Якою прославлюємо Бога більже, ніж самі анголи в небі.

ДОГМАТИЧНЕ ТА ПРАКТИЧНЕ ВИЯСНЕННЯ

БОЖЕСТВЕННОЇ ЛІТУРГІЇ

 

ВСТУП

 

На одній місії Всеч. о. Парох попрохав мене відвідати адвоката Н., що зачисляв себе до католиків, а до церкви заглядав хіба на Різдво та на Великдень, дивуючись, що коли тільки прийде до церкви, то там завжди щось мусять святити, як не воду, то пасху.

 

Пан адвокат чемненько прийняв мене. По вступнім офіціо­знім привіті вивязалася цікава й оживлена дискусія. Під кінець цієї реліґійної дискусії я попрохав свого співбесідника прийти до церкви, бо ж там свята місія. — Пощо мені ходити до церкви? — відказав мій співбесідник. — Якщо хочу молити­ся, так удома помолюся Богові. Бог і так чує мене! Не треба іти аж до церкви! — Добродію, кажу йому, не йде тут тільки про саму молитву. Тут справа про Божественну Літургію, що добрий католик має що-свята та що‑неділі вислухати. Можна й удома молитися, але молитва в церкві, зосібна в часі Літургії, куди вартіша, бо не самі, а Христос молиться з нами, зодягаючи силою та вартістю наші молитви. А чому ж Христос не годен зробити цього, як молюся вдома? — В часі Божественної Літургії Христос відновляє безкровно свою кри­ваву Хресну Жертву за спасіння світу, вдруге містично вми­рає за нас, бо Літургія це містичне відновлення Страстей і смерти Ісуса на горі Голгофті. Молячись в часі Літургії, лучимося з жертвою Ісуса Христа, тому й наші молитви ста­ють сильніші, миліші Богові, бо Христова Кров, що містично проливається по католицьких храмах, прикрашує наші бла­гання!

 

Пан адвокат поважно призадумався, попрохав дальших ви­яснень про Літургію й, почувши їх, закликав: Отче, шкода, що я досіль не зовсім розумів Божественної Літургії. Вона видавалася мені звичайною, церковною відправою, от як парастас або молебень, а тепер бачу, що це відновлення Страс­тей і Смерти Христової за спасіння людей.

 

Місія покінчилася. Пан адвокат відтоді не пропускає ні одної Літургії. «Волію стратити 100 долярів аніж одну Літургію, бо розумію, що таке Божественна Літургія та яка її вартість!» — заявив свому о. Парохові.

 

ЖЕРТВА

 

Божественна Літургія це безкровна ЖЕРТВА нового завіту.

Що ж таке жертва? Нераз ми чуємо: Цей вояк пожертву­вав власне життя за свою батьківщину, цей батько жертвує свою тяженьку працю для добра своєї родини, те великодушне дівча пожертвувало Богові свою юність, вступаючи до манастиря…

Що ж все це значить? Той вояк, цей люблячий батько, це невинне дівча вирікаються вигід, спочинку, роскошів, відсту­пають щось приємне та миле комусь, що палко кохають. Беруть собі невигоди, абитількн зробити приємність комусь дорогому, одним словом роблять йому жертву з чогось, що їм любе, але вони цього зрікаються, бо кохають когось більше ніж себе самих!

Якщо ж іде про Бога, так ЖЕРТВА це добровільне та люб­ляче віддання чи знищення на Його честь чогось вартісного й нам дорогого, щоб ушанувати Божу велич, подякувати за отри­мані добродійства, випрохати нові ласки, надолужити за зне­ваги, що ми Йому вчинили своїми невірностями та гріхами.

Від непамятних часів люди приносили Богові прерізні жерт­ви. Вже в самому початку людського роду два Адамові сини, Каїн і Авель складають Богові жертву з того, що мають. Авель був вівчар, Каїн рільник, каже святе Письмо. Згодом Каїн приніс Богові жертву з плодів землі, Авель же з товстеньких первеннів своєї отари. І споглянув Бог на Авеля та на його дар, бо пожертвував що найкраще мав поміж вів­цями. На Каїна і на його жертву не споглянув, бо не вибрав найкращих плодів землі, бувши лукавою та лихою людиною. І роззлостився Каїн і змарнів. (Бут. 4, 2-5).

