Р о з діл 8. Облік витрат виробництва

 

 

8.1. Загальні питання обліку витрат на виробництво

 

 

Організація обліку виробничих витрат залежить від того, до яко- го виробництва вони відносяться. В сільському господарстві ви- діляють такі види виробництв: основне, допоміжні, підсобні промис- лові, обслуговуючі.

До основного виробництва відносять головні галузі господарст-

ва, які дають товарну продукцію (рослинництво, тваринництво).

До допоміжних відносяться виробництва, які обслуговують ос- новне виробництво (ремонтні майстерні, вантажний автотранспорт, жива тяглова сила, водопостачання, електропостачання, газопоста- чання та ін.).

Підсобні промислові виробництва організовують для переробки продукції основних галузей (млини, консервні заводи, сепараторні пункти) та виготовлення будівельних матеріалів, різних виробів про- мислового характеру (цегельні заводи, пилорами, цехи пластмасових виробів та ін.).

Обслуговуючі виробництва забезпечують побутові умови пра- цівників. До них належать їдальні, буфети, житлово-комунальне гос- подарство, дитячі дошкільні заклади, заклади культурно-побутового призначення.

Оскільки в сільському господарстві господарський рік дорівнює календарному, всі виробництва, які не дали продукції станом на 31 грудня, прийнято вважати незавершеними.

Виконання завдань, поставлених перед сільським господарст- вом, вимагає такої організації бухгалтерського обліку, яка б забезпе- чила оперативне, достовірне та повне надходження інформації щодо кількості та вартості одержаної продукції (виконаних робіт і наданих послуг), трудових, матеріальних та грошових витрат на виробництво і реалізацію продукції по підприємству в цілому та окремих його стру- ктурних підрозділах (бригадах, цехах, фермах тощо).

Витрати на виробництво формуються за видами виробництв і об’єктами обліку, складом, місцями виникнення і центрами відпові- дальності, періодами виникнення, способом включення у собівар- тість, дотриманням нормативів, сферою виникнення (відношенням до

виробництва) тощо. Це зумовлює необхідність групування витрат за певними ознаками.

Залежно від видів виробництва (основне, допоміжні, обслуго- вуючі тощо) витрати групують за об’єктами обліку відповідних виро- бництв. Об’єктом витрат є продукція, роботи, послуги або вид діяль- ності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виро- бництвом (виконанням) витрат. Якщо технологічний процес здійсню- ється за відповідними стадіями виробництва, то витрати формуються за передбаченими стадіями (переділами).

За складом витрати групують за економічними елементами та статтями витрат. Витрати на виробництво складаються із таких еле- ментів: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші операційні витрати. Важливо до- тримуватись класифікації витрат за їх економічними елементами, оскільки така інформація необхідна для заповнення Розділу ІІ “Еле- менти операційних витрат” Звіту про фінансові результати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) підприємство установлює самостійно. Так, для сільськогосподарських підприємств витрати на виробництво мо- жна групувати за такими статтями: витрати на оплату праці; паливо та мастильні матеріали;насіння та посадковий матеріал; добрива; за- соби захисту рослин та тварин; сировина та матеріали (без зворотних відходів); роботи та послуги; витрати на ремонт необоротних активів; інші витрати на утримання необоротних активів; інші витрати; не- продуктивні витрати (в обліку); загальновиробничі витрати.

Різні місця виникнення витрат зумовлюють їх поділ за структу- рними підрозділами (бригада, ферма, цех тощо) і центрами відповіда- льності. Часто центрами відповідальності виступають внутрішнього- сподарські підрозділи. Їх склад визначається з урахуванням виробни- чої та організаційної побудови підприємства, порядку закріплення за- собів виробництва тощо.

