Тема 1.3. Народна музично-поетична творчiсть краю.

Зміст.

1.Збирачi фольклору на Донбасi.

2.Обрядовi пiснi.

3.Епiчнi жанри.

4.Лiричнi пiснi.

5. Дитячий фольклор.

 

Ключові слова: фольклор, народна музично-поетична творчiсть, обрядовий фольклор, думи, iсторичнi пiснi, балади, родинно-побутовi та соцiально-побутовi лiричнi пiснi, дитячий фольклор.

 

Цілі та завдання вивчення розділу.

Успішне вивчення розділу дозволяє:

Мати уяву про народну музично-поетичну творчiсть та класiфикацiю пiсенних жанрiв за змiстом.

Знати особливості музично-поетичноi творчостi Донбасу.

Володіти ключовими поняттями: народна музично-поетична творчiсть, фольклор, календарно-обрядовий фольклор, сiмейно-обрядовий фольклор, думи, iсторичнi пiснi, балади, родинно-побутовi та соцiально-побутовi лiричнi пiснi, дитячий фольклор.

 

Методичні рекомендації до вивчення Розділу 1.3.

 

При вивченні розділу 1.3. важно узагальнити знання про музично-поетичний фольклор Донбасу.

Вивчаючи пункт 1, зверніть увагу на прізвища збирачів та дослідників фольклору Донбасу. Вивчаючи пункт 2, 3, 4, 5, спробуйте зробить порівняльну характеристику зразків фольклору Донбасу з прикладами зразків фольклору України в цілому у збірках пісень.

 

Збирачi фольклору на Донбасi.

 

Першими дослідниками й збирачами фольклору на Донбасі були С.Вітьбин, П.Чубинський, І.Манжура. У 20-ті роки ХХ століття – А.Пясковський. В 30-х роках – Л.Майборода, Н.Гринченко, П.Лібедь, Л.Гайовий. У 40-х – 60-х роках О.Іонов, П.Ковешников. У 70-ті роки – М.Омельченко, А.Паз’як. В наш час на Донбасі збирають та досліджують усну народну творчість сотні студентів філологічних факультетів вищих навчальних закладів Донбасу. На Новопсковщині та Айдарі у 80-х – 90-х роках збирає та систематизує народні пісні Т.Дем’яненко-Соболь.

Характерними особливостями народної музично-поетичної творчості Донбасу як і музичного фольклору у цілому є усна форма творіння, побутування, колективна форма творчого процесу, його варіативність, імпровізаційність, традиційність, а також полінаціональний характер.

Класифікація народної музично-поетичної творчості за змістом включає обрядовий фольклор, ліричні, епічні пісні та дитячий фольклор.

Обрядові пісні.

Усі обрядові пісні поділяються на 2 групи: календарно-обрядові та сімейно-обрядові пісні.

Календарно-обрядові пісні, як жанр народної творчості, породжений та побудований у тісному зв`язку з трудовою діяльністю людей, супроводжуе річний цикл сільськогосподарських робіт. Обряди та звичаї, поширені у Донбасі, органічно пов`язані з християнськими святами.

Зимовий цикл пісень та обрядів - це колядки, щедрівки, а також масляничні. Пісні, зібрані на Донбасі є складовою частиною українських святців, вони мають багато свого неповторного в етнографічному змісті. Наприклад, обряд колядування у порівнянні з західною Україною полягав в обходах парубків і дорослих із зіркою, яка виготовлялась з решета, з прикріпленими до нього у вигляді променів рогів. Характерні приспіви колядок ("святий вечір") і щедрівок ("щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров`я").

 

До ціх зразків належать:

"Щедрівочка"

(Записано від А. Савиної в 1971 р. в с. Ново-Знаменівка Донецької обл.)

 

Щедрівочка щедрувала

Під віконцем ночувала

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров`я.

Святи мати ризу прала,

Ризу прала та й сушила.

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров`я.

Прилетіли янголята

Взяли ризу на крилята.

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров`я.

Чи ти, тютко, не варила,

Чи ти, тютко, не пекла.

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров`я.

Скоріш неси до вікна

Скоріш неси до вікна.

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров`я.

Поки тютко донесла

Обі руки попекла.

 

"Ой у полі три доріжки"

(Зап. від Біленького М.Ф. в 1971 р. в с. Богородичнє Донецкої обл.)

