Розманіття видів та жанрів народного декоративно-ужиткового мистецтва на Луганщині.

 

Ткацтво. Вишивка. Мережка.

На території Луганської області народна вишивка, ручне ткацтво, мережка є найпопулярнішими і наймасовішими різновидами народної творчості. Асортименти виробів майстрів досить традиційний – рушник, жіночі та чоловічі сорочки, хустки, столові та постільні комплекти, порт’єри, плетені і ткані гобелени, килимки, доріжки для підлоги тощо.

Вишиті і ткані вироби відрізняються розмаїттям колірних вирішень – від скромних, витриманих у постельних тонах до яскравої різноколірної гармонійної гами. Продовжують також використовуватися традиційні сполучення червоно-чорних і синьо-червоних барв. У вишивці переважає квітково-рослинний та геометричний орнамент, виконаний дрібним і великим хрестиком, гладдю, тамбурним швом у сполученні з вишиванням. Майже всі види виробів прикрашають мереживо і мережка, що виступають як додатковий декоративний елемент і надають виробу легкості і вишуканості. Водночас в композицію орнаменту органічно вкомпоновані мотиви польових квітів, традиційних троянд, лілій, дерева життя, ягід, гроно винограду фантастичні птахи, жарптиці.

Унікальними творами, художнім надбанням народу є килимиУкраїни. В них знайшли відображення найкращі здобутки майстрів у галузі декоративного ткацтва, висока культура технічного виконання, колористичне розмаїття композицій. В українських килимах домінуючу роль відіграє багатство орнаментації. За змістом орнаментальних мотивів виділяються килими рослинні й геометричні. Так, народні майстри Слобожанщини і Правобережжя перевагу надавали рослинному орнаменту. Впродовж віків викристалізовувалася високохудожня система орнаментики килимів улюбленими рослинно-квітковими мотивами на Півдні України і в районах Східного, менше Західного Поділля. Геометризовано-рослинний орнамент притаманний килимам Волині. На Західному Поділлі, Галичині, Закарпатті домінує чітко окреслений геометричний орнамент.

 

На Луганщині в цій техніці працює тільки одна майстриня - О. Резнікова, мешканка с. Розкішне Лутугінського району.

В Україні дуже мало майстринь, які працюють саме на ткацькому верстаті з використанням традиційних технологій. На сьогоднішній день в Луганській області в цьому виді декоративно-прикладного мистецтва працюють Г. Варламова з с.Гречишкіне Новоайдарського району та А.Ясинська з Слов’яносербського району.

 

В колекції Ганни Кіндратівни близько ста домотканих рушників, а також серветки, доріжки та ін. Її роботи були представлені на II Всеукраїнській звітній виставці у м. Києві 2004 р., де їх високо оцінили етнографі-народознавці. У 2005 році вона отримала звання “Народний самодіяльний майстер декоративно-прикладного мистецтва Луганщини”.

Складним, поліфункціональним видом ткацького мистецтва є виготовлення шпалер, гобеленів. Український гобелен, основні види якого становлять декоративний і монументально-декоративний, розвивався на ґрунті національних традицій. Це сприяло урізноманітненню пластично-образної мови цього виду мистецтва, цікавих кольорових вирішень та технік виконання: введення ажурного плетіння, аплікації, вишивки, в’язання шнурків тощо. Часто в одному виробі використовуються і льон, і коноплі, і шкіра, і металеві нитки, і синтетичні волокна. Майстринею цього профілю є Т.Бережна з м. Рубіжне.

Найбільш масовим, улюбленим видом народного мистецтва є вишивка. її місце та роль у житті людини, в обрядово-ритуальній сфері освячені віковими традиціями, відгомін яких дійшов до наших днів. Вона завжди використовувалась як оберіг від лиха, негараздів, хвороб, як побажання щастя й добра. Нею прикрашали ті місця, які найбільше впадали в око, оздоблювали одяг (сорочки, пояси, спідниці, головні убори, хустки, свитки), скатертини, рушники, постіль, кінську збрую (сідла, чепраки).

