Приготовання до святого причастя

ТА БЛАГОДАРЕННЯ

 

Одне Святе Причастя може вчинити душу святою! — ка­же Св. Тереса Авільська. — Чому ж стільки християн, що часто, ба й щоденно приступають до Св. Причастя, зовсім не є святими? — Святе Причастя не є талізманом, що автома­тично робить святою душу, яка приймає його. —Треба гідно приймати Св. Причастя, щоб зазнати його сили та освятитися.

Що ж треба робити? — Треба мати відповідне приготовання та благодарення.

 

ПРИГОТОВАННЯ ДО СВЯТОГО ПРИЧАСТЯ

 

Душа мусить бути приготована до Св. Причастя, щоб могла користати з нього. Приготовання буває дальше та безпосеред­нє.

1. Подальше приготовання вимагає, щоб душа була вільна від тяжких і вповні добровільних, простительних гріхів. — До­пускається тяжкого гріха святокрадства та стягає на себе Боже прокляття, хто в тяжкім гріху приймає Св. Причастя, бо зневажає найбільші святощі Христової Церкви цебто Тіло та Кров Спасителя, які приймає до серця забрудженого гріхом. Велика це зневага для Христа приймати Його до серця, де дия­вол панує через гріх. Бог проклинає таких зухвальців: Хто їстиме хліб Цей (Св. Причастя) чи питиме чашу Господню негідно (в стані тяжкого гріха), той буде винний супроти тіла та крови Господньої, каже Св. Павло (1 Кор. 11, 27). — Треба сповіддю очистити сумління, поки душа наблизиться до Господньої трапези. Нехай же людина розважить себе, і так нехай хліб їсть і з чаші хай пє! — каже Апостол народів, бо хто їсть і пє, не розважаючи про тіло, той суд собі їсть і пє! П Кор- 11, 28-29).

В старинній Греції був звичай, що засудженець мав ликнути виписаний декрет смерти. Це означало, що він мусить по­мерти, бо для нього вже нема надії на рятунок після проликнення власного засуду. Негідне Св. Причастя припечатує прокляття того, хто в тяжкім гріху поважився прийняти Го­споднє Тіло та Кров.

Як часто треба сповідатися, щоб могти щоденно приступати до Св. Причастя? Хто є в стані освятної ласки цебто вільний від тяжкого гріха, той може щоденно приступати до Св. Причастя. Вистачає раз на тиждень або й дві неділі при­ступити до сповіді, щоб трима­ти серце чистим навіть від простительних гріхів.. Слід зао­хочувати вірних, щоб присту­пали до Господньої Трапези, коли тільки бувають на Бо­жественній Літургії.

 

II. — Безпосереднє приготованння вимагає, щоб душа була скупчена, думала про Спасителя, що має прийняти до серця. Люди приготовляються заздалегідь, як до них має за­гостити високоповажаний гість, цар, президент... — Отож треба віддалити від себе непотрібні гадки, розтріпання, забути про щоденні клопоти, прогнати з серця земські журби, щоб ду­мати про одного Христа. —

Авраам полишив слуг під горою, як вибрався складати жер­тву Богові на горі Морія, щоб одним Богом займатися. Так і Душа повинна бодай на часок забути про землю, щоб думати про тайну любови, до якої має наблизитися.

Нарід найкраще приготовляється до Св. Причастя, як бере активну участь у Божественній Літургії. Наша чудова Літур­гія своїми символічними обрядами та церемоніями розвиває перед нами ціле життя Спасителя. Беручи активну участь у Літургії та відповідаючи на прохання священника, ми перехо­димо все життя Спасителя та чудово приготовляємося до учас­ти в Безкровній Жертві через Св. Причастя.

Перед самим Св. Причастям треба збудити короткий акт віри, жалю за гріхи, покори, любови та бажання якнайкраще прийняти Господа до свого серця.

Отак Св. Причастя буде для душі тим чудним Бояжим промін­ням, що мов сонце кришталь перетворить її в нову людину.