Залежно від конкретних умов виробництва, структури управлін- ня, системи оплати праці, визначення та розподілу госпрозрахунково- го доходу, сільськогосподарські підприємства можуть вести облік ви- трат в цілому по конкретних виробничих підрозділах без деталізації за окремими сільськогосподарськими культурами, видами і групами худоби та птиці, видами виробництв. Фактичні витрати підрозділу розподіляють між окремими культурами, видами і групами худоби та

птиці пропорційно до планових витрат, а за їх відсутності – до норма- тивних витрат згідно з технологічними картами чи укрупненими нор- мативами.

За періодами (часом) виникнення витрати поділяють на витрати звітного періоду і витрати майбутніх періодів.

За способом включення до собівартості продукції (робіт, послуг) витрати поділяють на прямі і непрямі. Прямі витрати відносяться до конкретного виду продукції (робіт, послуг) і безпосередньо включа- ються до її собівартості. Непрямими є витрати, які не можуть бути ві- днесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно до- цільним шляхом і тому потребують розподілу.

Порядок формування виробничих витрат і включення їх у собі- вартість продукції (робіт, послуг) визначений Положенням (стандар- том) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”. Особливості обліку фор- мування витрат і калькулювання собівартості продукції в сільському господарстві визначені “Методичними рекомендаціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільсь- когосподарських підприємств”, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 18 травня 2001 р. № 132.

Відповідно до цих нормативних документів до виробничої собі- вартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні ви- трати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні зага- льновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість си- ровини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо від- несені до конкретного об’єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробіт- на плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві проду- кції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосеред- ньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних при- чин  продукції  (виробів,  вузлів,  напівфабрикатів),  зменшеної  на  її

справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно не-

минучого браку.

До складу загальновиробничих витрат включаються: витрати на управління виробництвом; амортизація основних засобів і нематеріа- льних активів загальновиробничого призначення; витрати на утри- мання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду не- оборотних   активів                 загальновиробничого              призначення; витрати на вдосконалення технології й організації виробництва; витрати на опа- лення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утриман- ня виробничих приміщень; витрати на обслуговування виробничого процесу; витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навко- лишнього природного середовища; інші витрати.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні, а їх перелік установлюється підприємством. У свою чергу, постійні ви- трати поділяються на: постійні розподілені і постійні нерозподілені.

У виробничу собівартість включаються змінні і розподілені по- стійні загальновиробничі витрати. Решта постійних (нерозподілених) загальновиробничих витрат відносять на собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг).

У сільськогосподарських підприємствах загальновиробничі ви- трати не діляться на постійні і змінні. Вони повністю відносяться на виробничу собівартість.

За дотриманням нормативів виробничі витрати бувають норма- тивні (розраховані за кошторисом) і наднормативні. Якщо нормативні витрати включаються до виробничої собівартості, то наднормативні виробничі витрати не включаються у виробничу собівартість, а від- носяться до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).

За сферою виникнення (відношенням до виробництва) витрати поділяють на виробничі і невиробничі (позавиробничі) витрати. Ви- робничі витрати – це витрати, які пов’язані з виробництвом і вклю- чаються у собівартість. Позавиробничі витрати пов’язані з управлін- ням підприємства загалом (адміністративні витрати), збутом продук- ції (витрати, пов’язані з реалізацією) тощо.

Таким чином, до виробничої собівартості продукції (робіт, по- слуг) не включаються наднормативні виробничі витрати, нерозподі- лені постійні загальновиробничі витрати, а також адміністративні ви- трати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Класифікація виробництв і витрат зумовлює порядок ведення бухгалтерського обліку. Так, для обліку виробництва планом рахунків передбачений окремий синтетичний рахунок 23 “Виробництво”. Для обліку витрат по обслуговуванню і управлінню виробництва викорис- товують рахунок 91 “Загальновиробничі витрати”, для обліку браку у виробництві – рахунок 24 “Брак у виробництві”. Витрати майбутніх періодів обліковують на рахунку 39 “Витрати майбутніх періодів”. Відповідно до об’єктів обліку витрат, до зазначених синтетичних ра- хунків відкривають аналітичні рахунки.