Історія народів повна жертов, земля засіяна жертівникамн, на яких невпинно палахкоче святий вогонь, спалюючи прино­си людей на Божу честь і славу. Нема на землі народу, що б вірив в Бога й не приносив Йому жертви. Ной, Мелхиседек, Авраам жертвами почитали Бога. Палили на Його честь біленьку муку, вбивали вівці чи воли, розливали пянке вино по жертівниках, жертвували хліб, овочі. Зрікалися цього для Бога та нищили свої приноси, щоб заявити, що один Бог пан цих приносів. Люди не мали вже до них права, як їх пожерт­вовано Богові. Поганські ж народи навіть дітей і людей при­носили божкам у жертву, вбивали немовлят, різали щонайкра­щих хлопців і дівчат, палили на стосі їх тіла, бо ізраїльські безкровні чи криваві зо звірят жертви, от як з волів, ягнят, голубів, горлиць, муки, вина, кадила, видавалися їм заслабі та замалі щоб гідно вшанувати божество та виявити йому вдяч­ністьза отримувані добродійства.

Чому ж воно так? Хто змушував людей усіх віків прнносити Богові прерізні жертви, зрікатися для Нього земських дібр, спалюючи їх на Божу честь? Розум і серце! Хто вірить у Бога той мусить почитати Його. Реліґія відкриває людям, що Бог – їх Творець, пан, управитель, суддя, батько. Самі ми та все наше добро, матеріальне, моральне, духове, природне та надприродне походить від одного Бога, вічного джерела всякого буття та добра. Бог сотворив нас із нічого, обсипав прерізними дарами та безчисленними добродійствами.

За все те належиться Йому пошана та подяка. Ми ж щануємо Бога, як признаємо безконечну Його велич, тішимося Його предивними досконалостями, бо Він Цар над царями та Пан над панами! (І Тим. 6, 15). Підвладні нерідко жертвують царям плоди своїх піль чи здібностей, признаючи їхню вищість, зрікаються нераз найдорощих перлин, самоцвітів, щоб заявити пошану та любов тим, що володіють ними.

Якщо ж Бог Цар над царями, безмежний, безконечний, всемоогучий, премудрий, предобрий володар, так що ж могли б люди, Божі сотворіння, пожертвувати Йому, щоб гідно виявити Йому свою пошану, любов і вдячність? — СЕБЕ САМИХ! — Проте ласкавий Господь не бажає людських жертов. Оттому люди замість себе, свого життя, відступають Йому частину себе цебто свої добра, от хоча б плоди зрошеної їхнім потом землі, отар, дерев... «Жертва є така давня, як і сама реліґія та подибуєтьсч в усіх часах і всіх народах», каже Святий Тома Аквінський, бо вона є істотною частиною реліґії. Св. Авґустин додає, що жертва є Божого походження. При цьому він зазначує, що «не Бог потребує жертви, але спасіння людей, бо не Богові, але людям є корисне богопочитання».

Люди приносили Богові різнорідні жертви. Всі вони більш менш зводяться до чотирьох родів.

 

ПОЧВІРНА ЖЕРТВА

 

І. – ПОХВАЛЬНА ЖЕРТВА. — Бог — пан неба та землі, людей і анголів, часу та вічности, володар, що своїм блиском та потугою безконечно перевищає все, що існує на небі та на землі. Господи, кличе цар Давид, хто подібний до тебе? (Пс. 34, 10). — Люди, немічні, смертельні сотворіння, покірно схиляються перед недосяжною Його величчю, прославляють могутність, признають свою від Нього залежність, бо, бувши ділом Його рук, вповні належать до Його як власність. Він уділив їм буття, підтримує життя, подає спроможність діяння. Ми в нім живемо, рухаємося й існуємо! — каже св. Апостол Павло. (Дії 17, 28). Сотворив Господь усе для себе самого. Ото ж люди та всесвіт для одного Бога існують, щоб прослав­ляти, любити та служити Йому так, як Анголи адорують Його в небі в найглибшій пошані, кличучи невпинно: Святий, Святий, Святий Господь Сил; вся земля повна слави його!!! (Іс. 6, 3).