Спаситель сказав до одної побожної душі: «Якщо б люди ро­зуміли та думали про те, що діється в Св. Причасті, так не раз, а тисячі разів на день бажали б причащатися. Тут душа пе­ретворюється в Бога! Люди рвалися б до Св. Причастя, щоб бодай на короткий час могли справді відозватися до Мене: «Ісусе, тепер так люблю Тебе, як Ти заслуговуєш, щоб сотворіння любили, бо люблю Тебе Твоїм власним серцем!»

По Св. Причасті кожен повинен повторити слова Св. Кате­рини Сієнської, що промовила до свого сповідника, прийняв­ши до серця Спасителя: «Чи ви, отче, не бачите, що я вже не та Катерина, що колись була? Я змінилася в іншу особу!»

 

БЛАГОДАРЕННЯ

 

Святе Причастя не видасть усіх плодів, якщо душа не вчи­нить відповідного благодарення цебто як не подякує Спасителеві за добродійство Св. Причастя, задержуючись бодай 15 мінут на щирій і сердешній молитві по прийнятті Господа до свого серця.

Старинні Перси мали особливіший закон у своїм кодексі прав, що карав невдячних громадян.

Вдячність пориває Серце Спасителя і змушує Його обдарювати душу новими та ще обильнішими добродійствами та ласка­ми. — За всяке добродійство, за здоровя, за сотворення, за свя­те хрещення належиться Богові похвала та вдячність. Куди ж більше треба дякувати Христові за Св. Причастя! Злука зо Спасителем через прийняття Його Пресвятого Тіла та Крови це найбільше добродійство, що Бог подає людям по ласці викуплення.

Христос вразливий на людську невдячність. Було Йому прикро, коли оздоровлені прокаженій не прийшли подякувати Йому. Отож належиться дяка Богові за невимовний дарунок Його! (2 Кор. 9, 15). — Час подяки за Св. Причастя це час бла­годарення, що слідує зараз по Св. Причасті. — Свита Тереса твердить, що хвилини по Св. Причасті це найдорощий час на­шого життя. — Треба якслід використати його, щоб збагатитися в Божі ласки. — Св. Марія Паційська повторяла своїм нович­кам: «Ах, сестри, не йшли б ми так недбало до Св. Причастя й так легкодушно не кидали б Ісуса по Св. Причасті, якщо б памятали, що приймаючи Св. Причастя, приймаємо Бога, вічне Слово.» — Св. Іван Золотоусттий осуджує гостро тих, що не роб­лять благодарення: «Хто зараз по Св. Причасті втікає з церкви, той подібний до Юди, що втік споміж Апостолів, як тільки прийняв Христове Тіло.»

Одна побожна жінка, що часто приступала до Св. Причастя, не дбала про благодарення, Св. Пилип Нерійський упімнув її, але це ніщо не помогло. Раз вона виходи­ла з церкви зараз по Св. Причасті. Святий Пилип звелів двом свіченосцям супровожати її вулицями Риму з двома засвіченими свічками. Це обурило жінку до краю. Вер­нулася та почала скаржитися. Святий спо­кійно відповів: «Є звичай у нас супровожати Христа з запаленими свічками, як священник несе його до хворих. Ви ж маєте в серці Спасителя. Чому б не можна було вас супровожати додому?» Це спам’ятало побожну жінку. З того часу вона завжди робила благодарення по Св. Причасті.

 

Як же практично треба відбувати благодарення? —

 

І.— Прийнявши Св. Причастя, упокорімся перед Ісусом, на­слідуючи побожних пастухів, які припали перед Ним у яслах навколішки.

 

II — Благаймо довірливо всіх потрібних ласк для себе та для других. Ісус по Св. Причасті пробуває в нашім серці гейби на троні милосердя та питається: Душе, чого бажаєш від Мене? Прохай, бо я готов усе подати тобі! — Просім багато, то й багато дечого дістанемо від Ісуса. — Виложім Йому свої справи, терпіння, клопоти, журби як доброму приятелеві, що охотно поможе нам. — Не лякаймося з довірям говорити з Ісусом, бо Він любить нас і дбає про наші дочасні, як і духовні справи.