Вироби виконувалися переважно на домотканих полотнах: лляних, конопляних, вовняних. Серед кольорів ниток (ручнопрядних, а також фабричних) найпопулярнішими були червоний, чорний, синій, білий та золотий кольори. Традиційні техніки: набирування, вишивка, гладдю, хрестиком, занизуванням, муаровий шов та інші. Часто вишивки мали однаковий вигляд з обох сторін, що надавало виробу особливої художньої цінності.

Сюжетні композиції вишивок поділяються на чотири групи: геометричні (абстрактні), рослинні, зооморфні (тваринні), антропоморфні та їх комбінації. Геометричний орнамент притаманний всій слов’янській міфології, він дуже простий, складається з повздовжніх смуг, зубців, ромбів, квадратів, овалів, спіралей, зірок, хрестів. Основними символами рослинного орнаменту є зображення дерева, листя, винограду, барвінка, яблука. Тваринний орнамент складається з вишивок різних птахів, звірів, риб, а також їх окремих частин як своєрідних оберегів. Нерідко ці орнаменти переплітаються в мотивах, що поєднують квітучі рослини з птахами і окантуванням в’юнкою гілкою.

Унікальною пам’яткою мистецтва вишивання є рушники. Великомасштабні, сильно геометризовані рослинні мотиви на їх обох кінцях, як правило, спрямовуються до середини центральної площини. Широко відомі рушники з геометризованими антроморфними мотивами, з мотивами дерева життя, з сиренами (диво-птахи з давніх легенд), орлами, з рослинним орнаментом.

Для кожного регіону, де виготовлялися рушники, була характерною своя технологія, орнамент та підбір кольорової гами. Чернігівщина славилася вишивкою гладдю з поєднанням червоних та чорних ниток. Полтавщина вишивала червоними, сірими з чорним або кольоровими смугами і хрестиком, прутиком, мережкою, ланцюжком тощо. На Волині червоним по білому вишивали хрестиком, прутиком, ромбами, лініями різних напрямів. Київщина вишивала хрестиком, гладдю, занизуванням білими, чорними, жовтими, голубими кольорами. Виділялося Поділля своїм колоритом та орнаментом. Використовуючи різні шви та техніки вишивки, тут створювалися геометричні візерунки чорного кольору з червоним, синім, жовтим, зеленим. В Західній Україні вишивки гладдю або хрестиком відрізнялися багатством орнаментів, яким властиві червоний, зелений кольори, різні відтінки жовтого. Слобожанщині властиві стилізовані рослинні та геометричні орнаменти вишиті хрестиком, пів хрестиком та гладдю червоним, чорни, синім кольорами.

Рушник став одним з найвагоміших символів, необхідним атрибутом усіх українських обрядів, національною гордістю. З ним зустрічали народження нової людини, гостей, супроводжували шлюбні процеси, прикрашали ікони, накривали ним хліб. Він виконує численні функції: естетичну, пізнавальну, комунікативну, символічну, знакову. Рушник віддзеркалює культуру народу, містить інформацію про звичаї, обряди, обереги, розкриває характер людського світобачення, здійснює передачу національних традицій від покоління до покоління..

 

Вишивка є найпоширенішим промислом на Луганщині. Майстри цього виду народної творчості є в кожному місті та районі. Сучасні майстрині зберігають та продовжують народні традиції, органічно вплітають елементи поліхромії. Вироби вишивальниць зберігають характерні для традиційних слобідських рушників орнаменти

Різноманітність технічних прийомів, багатство орнаментальних мотивів, високий рівень виконання демонструють майстрині Н. Слюсар, Н. Жилякова, Л. Капралова, С. Жукова, В.Косенко, В.Кривоніс, А.Литвинова, Н.Лебедєва, Є. Пирогова, Л.Капралова м. Луганськ, Н.Анохіна м. Успенка Лутугинського району, І.Волощенко м. Щастя, Т.Гусарчук та О.Павлова м. Антрацит, Л. Свілогузова та Л. Левадна м. Сватово та інші.