Як Анголи в небі, так ЛЮДИ на землі повинні прославляти Бога, віддаючи Йому себе самих і все, щонебудь мають чи ді­ють. Коли ви їсте, кличе святий Павло до Коринтськнх хри­стиян, чи пєте або що інше робите, робіть усе на Божу славу! (І Кор. 10, 31). — Невольник і його праця та сили належать до пана, не до невольника, тому й усе має віддати свому пано­ві. Люди ж сотворіння та слуги Господа, що сотворив їх. Його безконечна велич, могутність і доброта зневолює їх вповні віддатися Йому та гейби винищити себе, віддаючись Йому без­застережно, бо Він початок і послідня ціль сотвореного все­світу. Я Альфа й Омега, говорить Господь, Бог, Той, що Він є й був, і що має прийти, Всемогутній! (Апок. 1, 8).

Якщо Господь зажадає, так треба віддати Йому навіть жит­тя, бо ж Він уділив нам його. Те саме з усім, що маємо. Бог дав нам те все, щоб ми тим користувалися, як довго це Богові подобається; якщо ж зажадає, мусимо звернути дар, що він позичив нам.

Он Господь благословляє старенького Авраама єдиним сином, Ісааком. Сивоволосий патріярх тішиться, що матиме нащадка, а тимчасом Господь жадає від нього пожертвувати Йому улюб­ленця, єдину надію Авраамової старости. Щоправда Господь не бажав людської крови, а тільки випробовував свого слугу, чи дорожить він Богом понад усе та чи готов пожертвувати Йому свого коханого синка, підпору старости. Бог спокушував Авраама, подає Святе Письмо, та сказав йому: Візьми сина свого одинака, Ісаака, що ти полюбив, і йди в землю Морія та принеси його там у цілопалення, вбий його та спали на жертівнику, показуючи, що ти признаєш мене паном життя та смерти! (Бут. 22, 2). Авраам негайно вирушив із сином на гору, але Господь замість сина задовольнився приносом з яг­няти.

 

II. — ПОДЯЧНА ЖЕРТВА. — Бог не тільки плн і володар людей, але й найбільший їх добродій, бо від Бога дістали все, що мають: життя, сили, здоровя, розум, волю, душу, ласку, Боже всиновлення, право до неба, надію на вічне блаженство, порятунок в небезпеках, потіху в недолі, прощення гріхів, урожайність землі, охорону плодів...

За це належиться Йому вдячність. І людство завжди пам’ятало, що всяке добро від Бога. Ізраїльтяни складали Богу жертву з первоплодів землі, дякуючи Йому за добрий урожай. – Цapi вибраного народу, вернувшись щасливо з удачного походу приносять Богові подячну жертву за поміч у війні та перемогу над ворогами. — Старенький Ной, вийшовши по потопі з ковчега, що врятував його та всю родину від певної загибелі, приносить Богові жертву. І збудував Ной жертівник Господеві та приніс цілопалення. Ця жертва так подо­балася Богові, що прирік: Не проклинатиму вже більше землі зза чоловіка. (Бут. 2, 21).

 

ІІІ. — БЛАГАЛЬНА ЖЕРТВА. — Люди обдарені прерізними прикметами та здібностями. Дехто так задивиться в себе, що аж гордується своєю здібністю, красою, силою, думаючи, що він пан над панами. Бувають проте хвилини спасенного про­тверезіння, коли то люди бачуть, що вони бідні, нужденні істо­ти, нездібні до нічого доброго... Це хвилини недолі, горя, хвороби, страждань, в які наше земське життя надзвичайно обильне. В хвилині горя та нужди, уста спонтанно шепочуть молитву, руки самочинно знімаються до неба, пригноблене серце звертається до Бога, благаючи в Його потіхи, розради, помочі.

Чим виблагаємо в Бога цю поміч? Жертвою. Он Юда Макавейський має розпочинати бій з куди численнішими та краще озброєними ворогами. Страх і непевність за долю безталанної батьківщини мучить його. Хто поможе йому перемогти люто­го та зухвалого Сирійця, що вже насміхається з Юди, бувши певний перемоги? Всемогутній Бог! І тому Юда звертається до Бога за помічю. Приносить жертву, благає благословення. По жертві йде сміло до бою; Господь при ньому, тому Юда розгромлює противника, рятує край від грабежі та руїни. (2 Мак. 12, 43).