За кого ж ми повинні молитися? За поширення Христового Царства на землі, за навернення до Католицької Церкви наших Нез'єдинених Братів і Сестер, за українську Церкву та Нарід, за священничі та монаші покликання між нашою молодю, за Папу Римського та наших єпископів і священників, за конаючих грішників, за відступників від католицької Церкви, щоб вони навернулися, за бідні душі в чистилищі, за свою родину та за власну душу. Просіть і буде вам дано! каже Божественний Спаситель. (Мат. 7, 7).

ІІІ. — Посвятім Йому своє тіло, душу, працю, зайняття, уломності, віддаючись Йому вповні гарячим і великодушним актом любови. — Він радо пробуватиме з нами, буде нашим до­радником у щоденному житті, потіхою в смутках, силою в ви­повненні станових обовязків, проживатиме в нашім серці, щоб ми могли справді сказати зо Св. Павлом: Живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу тепер в тілі, то живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив і видав Себе Са­мого за мене. (Гал. 2, 20).

На закінчення благодарення відновім оцей акт посвяти Божественному Серцю Спасителя та Непорочному Серцю Марії, Цариці України: «Божественний Спасителю, дякуючи за пре­велику ласку Св. Причастя, віддаюся Тобі назавжди. Посвя­чую Тобі свою душу та тіло, щоб там ніколи не було нічого, що могло б Тобі не подобатися. Стережи мене навіть від наймен­шого гріха. Дай ласку радніше померти ніж зневажити Тебе тяжким гріхом. Посвячую Твойому люблячому Серцю і Твоїй Матері Свою родину, батька, матір, жінку, чоловіка, діти та всіх моїх кревних. Благослови та чувай над ними. Посвячую Тобі свій дім, щоб там панувала згода, любов і щоб там не було ніколи жадного гріха. Посвячую Тобі нашу Церкву та нарід. Посвячую Тобі конаючих грішників і душі в чистилищі. Все те віддаю Тобі через руки Пречистої Діви, Матері Неустанної Помочі».

 

 

 

ЛІТУРГІЙНІ РИЗИ

 

ПОКИ священник пічне відправляти Божественну Літургію, він іде перед іконостас і відмовляє приписані молитви перед Царськими Дверми й іконами Спасителя та Богоматері. Отак священнослужитель приготовляє душу та серце до гідного відправлювання Божественної Літургії.

По відмовленні приписа­них молитов священник іде до захристії, де зодягається в святі ризи. Коли ж є з ним диякон, так і він має свої ризи.

Наша Церква уживає пиш­них риз в часі богослужень, щоб краще зазначити Божу велич, яку прославляємо богослужбами та викликати в нриявних високе поняття про Бога, що Його величаємо публиним почитанням. Вже поганські народи уважали богопочитання дуже важним ділом. Їхні жреці мали особливіші одежі, як приносили жертви ідолам. Старо­завітні, ізраїльські священники мали виразний Божий приказ, як мали вбиратися, коли приносили Богові жертву чи відправ­ляли якесь богослужебне діло. Он як це описує нам Св. Пись­мо: «І велів Мойсей приближитися Аронові і його синам... І надів на його хитон і підперезав його і покрив його верхньою ризою і накинув на його оплічник і підперезав його мережаною крайкою наплічника... І повісив на нім нагрудник... І наложив мітру на його голову і на мітру поклав посвячену золоту бляху так, як заповів Господь Мойсееві». (Лев. 8, 6-9).

Таксамо поступила Христова Церква, відколи Христос осну­вав її. Св. Єроним, Св. Епіфаній, Св. Іван Золотоустий і Св. Григорій Назіязенський виразно говорять, що священнослужи­телі вживали осібних риз при відправлюванні Божественної Лі­тургії від найдавніших часів.

Церковні ризи відрізняються від звичайної одежі своїм при­значенням, видом і барвами, хоч в початках християнства цер­ковні ризи назагал бували білі. Згодом Церква приписала різ­ні барви риз, щоб краще віддати значення празників.

Наша Церква вживає оцих барв при відправлюванні різ­них богослужень. Ці барви точно означені. Ніхто не може вживати таких барв у зазначені дні, які йому подобається. Тут слід придержуватися церковних приписів, що означують, які ризи треба вживати.

