Класифікація грошових реформ.

За глибиною реформаційних заходів можна виділити структурні або повні грошові реформи та реформи часткового типу.

Структурні (повні грошові реформи) – створення нової грошової системи. Ці реформи проводилися в період переходу від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системи паперово-грошового обігу чи кредитного обігу в умовах створення нових держав, як це мало місце в період падіння колоніальних імперій чи після виходу окремих республік зі складу колишнього СРСР. Потрібно було не тільки замінити один вид грошей на інший, а й здійснити істотні структурні зміни в економіці, фінансах, банківській і валютних системах. Прикладом таких реформ є грошова реформа Вітте в 1895-1897 рр. у Росії і грошові реформи в країнах, що звільнилися від колоніальної залежності, тощо.

Реформи часткового типу торкаються тільки організації грошового обороту, коли реформуються окремі елементи грошової системи (назва і величина грошової одиниці, види грошових знаків, порядок їх емісії і характер забезпечення тощо). Прикладом таких реформ є зміна порядку емісії і забезпечення банкнот в Англії згідно з Актом Роберта Піля (1844 р.), грошові реформи в СРСР у 1922-24,  1947 та 1961 рр.

Часткові реформи можна, в свою чергу, поділити на:

- формальні реформи, коли купюри нового зразку поступово або частково змінюються на функціонуючі, а масштаб цін не змінюється. Приводом до такої зміни може бути:

a) необхідність поліпшення фізичних властивостей (міцності, захисту від підробки і под.) банкнот;

b) необхідність зміни зовнішнього вигляду банкнот, їхнього оформлення, що може зумовлюватись політичними причинами, наприклад, зміною державної символіки.

- деномінаційні реформи, за яких здійснюється деномінація грошей у бік збільшення грошової одиниці. Це дещо складніша форма грошової реформи, головною метою якої є заміна через обмін грошових купюр дійсного масштабу цін.

В залежності від механізму проведення:

- конфіскаційні реформи, що передбачають здійснення комплексу явних або замаскованих заходів конфіскаційного характеру:

a) встановлення ліміту на обмін банкнот;

b) замороження частки депозитів понад встановлений рівень;

c) тимчасове припинення валютно-обмінних операцій.

Мета цих і подібних заходів – конфіскація незаконних доходів, відновлення соціальної справедливості, отримання додаткового доходу державою.

- неконфіскаційні реформи – обмін старих грошей на нові відбувається без обмежень.

За часовим здійсненням обмінних операцій теорія і практика розрізняє:

- одномоментні реформи (реформи «шокового» типу) – строк проведення обміну старих грошей на нові не перевищує 7-10 днів;

- реформи паралельного типу – випуск в оборот нових грошових знаків здійснюється поступово, паралельно з обігом старих знаків і вони тривалий час функціонують одночасно.

Так, нові купюри у США, Німеччині чи Великобританії нині емітуються за тим самим принципом, що й старі. Це й пояснює їхнє паралельне паритетне використання. Зберігався єдиний принцип емісії і під час уведення нового франка 1960 р. було здійснено лише деномінацію, згідно з якою один новий франк дорівнював 100 старим. 1994 р. в Польщі протягом певного часу також існував паралельний обіг старих і нових злотих у фіксованому співвідношенні.

Часто буває так, що грошовій реформі передує деномінація грошових знаків, тобто обмін всіх старих знаків на нові в певній пропорції з одночасним перерахуванням у цій пропорції всіх грошових показників: цін, тарифів, заробітної плати, балансової вартості фондів тощо.

Контрольні питання та завдання для самоперевірки

1. Дайте визначення грошової системи та назвіть її основні підсистеми.

2. Чому грошова система країни визначається загальнодержавними законами?

3. Назвіть основні елементи грошової системи.

4. Що є основними формами металевих грошових систем?

5. Охарактеризуйте паперову грошову систему та поясніть, на яких засадах вона функціонує.

6. Чому після Першої світової війни жодна країна не повернулася до класичної форми золотого монометалізму?

7. Дайте характеристику системи кредитних грошей. Чим вона відрізняється від системи паперових грошей?

8. Проаналізуйте еволюцію грошових систем. Назвіть переваги системи кредитного обігу.

9. Назвіть види грошових систем в залежності від ступеню та характеру регулювання.

10. Охарактеризуйте процес запровадження в оборот нової національної валюти України – гривні.

11.  Поясніть, що необхідно розуміти під грошовою реформою. В яких випадках проведення грошової реформи є обов’язковим? В чому її мета?

12.  Які види грошових реформ ви знаєте?

13.  Наведіть класифікацію спеціальних стабілізаційних заходів з метою подолання інфляції та її наслідків.

14. Порівняйте грошові реформи за радянський період та в незалежній Україні.

 

Тема 4. Кредит в ринковій економіці

План

1. Сутність і походження кредиту. Кредитні відносини: суб’єкт та об’єкт.

2. Ознаки кредитних відносин та принципи кредитування.

3. Функції та роль кредиту.

4. Форми та види кредиту.

5. Позичковий відсоток як ціна позичкового капіталу.

 

1.   Сутність і походження кредиту. Кредитні відносини: суб’єкт та об’єкт

Під кредитом розуміють економічні відносини з приводу передачі грошових коштів у тимчасове користування за плату і на основі повернення. назва Термін «кредит» перекладається з латинської «kredo», «kreditus» як «вірю», «довіряю» або як «борг» чи «позика», тому категорія кредиту розглядається економічною наукою переважно як довіра однієї особи до іншої, на підставі чого у позику надається певна вартість у грошовій або товарній формі для тимчасового користування. Довіра – фундамент кредитних відносин, одна з найважливіших передумов їх виникнення.

