Третє гетьманування Юрія Хмельницького

Наступником Ю. Хмельницького на Правобережжі стає Павло Тетеря - Моржковський (рік народ. невід. – 1670), вихідець з київської шляхти. Навчався в Київській академії, належав до Львівського братства. До 1648 року – писар міського суду в Володимирі – Волинському. Під час повстання 1648 року він переходить до Б. Хмельницького, одружується з його дочкою, стає однією з найближеніших до гетьмана людиною. З 1649 року – полковий писар Переяславського полку, з 1653 – полковник того ж таки полку. В складі української делегації брав участь в підготовці Березневих статей 1654 року. У 1657–1659 роках – генеральний писар, вів підготовку Гадяцької угоди та Слободищенського трактату.

В своїй діяльності П. Тетеря повністю спирається на підтримку польського короля Яна Казиміра. Радячи королеві об’єднати всю Україну, він разом з польсько – козацьким військом та союзниками – татарами захолює майже все Лівобережжя. Знищуючи все насвоєму шляху, це військо дійшло до Глухова, та здобути це місто так і не вдається. В цей час поведінка поляків на українських землях викликає цілу низку народних заворушень. Саме на придушення цих повстань й повернув свої війска П. Тетеря, втративши натой час своїх останніх козацьких прибічників. Але розбитий одним з ватажків – повстанців Дрозденком, зрікається булави та 1665 році тікає до Польщі, де приймає католицьку віру та отримує посаду брацлавського, ніжинського та чигиринського старости.

Після Тетері в гетьманська белава на короткий час опинилвсь в руках гетьмана Степана Опари (рік. нар. невід. – 1665), який в червні 1665 року з допомогою загонів кримських татар захоплює гетьманську столицю Чигирин.

Спостерігоючи за успіхами Дорошенка певні зовнішні політичні сили розуміючи небезпечність зміцнення України активно беруться за підрив гетьманської влади. Досить тяжкого удару завдали Дорошенкові запорожці, висунувши проти нього претендента на гетьманську булаву - Петра Суховія, якого до тогож визнали татари. Боротьба з Суховієм продовжувалась цілий рік. Ще гірше стало, коли поляки проголосили гетьманом України Уманського полковника Михайла Ханенка, з яким вони захопили на той час майже все Правоберіжжя. В 1669 році пробував домовитись з Польщею, використавши коронування нового польського короля, Михайла Вишневецького. В своїй домовленості Дорошенко вимагав автономії в межах Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств та повне скасування унії. Його ж противник Ханенко просив лише автономії для козаків, і саме його затвердив польський сейм. Боротьба проти нього була дуже тяжка.

Починається запекла війна з Польщею. Виступючи на Правобережжя Дорошенко призначає наказним гетьманом Лівобережжя Дем’яна Многогрішного. Проти нього відразу виступає московське військо. В 1672 році 100 тисячне турецьке та 12 тисячне українське війська звільняють Поділля від польської присутності. Результатом цієї війни став мирний договір, підписаний в місті Бучачі (нині Тернопільська область). Згідно з договором, Польща відмовлялась від прав на: Поділля, Брацлавщину та частину Київщини, що стають турецькими провінціями. Землі Війська Запорозького залишаються володінням козаків під протекторатом турецького султана. Польща зобов’язалась щороку виплачувати Туреччині контрибуцію – 22 тисячі злотих. Бучацьку угоду польські історики вважають як найганебнішу в історії поьської корони. Однак польський сейм не затвердив цей договір і війна між Полшьщею, Туреччиною та Україною тривала далі. У 1673 році польський гетьман Ян Собєський дає реванш, розбивши турків під Хотином, та це не рятує турецькі провінції України від розорення турками, під владою яких опнилось Поділля і частина Галичини з Чортковим. Вони обертають храми в мечеті, забирають в полон людей, грабують міста. Населення тікає на Запоріжжя, Слободжанщину, Гетьманщину, обвинувачуючи Дорошенка в тому, що закликав турків. Улюбленець народу, він втратив його любов та довіру й лишився всієї народної підтримки. Тим часом лівобережний гетьман Іван Самойлович підбиває московський уряд скористатися ситуацією, а саме: війною поляків з турками, смерть короля М. Вишневецького та підготовку в Польщі до елекції нового монарха - та розпочати війну з Дорошенком. Коли московсько – козацькі війська перейшли Дніпро до них приєднались Канівський та Черкасьський полки. Цією силою було завойовано майже всю Україну. В березні 1674 року Самойлович скликає в Переяславі Генеральну Раду, на якій його обрано гетьманом усієї України. Намагаючись позбутись Дорошенка, він обложує його столицю Чигирин, та на допомогу Дорошенкові приходять турки та татари. Самойловичвимушений повернутись на Лівобережжя. Турецько – татарські та дорошенківські загони знищують на Правобережжі всіх, хто піддався Самойловичу. Умань спалено, все населення вирізано.