Білі ризи: Священник вживає їх у неділі та Свята Христа, Його Матері і Святих Божих угодників і угодниць, що не були мучеником чи мученицями. Білі ризи пригадують і означа­ють радість і врочистість.

Чорні ризи: Священник вживає їх при похоронах і богослужбах за померших; панахида, парастас... Вони представляють смуток і біль.

Червоні ризи: Це барва крови. Священник уживає їх у свя­та мучеників і мучениць.

Фіолетні ризи: Наша Церква вживає їх у часі посту.

Зелені ризи: Церква вживає їх на Зелені Свята.

Сині-блакитні ризи: Священник уживає їх у дні празників Богоматері та на молебнях чи акафистах у честь Божої Матері.

Христова Церква не зміняє літургійних риз, бо старинність надає їм велику повагу та врочистість. Крім цього ризи дока­зують, що Церква не зміняється, але залишається така сама, як була в давніх часах, почавши від Христа.

Християнське священство ділиться на три ступні: дияконат, священство й єпископство. Оттому маємо потрійні ризи. Ко­жен ступень має якісь особливіші ризи, що відрізнюють його від другого.

Так маємо дияконські, єрейські й архиєрейські ризи.

 

ДИЯКОНСЬКІ РИЗИ

 

Диякон уживає оці ризи при богослужбах:

(І) Стихар цебто біла чи червона, верхня одіж. Означає невинність своєю білою барвою або любов своєю червоною бар­вою. Стихаря вживають так нищі, як і вищі служителі при богослужбах, бо всі вони є слугами Христа Господа. Ця одежа зветься стихарем від грецького слова «стих», бо вона в простій ліий сходить на долину. Зветься вона ще підризою, бо священнослужителі накла­дають на неї ще інші ризи (1).

(II) Пояс. Диякон і священник оперезуються ним. Так як стихар пригадує білу ризу, що Ірод поклав на Христа, так пояс пригадує рушник, що ним Спаситель підперезався, як обмивав ноги Своїм учням на Тайній Вечері.

(III) Дальматика це зовнішня одежа, що диякон уживає. Пригадує вона пишність анголів у небі. (2).

(IV) Орар це довгий, вузький пояс, що диякон кладе собі на ліве рам'я, плечі та груди. Кожен раз, що диякон чинить щось у часі служіння, він уживає орар, держачи трьома пальцями правої руки. Орар пригадує ангольські крила. Як анголи Служать Богові перед Його престолом у небі, так диякони обслуговують священника при Господній трапезі. (3).

(V) Hараквиці стискають і притримують рукави стихаря, щоб вони не ссувалися. Означають вони шнури, якими Спаси­тель був зв'язаний у часі Своїх Страстей. Брава наракавиця теж означає силу, що нею Христос переміг Сатану, а ліва це символ терпеливости та бодрости.

Диякон відограє дуже важну ролю в Східній Церкві. Він завжди супровожає священника в усіх богослуженнях. Так як Анголи обслуговують Христові, так диякон обслуговує священникові, що прославляє Бога богослужбами.

 

СВЯЩЕННИЧІ РИЗИ

 

Священник теж уживає оці ризи: стихар, пояс і нараквиці. Крім цього він має особливіші ризи, що належать до священн­ичого служіння. На кліші стихар зазначений числом 1, пояс числом 3, а нараквиці числом 4.

Особливіші ж ризи священника це:

(I) Епітрахиль (зазначений числом 2) це вузький і довгий шаль, що священник накладає на шию. Епітрахиль сягає священникові до колін. Без епітрахнля священник не може виконувати ніякого літургійного служіння. Історія ж епітрахиля давна. Колись римські достойники носили пишну одіж з золотом обшитою на переді смугою. Була вона знаком власти та достоїнства. В такому й значенні сьогодні вживається в нашій Церкві епітрахиль. Він означає владу священника.

 

З бігом часу, коли стихар став літургійною одіжжю, так епітрахиль обтято так, що полишилася тільки його золотом ткана смуга, яку священник закладав на шию. Так ця одежа дістала назву епітрахиль. Він представляє священничу владу і Божу благодать, якою священник виконує цю владу над душами. Колись священники завжди носили на собі еійтрахиль. Сьогодні тільки Папа має право його завжди носити.