При застосуванні журнально-ордерної форми обліку аналітичні рахунки відкривають у Виробничих звітах. Підставою для заповнення виробничих звітів є дані первинних документів, попередньо згрупова- них у звітах про рух товарно-матеріальних цінностей, журналах облі- ку робіт і витрат, нагромаджувальних відомостях використання авто- мобілів, тракторів і іншої сільськогосподарської техніки, відомостях нарахування амортизації, відомостях розподілу накладних витрат, ар- кушах-розшифровках тощо.

Синтетичний облік затратних рахунків ведуть у Журналі 5 або

5А (для підприємств, які використовують рахунки класу 8 “Витрати за елементами”) та Головній книзі. Сільськогосподарські підприємст- ва використовують Журнал-ордер № 10.3 сг.

Загальна схема обліку витрат виробництва і випуску готової продукції наведена на рисунку 10.

Облік витрат на виробництво повинен забезпечити надійний ко- нтроль за раціональним і економним витрачанням матеріальних, тру- дових і фінансових ресурсів, об’єктивність формування собівартості продукції, робіт і послуг.

 

 

Облік витрат на виробництво

 

 

Для обліку й узагальнення інформації про витрати на виробниц- тво продукції (робіт, послуг) призначений рахунок 23 “Виробництво”. Цей рахунок за економічним змістом відноситься до рахунків госпо- дарських засобів і процесів, за призначенням і структурою є опера- ційним, калькуляційним рахунком.

За дебетом рахунку 23 “Виробництво” відображають прямі ви- трати, а також виробничі накладні витрати та втрати від браку проду- кції (робіт, послуг), за кредитом – суми фактичної виробничої собіва-

ртості завершеної виробництвом продукції, виконаних робіт та по-

слуг.

 

Первинні документи

 

 

Документи з обліку затрат праці

 

 

Журнал обліку робіт і витрат

Документи з облі- ку витрачених предметів праці

Документи з обліку виходу продукції

Відомості нара- хування аморти- зації, відомості розподілу інших витрат

 

 

 

Журнал обліку

витрат ремонтної майс-

терні

Звіти про рух матеріальних цінностей

 

Виробничий звіт

 

Нагромаджувальні ві- домості використання машинно-тракторного парку, автопарку

Журнал  5  або  5А  (Журнал-ордер  №

10.3 сг. – для сільськогосподарських підприємств)

 

Головна книга

 

 

Рис. 10. Загальна схема обліку витрат виробництва і випуску готової продукції

 

 

З метою забезпечення формування облікової інформації витрат за видами виробництв доцільно до рахунку 23 “Виробництво” від- кривати субрахунки: “Основне виробництво” (рослинництво, тварин- ництво – для сільськогосподарських підприємств), “Допоміжні виро- бництва”, “Підсобні промислові виробництва”, “Обслуговуючі виро- бництва” тощо.

Аналітичний облік за рахунком 23 “Виробництво” ведеться за видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами проду- кції, що виробляється. У разі необхідності аналітичні рахунки можуть

відкривати за структурними підрозділами (центрами витрат і відпові-

дальності).

Значна кількість аналітичних рахунків, що відкривається до ра- хунку 23 “Виробництво”, зумовлює певний порядок і послідовність виконання облікової роботи відповідно до чинних вимог планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг):

– поступове накопичення прямих витрат у звітному періоді за об’єктами обліку (аналітичними рахунками);

– розподіл витрат і їх списання з рахунків допоміжних вироб-

ництв на об’єкти обліку основного виробництва чи інших споживачів;

– розподіл між окремими об’єктами обліку витрат з утримання необоротних активів, зрошення та осушення земель, вапнування та гіпсування, інших загальних витрат;

– накопичення і розподіл загальновиробничих витрат та вклю- чення їх у виробничу собівартість продукції, робіт, послуг відповідно до прийнятої бази розподілу;

– визначення загального обсягу витрат, що відносяться до оде- ржаної продукції (робіт, послуг) звітного періоду, визначення факти- чної собівартості продукції, списання калькуляційних різниць і за- криття рахунків основного виробництва та визначення обсягу незаве- ршеного виробництва.

