Золотий монометалізм існував у кількох формах: золотомонетного стандарту, золотозливкового стандарту і золотодевізного стандарту.

Класичною формою вважається золотомонетний стандарт, при якому золото виконувало всі функції грошей, в обігу знаходилися золоті монети та банкноти, розмінні на золоті монети, а також відбувалося відкрите карбування монет із фіксованим золотим вмістом.

Золотий вміст англійського фунту стерлінгів дорівнював 7,32 г, долара - 1,5 г., франку – 0,29г., марки – 0,35, російського рубля – 0,77г.

Золотомонетний стандарт являв собою найбільш стабільну, саморегульовану грошову систему. Саморегулювання виходило з адекватності вартості, яку виражали вказані гроші в обігу, вартості металу, який містився в монетах чи міг бути одержаний в обмін на банкноти.

Протягом історичного розвитку співвідношення між золотими монетами в обігу та їх замісниками поступово змінювалося. Наприклад, в США, Великобританії і Франції воно дорівнювало у 1815р. 3:1, у 1860 - 1:1, у 1885 - 1:3. До 1913р. золоті монети складали 1/10 грошової маси. Але грошова система залишалася стабільною, бо зберігалися основні принципи золотомонетного стандарту.

В роки першої світової війни ріст бюджетних дефіцитів, покриття їх позиками та емісією грошей призвели до такого зростання грошової маси в обігу, що значно перевищувало золоті запаси емісійних банків, що ставило під загрозу вільний обмін грошових знаків на золоті монети. В цей час золотомонетний стандарт припинив своє існування у країнах, що приймали участь у війні та й у більшості інших країн (окрім США та 7 латиноамериканських країн). Було припинено розмін банкнот та золото, заборонено його вивіз за кордон, громадянам заборонялося володіти золотом у монетарній формі, золото пішло у скарби, тобто відбувся перехід до паперових грошових систем.

За нових історичних і політичних умов повернення до класичної золотомонетної форми було вже неможливо. Однією з причин неможливості такого повернення була нерівномірність світових запасів золота. В той час, коли питома вага США у світовому централізованому запасі за 1913-1924 рр. зросла з 31,7 до 46%, питома вага європейських країн впала з 49,3 до 34%. Це значно ускладнювало поновлення золотомонетного стандарту.

Іншою причиною було намагання держав до централізації золота як важливого військово-фінансового ресурсу на випадок нових війн. Тому навіть ті європейські держави, які мали порівняно крупні золоті запаси (Англія і Франція) приймали міри до того, щоб централізувати ті запаси, вилучити їх з обігу та зберігати у центральних банках.

В ході грошових реформ (1924-1929 рр.) повернення до золотого стандарту відбулося у двох нових формах – золотозливкового та золотодевізного стандартів.

Золотозливковий стандарт – така грошова система, при якій, на відміну від золотомонетного стандарту, в обігу відсутні золоті монети та їх вільне карбування, а обмін банкнот здійснюється лише на золоті зливки із певними обмеженнями. У Великобританії ціна стандартного зливка в 12,4 кг дорівнювала 1700 ф. ст., у Франції ціна зливка вагою 12,7 кг - 215 тис. фр.

Більшість країн (Німеччина, Австрія та інші), які не мали достатніх золотих запасів, перейшли до золотодевізного стандарту, при якому також відсутній обіг золотих монет та їх вільне карбування, а обмін банкнот здійснюється на іноземну валюту (девізи), яка обмінюється на золото. Таким чином зберігався непрямий зв'язок грошових одиниць 30 країн світу із золотом.

Золотозливковий та золотодевізний стандарти були грошовими системами без золотого обігу, тобто золото функцій обігу та платежу не виконувало, саме тому їх називають «урізаними» формами золотого стандарту.

Кінцевий крах золотого стандарту як грошової системи було прискорено економічною кризою 1929-1933 рр., яка охопила всі сфери суспільного відтворення. Безпосередніми причинами ліквідації золотого стандарту були дефіцитність державних бюджетів, пасивність платіжних балансів, зменшення офіційних золотих запасів.

Після кризи золотий стандарт певний час зберігався лише у країнах так званого «золотого блоку»: Франції, Бельгії, Голландії, Швейцарії, Італії та Польщі. В 1935р. від золотого стандарту відмовилися Бельгія та Італія, а в 1936р. – й всі інші країни. З того часу затвердилася система паперово-кредитних грошей.

З 30-х рр. ХХ ст. в усіх країнах затвердилася система кредитних грошей, не розмінних на золото. Сучасні гроші у своїй основі – це кредитні гроші. Кредитний механізм емісії грошей базується на загальних принципах кредитування (поверненість, забезпеченість та інших), що створює передумови для забезпечення сталості грошей шляхом формування спеціального механізму регулювання пропозиції грошей відповідно до потреб обороту в засобах обігу. Нині в усьому світі емісія грошей монополізована державою, яка бере на себе зобов'язання забезпечувати сталість грошових знаків, що від її імені емітує центральний емісійний банк тієї чи іншої країни.

Характерними рисами сучасних грошових систем є такі:

1. Втрата зв’язку із золотом внаслідок витіснення його з внутрішнього та зовнішнього обороту.

2. Випуск грошей в обіг не тільки для кредитування господарства, але й для кредитування держави.

3. Широкий розвиток безготівкового обігу та зменшення готівкового.

4. Хронічна інфляція.

5. Державне регулювання грошового обігу.

6. Відміна офіційного золотого вмісту, їх забезпечення та розміну банкнот на золото.

7. Розвиток інтеграційних процесів в сфері грошово-кредитних відносин.

 

Грошові реформи та їх види

Грошова реформа – це повна або часткова перебудова грошової системи країни з метою стабілізації грошового обігу та підвищення купівельної спроможності національної грошової одиниці.

Приміром, з 1944 по 1952 роки європейські країни, щоб подолати господарську розруху й розбурхану інфляцію, здійснили 24 грошові реформи, в ході яких старі банкноти обмінювалися на нові з суттєво зменшеним номіналом.

Грошова реформа є складовим елементом антиінфляційної політики і спрямовується на усунення наслідків інфляції в грошовій сфері і створення монетарних та економічних передумов для стабілізації грошей.

Грошові реформи необхідні у випадках:

- зміни державних устроїв;

- глибоких економічних криз фінансової системи.

Грошова реформа повинна обов’язково доповнитися системою практичних заходів, які б гарантували її повномірний характер. Ключовими серед них мають бути:

1) дії з нормалізації товарно-грошових відносин, і в першу чергу рішуче обмеження бартеру як зони економічних зловживань;

2) удосконалення управління валютною та емісійною політикою з тим, щоб стабільність грошової одиниці підтримувалась на відповідному рівні;

3) скорочення поширеної практики використання різного роду квазіплатіжних фінансових інструментів;

4) недопущення безконтрольності з боку держави за відпливом капіталу та грошової маси в тіньову економіку і за кордон;

5) запровадження чіткого контролю за джерелами формування, умовами розміщення та напрямками використання валютних резервів держави.

Грошова реформа сама собою не забезпечує оздоровлення економіки, вона створює передумови для її успішного розвитку. Тільки динамічне економічне зростання на основі науково-технічного прогресу, структурних перетворень в економіці і особливо пріоритетного розвитку наукомісткого, інтелектуального виробництва може забезпечити не просто сталість, а зростання валютного курсу грошової одиниці.