Заслуговує схвалення те, що зусилля і прагнення цих майстрів насамперед спрямовані на вивчення і творчий розвиток кращих традицій української народної вишивки, про це свідчать цікаві зразки вишитої ікони, неповторність яких визначена їх зв'язком із стародавніми традиціями місцевого шитва золотими та срібними нитками.

 

Поруч з вишивкою і ткацтвом поширені художні вироби з мережки, в'язання і макраме. Простими інструментами —- гачком и спицями майстрині виготовляють звичайні ужиткові речі, але своїм талантом підносять їх на рівень справжнього мистецтва. Витончений ажурний візерунок одержують шляхом вигадливого майстерного переплетення ниток Г.Астаф’єва, Н.Бовкун, М. Горохович, Г.Капінус, Л.Кузнецова, О.Лебединська, Л. Лук'янова, Л. Орлова, Р Сушкова та інші.

Рiзьба по дереву.

 

Особливе місце в розвитку народного мистецтва України належить роботі з деревом, прикладом якої можуть бути численні вироби так званої художньої галантереї – чорнильні прибори, ножі для розрізування паперу, всілякі скриньки, що користуються величезним попитом далеко за межами України. Адже типовим національним сувеніром є саме дерев’яні предмети, прикрашені чудовою інкрустацією (металевий дріт, бісер, перламутр).

З деревини обробляли транспортні засоби, посуд, знаряддя праці, хатнє начиння. З’являються нові професії ремісників: ложкарі, різьбярі, теслярі, бондарі тощо. Дерев’яною була і зброя, прикрашена дорогими металами: стріли, луки, щити. Характерним для України стало будівництво дерев’яних споруд, їхній зовнішній вигляд та внутрішнє оформлення: двері, стеля, сволоки, одвірки, вікна, оздоблені різними видами різьблення та орнаментом, ставали справжніми витворами мистецтва. З дерева робили й хатні меблі: скрині, столи, лави, стільці, полиці, божниці. Для бідних селян вони були досить простими, в їх прикрашенні значення надавалося лише профільованому вирізуванню та різьбленню. Плідного розвитку набув промисел виготовлення різних дерев’яних музичних інструментів.

Отже, дерево було найдавнішим і найпопулярнішим матеріалом декоративно-ужиткового мистецтва, що легко піддавався обробці. Розрізняли тверду (клен, дуб, в’яз, явір, слива, яблуня), м’яку (липа, вільха, сосна, ялина, осика) та середньої твердості (черешня, горіх, береза) деревину, оскільки це зумовлювало її волого проникність. В оцінці якості деревини бралися до уваги текстура, фактура, колір тощо.

Техніки виконання дерев’яних виробів були досить різноманітними і мали різні функції в обробці матеріалу. Найпоширеніші з них: видовбування, виточування, вирізування, профілювання, різьблення, інкрустація, розпис, випалювання. Дуже часто багато з них поєднувалися в одному виробі, що надавало йому особливої краси і неповторності.

 

Художня обробка дерева на Луганщині представлена різьбленням та точінням. Пошук дедалі нових сучасних форм та технічних прийомів для вираження художніх задумів, технічна майстерність та композиційна виразність притаманна таким самодіяльним майстрам Луганщини, як Л.Терещенко та О. Терещенко м. Северодонецьк, О.Жур, В.Шигобєєв та С.Ткаченко м. Алчевськ, О.Клименко с. Веселе Старобільський району, М. Лесик та В.Макарчук м. Красний Луч, В.Мезін м. Сватове, В.Буйко та Ю.Тихий м. Луганськ.