 

Ой у полі три доріжки

Щедрий вечір, добрий вечір!

Там Василю сіно косить

Щедрий вечір, добрий вечір!

Сіно косить, коню носить.

Щедрий вечір, добрий вечір!

Ой їж, коню, ой пий коню.

Щедрий вечір, добрий вечір!

Буде тобі три доріжки

Щедрий вечір, добрий вечір!

Що першая - до батечка

Щедрий вечір, добрий вечір!

А другая - до матеньки

Щедрий вечір, добрий вечір!

А третяя - до дівчини.

Щедрий вечір, добрий вечір!

До батечка по сабельку.

Щедрий вечір, добрий вечір!

До матеньки по сорочку.

Щедрий вечір, добрий вечір!

До дівчини по хустину.

 

Велика увага у цих піснях відводиться мотиву богатого врожаю.

 

Весняно-літній цикл включає веснянки, гаївки, русальні або троїцькі, петрівчанські та купальські пісні.

 

До зразок веснянок (дівочих пісень) належать:

 

"Благослови мати"

(Зап. від Титаря М.З., 1895 р.н., колгоспника-пенсіонера, жителя с. Наугольнівка Сватівського району, зап. в 1963 р. Волкова Н.Ф.)

Благослови, мати, весну закликати,

Весну закликати, зиму проводжати.

Благослови, мати, весну закликати:

Зимонька - в візочку, літечко - в човночку.

 

"Вийди, Іванку".

Війди, вийди, Іванку,

Заспівай нам веснянку.

Зимували - не співали,

А весну дожидали!

Весна, весна, наша весна,

Та що ж ти нам принесла?

"Старим бабам - по кийочку,

А дівчатам - по віночку.

 

"Ой весна - днем красна"

(Зап. від Малини М.І., 1907 р.н., робітниці-пенсионерки, мешканки с. Біле Лутугінського р-на, зап. в 1974 р. Юзопавичус К.А.)

 

"Ой весна, весна - днем красна,

Що ж ти нам, весно, принесла?

Принесла я вам літечко

Ще й рожевую квіточку,

Ще й зелене житечко,

Ще й озимую пшеницю.

 

Русальні або троїцькі пісні. Від прикрашання житла зеленню і весь тиждень за трійцею носить назву "зелені святки". Цього тижня русалки стараються виявити свою діяльність. Тому троїцька обрядовість називається ще "русальною неділею". У нас, у Донбасі, русалка не зла, а пустотлива.

Петрівчанські пісні приурочені до середини літа.

 

Наприклад:

 

Та мала нічка-петрівочка,

Та не виспалась наша дівочка

Та й усю ніченьку не спала,

Та все хусточку вишивала

(Зап. від Касяненко М.М. 1925 р., с. Закотне)

 

День Різдва Івана Предтечі називається днем Івана Купала.

 

"Ой на Івана Купала"

(Купальська пісня, зап. від Коваленко Ф.Я., пенсіонерки, жительки м. Рубіжного, зап. в 1963 р. Буряк Л.А.)

Ой на Івана Купала

Вийшла та Галя гарно вбрана,

А на неї хлопці зглядаються,

Та поцілувати стіснються.

А той Іван не стіснявся,

Взяв за рученьку та й поручкався,

А білеє личко, краснії губки поцілувався.

 

Жниварські пісні як апофеоз всієї календарно-обрядової пісенності поділяються на три групи: зажинкові, жниварські та обжинкові. Прикладами цих пісень є: "Пора, мати, жито жати", "Маяло житечко, маяло", "Вже сонечко закотилося, нам додому захотілося", "Ой, на гору, женчики, на гору" тощо.

Родинно-обрядові пісні: весільні, народні голосіння (плачі).

Весільний обряд - це складний комплекс музично-поетичного і театрального мистецтва, у ньому відображені патріархальний побут селян. Персонажами весільної драми є наречений-наречена, батьки, дружки, світилки, свашки, бояри та інші. Складовими її частинами є сватання, заручини, підготування до весілля, весілля.