 

IV. – ВІДПОКУТНА ЖЕРТВА. — Відпокутна чи переблагальна жертва була найбільше поширена в світі. Що ж легше для упалої людини ніж грішити?— Кожен гріх розбуджує Божий гнів, озброює громами Божу правицю. Треба успокоїти загніваного Бога, надолужити за зневагу, помиритися з Ним, інакше кара нехибно спаде на грішну людину. Чим направлять зневагу? – Жертвою! — Бог мав би за гріх знищити людину, стерти її лиця землі. Людина ж признається до вини, за яку належиться їй смерть, бо ж зневажила гріхом безконечного Бога. Але тут жертва виручує її! Замість сама йти на смерть, людина приносить Богові жертву, вбиває ягня, і звіря­чою кровю усмирює Божий гнів, надолужує за зневагу…

Цар Давид згордів своїм численним військом. Бог карає край помором. Приносить жертву й уступає кара за гріх гордости. — Жиди збунтувалися проти Мойсея. Бог хоче вигу­бити невдячний нарід масовою смертю. Мойсей посилає Арона з кадилом поміж нарід, цебто приносить Богові жертву з кади­ла й ангол смерти забирається споміж Ізраїльтян. — Ізраїльсь­кий Первосвященнк щороку в день очищення, кладучи руку на голову козла, відчитував над ним гріхи всього народу і про­ганяв його в пустиню... Крім цього Первосвященнк кожного вечора приносив Богові жертву з ягняти в єрусалимській свя­тині за гріхи всього Ізраїля.

Отак грішне людство в Старім Завіті намагалося прерізними жертвами прославляти Бога, дякувати Йому за доб­родійства, благати ласк, надолужувати за гріхи, поки не зявився в світі Христос, Богочоловік, що своєю кривавою жертвою на хресті доконав, чого віками не могли доконати люди безчисленними жертвами! Прославив Бога, подякував Йому за всі добродійства подані людям, виблагав безконечну кількість ласк для всіх, надолужив за гріхи всього людства!

 

ХРЕСНА ЖЕРТВА ІСУСА ХРИСТА

 

НЕВПИННІ ЖЕРТВИ, що люди віками складали Богові, виявляють нам потужне прагнення людства помиритися з Богом, наблизитися до Творця, стати любими Його Дітьми, примирити небо з землею.

Людство зазначує це прагнення жертвами, бо жертва це найкращий вияв богопочитання. В жертві включається віра в Бога, признання Його недосяжної величі, вдячність за добродійства, бажання переблагати за зневаги...

Жертва з зовнішніх дарів, що люди приносять Богові, озна­чає внутрішню жертву, якою душа віддається Богові, бо з зовнішнім приносом людина приносить свому Творцеві сили своєї душі, особливо віру, надію та любов.

Скільки ж звірячої крови проллялося, поки в світі зявився Христос! Стільки ягнят, волів, голубів згоріли на жертівниках світу! Без проливу крови нема відпущення провин, — каже св. Павло (Євр. 9, 22). Всетаки люди не зуміли помиритися зо своїм Творцем! Всі ці старозавітні жертви зображали, заповідали Жертву Ісуса Христа на Голгофті, що мала привернути людям затрачені добра, зняти пятно первородного гріха, відчинити замкнене небо, повернути рабів у Божі Діти. Старий Завіт був праобразом Нового Завіту, — каже святий Авґустин. Неможливо, — кличе святий Павло, — щоб кров волів і козлів нищила гріхи, бо замала в ній сила для такого ді­ла! (Євр. 10, 4).

Один Христос, Бого-Людина, міг гідно та вповні направити прогріх наших прародичів і за­певнити людям прощення грі­хів, примирення з Богом, вічне спасіння. Бо нема під небом ін­шого ймення, яким ми мали б спастися! (Дії: 4, 12).

