Структура іменника в загальногерманській

 

В загальногерманській реконструюється структура імені, характерна для всіх індоєвропейських мов. Це трьохскладова структура, котра складається з кореня, осново творчого суфікса та флексії (закінчення). Корінь є потенційним носієм лексичного значення; в чистому вигляді корінь не функціонував як самостійна одиниця, і його значення виявлялось тільки в повністю оформленій структурі - в слові. Основотворчий суфікс стояв між коренем і флексією; його першочергова функція заклечалась в оформленні семантичних групувань; ці семантичні угрупування не підлягають реконструкції. На даному ступені розвитку, котра реконструюється, словотворчі суфікси вже перетворились у засіб формальної класифікації імен. [1;113]

Германські словотворчі суфікси є флексіями індоєвропейських; так, індоєвропейські основи на -o-

Відображаються як германські основи на -a-; індоєвропейські основи на -ā- - як германські на -ō-. Одні словотворчі суфікси представлені голосними; це германські основи на -ā-, -ō-, -і-, -u- і деякі їх варіанти. Інші осново творчі суфікси включають приголосні; це основи на -n-(так званий слабкий відмінок), на -r-, на -es-.

В жодній з індоєвропейських мов не зберіглася трьохскладова структура. Основотворчі суфікси, як правило, зливалися з відмінниковою флексією або з корнем. Однак, в деяких випадках можливо виявити словотворчий суфікс шляхом співставлення з аналогічними формами інших основ. Так, в готській в давальному та знахідному відмінках іменників з основами на голосні прослідковується словотворчий суфікс:

Відмінок	Ч.р. на -а-	Ч.р. на -і-	Ж.р. на -ō-	Ч.р. на -u-
Давальний	Wulfam	gastim	gibōm	Sunum
Знахідний	wulfans	Gastins	gibōs	sununs

 

Відмінкові флексій у всіх випадках однакові: -m для Д.в. мн., -ns - для З.в. Кожен іменник належав до тієї чи іншої групи залежно від основи; семантика основ втрачена навіть у реконструйованих формах; єдина група, що зберегла чітку семантику, - основи на -r-. У всіх індоєвропейських мовах означають кровну спорідненість: лат. Pater (батько), д.а. fœder; лат. Frāter, рос. Брат (r втрачено), д.а. brōƥar; лат. Mater (мати), рос. Мать- матери, д.а. mōdor; рос. Дочь-дочери, д.а. dohtor. В наведених прикладах словотворчий суфікс злився з коренем (окрім рос. Мать-матери, дочь- дочери, де він злився з флексією). В сучасній лінгвістиці прийнято ділити основи на індукуючи та неіндукуючі. Справа в тому, що процес послаблення осново творчих суфіксів проходив щляхом перерозподілу структурних елементів, в результаті чого проходив зсув морфемного шову: осново творчий суфікс злився з флексією (іноді коренем), і тим самим структура слова з трьохскладної перетворилась у двохскладну. При втраті характерних ознак основи ті чи інші відмінкові форми могли переходити в парадигму другої основи. Індукуючими основами називалися ті типи, котрі, впливаючи на інші групи, викликали в них випадки аналогії, тобто виявлялися моделлю для інших, не індукованих груп. В германських мовах індукуючи ми були основи на -а-, -о-, -і- та -n-. Основи на -u-, -r-, -es- і так звані кореневі основи були неіндукуючими.

Співвідношення поділу за основами та за граматичним родом

 

В германських мовах існувало три роди - чоловічий, жіночий та середній. Граматичний рід - також спосіб формальної класифікації іменників. В індоєвропейських мовах рід виник пізніше ніж поділ за основами, і тим самим ця вторинна класифікація виявилася накладеною на більш ранню. Як правило, певний граматичний рід закріпився за тією чи іншою основою: так, для основ на -о- (германськ. На -а-) характерна приналежність до чоловічого чи середнього роду: лат. Lupus, рос. Волк, д.а. wulf; іменники з основою на -а- належали до жіночого роду: лат. Aqua (вода), рос. Стена, д.а. caru (турбота).

Інші основи включали імена різних родів.