 

Наприклад:

КОЛИШНЄ СЕЛЯНСЬКЕ ВЕСІЛЛЯ НА ДОНБАСІ (зап. Гайовим Л.Ф., ІМФЕ, ф8-4)

Сватання

Починалось сватання з посилання "старостів" від нареченого до нареченої. Кілька чоловік з нареченим відправлялися до хати нареченої, стукали там у вікно або у двері і просилися переночувати. Батько і мати питали їх звідкіля й куди вони йдуть. Старости відповідали, що вони здалеку, з села Крутихвістки. Їх запрошували до хати, а наречений залишався надворі. Переговори про сватання починались здалеку; свати говорили, що вони мисливці і гоняться за лисицею або куницею і ось-де слід привів їх в це село і до цієї хати.

Коли батько нареченої побачить, що у нареченого достатньо майна, то парубка кличуть у хату, кличуть дівчину і питають в них згоди на шлюб. Потім сватам давали хліб і "рушник", і ті відправлялись назад до батька жениха з радісною вістю.

Наступного дня після сватання батько і мати нареченої йшли до нареченого "на оглядини", щоб перевірити, чи правду говорили свати про господарство жениха. Потім відбувалося вінчання молодих. Але перш ніж повінчають молодих, піп закликав їх до себе.

З п`ятниці перед весіллям починали пекти такі вироби з тіста: "шишки", "коровай", "лежень", "пугач" і приготовляли "гільце", тобто молоду сосонку (або гілку сосни), а якщо такої не було, то вишеньку, прикрашаючи її квітами, гарусом та іншими прикрасами. У молодої, крім короваю, шишок і лежня, готували ще особливий калач. Жених повинен був доставити батькові нареченої "пугач", а її матері чоботи, невісткі платок або шмат матерії на капор.

У суботу в вечорі до молодого (уже повінчаного, дружина якого залишаеться до весілля в хаті своїх батьків) збираються дружки, три боярини, свашка і "світилка", причому "світилка" обов`язково повинна бути дівчиною, хоч би й маленька, років 10-12, два старости і "візники". Накривають стіл новою скатертиною і кладуть на нього печиво, ставлять гільце, горілку і все прикрашають колосками жита; кличуть музикантів (оркестр складався з двох скрипок, баса, цимбал і бубна).

Усі сідають за стіл, а дружко, стоячи у сінях, кричить у хату через відчинені двері: "Господи Іісусе Христосе, сине Божий, помилуй нас!" - Старости відповідають: "Амінь!" - Дружко: "Спасибі за амінь! Старосто, пане підстаросто!" - "А ми раді слухать!" - "Благословіть молодому Богу помолитись, отцю, неньці поклонитися!" - "Бог благословить!"

Після цього починають співати:

Кланяйся, Мишко, Богу,

А отцю, неньці в ногу,

Приступай близенько,

Кланяйся низенько,

Приступай ще ближче,

Кланяйся ще нижче.

 

Під час співів молодий кланяється батькові, матері, хрещеному батькові і хрещеній матері і родичам. Дружко знову йде за двері і знову кричить: "Старосто, пане підстаросто!" -"А ми раді слухать!" -"Благословили отцю, ненці поклонитись, так благословіть у цей чесний важний дім увійти і все добре говорити". -"Бог благословить!" (тричі разом).

Дружко входить у хату і дає молодому в руки хустку, а сам, взявши за край її, заводить молодого за стіл і співають:

Іде Михайло на посад,

Встріча його Господь сам,

Та не Господь його стрічає,

А сам батенько рідненький

Та з долею, та щасливою.

Коли ж молодий усядеться за стіл, починають співати:

Ой красна, рясна та калинонька в лузі,

А ще красніший Михайлів посад,

Михайлів посад бояри красять,

По віконечках янголи стоять,

Янголи стоять - посод веселять.

А на двіречках сам Господь стоїть,

Сам Господь стоїть - долею дарує,

А перед столом батенько частує,

Батенько частує - долею дарує.

А вгадай, Михайло, чия луччя доленька?

Луччя Божа доленька, чим батенькова;

Богова щаслива, батькова вродлива.

Дружко: "Старосто, пане підстаросто!" -"А ми раді слухать!" -"Благословіть коровай замісить!" -"Бог благословить! (тричі разом). -"Старосто, пане підстаросто!" -"А ми раді слухать" -"Благословіть таку "Хватьмаршу знайти, щоб коровай замісила!" -"Бог благословить!"