 

У жанрі декоративно-об'ємної скульптури плідно працює шахтар з м.Алчевська В. Шигобєєв. Маючи від народження хист художника, він вміє побачити красиве у звичайному, із примхливих, химерних за формами коренів,стовбурів дерев, гілок створює неповторні, дивоглядні речі — «Ведмідь»,«Лісовик», «Восьминіг», «Голова дракона».

Оригінальні дерев'яні ікони створюють С.Ткаченко та О. Жур. Автори використовують різні породи дерев, підпорядковуючи їх різноманітному композиційно-бразному рішенню іконографічних сюжетів.

Народні умільці з Красного Луча М. Лесик (лісова скульптура) та В.Макарчук (коренепластика) творять у безпосередній близькості до природи і у неї вчаться майстерності. Виразна природна форма коріння або гілки надихає їх на створення фігурок звірят, пташок, морських створінь, казкових героїв, які в них напрочуд виразні у своїй життєвій привабливості.

Художній метал

 

Одним з найдавніших видів народного декоративно-ужиткового мистецтва є обробка кольорових металів: благородних (золото, срібло), неблагородних (бронза, мідь, олово, свинець, цинк тощо) та чорних (залізо, сталь, чавун). Види технік обробки металів охоплюють лиття, кування, карбування, гравіювання, чернь, емаль, кольчужне плетіння.

Кращі зразки народного металообробного промислу з дивовижною гармонією поєднують природні властивості металу з професійною вправністю та естетичної свідомості творця. В металообробному ремеслі на Луганщині працюють Е.Кіш (сел. Успенка Лутугінського району) та О. Ткаленко (м. Антрацит).

 

Без перебільшення можна сказати, що буквально зачаровували своєю легкістю, ажурністю твори майстра художньої обробки металу з м. Лутугіно Е.Кіша.Його набір для шампанського, чайний сервіз, коньячний сервіз, холодна зброя вирізняються високим чуттям властивостей металу і майстерністю його обробки. Е.Кіш розпочав свій творчий шлях в сімнадцять років. Спочатку займався різьбленням і навіть отримав звання народного майстра України та творчі пошуки привели його до металообробного промислу. Для того, щоб максимально приблизитись до оригіналу минулих століть майстер вивчає історичну літературу, використовує стародавні прийоми обробки металу. Його кубки, сервізи, вази, скриньки, шаблі, шпаги – унікальні.

Захоплення зброєю Ткаленко Олександра Олександровича почалось з дитинства. Своє перше замовлення він отримав ще навчаючись у школі. Самостійно вивчаючи техніку виготовлення зброї Олександр Олександрович досяг високого рівня майстерності. У 2005 році на спеціалізованій виставці холодної високохудожньої зброї м. Київ майстер отримав першу премію.

 

Керамiка.

Яскравими пам’ятками декоративно-ужиткового мистецтва є керамічні вироби, що набули розквіту саме в Україні, бо в її надрах багато високоякісних червоних, червоно-бурих і світло-сірих глин. Виготовлення кераміки являє собою довготривалий і трудомісткий процес, котрий вимагає від ремісника володіння різноманітними вміннями – від вибору глини до термічної обробки виробів.

Керамічні вироби поділяються на чотири групи: декоративний посуд(амфори, полив’яні глечики, дитячі іграшки), побутовий посуд(миски, горщики, сковорідки, кашники, барильця, тикви, куманці тощо), оздоблювані плитки-кахлі(вироблялися майстрами і використовувалися для оздоблення будинків, церков, облицьовування печей), будівельні матеріали(черепиця та плоска цегла для печей).

Традиційними для українського гончарства є вироби циліндричної, конічної, кулястої форм. Існують різні способи їх оздоблення: рихтування, ріжкування, наліплювання, фляндрівка. В систему оздоблення входять орнамент (горизонтальні, вертикальні, діагональні, горизонтально-вертикальні, асиметричні композиції), рослинні мотиви (листя, квіти, триквіт, колосся, сосонки, виноград), а також образи птахів, риб, сцени з життя. Художня кераміка – один з найдавніших поміж традиційних для Луганщини видів народної творчості.

