Зміни родової системи іменника у середньоанглійському періоді

 

Протягом середньоанглійского періоду поступово було досягнуто такого стану категорії роду у іменників, при якому відмінність по формі існує тільки між родовим відмінком однини і рештою відмінками, а також між множиною і одниною. Лише у деяких іменників однина і множина розрізняються голосними основи, у таких іменників родовий відмінок множини відрізняється від інших відмінків. У зв’язку із зазначеним процесом розвитку категорії роду виробилися нові засоби для вираження відмінкових відносин там, де в цьому була велика необхідність.

При розгляді діахронії розвитку граматичного роду іменників у англійській мові під час середньоанглійського періоду слід звернути особливу увагу на географічний фактор, а саме на те, що у різних частинах Англії розвиток, а точніше зміна природи, цієї категорії відбувалася з різною швидкістю - на півдні Англії граматичний рід зберігався значно довше, ніж на півночі і сході.

К. Бруннер вказує на те, що у ранньому середньоанглійському періоді стародавні родові відмінності добре зберігаються лише тому, що збереглися особливі форми вказівного займенника <http://uastudent.com/tag/%d1%84%d0%be%d1%80%d0%bc%d0%b8-%d0%b2%d0%ba%d0%b0%d0%b7%d1%96%d0%b2%d0%bd%d0%be%d0%b3%d0%be-%d0%b7%d0%b0%d0%b9%d0%bc%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d0%b8%d0%ba%d0%b0/> і прикметників сильного відмінювання, що спостерігається на півдні і в південно-західній частині центральної області приблизно до 1250 року. Згодом відмирають форми сильного відмінювання прикметників і, отже, родові відмінності знаходять своє вираження лише в особових займенниках третьої особи. Вони узгоджувалися вже не з граматичним родом іменників, а з їх реальним значенням. При цьому для ряду тварин (для яких немає особливої потреби підкреслювати рід), а також для неживих предметів вживається, як правило, займенник середнього роду [3;24-25].

Чи передувало відпадання флективних форм відмиранню граматичного роду або ж, навпаки, це відмирання викликало відпадання флективних форм, встановити точно не можна. Однак, існуюча вже в давньоанглійський період тенденція погоджувати особовий займенник третьої особи однини зі значенням іменника, безсумнівно, сприяла зміні роду іменників у відповідності зі значенням.

Принцип вживання особового займенника середнього роду <http://uastudent.com/tag/%d0%b2%d0%b6%d0%b8%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d0%bd%d1%8f-%d0%be%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d0%b2%d0%be%d0%b3%d0%be-%d0%b7%d0%b0%d0%b9%d0%bc%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d0%b8%d0%ba%d0%b0-%d1%81%d0%b5%d1%80%d0%b5%d0%b4/> для заміни іменників, що не позначають особу, часто порушувався. Форми займенників чоловічого і жіночого роду вживалися також для неживих предметів, а особовий займенник середнього роду використовувався для позначення живих істот, стать яких немає необхідності підкреслювати. Після досить тривалого коливання, встановилося більш-менш тверде вживання роду, яке, щоправда, в розмовній мові не у всіх частинах країни дотримується однаково. У мові поезії вживання роду також відрізняється від вживання його в розмовній мові.

При визначенні роду запозичених неживих іменників в літературній мові часто керуються тим, до якого роду належать ці іменники у відповідній іноземній мові; потім, з часу раннього англійського Відродження, а саме з середини XIV ст., почали керуватися уособленням, яке було прийняте в античній міфології та часто керувалося родом відповідного слова. Пізніше це уособлення робить сильний вплив на мову поезії.

За дослідженнями К. Бруннера, у діалектах уособлення отримало значно більшого розвитку: назви сільськогосподарських знарядь майже завжди замінюються займенником чоловічого або жіночого роду. Однак, у виборі роду в різних місцевостях та стандартах спостерігаються значні розбіжності: в той час як в Англії часто надають перевагу чоловічому роду, в Америці вживається майже виключно жіночий рід [3;25].

Саме в середньоанглійський період <http://uastudent.com/tag/%d1%81%d0%b5%d1%80%d0%b5%d0%b4%d0%bd%d1%8c%d0%be%d0%b0%d0%bd%d0%b3%d0%bb%d1%96%d0%b9%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d0%b9-%d0%bf%d0%b5%d1%80%d1%96%d0%be%d0%b4/> почалося активне запозичення іменників жіночого роду, в основному з французької мови, що особливо вплинуло на становлення сучасної морфологічної структури родової категорії. Найбільш частовживані суфікси жіночого роду <http://uastudent.com/tag/%d1%81%d1%83%d1%84%d1%96%d0%ba%d1%81%d0%b8-%d0%b6%d1%96%d0%bd%d0%be%d1%87%d0%be%d0%b3%d0%be-%d1%80%d0%be%d0%b4%d1%83/> запозичених іменників перейшли в розряд продуктивних словотворчих суфіксів англійської мови (наприклад, суфікси -ess,-ette); під час наступних етапів розвитку мови за допомогою цих суфіксів утворювалися нові лексичні одиниці. Жіночий рід, отримавши додаткові способи маркування, остаточно зайняв позицію сильного члена в опозиції “чоловічий рід - жіночий рід” [3; 25-26].

Важливо відзначити, що остаточний розпад флексій, сам по собі ще не свідчив про розпад категорії роду як такої. У даному випадку можна говорити лише про зміни в системі засобів, що вказують на рід іменника, а також в принципах розподілу родів (заміна формальної класифікації іменників на семантичну).