Одна із жінок - "Хватьмарша" - садить коровай у піч. Дружко: "Старосто, пане підстаросто!" -"А ми раді слухать!" -"Благословіть коровай у піч посадити!" -"Бог благословить!" (тричі разом). "Хватьмарша" бере лопату і мовби садовить коровай у піч. Дружко: "Старосто, пане підстаросто!" -"А ми раді слухать!" -"Благословить з діжкою подить!" -"Бог благословить!" (тричі разом).

Два чоловіки і дві жінки стають навколо "діжі" так, щоб кожний чоловік стояв проти жінки, навхрест, піднімають діжу на руки і, кружляючи з нею по хаті, починають співати:

Піч стоїть на стовпах,

Діжу носять на руках,

Пече наша, пече наша -

Спечений коровай!

При останніх словах кожний чоловік поспішає поцілувати під діжкою ту жінку, яка стоїть проти нього. Сміх, гам.

Дружко: "Старосто, пане підстаросто!" -"А ми раді слухать!" -"Благословіть молодому князю вечерять подать!" -"Бог благословить!" (тричі разом). Подають вечерять.

Вечеря закінчена. Всі встають із-за столу і розходяться по хатам; тільки молодий з молоддю йдуть куди-небудь на вечорниці.

"Дружбини", або "підвесілок" у такому ж порядку і того ж самого вечора відбувалися у будинку нареченої - "молодої княгині".

РОСІЙСЬКЕ ВЕСІЛЛЯ НА ДОНБАСІ

В осени, коли закінчувались основні сільгоспроботи, селом ходили молоді хлопці, розвідували. З жартами, сміхом втовплювались до хати, натякали, випитували: чи є телиця, вівця, а то у нас в господарстві знадобиться. А потім уже засилали сватів. Свати приходили, як було прийнято, до трьох разів. Тільки після третього разу наречена розрізала принесений сватами хліб хрест-навхрест і розкладала на столі по чотирьох кутках: сватання відбулося. Тоді наречена перев`язувала рушниками сватів.

Перед "рукобитием" - заручинами - молодий і його товариші приходили з гармошкою, пригощали подруг нареченої, співали пісні: "Как пойду я вдоль по улице", "Да ой по полю, да по чистому", "Гей, речка быстрая", "Ой, не вырастает хлеб в поле".

Після сватання в хаті нареченої готували "приданное" - посаг.Напередодні дня весілля посаг перевозився до жениха.

В день весілля в будинку жениха збирався весільний поїзд. Приїздили до будинку нареченої. Ворота були заперті, інколи забарикадовані.

Жениха у двір не пускали, просили викуп за наречену. Після одержання викупу нареченого вводили в будинок і разом з нареченою саджали "в красный угол" - на покуті. Брат або родич при цьому кричали:

- А сестру так не отдам. Я воробьев драл, косму продавал, да я сестру вам не вітдам.

Розрахувався грошима старший дружок. Танцювали або співали: "Ой, в зиму-лето да веснушка зеленая", "Да закуковала да ой кукушечка".

Після батьківського благословення біля воріт розпалювали вогнище. Наречений і наречена, міцно взявшись за руки, переплигували через вогнище. Сідали на коней з "колокольцами"-дзвіночками і їхали до вінця в церкву. Дуга була обмотана червоними рушниками, на вуздечку корінної і пристяжної кріпились червоні паперові квіти.

Після вінчання весільний поїзд прямував до будинку нареченого, де батько і мати зустрічали молоду пару з хлібом і сіллю, саджали на покуті.

Наречену сповивали. Жениха відводили в іншу кімнату, перед нареченою вимахували фатою, закривали обличчя. Вводили жениха, питали:

- Твоя чи ні?

- Моя, - відповідав жених і цілував.

Дружка розплітала косу, заплітала дві менші коси, голову пов`язували "почальником" - шерстяною хусткою. Гості співали пісні, величання нареченому, наречений, дружку і дружці, дівчатам - подругам нареченої. Дарували подарунки.

Увечорі катались по селу, на наступний день приходили снідати до молодих. Забивали у хаті "чоп", щоб продовжити гуляння на другий день. (А в інших містах Донбасу в українських родинах це було ознакою того, що останню дівчину з цієї сім`ї віддають заміж.) На третій день влаштовували проводи далеким гостям. На цьому весілля закінчувалось.