Чому ж Христос згодився ста­ти Жертвою людства? Чому пішов на жорстокі муки, змива­ючи власною кровю його без­законня з лиця землі? —Хрис­тос Спаситель, зодягаючись людською природою, стався Посередником між Богом і людь­ми: Один бо Бог і один Посередник між Богом і людьми, — Людина Ісус Христос. (І Тим. 2, 5). Люди зневажили Бога, тому й самі не зможуть помиритися з Ним, не потраплять наблизитися до Нього, бо образили Його. Розсварені люди послуговуються посередниками, як бажають помиритися після сварки. Не йдуть звичайно самі перепрошувати, але посилають особу, що мила зневаженій ними людині.

Так й воно з Богом. Бувши грішні сотворіння, ніяк не потраплять вповні переблагатн ображеного Бога, бо безсильні належно надолужити за гріх. Тут треба б безконечного надолуження. Де ж слабенька людина годна здобутися на подібне надолуження, коли вона слабе й грішне сотворіння? Пропаща б була наша доля, якщо б Христос не був прийшов на світ! Були б ми проживали в Божім проклятті та в проклятті були б померли, не добившись до небесної батьківщини!

 

Христос доконав для нас чого ми ніколи не доконали б! Христос водночас Бог і Людина. Він є Богом, дорівнює гід­ністю Отцеві та Святому Духові. Своєю ж людською природою рівняється з людьми, вподібнюється до них, стається нашим Братом, тому годен посередничити між людьми та Богом, бо своєю істотою стоїть між Творцем і сотворінням. Правда, це посередництво дорого коштуватиме Його, але Він на це годиться, бо Він Великий Первосвященнк людства (Євр. 4, 14), що гідністю та могутністю безконечно перевищує старозавітніх Священників, бо Він заразом Бог. Христос став Священником у першій хвилині Свого земського існування, прийнявши пома­зання священниче від божества, що пробувало в Ньому, і зали­шиться Священником повік: Але Цей — Христос — має вічне священство, бо повік лишається, не підлягаючи жорстокій ти­ранії смерти, що виривала священство старозавітнім Священникам (Євр. 7, 24).

Тоді й Він згодився направити Адамів гріх і надолужити за людські беззаконня, промовляючи до Вітця, як увіходив у світ у хвилині втілення: Отче, Ти не схотів жертов і людсь­ких приносів з муки, оливи, вина, ягнят, але тіло мені приго­товив. Ти не вподобав собі цілопалення та жертви відпокутної. Тоді я сказав: Ось я йду, щоб волю твою чинити, Боже, щоб принести Тобі в жертву Своє власне тіло, кров, жит­тя, бо одна тільки жертва Боголюдини гідно вшанує Тебе та безслідно знищить фатальні наслідки первородного гріха, (Євр. 10, 5-7). Людські жертви безсильні та маловарті в Божих очах, як іде про належне сплачення довгів за безчнсленні гріхи.

Христос, Посередник і Священник, прославить Бога та надолужить Йому за зневаги людей, бо ж це священнчий обовязок: Кожен бо Первосвященнк, що споміж людей вибирається, на­становляється він для людей на службу Богові, щоб приносив дари та жертви за гріхи. (Євр. 5, 1).

 

Христос уповні виповнив це завдання. Надолужив Богові за наші гріхи, впєднав людям затрачену Божу ласку та прощення провин. Власною людською природою заступив старозавітні жертви, що люди складали Богові замість свого життя, яке повинні були пожертвувати Богові як гідне надолуження за зневаги. Отак Христос виручив нас. Віддав Своє божеське життя, помер за нас, щоб ми не мусіли вмирати для успокоения Божої справедливости.

Дивно воно неабияк! Богочоловік умирає за бідних людей! Безгранична любов змусила Христа до геройства. Історія світу закарбувала в своїх памятниках імена героїв, що сміливо йшли на муки за своїх друзів. Святий Вінкентій Паолійський відвідав ліонську вязницю. Стрінув там пригнобленого засудженця на галери. Нещасний ридав перед Святим, бо залишив жінку та діти на певну загибель. Святий зворушився. Передягнув засудженця в свою одіж, беручи на себе лахмани арештанта. Вязень безпечно вийшов з вязниці, а Святий Вінкентій пішов на ґалеру покутувати за його злочин, виставляючись на побої та знущання наставників. Христос таксамо поступив з людьми. Христос полюбив і видав за нас самого себе, як дар і жертву Богові за нещасних дітей Адама. (Єф. 5, 2). Люди згрішили й мали бути покарані, як собі заслужили. Хри­стос добровільно пожертвувався направити заподіяне Адамом лихо. Взяв на себе кару і ми стали вільні. Людина Ісус Хри­стос, що дав себе на викуп за всіх. (І Тим. 2, 6).