(II) Фелон (зазначений числом 5) був колись одіжжю, що мала зверху та з долини отвір і покривала цілого чоловіка, тому й звалася по-грецьки фелоніон. Церква прийняла цю одіж до своїх літургійних риз, обтинаючи її спереду, щоб не перешкаджала в виконуванні священничих функцій. Фелон означає вищі дари, що спливають на священника від Святого Духа та пригадує хламиду цебто червоний плащ, що вояки глузливо накинули на Спасителя, вітаючи Його немов царя. Хрест на задній частині фелоні пригадує нам хрест, що Спаситель двигав на гору Голгофу, де кати розп'яли Його. Пригадує він священникові, що слід терпеливо двигати тягар священства.

 

АРХИЄРЕЙСЬКІ РИЗИ

 

Єпископство це найвищий ступінь священство. Ризи єпис­копа зображають велич його гідности та уряду в Христовій Церкві. Єпископ уживає оці ризи:

(1) Мантія це довгий фіолетний плащ. Спереду на ньому є вишиті дві таблиці, що звуться скрижалами. Вони пригаду­ють, що архиєрей повинен пам'я­тати про старий і новий завіт, з яких повинен черпати навчання для своїх вірних. Мантія це сим­вол єпископської влади.

(2) Саккос це одіж подібна до дияконської дальматики. На образці вона зазначена числом 5. Саккос заступає єпископові фелон,тому й має таке саме символічнезначення, що й фелон. Колись грецькі царі носили саккос. Згодом царі відступили його грецьким патріярхам. З бігом часу всі східні єпископи дістали право носити саккос.

(3) Набедрник (зазначений числом 4) це чотирокутній платок, що звисає з пояса по правій стороні архиєрея. Набедрник представляє духовний меч і пригадує архиереям, що вони мають захищати свої духовні вівці перед напастями Христових ворогів і відбивати напади хибних навчань.

(4) Омофор (зазначений числом 2) це довгий, доволі ши­рокий пояс, що єпископ носить на раменах, хоч кінці омофора звисають удолину. Омофор це найважніша одіж єпископа. Омофор є зроблений із вовни. По словам Св. Ісидора він пред­ставляє заблудшу вівцю або взагалі цілий людський рід, що Христос немов добрий Пастир узяв на рамена, щоб привести до Свого небесного Вітця.

(5) Мітра (зазначена числом 7) пригадує терновий вінець, що жовніри наложили на голову Спасителя, і означає гідність єпископа як Христового заступника. Єпископи носять мітру при богослужбах від апостольських часів.

Єпископи теж уживають стихар (число 1) і нараквиці (число 3). Крім цього мають вони хрест на грудях (число 6). Хрест представляє віру та любов до Бога і ближнього, що горить у серці архиєрея. Уживають вони панагію цебто всесвятая. «Панагія це ковчежець, що має мощі Святих. Єпископ носить його на грудях. Панагія буває зверху прикрашена іконою Спасителя чи Богородиці. Архиєрей уживає жезл (число 8). Це своєрідна палиця, що означає владу єпископа і своїми вірними, бо він є їх першим духовним пастирем, якому допомагають парохи.

 

ЛІТУРГІЙНІ ПОСУДИ

 

Церковні чи літургійні посуди це знаряддя, що священник уживає їх при служінні Божественної Літургії чи при інших богослужбах і розділюванні Святих Тайн. Заслуговують вони особливішу пошану. Не кожен мирянин може доторкатися них. Бувають вони благословенні чи посвячені. Які ж ці літургійні посуди?

(1) Чаша це золота чи принаймні позолочена посудина, що служить до приношення Евхаристийної Жертви Нового Завіту. Чаша представляє гріб Спа­сителя. Священник вливає до неї в часі Проскомидії ви­но та воду, що при освячен­ні перетворюється в Пресвя­ту Кров Спасителя.