Облік допоміжних виробництв. Для обліку витрат у допоміж- них виробництвах до субрахунку “Допоміжні виробництва” відкри- вають такі аналітичні рахунки: “Ремонтна майстерня”, “Автомобіль- ний транспорт”, “Енергетичні виробництва (за видами)”, “Водопо- стачання”, “Жива тяглова сила”.

Фактична собівартість продукції, робіт та послуг допоміжних виробництв визначається щомісяця і за цією оцінкою відноситься на споживачів. Враховуючи значний обсяг послуг, наданих одним допо- міжним виробництвом іншому, необхідно дотримуватись такої чер- говості закриття аналітичних рахунків: газо-, тепло-, електро-, водо- постачання, ремонтна майстерня, холодильні установки, вантажний автотранспорт, жива тяглова сила.

Транспортні роботи тракторів і послуги живої тяглової сили ка-

лькулюються раз у кінці року.

За дебетом відповідних аналітичних рахунків відображають ви- трати у розрізі прийнятої номенклатури статей: витрати на оплату праці; паливо та мастильні матеріали; корми (для живої тяглової си-

ли); сировина та матеріали (без зворотних відходів); роботи та по- слуги; витрати на ремонт необоротних активів; інші витрати на утри- мання необоротних активів; інші витрати; непродуктивні витрати; загальновиробничі витрати.

За кредитом аналітичних рахунків допоміжних виробництв ві- дображають виконані роботи і надані послуги, які протягом звітного періоду оцінюють за плановою собівартістю. В кінці звітного періоду планову собівартість виконаних робіт чи наданих послуг коригують до рівня фактичної.

В кінці звітного періоду аналітичні рахунки допоміжних вироб- ництв закриваються (крім витрат по незавершеному виробництву, не- завершених роботах і послугах).

Щомісяця на підставі нагромаджувальних відомостей, журналів обліку робіт і витрат, первинних і зведених документів складають Виробничі звіти по допоміжних виробництвах.

Рахунок 23 “Виробництво”, субрахунок “Допоміжні виробницт- ва” за дебетом кореспондує з кредитом рахунків: 13 – нарахування зносу (амортизації) по основних засобах та інших необоротних акти- вах, що використовувались в допоміжних виробництвах; 20 – списан- ня на витрати допоміжних виробництв виробничих запасів, в тому числі сировини, матеріалів, запасних частин, а також кормів на годів- лю робочої худоби; 22 – списання малоцінних та швидкозношуваних предметів; 23 – надання послуг і виконання робіт іншими допоміж- ними виробництвами; 24 – списання на витрати допоміжних вироб- ництв невідшкодованих втрат від браку (остаточний брак); 63,68 – послуги сторонніх організацій для допоміжних виробництв; 66,65 – нарахування заробітної плати працівникам з відрахуваннями на соці- альні заходи, зайнятим у допоміжних виробництвах; 80–84 – списан- ня операційних витрат на витрати допоміжних виробництв (для під- приємств, які використовують рахунки класу 8 “Витрати за елемен- тами”) та ін.

Рахунок 23 “Виробництво”, субрахунок “Допоміжні виробницт- ва” за кредитом кореспондує з дебетом рахунків; 11 – оприбуткування інших необоротних матеріальних активів, виготовлених допоміжним виробництвом (ремонтною майстернею); 15 – послуги допоміжних виробництв капітальному будівництву; 21 – оприбуткування припло- ду від робочої худоби; 20,22,26 – вартість виготовлених запасних час- тин,  інших  виробничих  запасів,  малоцінних  та  швидкозношуваних

предметів, готової продукції; 24 – відображення вартості забракова- них робіт і послуг; 90 – списання собівартості реалізованих робіт і послуг стороннім організаціям, особам; 94 – послуги допоміжних ви- робництв житлово-комунальному                                  і обслуговуючим господарствам, дитячим дошкільним закладам, будинкам відпочинку, санаторіям та іншим закладам оздоровчого та культурного призначення та ін.