 

Замикають ряд родинно-обрядової творчості народні голосіння. Різновидами плачів є рекрутські, побутові голосіння безпосередньо пов`язані категорією трагічного і мають ширше семантичне забарвлення, ніж тільки висловлення жалю за померлим. Голосили за батьківською хатою, коли доля гнала українця у чужі краї в пошуках кращого життя, оплакування батьків, чоловіків, синів, які не повернулись додому; тужили за втраченими надіями на краще життя. Для плачів характерні речитативно-декламаційна за природою основа та загальний імпровізаційний характер.

 

Наприклад:

"Голосіння над покійним"

(Зап. від Соболь К.П., 1902 р.н., с. Закотне)

Та відкіль же тебе виглядати,

Та коли ж тебе в гості чекати

Та чи к Різдву, чи к Великодню,

А чи к Святій Неділенці?

Та к Різдву сніжок доріжки позамітає,

А к Великодню все водиченька заллє,

А к Святій Неділенці травичкою заросте.

Та позаростають усі ж стежки-доріжки,

Де проходили ж та твої ж ніжки.

 

"До матері"

(Зап. від Фесенко О.М., 1908 р., с. Закотне)

Моя ненько,моя рідненька,

Та нащо ж Ви мене бросили,

Та бросили, та покинули?

Та на ноги рано не вставали,

Щоб мені гарну долю брати.

Та ви ж мені доленьку погану дали,

Я ж тепер страдаю та мучусь.

 

3.Епічні пісні.

До епічних жанрів належать думи, історичні пісні, балади. Виконавцями дум були кобзарі. Думи є прямими продовжувачами епічної традиції Київської Русі. У залежності від історичних подій, які в них відображено, думи бувають:

а) про боротьбу українського народу проти турецько-татарських загарбників;

б) думи про боротьбу проти польсько-шляхетських поневолювачів;

в) соціально-побутові думи тощо.

Для дум характерні речитативно-декламаційна основа та імпровізаційність словесного і музичного викладу.

Так про життя нашого краю ХVI-XVII століть дійшли до нас окремі твори, як відгук на ті події, які відбувалися на Дикому полі з татаро-турецькими ордами. Про це йдеться в таких творах як "Дума про втечу трьох братів з Азова з турецької неволі". Дума виникла після 70-років XVI століття. Вона належить до поширених творів українського народу. У ній порушуються ідеї гуманізму, такі важливі проблеми як єдність та хоробрість.

 

"Дума про втечу трьох братів з Азова"

... І бігли не день, не два,

Не три й не чотири;

І до Савур-Могили добігали,

На Савур-Могилі три дні, три ночі спочивали

Свого найменшого брата, пішу-пішаницю, піджидали,

А менший брат, піша-пішаниця, до тернів, до байраків добігає

І тернове віття, верхи у руки бере-хапає,

До серця козацького прикладає,

Слізьми обливає:

"Сюди мої два брати кінні прибігали,

Тернові віття - верхи стинали

І мені, найменшому брату, пішій-пішаниці, на признаку покидали,

Щоб знав я з тяжкої неволі

В землю християнську

До батька, до матері, до роду куди утікати".

Теє промовляє;

Із байраків, із мелюсів вибігає -

Не стало байраків, ні мелюсів ставати,

І тільки поле леліє,

На йому трава зелена зеленіє.

На шлях Муравський вибігає,

З-під червоного каптана чорні китиці зобачає,

У руки бере-хватає,

До серця козацького-молодецького прикладає,

Слізьми обливає,

Словами промовляє:

"Сюди мої два брати кінні прибігали,

І, видно, їх азовська орда доганяла

І посікла-порубала,

Мене, найменшого брата, пішу-пішаницю, у тернах, у мелюсах на спочинку минала!

І коли б їх кість, каже, я знаходив би,

Поховав би, похоронив би".

І теє промовляє,

Відтіля побігає;

До Савур-Могили добігає,

І тільки своїх братів рідних трошки слички забачає.

І на Савур-Могилу збігає,

Словами промовляє:

Сльозами обливає:

"Побило мене в полі

Три недолі:

Перша доля - безхлібна,

Друга доля - безрідна,

Третя доля - що своїх братів рідних не дігнав".

 

Картини рідного краю ми зустрічаємо і в думі "Вдова Сірко Івана", у якій розповідається про дружину й сина ватажка, про трагічний епізод у житті його родини: загибель під тором (тепер Слов`янськ Донецької обл.) сина І. Сірка - Сірченка Петра від рук татар. У думі згадується місто Тор та його околиці, козацькі сторожі понад Торцем.