(2) Дискос це мала, золо­та чи позолочена тарілка, що в Східньому обряді має підставку. Дискос служить при Літургії за посудину, на якій священник кладе Агнця і частиці, що в часі освячення пере­мінюються в Пресвяте Тіло Христове. Одні літургісти твердять, і дискос представляє ясла, де Пречиста Діва зложила новонародженого Спасителя, другі кажуть, що він зображає гріб, де учні поклали мертве Тіло свого Господа. Тоді священник і диякон зображали б Йосипа з Ариматеї і Никодима, що з хреста зняли мерлого Спасителя та поклали до гробу.

(3) Звізда, зложена з двох лучків, пригадує звізду, що ста­ла над печерою, в якій Спаситель світу прийшов на світ. Вона привела мудрців зо Сходу до Вифлеєму. Священник став­ляє звізду над дискосом. Зпід лучків звисає маленька звізда.

(4) Копіє це малий, своєрідний ніж, що служить до викроювання Агнця і частичок із просфори в часі проскомидії. Представляє спису, що нею Лонгин пробив Христове Серце, щоб справдити смерть Спасителя. Зараз же із пробитого боку вий­шла кров і вода.

(5) Лижечка служить до роздавання Св. Причастя. Зразу християни причащалися з чаші. Св. Іван Золотоустий зніс цей звичай і запровадив лижечку. Представляє вона розжа­рений вуголь, що ним серафим доторкнувся уст пророка Ісаї й очистив його з гріхів. Священник це згадує, кажучи: «Це доторкнулося моїх уст, і здійме мої беззаконня і очистить мої гріхи».

(6) Мирниця це посудина, що зберігає святе миро вживане на мированні, що часто приходить у наших богослуясбах.

(7) Дароносиця це мала посудина, в якій священник носить хворим Св. Причастя.

(8) Дарохраннтельниця це посудина подібна до чаші з верхньою покривкою, в якій зберігаються в церкві Святі Дари для почитання та хворих, як теж для виставлення Найсвятіших Тайн для публичного почитания вірних, от як підчас суплікації.

(9) Кадильниця з лодкою кадила, що священник і диякон уживають у часі богослужб, щоб обкаджувати престіл, Святі Дари, вірних і церкву. Це обкаджування взято зо Старого Завіту, де Господь виразно наказав уживати кадила: «І по­ставив (Мойсей) жертівника золотого в громадському наметі… і запалив на ньому запашне кадило, як заповів Господь Мой­сееві». (Втор. 40, 26-27). Церква впровадила кадило в богослужби, наслідуючи східніх мудрців, що принесли кадило ново­народженому Месії.

(10) Всеночник це знаряддя з ампулками на єлей, вино та пшеницю, що священник благословляє на Литії. По Литії чи Літургії священник роздає вірним освячений хліб. Це прига­дує давню перекуску, що вірні споживали по нічнім богослуженні перед утренею.

(11) Свічки вживалися в Старім Завіті перед Скинією. «Як запалює Арон лямпи між двома вечорами, мусить кадити». (Ісх. 30, 8). Свічки пригадують нам світло, що Христова на­ука принесла світові. Вказують теж на обов'язок християн хо­дити в Христовому світлі цебто придержуватися засад і приказів Євангелії в житті.

 

Односвічник пригадує нам єдинство Пресвятої Тройці. Двосвічник (дикіріон) вказує на дві природі в Ісусі. Трисвічник (трикіріон) пригадує три Боєі особи. Семисвічник нагадує сім дарів Св. Духа.

Крім свічок Східні Церква вживає лямпи, що пригадують нам чистоту наших жертов на Божу славу. Вічна лямпа, що горить перед Царськими Дверми, пригадує нам вічний вогонь, що на виразний Божий приказ мав завжди горіти на жертівнику. Сьогодні по наших церквах горить вічна лямпа перед Найсвятішими Тайнами на честь і славу Ісуса Христа, що пробуває в Пресвятій Тайні Евхаристії. Христос це правдиве світло, що просвічує кожну людину, що приходить на світ. (Ів. 1, 9).

 

Слава Богові і Пречистій Діві, Матері Неустанної Помочі, Покровительці Чина Отців Редемптористів!