 

Виробництво сучасної народної кераміки визначає традиційність з притаманною їй системою художніх образів, а також індивідуальний пошук у межах збереження локальних творчих канонів. Гончарство Луганської області представлене творчiстю М.Павлюка с. Пархоменко Краснодонського району, а кераміка - М.Ярошко м. Луганськ, Л.Вороновоi та В.Воронова м. Успінка Лутугинського району, Р.Галимова, Ю.Меченіса м. Северодонецьк.

 

Писанкарство.

 

Унікальним українським мистецтвом, пов’язаним водночас з віруванням, міфологією, обрядами, є писанкарство. Писанка – важливий предмет язичницького культу, що відображав релігійні уявлення давніх людей, їх поклоніння плодороддю, величання весняного народження. Символіка писанки надзвичайно глибока й проста. Яйце символізує сонце та весняне відродження природи (воскресіння). У дохристиянські часи писанка виконувала роль оберега. Господарі закопували писанки в землю, бо вірили, що сила яйця сприятиме щедрим жнивам, розкладали писанки на могилах батьків, дідів, закопували в могили дітей, дарували один одному тощо. Вважалося, що писанку треба вміти написати, знати, коли саме треба це зробити, вміти замолити, а найголовніше – розбиратись, кому яку дарувати, щоб символіка відповідала смислу дарування.

З часом звичаї, пов’язані з писанкою, втратили своє первісне язичницьке значення, наповнилися новим християнським змістом і залишились у народних традиціях, як символ Великодня, дитячих ігор, гаївок-веснянок.

Мистецтво писанкарства ґрунтується на таких основних символічних малюнках:

– кривулька, безконечник (меандри) – означає нитку життя, вічність сонячного руху;

– тригвер, ружа, зірка, хрест (квадратний)– символ сонця, чотирьох сторін світу, або неба, землі, повітря, вогню, води (символи життя);

– сорок клинців– сорок точок життя, успіх господарства, добробут та чесність людини;

– павучок (круторіг, вітрячки, розетки, павутиння)– один з найдавніших солярних знаків;

– крапочки – небесні світила (у християнстві – сльози Божої Матері);

– смерекові гілки, рослини– вічна юність, здоров'я, краса, буяння природи;

– пшеничні колоски– символи врожаю.

Яйця, пофарбовані в один колір, називають крашанками. Їхні кольори теж мають певну символіку. Червоне яйце означає радість, життя, любов, для молоді – надію на одруження. Жовте – місяць і зорі, у господарстві – врожай. Блакитне – небо, повітря, магічне значення для здоров’я. Зелене – воскресіння природи, її багатство, родючість, врожай. Чорне з білим – пошану духів, душ померлих, подяку за охорону від злих сил. Сполучення кількох кольорів з візерунками в орнаменті з чотирьох-п’яти фарб – родинне щастя, мир, любов, успіх тощо.

Кожний регіон має свої особливості у визначенні головних кольорів писанки: на Поліссі, Волині, частині Поділля виготовляють переважно червоні писанки; для Подніпров’я характерні широкі симетричні поля і товсті лінії; Наддністрянському Поділлю притаманні чорні писанки з темним і білим тлом; Гуцульщині - писані жовтим і білим по червоному.

За традицією дітям дарували писанки світлих кольорів; хлопцям і дівчатам – із солярними символами, веселих кольорів; господарям – із сорока клинцями або кривульками; літнім людям – з чорними барвами та поясами.