 

До епічних жанрів народної творчості належать балади та історичні пісні. У історичних піснях - розповідь про конкретних осіб, значні історичні події та факти. У баладах предметом зображення виступає побутова сфера й вони являють собою своєрідну пропаганду моральних норм шляхом оспівування зразків чи заперечення різних видів аномалій.

 

Прикладом історичних пісень на Донбасі є "Пісня про Морозенка", у якій оспівується єдність героїв-патріотів на Савур-Могилі, які загинули у битвах за Батьківщину з переважаючими силами ворога. Тому смерть козацького гарнізону і Морозенка оплакує вся Україна.

Ой Морозе, Морозенку

Ой да славний козаче!

За тобою Морозенку

Вся Вкраїна плаче.

У пісні про Морозенка оспівано образ воїна-патріота, борця проти польсько-турецького завоювання. Проте ім`я історичного Морозенка не пов`язане з Савур-Могилою. Це зібраний образ козака- патріота відомого в Україні з часів боротьби проти польсько-шляхетського поневолення України.

У пісні показано перемога і розправа татарських завойовників з патріотом воїном на Савур-Могилі, де він бився до останнього подиху.

У пісні виразно постає картина битв козаків з татарами на Міус-ріці, звеличується патріотичний подвиг козаків на Савур-Могилі.

Бились з ранку козаченьки -

До ночі глухої.

Козаків лягла чимало.

А татар - утроє.

Ні один козак не здався

Живим у неволю:

Полягли всі.

Не вернувся ні один додому.

Не вернувся Морозенко

Голова завзята, -

Замучили молодого,

Вороги прокляті!

Вони ж його не стріляли

І на четі не рубали,

Тільки з його молодого,

Живцем серце виривали

Взяли його поставили

На Савур-могилу:

Дивись тепер Морозенку,

На свою Вкраїну.

Савур-Могила і зокрема та, що знаходиться на донецькій землі десь за 18 кілометрів від Сніжного - це важливий стратегічний козацький пункт у битвах з численними південно-східними нападниками.

Ліричні пісні

Загального уявлення набули українські ліричні пісні. Умовно їх можна поділити на:

а) родинно-побутові ліричні пісні про кохання, про родинне щастя, про жіночу долю, сирітські пісні.

б) соціально-побутові пісні, пов`язані з працею і боротьбою українського народу проти соціального і національного гноблення (козацькі, чумацькі, кріпацькі, солдатські, наймитські та заробітчанські пісні).

Прикладом родинно-побутових ліричних пісень у Донбасі є "Ні, мамо, не можна нелюба любить", "Мой милий по садочку ходить", "Сестра брату платок шила", "Вітер з поля, хвиля з моря" тощо.

 

Наприклад:

(Зап. від Шиліна М.Ф. у 1971 р. у с. Мирна Долина Донецької обл.)

Ні, мамо, не можна нелюба любить

Нещасная доля за нелюбом жить.

Ой тяжко, ой важко з ним річ розмовляти,

Ой краще я буду свій вік дівувати.

 

Подивися, доню, яка я стара,

Мені в гріб-могілу лягати пора.

Як очі заплющю, що буде з тобою,

Останешся доню повік сиротою.

Нехай за нелюбом я щастя утрачу,

Ти будеш весела, одна я заплачу.

Соціально-побутові ліричні пісні, пов`язані з працею і боротьбою українського народу проти соціального та національного гноблення. До прикладів цих питань у Донбасі належать:

а) козацькі пісні - "Ішов козак з Дону" (зап. від М.Г.СавиноЇ у с. Ново-Знаменівка Донецької області у 1971 р.).

Ішов козак з дому,

Із Дону до дому,

Та й сів над водою,

Проклинає долю.

Чом ти, доля, доля,

Чом ти не такая,

Чом ти не такая,

Як доля чужая.

Чужа доля не робить,

Та все чисто ходить,

А я заробляю,

Та й все пропиваю.

Зароблю копійку,

Та й ту на горилку.

Зароблю полушку

Та й ту на закуску.

б) кріпацькі - "Отпустили крестьян на свободу" (зап. від Г.Ф. Івашко у м. Красний Луч у 1938 р.)

Отпустили крестьян на свободу

Только землю не дали народу:

Вот вам милость дворян и царя.