Тим часом новий король Ян Собєський вирушає військом проти турків і зруйновує Брацлавщину. Тисячі людей гинуть та потрапляють в полон, масово залишають рідні домівки, тікаючи хто куди. Україна в руїнах.

На той час Петро Дорошенко, втративши 1675 року свого найближчого друга та радника митрополита Йосифа Нелюбовича – Тукальського, розчаровується в своїй політиці. Він вирішує зректися гетьманства і передає булаву Генеральній Раді в Чигирині, а клейноди надсилає до Москви, здавши таким чиномгетьманство на користь Самойловича та Ромодановського, як того хотів російський уряд. Сам він милостливо був відправлений в почесне заслання: спочатку як воєвода у Вятку (1679 – 1682), а потім до самої смерті (1698 року) жив в селі Ярполчі, що під Москвою. Там його і поховано.

Намагаючись не допустити об’єднання України і втрату власного впливу на Правобурежжі турки ставлять гетьманом знову Юрія Хмельницького, якого вони витягають з Едичкульської в’язниці, та дають помпезнай та гучний титул “Князя Сарматського, Малої Росії – України і володаря Війська Запорозького”. В 1677 – 1678 роках він разом з турецьким військом загальною кількістю в 200 тисяч вояків з великими втратами в кілька спроб здобуває Чигирин, від якого на той час залишились самі руїни. Тому свою столицю Юрій влаштовує в Немирові що на Поділлі. Організований ним похід на Лівобережжя закінчився повним провалом. Він так і не спромігся створити міцну гетьманську владу. Неврівноважений, підозрілий, позбавлкний реальної влади, він відштовхував від себе людей жорстокими карами та тортурами. Довго турки терпіти його не могли і в 1681 році його стратили в Кам’янець – Подільському.

Турки передають владу в країні Молдовському воєводі Іванові Дуці, який почав активне заселення спустошених війною районів, закликаючи людей повертатися приваблював їх різними обіцянками. Та ці спроби припинились з підписанням в 1686 році між Москвою та Польщею так званого “вічного миру” - договору, який визначав права та території володінь на Україні. На підставі договору Правобережжя, не захоплене турками визнавалось польським, а Київ відходив до Лівобережжя. Земля між Дніпром та Бугом залишалась нейтральною.

 

13 серпня 1681 року в Бахчисараї було підписано мирний договір, який закінчив війну між Московською державою, Кримським ханством та Туречччиною. Згідно з договором, кордон між цими державами проходив по річці Дніпро. Туреччина вивзнавала права Москви на володіння Лівобережною Україною, а також на контроль земель Війська Запорозького. Південна Київщина, Брацлавщина та Поділля залишались в складі турецьких володінь. Територія між Південним Бугом і Дністром оголошувалась нейтральною. Українське населення зберігало право ловити рибу в Дніпрі та його затоках, добувати сіль та вільно плавати по Дніпру до Чорного моря. Татари могли вільно кочувати в українських степах та полювати на обох берегах Дніпра.

Таким чином, ці дві угоди повністю утвердили територіальний поділ України. До 1686 року вся багатостраждальна, розорена війнами Україна була повністю розділена між сусідніми державами.