Христос це другий Адам. Земський Адам занапастив люд­ський рід посеред гріху, легкодушности, цікавости. Небесний Адам — Христос — вирятував нас від загибелі своїми невимовни­ми стражданнями та муками. Як через переступ одного на всіх людей перейшов осуд, так і через праведність одного прийшло оправдання на всіх людей. (Рим. 5, 18).

Дорого коштувала Христа ця геройська любов, бо мусів іти на муки та смерть: Він був поранений за наші гріхи та му­чений за беззаконня наші, і ми його ранами оздоровилися... Він віддав свою душу на смерть і за проступників зробився посе­редником. (Іс. 53, 5. 12).

Тільки кривава смерть Христова мала направити Адамів переступ, що погубив ввесь людський рід, привернути нам Бо­же дитинство, право до неба, життя ласки. Він у своїм тілі Сам підніс наші гріхи на дерево (хрест), щоб ми для правед­ности жили, позбувшись гріха та його прокляття. (І Пет. 24).

Христова смерть на хресті це відпокутна, новозавітня Жер­тва. Почалася вона Страстями, закінчилася відданням життя на хресті, як вичерпаний Христос віддав свою блаженну душу в руки Небесного Вітця: Звершилося. І голову схиливши, віддав духа. (Ів. 19, 30). На жертівннку скривавленого хреста спаситель став дійсним непорочним і невинним Ягнятем, що пожертвувалося за людство: Це Боже Ягня, що гріх світу бере. (Ів.І, 29). Бере цей проклятий гріх, щоб затопити його навіки в Своїй прецінній крові.

Христос – Добрий пастир, що за вівці радо склав життя. Сам Він був тут Священником і Приносом (жертвою), жертвуючи Божій справедливості Своє збичоване тіло, дорогоцінну кров, болі, конання.

Христова смерть це дійсна, не метафорична жертва. На жертівнику хреста Христос криваво пожертвував себе! — Твердить Тридентійський Собор. Святий Павло виразно зазначує, що Христова смерть була дійсною, відпокутною жертвою за гріхи світу: Бог дав Його ( Христа ) на жертву примирення в крові його..., щоб виявити свою правду — ласкаву справедливість, що згодилася помиритися з людьми за належний викуп — через відпущення давніше вчинених гріхів (Рим. З, 25). Деінде ж додає, що відпокутна смерть Спасителя виєднала нам пробачення провин: Ми оправдані його кровю. (Рим. 5, 9).

Святий Кипріян виясняє: Господь і Бог наш, Ісус Христос, є Первосвященнком Бога Отця. Він пожертвував себе Вітцеві та звелів відновляти цю жертву на спомин про себе.

В кривавій смерті Ісуса на Голгофті є все, що становить жертву: Видний принос (Дар): Христове Тіло скатоване, Його Пресвята Кров, що по хресті спливає струями.

Священник приносить її Богові: Христос є Божим Первосвященнком, від якого походить всяка священнича власть поміж людьми: Ти Священник навіки за чином Мелхиседековим. (Євр. 5, 6).

ІІринос-жертва видна, бо на очах всього Єрусалиму вини­щується посеред невимовних мук і болів розпяття, синіє, кос­теніє, проходячи всі фази людської смерти. Так люди нищили теж свої приноси-дари на Божу честь, щоб ніхто не міг кори­стуватися тим, що принесли Богові в жертву.

Була це добровільна жертва, бо ніхто не змушував Христа вмирати за невдячний, людський рід. Я кладу власну душу. Ніхто її не бере від мене, але я сам від себе кладу її! — заявив сам Спаситель. (Ів. 10, 18).