Без земли мужички пропадают,

А дворяне и рады тому,

Что дешевле они нанимают

Мужичков на роботу свою.

в) рекрутські і солдатські - "Солдатская" (зап. М. Гайдай у 1930 р.)

Ныне времечко военно,

От покоя удаленно

Наша кинбурнска коса

Наделала чудеса.

 

г) чумацькі пісні - "Ішов чумак бережком" (зап. від М.Ф Шиліна у с. Мирна Долина Донецької обл. у 1971 р.)

Ішов чумак бережком

Із ремінним батіжком,

Гей, гей дочумакувався.

За плечами торбина,

Ще й латана.

Гей, гей дочумакувався.

Мені з вами не стояти

Шлях дороги не питати,

Гей, гей треба мандрувати.

Пішла доля лучами,

Широкими степами,

Гей, гей треба догоняти.

 

"Ой чумаче, чумаче" (зап. від В.А. Мельник в Ірміно на Донбасі у 1937 р., зап. Т. Майборода).

Ой чумаче, чумаче,

Чом ти не рано з Криму йдеш,

Не всіх чумаків ведеш?

Тільки нема одного -

Брата мого рідного.

Він застався у Криму,

Сіль набирать на вагу.

Случилося причина -

Сіль голову пробила...

 

д) наймитські, заробітчанські, шахтарські.

"Заробітчанська" (зап. від М.А. Дудник у м. Білолуцьк)

Вітер з поля, хвиля з моря,

Ой та й довела любов до горя.

Світ біленький закрутився.

Ой та й на плечі орел садився.

- Ой ти орле, сизокрилий.

Скажи мені правдоньку, де мій милий?

- А твій милий та й в городі.

Ой та на литейному заводі.

Ой він робе, виробляє,

Ой та мідні трубоньки виліває...

Ой та де взялися та вражії люди,

Ой та й розпаяли мідні труби?

Пішла слава по заводу

Та й на ту дівчиноньку, що без роду.

А я слави та й не боюся,

Я на тій дівчиноньці та й оженюся.

 

 

"Наймицька" (зап. від Г.Т. Шаповалової 1887 р.н. у м. Ганусівка)

Ой звідти гора, а від тіль - друга,

Поміж тими крутими горами сходила зоря.

Ой то ж не зоря, ой то не ясна.

Ой то ж моя молода молода дівчина по воду пішла.

- Дівчино моя, напій же коня -

З рубленої нової криниці, з нового відра

- Козаченьку мій, коли б я твоя,

Взяла б я коня за шовковий повід та й напоїла

- Дівчино моя, чом заміж не йшла?

- Бідна була, по наймах служила, пари не знайшла!

- Козаченьку мій, чом не женився?

- Я у Крим ходив, там і забарився, тим і не женився.

- Дівчино моя, сідай на коня,

Та й поїдем у чистеє поле, до мого двора!

А в мого двора нема ні кола,

Тільки стоїть кущ калини, та й та не цвіла...

- Калино моя, чом ти не цвіла?

- Зима люта була, мій цвіт оббила, тим і не цвіла!

 

Дитячий фольклор

Значним пластом музичної народної творчості є дитячий фольклор, який складається з двох підрозділів:

а) пісні, що творяться і виконуються дорослими (колискові, забавлянки, потішки);

б) власне дитячі ігрові пісні та приспівки (заклички, примовки, скоромовки, лічилки тощо).

 

Наприклад:

"Любі мої дівчатоньки" (зап. від М.Ф. Біленького, с. Богородичне Донецької обл. у 1971 р.)

Любі мої дівчатоньки,

Невесело гулятоньки,

Ходить осінь бабусенька,

В неї плаття жовтесеньке.

Туча пливе садочками,

Дзвонить нібо дзвіночками,

То листечка тріпочеться,

Вмирать йому не хочеться.

А осінній вітер віє,

Туманами сіє, сіє,

Нехай сіє, не плачемо,

Що там буде, побачемо.

 

"Нумо звідси" (зап. від М.Ф. Біленького у с. Богородичне Донецької обл. у 1971 р.)

Нумо звідси, нумо звідси,

Осінь з холодом прийшла,

Журавлям вже стало кепсько,

Полетів шукать тепла.

Ви прощайте, жабенята,

Жалко кидати нам вас,

Ваші кулекання веселі

Розважали завжди нас.

Питання до самоконтролю.