 

Писанкарство не характерне для Луганщини в минулому, але на сьогоднішній день в цій техніці працює Т.Коновал м. Свердловськ. Роботи майстрині зберігаються в музеях м. Свердловська, м. Луганська та м. Коломиї Івано-Франківської області в музеї писанки. Зараз вона член Національної спілки майстрів України. Вона є автором методики та програми навчання дітей дошкільного віку писанкарству й засновником студії писанкарства при краєзнавчому музеї.

Також починаючі майстри писанкарства є у містах Алчевськ, Антрацит, Красний Луч та Слов’яносербському районі.

 

Художне скло.

 

Давнім видом декоративного мистецтва є художнє скло.Виробництво речей із скла називається гутництвом. Найпоширенішими осередками цього мистецтва були Чернігівські, Київські, Волинські землі, де було достатньо потрібної сировини, а саме писка, крейди, вапна, тугоплавкої глини, поташу.

Українські майстри виробляли різноманітні сорти простого, зеленого, синього, димчастого скла, а також кришталь, віконне й лампове скло, кухонний посуд, вази тощо. Самобутнім національним явищем стало мистецтво гутного скла, з якого виготовлявся повсякденний і святковий посуд для зберігання напоїв. У декоруванні цих виробів переважав розпис подливами та олійними фарбами, виконаний пензлем у традиційній палітрі барв: біла, жовта, червона, блакитна. Крім гілок, квітів, букетів траплялися зображення козаків, птахів та тварин, портрети знаних осіб.

 

Сучасне українське скло вирізняється розмаїттям композиційних образних вирішень, що ґрунтуються на широкому діапазоні технік і технологій виробництва. Луганській області. Зі склом працюють С.Анiкеев м.Луганськ, Ю.Шпирко м.Краснодон, М.Ярошко м.Луганськ. В техніці гутного скла працюють Д.Гончаренко Л. Бондаренко, В.Коваль та В. Розсоха з Попаснянського району.

 

Лозоплетiння.

Плетiння з природних рослинних матеріалів – один з давніх видів народної творчості, що розвинувся набагато раніше ніж гончарство та обробка дерева і металу, є попередником ткацтва. Основний сировинний матеріал у промислі плетення – лоза, крім лози вживається рогоза, солома та сутаж. Народні умільці застосовують традиційну техніку плетіння: проста, пошарова, ажурна, спіральна, хрестикова та інші. Цим видом творчості займаються П.Бойко, Г.Гончарова, подружжя Гайцуренко, Є. Коваленко, В.Коваленко, Л.Козлова, В.Козлов, М.Литвин, М.Мiщенко Н. Ярмолюк та інші. Простота і ясність архітектоніки їхніх виробів, вдало виявлена фактура матеріалу, використання орнаментальних мотивів,декоративність, експресивність форм, оригінальність кольорового звучання, фантазія і віртуозність виконання - такі риси визначають своєрідний почерк цих майстрів.

Живопис. Графіка

Живописні твори відбиваються прагненням художників-любителів опанувати таємниці малярства, відобразити навколишній світ і свої власні почуття.

Відродження духовності, відновлення зв'язку з православ’ям відбилися як у тонких ліричних пейзажах із зображенням храмів, так і в позначених трепетним почуттям зображеннях євангельських персонажів. У цьому жанрі особливо виділяються роботи В.Кувичко (Біловодський район) та В.Шпорука (м.Антрацит). Традиції українського народного розпису знайшли продовження у тематиці та життєрадісному колориті полотен С.Гурної (м. Алчевськ) та О.Маковей (м.Северодонецьк), своєрідно відбилися у складних і яскравих індивідуальних композиціях Н.Склярова (м.Лисичанськ). Велична краса природи, замилування безмежними степовими краєвидами чи скромними куточками рідної землі, окремою квіткою чи буйними садами - все це знайшло втілення у сповнених душевного тепла акварельних мініатюрах К.Литовченко та пейзажній флористиці Л.Голубенко – майстрів з м. Свердловська.

 

Питання для самоконтролю.