Аналітичний облік за субрахунком “Допоміжні виробництва” ведеться за видами виробництв, за статтями витрат і видами або гру- пами продукції (виробів), що виробляється.

“ Р е м о нтна майстерня” – обліковують витрати по ремонтно- механічній майстерні за видами ремонту, марками машин, групами устаткування, видами інвентаря, а також витрати по виготовленню запасних частин, інструментів та інших виробів.

Аналітичний облік ведуть у “Журналі обліку робіт і витрат у ре- монтній майстерні” (форма № ЖН-3) по кожному об’єкту, що ремон- тується, чи групі об’єктів або по відповідному замовленню. Окремий аналітичний рахунок відкривають по загальновиробничих (цехових) витратах ремонтної майстерні, які щомісяця розподіляють на об’єкти ремонту пропорційно до прямої оплати праці.

По дебету відповідних аналітичних рахунків обліковують всі ви- трати по виконаному ремонту чи виготовлених виробах у розрізі при- йнятої номенклатури статей витрат: витрати на оплату праці; паливо та мастильні матеріали; сировина та матеріали (без зворотних відхо- дів); роботи та послуги; витрати на утримання необоротних активів; інші витрати; непродуктивні витрати; загальновиробничі витрати. За- писи у журналі обліку витрат роблять на підставі відомостей дефектів на ремонт машин, лімітно-забірних карток, нарядів на відрядну робо- ту та інших первинних документів.

Зняті з відремонтованого об’єкта вузли і деталі оцінюються за справедливою вартістю (вартістю відновлення) або вартістю при- дбання. На вартість знятих вузлів (деталей) зменшуються витрати на ремонт об’єкта (дебет рахунку 20, кредит рахунку 23).

Фактична собівартість закінчених ремонтних робіт щомісяця списується на дебет рахунків споживачів послуг. Виготовлені майсте- рнею вироби (запасні частини, інструменти тощо) оприбутковують по дебету рахунків 20, 22 і кредиту субрахунку “Допоміжні виробницт- ва”, аналітичний рахунок “Ремонтна майстерня”.

“ Автомобільний транспорт” – обліковують витрати на утри-

мання вантажного автотранспорту за такими статтями витрат: витра- ти на оплату праці; паливо та мастильні матеріали; сировина та мате- ріали (без зворотних відходів); роботи та послуги; витрати на ремонт необоротних активів; інші витрати на утримання необоротних акти- вів; інші витрати; непродуктивні витрати; загальновиробничі витрати.

Витрати на експлуатацію й утримання вантажного автотранспо- рту, включаючи спеціальний, ведуть на одному аналітичному рахунку незалежно від кількості, видів, вантажопідйомності та характеристи- ки кузова машини.

Первинними документами є подорожні листи вантажного авто- мобіля, лімітно-забірні картки, накладні внутрішньогосподарського призначення, товарно-транспортні накладні та інші документи. Ви- трати по вантажному автотранспорту групуються по кожній машині і водію в “Нагромаджувальній відомості обліку роботи вантажного ав- тотранспорту” (форма № ЖН-6).

У витрати по експлуатації автотранспорту не включають витрати на оплату праці вантажників, експедиторів і інших осіб, що зайняті на перевезенні вантажів.

Перевезення вантажів обліковують в тонно-кілометрах, а роботу спеціальних машин та обсяг перевезень людей вантажним автотранс- портом – у машино-годинах, перерахованих в кінці звітного періоду в машино-дні.

Для визначення собівартості виконаних робіт спочатку розрахо- вують собівартість машино-дня роботи вантажного автотранспорту. Для цього витрати, зібрані на дебеті аналітичного рахунку ділять на кількість машино-днів, відпрацьованих на всіх видах робіт. Помно- живши собівартість машино-дня на кількість машино-днів по переве- зенню людей, одержують витрати, які відносять на перевезення лю- дей. Решта витрат становитиме собівартість робіт з перевезення ван- тажів. Калькуляційною одиницею тут є 10 тонно-кілометрів, собівар- тість якої визначають діленням затрат по перевезенню вантажів на обсяг виконаних робіт у тонно-кілометрах.

