

Після падіння Константинополя, основним торговим пунктом стає Гданськ. Еволюція феодальних відносин зумовила зростання великих феодальних землеволодінь, причому не тільки князівського, а й боярського. Більша частина земель була зосереджена в руках відомих магнатів. Це зумовило широкомаштабний наступ феодалів на територію та права селяньких общин. Прогресував розвиток товарно-грошових відносин, бурхливо зростав ринок с/г продукції. Міста України ще зберігали феодально-аграрний характер. Водночас за містами поглиблювалася спеціалізація ремісництва. Набули поширення ярмарки, що було ознакою становлення внутрішнього ринку. Виникали фахові ремісничі об’єднання – цехи, з’являлися перші зародки мануфактурного виробництва. Укр. землі знову потрапляють на орбіту активних торгівельних відносин. Активізується експорт зерна в Зх Європу, через Львів проходив єдиний шлях торгівлі Європи зі Сходом. Набуває поширення продаж товарів у кредит. Зрушення в економіці були тісно пов’язані з соціальними процесами. Формувалася станова організація суспульства на підставі визначених прав та обов’язків.

Основні напрямки державної політики гетьмана І.Виговського. Причини громадянської війни.

Історія України як наука та навчальна дисципліна. Періодизація курсу і його історіографія

.Історія – наука про життя і розвиток суспільства. Як і кожна наука має об ‘ єкт і предмет. Обєкт – це вся історична реальність.Предмет – це та частина історичної реальності, яка викликає інтерес. Предметом історії України є суспільний, економічний, політичний, культурний та державницький розвиток укр. земель, починаючи з давніх часів і до сьогодні.Історіографія(з грецького – опис історії) – вивчає історію історичної науки.Перше питання про укр. як народ який має сх. до держав в друг. Пол. 19 ст. поставив і вивчав укр. історик Костомаров. В своїй праці «Дві руські народ. «він виділив 2 групи словянських племен: пн. і. пд. Руси. Він відмітив відмінність в мові та характері. Пн. Руси схильні підкорятися (абсолютна монархія). Пд. руси характеризуються незалежністю (козацька держава), не було кріпосного права до 1692 р. Після Костомарова продовжували справу Антонович і Грушевський. Антонович продовжував історію укр. народу, доводив: Київська Русь не належить до Росії, а створювалася українцями. Вивчав козацькі часи. Грушевський на рубежі 19 – 20 ст. створював наукову схему праці «Історія України – Русі «На початку 20 ст. в Україні історично утворилося 2 напрямки: народний і державний. Вони проіснували до поч. 30 – х років. Замість них історикам була запропонована рад. історіографія. В основі рад. історіографії панувала універсальна періодизація. В основі її одна сусп. формація змінювалася іншою.

В історії поділяють на 5 періодів (ладів):

- первіснообщинний

- рабовласницький

- феодальний

- капіталістичний

- соціалістичний.

За рад. історії, історія України як предмет не викладалася. А була історія СРСР. Феодальний лад тривав з 9 по 19 ст. потім народжуватися капіталізм.

На початку 90 – х років 20 ст. рад. періодизація була змінена новою періодизацією.

Періодизація історії України:

1.Проісторична і рання історія;

2.Княжа доба

3.Литовсько – руська (польська)

4.Доба козацько – гетьманської держави

5.Доба культурно – національного і державного відродження України

6.Радянська доба: міжвоєнна ситуація, 2 світова війна, перебудова.

Головне історичне джерело – археологія.

Періодизація історії – це життя, діяльність, боротьба певних державних структур від найдавніших часів до сьогодні.

Види історичних джерел: літопис – Нестор – літописець, Галицько Волинський літопис 13 ст., Київський літопис – 12 ст., козацькі – Самовидця, літературні джерела.

2.Теорії походження Давньоруської держави. Причини утворення Київської Русі. До питання походження Київської Русі вперше звернувся легендарний літописець Нестор понад вісім століть тому в «Повісті минулих літ».Трактування цього питання є одним з найзаплутаніших у вітчизняній та світовій історіографії. Перші спроби знайти вирішення цієї проблеми були здійснені ще середньовічними хроністами, які штучно повя ‘зували ранню історію Русі з відомими їм народами східної Європи – скіфами, кельтами, сарматами, аланами. У середині 18 ст німецькі історики, члени Петербурзької Академії наук Г. Байєр та Г. Міллер обгрунтували концепцію норманізму. Посилаючись на літописну легенду про прикликання варягів на Русь, ці вчені висунули тезу щодо скандинавського походження Давньоруської держави. Рішучим опонентом і палким критиком норманізму став М. Ломоносов. Майже одразу полеміка потрапила в русло не наукової дискусії, а ідеологічного протистояння. «Космополітизмові» німецьких вчених, які, абсолютизуючи «варязький фактор», принижували державотворчу здатність слов’ян, було протиставлено «державницький патріотизм», що був своєрідним виявом зростаючої національної самосвідомості.У 20-их роках 20 ст на основі численних історичних, археологічних та мовних джерел значна частина науковців світу віддавали перевагу «варязькому чиннику» в становленні державності русів. На захист своєї теорії норманісти висунули такі аргументи:

- русь отримала назву від «Руотси». Так у середині 11 ст фіни називали шведів.

- більшість імен руських послів, що зафіксовані в договорах з Візантією(911, 944), мають скандинавське походження – Карл, Інегельд, Фарлоф, Вермунд.

- візантійський імператор Константин Багрянородний у своїй книзі «Про управління імперією» (бл 950) наводить як слов’янські, так і руські назви дніпровських порогів. Більшість руських назв мають давньонорманське походження.

- ісламські географи та мандрівники 9-10 ст завжди чітко розділяли «русів» і»слов’ян».

На противагу антинорманісти стверджували:

назва «Русь» слов’янського походження, оскільки тісно пов’язана з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні.

жодного племені чи народу під назвою «руси» не було відомо у Скандинавії і про нього не згадує жодне древньонорманське джерело, включаючи саги.

Один з найдавніших ісламських- письменників Ібн-Хордадберг чітко називає русів слов’янським племенем.

Археологічні матеріали із міст та торговельних шляхів Східної Європи свідчать про обмежений, фрагментарний вплив «варязького чинника».

Спробою кардинально змінити напрям пошуку стала хозарська гіпотеза, яка виводила коріння Київської держави з Хозарського каганату. Її автори, професор Гарвардського університету(США) О. Пріцак, запропонував взагалі відмовитися від концепції слов’янського походження Русі.

Паросток державності Київської Русі не був завезений із-за моря варягами чи пересаджений сусідами-хозарами. Він зріс на місцевому грунті задовго до 9 ст внаслідок складного і тривалого соціально-економічного та культурного розвитку слов’янського суспільства.

Причини утворення Київської Русі.

До утворення Київської Русі у східних слов’ян існувало 14 великих племінних об’єднань (дуліби, поляни, бужани, волиняни, сіверяни, тиверці, уличі і ін). Значною подією в процесі політичної консолідації полянського міжплемінного союзу стало заснування міста Києва, який завдяки вдалому географічному розташуванню швидко перетворився на політичний центр східних слов’ян. Утворене навколо нього Полянське і Київське князівства об’єднали древлян і сіверян. Внаслідок цього в 8- сер 9 ст в Середньому Подніпров’ї сформувалося державне об’єднання – Руська земля.

Причини: 1. Вдале географічне розположення Києва.

2. Зародження структури управління державою

3. Об’єднання земель.