Поряд із появою грошей його винайдення вважають одним із найгеніальніших відкриттів людства. Історична наука стверджує, що кредит був відомий не менш ніж 3000 років тому в Ассирії, Вавилоні, Єгипті.

З виникненням кредиту гроші, окрім функції міри вартості та засобу обігу, почали виконувати й функцію засобу платежу, однією з ознак якої є відрив моменту відчуження товару від одержання грошового еквівалента, тобто відносне відокремлення грошової форми вартості від товарної форми. Узагальнені причини виникнення кредиту зображено на рис. 4.1.

Рис. 4.1. Узагальнені причини існування кредиту

 

Нині без кредиту взагалі неможливе нормальне функціонування товарного виробництва, обігу та споживання, він стає обов'язковим атрибутом господарювання ринкової економіки, яку ще називають кредитною, оскільки вона вся пронизана кредитними відносинами.

Отже, необхідність кредиту зумовлена існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника, а конкретними причинами, що визначають необхідність кредиту, – коливання потреби в коштах та джерелах їх формування як у юридичних, так і у фізичних осіб, за обставин, що в одних із них кошти вивільняються, а іншим їх не вистачає. Ця суперечність вирішується за допомогою кредиту.

Нині економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту: натуралістичну та капіталотворчу.

1. Натуралістична теорія кредиту в загальних рисах зводиться до таких положень:

- Об’єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у натурально-речовій формі;

- кредит – це форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає у перерозподілі цих благ у суспільстві;

- позичковий капітал є реальним капіталом, тобто капіталом у речовій формі;

- банки є лише посередниками в кредиті, спочатку акумулюючи вільні кошти, а потім розміщуючи їх у позичку;

- пасивні операції банків є первинними порівняно з активними.

Основоположниками натуралістичної теорії кредиту були класики політичної економії А. Сміт, Д. Рікардо, А. Тюрго, Дж. Мілль.

Заслугою натуралістичної теорії було те, що її представники не просто визнавали зв’язок кредиту з процесами виробництва, а виходили з первинності виробництва та вторинності кредиту; вони переконливо доводили, що кредит сам по собі не може створювати реального капіталу, що останній виникає тільки в процесі виробництва. З цих позицій прихильники натуралістичної теорії трактували процент як частину прибутку, створеного в процесі виробництва, визнавали залежність норми процента від норми прибутку.

Проте натуралістичний підхід мав і суттєві недоліки, зумовлені тим, що класики не змогли до кінця з'ясувати різницю між позичковим і реальним капіталом. Нагромадження позичкового капіталу вони розглядали лише як відображення нагромадження реального капіталу.

2. Сутність капіталотворчої теорії кредиту визначається такими основними положеннями:

- кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, багатством, а тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу;

- банки – це не посередники в кредиті, а «фабрики кредиту», творці капіталу;

- активні операції банків є первинними щодо пасивних.

Основоположником капіталотворчої теорії кредиту був англійський економіст Дж. Ло, Г. Маклеод. Її прихильниками були Й. Шумпетер, А. Ган, Дж.М. Кейнс. Деякі положення капіталотворчої теорії кредиту широко застосовують у своїх теоретичних побудовах представники неокейнсіанства та кейнсіансько-монетаристського синтезу. Методи грошово-кредитної експансії та рестрикції, що базуються на ідеях капіталотворчої теорії, міцно ввійшли в сучасну світову практику грошово-кредитного регулювання ринкової економіки.

Разом із тим накопичений досвід теоретичного аналізу кредиту та практичного його використання в політиці макроекономічного регулювання свідчить про те, що в тривалому спорі представників натуралістичної та капіталотворчої теорій жодна зі сторін не перемогла. Істина, як завжди, знаходиться посередині.

Окремими елементами кредитних відносин є об’єкти та суб’єкти кредиту.

Об’єктом кредиту є та вартість (грошові та матеріальні цінності), яка передається в позичку одним суб'єктом іншому. Об'єкти кредиту можуть передаватися одним суб'єктом іншому не тільки у формі позики, a й в інших формах, зокрема, прокату, лізингу тощо.

Надання позики породжує кредитні відносини між їх суб’єктами – кредитором та позичальником.

Кредитори – це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб’єктам. Кредиторами можуть бути фізичні і/або юридичні особи (підприємства, організації, установи, урядові структури тощо), а також держава. Особливе місце серед кредиторів посідають банки. Вони спочатку мобілізують тимчасово вільні кошти в інших суб'єктів, у тому числі й на засадах запозичення, а потім самі надають їх у позички своїм клієнтам. Тому банки називають колективними кредиторами.

Позичальники – це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позику від кредиторів. Характерною ознакою позичальника є те, що він не стає власником позичених коштів, а лише тимчасовим розпорядником. Тому його права стосовно використання цих коштів дещо обмежені – він не може вийти за межі тих умов і цілей, які передбачені його угодою з кредитором.

Позичальниками можуть бути всі ті особи, що й кредиторами: фізичні особи, всі юридичні особи, держава. Особливу роль серед позичальників виконують банки – вони є не тільки колективними кредиторами, а й колективними позичальниками: позичають гроші одночасно у великої кількості кредиторів та у великих обсягах.