У разі ведення роздільного обліку витрат на вантажні та паса- жирські перевезення і на роботу спеціальних машин загальновироб- ничі (цехові) витрати автотранспорту розподіляють пропорційно ма- шино-дням роботи.

Фактичні витрати щомісяця списують на дебет рахунків спожи-

вачів послуг, наданих вантажним автотранспортом. Витрати на утри-

мання автокранів відображають окремо і відносять на споживачів ви- ходячи з обсягу виконаних робіт чи відпрацьованого часу на обслуго- вуванні кожного з них.

Витрати на утримання пожежних машин обліковують в складі загальногосподарських витрат.

“ Енергетичні виробництва” (за видами) – відображають ви- трати на виробництво електроенергії, теплової енергії, забезпечення газом, холодом на технологічні потреби, включаючи вартість їх при- дбання зі сторони.

Витрати по електро-, тепло-, газопостачанню, холодильних установках обліковують на окремих аналітичних рахунках у розрізі передбачених статей: витрати на оплату праці; паливо та мастильні матеріали; сировина та матеріали (без зворотних відходів); роботи та послуги; витрати на ремонт необоротних активів; інші витрати на утримання необоротних активів; інші витрати; непродуктивні витра- ти; загальновиробничі витрати.

Розподіл витрат на ці послуги по споживачах проводиться щомі- сячно пропорційно кількості спожитої енергії, газу і фактичної собі- вартості їх одиниці. Продукція (послуги), відпущена іншим допоміж- ним виробництвам, оцінюється за плановою собівартістю.

Калькуляційними одиницями є: по електропостачанню – 10 кВт- год, теплопостачанню – 10 Гкал, газопостачанню – 1 куб. метр газу (або 1 кг скрапленого газу). Для визначення фактичної собівартості вказаних одиниць необхідно всі витрати по відповідних виробницт- вах (дебет аналітичних рахунків) поділити на кількість виробленої продукції: енергії, газу (без спожитих на власні потреби).

Витрати по утриманню і експлуатації холодильних установок розподіляють щомісяця на споживачів пропорційно центнеро-днів зберігання продукції.

“ Водопостачання” – обліковують витрати на утримання водо- господарства, включаючи вартість одержаної води зі сторони у розрізі таких статей: витрати на оплату праці; паливо та мастильні матеріа- ли; сировина та матеріали (без зворотних відходів); роботи та послу- ги; витрати на ремонт необоротних активів; інші витрати на утриман- ня необоротних активів; інші витрати; непродуктивні витрати; зага- льновиробничі витрати.

У водопостачанні визначають собівартість 1 куб. метра води. Щомісяця фактична собівартість відпущеної води відноситься на споживачів виходячи з її кількості, відпущеної кожному з них.

Витрати на утримання насосних установок, які обслуговують поля, ферми, ставки, пасовища, відносять на витрати відповідного об’єкту чи на загальновиробничі витрати і на рахунку “Водопоста- чання” не обліковують.

“ Жива тяглова сила” – по дебету облічують витрати на утри- мання живої тяглової вили (без включення витрат на утримання мо- лодняка) за такими статтями: витрати на оплату праці; паливо та мас- тильні матеріали; корми; сировина та матеріали (без зворотних відхо- дів); роботи та послуги; витрати на ремонт необоротних активів; інші витрати на утримання необоротних активів; інші витрати; непродук- тивні витрати; загальновиробничі витрати.

Витрачені корми власного виробництва поточного року оціню- ють за плановою собівартістю, яка до фактичної не доводиться (не коригується). Первинними документами є облікові листки праці і ви- конаних робіт, відомості витрат кормів, накладні внутрішньогоспо- дарського призначення, акти на одержання приплоду тварин та інші документи.