Щоправда викуплення недоконче вимагало Його смерти. Міг інакше зарадити нашому нещастю. Христос — Богочоловік. Кожне Його діло, молитва, піст, умертвлений, праця були Божі, тому й мали в собі безконечну вартість, бо були власністю дру­гої Особи Божої, Втіленого Слова. Мавши безконечну вар­тість, могли вони надолужити Божій справедливості за всі люд­ські беззаконня. Пресвята Тройця проте порішила, що Спа­ситель мав доконати відкуплений кривавою смертю па хресті. Бо вподобалося, щоб у ньому — Христі — пробувала вся повнота і щоб ним — Христом — поєднати з собою все, примиривши кро­вю хреста його через нього, чи то земне чи то небесне. (Кол. 1, 19, 20). За Божим декретом, на який Христос охоче пого­дився, один тільки обагрений Спасителевою кровю хрест мав примирити розгніваного Творця зо збунтованими сотворіннями, поєднати небо з землею. Знайте, що не тлінним сріб­лом або золотом були ви викуплені від марного вашого життя, — але дорогонінною кровю Христа, як непорочного та чистого Ягняти. (І Пет. 1, 18-19).

Болючою смертю Христос відпокутував наші гріхи. Якщо б ми були не згрішили, Христос не був би вмирав на хресті, бо не було б завіщо надолужувати Божій справедливості. Проклятий гріх – причина Страстей і Смерти Спасителя. Він — надолуження за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу. (І Ів. 2, 2).

Свята Якинта марне намагалася навернути одного опришка, великого грішника, якого боялися мешканці цілого Вітерба, бо такий жорстокий був цей розбійник. Свята молилася за його наврнення, бо, хоч був злий, помагав бідним черницям, де Свята була настоятелькою. Раз гарячіше ніж звичайно молилася за нещасного грішника, заклинаючи Христове Серце невернути його та врятувати від вічної загибелі. Спаситель відказав їй: Пошли його до шпиталю відвідати хворих! — Послухав Святої та пішов до лічниці, проходячи від ліжка до ліжка з різними подарунками. Отак увійшов він до самітньої кімнатки. Страх зібрав його, бо побачив страшно скатованого чоловіка. Нещасний! — закликав зворушений грішник, хто так немилосердно скатував тебе, пошарпав твоє тіло? — Зранений співчутливо споглянув на розбійника. Закамянілий грішнику, ти своїми розбоями, гріхами, безстидними вибриками так жорстоко поранив мене! — І нараз хворий перемінюється в Розпятого Спасителя. Видіння триває заледве хвилину. Христос зникає, кажучи: Покайся, нехай моя проллята за тебе кров не йде намарне! — Розкаяний грішник хоче кинутися Спасителеві до ніг, але в кімнаті вже нема нікого…

Отак на Голгофті доконалася Жертва Жертов, що притемнила всі дотодішні жертви та назавжди заступила їх, бо вартує більше ніж цілий світ, надолужна смерть всіх людей і всіх анголів, бо ж пожертвоване на хресті Христове Тіло через інтимну злуку з Божеством має безконечну вартість і велич.

Хресна Жертва своєю почвірною силою заступила назавжди інші жертви: похвальну, подячну, благальну та відпокутну. Вона має в собі силу колишніх, почвірних жертов, ба й безконечно перевищає їх, бо це Бог жертвується Богові!

Будьмо вдячні Ісусові за Його до нас любов і жертвенність. Ніщо так не болить Його, як наша невдячність і брак взаємности, любови, що змусила Його пожертвуватися за нас.

Св. Марія, Марґарета Алякок гаряче молилася перед Найсвятішими Тайнами, продумуючи продумуючи, який то світ невдячний Ісусові за Його любов. Нараз предивне світло заливає Престіл. Зявляється Христос. Серце прошите списом бухає полумям, хоч довкруги Серця вється терновий вінець. Над пломінним і вогянним Серцем блистів хрест, знаряддя нашого відкуплення та спасіння. Засумований Христос промовив до Святої: Людська невдячність болить мене більше ніж муки конання на Голгофті! Якщо б люди віддячувалися мені любовю, так я не зважав би на свої за їх спасіння муки. Я й готов іще більше вчинити, якщо б було можливе, але вони холодно та погірд­ливо приймають мою любов. Принаймні ти, Маріє, потішай мене і так пo-змозі направиш їхню невдячність!