Послуги живої тяглової сили розподіляють щомісяця по спожи- вачах з кредиту рахунку “Жива тяглова сила” за плановою собівартіс- тю робочого дня (коне-дня).

Фактична собівартість одного робочого дня визначається в кінці року діленням загальної суми витрат на утримання живої тяглової си- ли (без вартості приплоду, гною та іншої побічної продукції) на кіль- кість відпрацьованих днів (без днів роботи на самообслуговуванні). При цьому робочий день коней і волів умовно береться за одиницю роботи.

Собівартість однієї голови приплоду обчислюється за вартістю

60 кормо-днів утримання однієї голови дорослої робочої худоби. Со- бівартість одного кормо-дня (для оцінки вартості приплоду) розрахо- вується діленням всієї суми витрат з утримання робочої худоби на кі- лькість кормо-днів. Вартість            гною          оцінюється       за                нормативно- розрахунковими витратами на його заготівлю, а іншої побічної про- дукції – за цінами реалізації чи цінами їх використання.

Таким чином, в кінці місяця аналітичні рахунки допоміжних ви-

робництв закриваються (крім витрат по незавершеному виробництву,

незавершених роботах і послугах). При цьому треба мати на увазі, що з кредиту субрахунку “Допоміжні виробництва” за відповідними ана- літичними рахунками відображають ту частину робіт і послуг, яку ви- конують (реалізують)для покупців і замовників таким записом: дебет рахунку 90 “Собівартість реалізації”, кредит рахунку 23 “Виробницт- во”, субрахунок “Допоміжні виробництва”.

Щомісяця на підставі нагромаджувальних відомостей, журналів обліку робіт і витрат, первинних і зведених документів складають Виробничі звіти по допоміжних виробництвах.

Синтетичний облік витрат допоміжних виробництв ведуть у Журналі 5 або 5А (сільськогосподарські підприємства – у Журналі- ордері № 10.3 сг.) та Головній книзі.

Облік загальновиробничих витрат і порядок їх розподілу. Ві- дповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 “Ви- трати” до складу загальновиробничих витрат включаються:

1. Витрати на управління виробництвом: оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні за- ходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо.

2. Амортизація основних засобів загальновиробничого (цехово-

го, дільничного, лінійного) призначення.

3. Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого

(цехового, дільничного, лінійного) призначення.

4. Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів за- гальновиробничого призначення.

5. Витрати на вдосконалення технології й організації виробниц- тва: оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, за- йнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліп- шенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витра- ти матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо.

6. Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідве-

дення та інше утримання виробничих приміщень.

7. Витрати на обслуговування виробничого процесу: оплата пра-

ці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи,

медичне страхування робітників та апарату управління виробницт- вом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг.

8. Витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навко-

лишнього природного середовища.

9. Інші витрати: внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв; плата за оренду землі і майна виробничого призначення тощо.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на об- слуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змі- нюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу дія- льності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробіт- ної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з факти- чної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються не- змінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Їх по- діляють на постійні розподілені і постійні нерозподілені витрати. Ба- зою розподілу постійних розподілених витрат є години праці, заробі- тна плата, обсяг діяльності, прямі витрати тощо. Постійні розподілені загальновиробничі витрати також включаються у виробничу собівар- тість. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включають- ся до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у пе- ріоді їх виникнення.

У сільськогосподарських підприємствах загальновиробничі ви-

трати не діляться на постійні і змінні.

До складу загальновиробничих витрат сільськогосподарських підприємств входять окремі види витрат, що стосуються всіх напрям- ків діяльності господарства. Зокрема витрати на утримання основних засобів (включаючи орендну плату), які обслуговують виробничі про- цеси в різних напрямках діяльності господарства; витрати на утри- мання складів для зберігання виробничих запасів (крім складів для зберігання продукції та витрат на реалізацію); витрати на пожежну охорону; поточні витрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією

засобів природоохоронного призначення (очисних споруд, уловлюва- чів, фільтрів тощо); витрати на захоронення екологічно небезпечних відходів; оплата послуг сторонніх організацій щодо приймання, збе- рігання та знищення екологічно небезпечних відходів та очищення стічних вод; інші види поточних витрат на збереження природи; ви- трати, пов’язані з добуванням та використанням природної сировини, в частині відрахувань для покриття витрат на геологічну розвідку та пошуки корисних копалин, на рекультивацію земель; плата за воду, що забирається з водогосподарських систем у межах затверджених лімітів, а також платежі за використання інших природних ресурсів; за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє середовище; розміщення відходів та інших видів шкідливого впливу в межах лімі- тів.

На сільськогосподарських підприємствах їх поділяють на брига- дні, фермські, цехові та загальновиробничі витрати. Ці витрати роз- поділяють між різними галузями виробництва та об’єктами обліку пропорційно до суми прямих витрат без вартості насіння – у рослин- ництві, кормів – у тваринництві, а також сировини, матеріалів та на- півфабрикатів – у підсобних промислових виробництвах.

Для обліку загальновиробничих витрат призначений рахунок 91 “Загальновиробничі витрати”. На цьому рахунку ведуть облік вироб- ничих накладних витрат на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділа- ми основного й допоміжного виробництва, а також витрати на утри- мання та експлуатацію машин і устаткування.

За дебетом рахунку 91 “Загальновиробничі витрати” відобража- ють суми визнаних витрат в кореспонденції з кредитом рахунків: 13 – нарахування зносу (амортизації) по основних засобах та інших не- оборотних активах загальновиробничого призначення; 20,22 – спи- сання на загальновиробничі витрати виробничих запасів і малоцінних та швидкозношуваних предметів; 30,31 – використання грошових коштів на загальновиробничі витрати; 37 – використання підзвітних сум; 39 – списання витрат майбутніх періодів; 50,60 – використання позикових коштів на загальновиробничі витрати; 66,65 – нарахування оплати праці загальновиробничому персоналу та відрахувань на соці- альні заходи; 63,68 – виконання робіт загальновиробничого характеру сторонніми організаціями; 80,81,82,83,84 – списання сформованих витрат  за  елементами  на  загальновиробничі  витрати  (для  підпри-

ємств, що використовують рахунки класу 8 “Витрати за елементами”)

та ін.

За кредитом рахунку 91 “Загальновиробничі витрати” відобра- жають, за відповідним розподілом, списання загальновиробничих ви- трат в кореспонденції з дебетом рахунків: 23 – списання загальнови- робничих витрат, які припадають на окремі види виробництва (змін- них і постійних розподілених); 90 – списання нерозподілених постій- них загальновиробничих витрат і включення їх у собівартість реалі- зованої продукції, робіт і послуг. Сільськогосподарські підприємства всі загальновиробничі витрати списують на виробництво: дебет раху- нку 23 “Виробництво”, кредит рахунку 91 “Загальновиробничі витра- ти”.

Сільськогосподарські підприємства на окремому субрахунку ра- хунку 91 “Загальновиробничі витрати” обліковують витрати на утри- мання та експлуатацію машин і устаткування (тракторів, комбайнів, інших сільськогосподарських машин тощо). До цього субрахунку мо- жна відкривати такі аналітичні рахунки: “Утримання й експлуатація машинно-тракторного парку”, “Утримання й експлуатація комбайнів та інших самохідних машин” (за видами машин), “Утримання й екс- плуатація виробничого обладнання” (за видами обладнання).

На аналітичному рахунку “Утримання й експлуатація машинно- тракторного парку” – по дебету обліковують витрати (крім оплати праці трактористів-машиністів і нарахувань на неї та витраченого па- лива на сільськогосподарських роботах в рослинництві) на утримання й експлуатацію         тракторів, тракторних  причепів, гаражів,    навісів, площадок для зберігання техніки, машинних дворів, причіпних і наві- сних сільськогосподарських машин і знарядь по обробітку ґрунту та інших основних засобів машинно-тракторного парку.