Економічний зміст, класифікація та оцінка основних засобів і інших необоротних матеріальних активів

 

 

Для здійснення процесу виробництва необхідно мати: засоби праці, предмети праці і робочу силу. Засоби праці − це такі засоби, що багаторазово беруть участь у процесі виробництва, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, поступово зношуються і частинами переносять  свою вартість  на виготовлену продукцію або виконану роботу. Такі засоби відносять до групи основних засобів. Але не всі засоби праці відносять до основних засобів. Є предмети, які за учас- тю в процесі виробництва є засобами праці, але через порівняно не- великий строк дії або незначну вартість не включаються в поточному обліку в склад основних засобів і відображаються в якості малоцін- них та швидкозношуваних предметів. Такі предмети відносять до оборотних засобів. Оборотні засоби, на відміну від основних, при- ймають участь тільки в одному виробничому циклі і повністю пере- носять свою вартість на створений продукт.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку ін- формації про основні засоби та інші необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 “Основні засо- би”.

Відповідно до цього положення основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оре- нду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально- культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (екс- плуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

В наказі про облікову політику підприємством самостійно ви- значається вартісна ознака основних засобів. Наприклад, матеріальні цінності, вартість яких більша за 1000 гривень включно (без суми по- датку на додану вартість), відноситься до складу основних засобів,

інші – до малоцінних та швидкозношуваних предметів.

Об’єкт основних засобів визнається активом, якщо існує імовір- ність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні виго- ди від його використання та вартість його може бути достовірно ви- значена.

Для правильної організації обліку основних засобів важливе значення має їх класифікація. З метою бухгалтерського обліку основ- ні засоби класифікуються за такими групами:

1. Основні засоби:

1.1. Інвестиційна нерухомість.

1.2. Земельні ділянки.

1.3. Капітальні витрати на поліпшення земель.

1.4. Будинки, споруди та передавальні пристрої.

1.5. Машини та обладнання.

1.6. Транспортні засоби.

1.7. Інструменти, прилади, інвентар (меблі).

1.8. Тварини.

1.9. Багаторічні насадження.

1.10. Інші основні засоби.

2. Інші необоротні матеріальні активи:

2.1. Бібліотечні фонди.

2.2. Малоцінні необоротні матеріальні активи.

2.3. Тимчасові (нетитульні) споруди.

2.4. Природні ресурси.

2.5. Інвентарна тара.

2.6. Предмети прокату.

2.7. Інші необоротні матеріальні активи.

3. Незавершені капітальні інвестиції.

Поділ основних засобів на три групи зумовлений особливостями нарахування амортизації та застосування при цьому різних методів розрахунку суми амортизаційних відрахувань.

Для обліку основних засобів, відповідно до передбачених груп, використовують рахунки: 10 “Основні засоби”, 11 “Інші необоротні матеріальні активи”, 15 “Капітальні інвестиції”. У балансі основні за- соби і інші необоротні матеріальні активи відображають разом по статті “Основні засоби”. Таким чином, інші необоротні матеріальні активи за економічним змістом також є основними засобами, а основ- ні засоби – необоротними матеріальними активами.

Відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку пі- дприємств” (стаття 8. Амортизація) основні фонди підлягають розпо- ділу за такими групами:

група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти та переда- вальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 – автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні при- лади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устатку- вання та приладдя до них;

група 3 – будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і

4;

група 4 – електронно-обчислювальні машини, інші машини для

автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інфо- рмаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предме- тів).

Для обліку основних засобів і інших необоротних матеріальних активів використовують такі види їх оцінки: первісна; переоцінена; справедлива; залишкова; ліквідаційна; вартість, що амортизується.

Первісна вартість – це історична (фактична) собівартість не- оборотних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Переоцінена вартість – це вартість необоротних активів після їх переоцінки.

Справедлива вартість – сума, за якою може бути здійснений обмін активу в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. Справедливою вартістю основних засобів в більшості випадків може бути ринкова вартість, а в разі відсутності даних про ринкову вартість – відновлювальна вартість (сучасна собі- вартість придбання) за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.

Залишкова вартість визначається як різниця між первісною ва- ртістю і сумою зносу. Знос визначається сумою амортизації об’єкта необоротних активів з початку їх корисного використання.

Ліквідаційна вартість – це сума коштів або вартість інших ак- тивів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) не- оборотних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (лікві- дацією).

Вартість, яка амортизується, представляє собою первісну або переоцінену вартість необоротних активів за вирахуванням їх лікві- даційної вартості.

Придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс за первісною вартістю, яка складається з таких витрат: суми, що спла- чують постачальникам активів та підрядникам за виконання будіве- льно-монтажних робіт (без непрямих податків); реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів; суми вві- зного мита; суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (ство- ренням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприєм- ству); витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів; ви- трати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основ- них засобів; інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням ос- новних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Фінансові витрати не включаються до первісної вартості основ- них засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень (за винятком фінансових витрат, які включаються до собі- вартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандар- ту) бухгалтерського обліку 31 “Фінансові витрати”).

Первісна вартість безоплатно отриманих основних засобів дорі- внює їх справедливій вартості на дату отримання з урахуванням ви- трат з придбання. Первісною вартістю основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена заснов- никами (учасниками) підприємства їх справедлива вартість з ураху- ванням будь-яких витрат з придбання.

Первісна вартість об’єктів, переведених до основних засобів з оборотних активів, товарів, готової продукції тощо, дорівнює її собі- вартості, яка визначається згідно з положеннями (стандартами) бух- галтерського обліку 9 “Запаси” та 16 “Витрати”.

Первісна вартість об’єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, дорівнює залишковій вартості переданого об’єкта

основних засобів. Якщо залишкова вартість переданого об’єкта пере- вищує його справедливу вартість, то первісною вартістю об’єкта ос- новних засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, є справедлива вартість переданого об’єкта з включенням різниці до витрат звітного періоду. Об’єкт основних засобів, придбаний в обмін на неподібний об’єкт, оцінюється за справедливою вартістю переданого об’єкта ос- новних засобів, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну.

Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних з поліпшенням об’єкта (модернізація, модифікація, добу- дова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збіль- шення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від вико- ристання об’єкта. Залишкова вартість основних засобів зменшується у зв’язку з частковою ліквідацією об’єкта основних засобів.

Витрати, що здійснюються для підтримання об’єкта в робочому стані (технічний догляд, ремонт) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включа- ються до складу витрат.

Якщо залишкова вартість об’єкта основних засобів суттєво від- різняється від його справедливої вартості на дату балансу, то підпри- ємство може переоцінювати такий об’єкт. Одночасно здійснюється переоцінка всіх об’єктів групи основних засобів, до якої належить цей об’єкт. Під групою основних засобів розуміють сукупність одно- типних за технічними характеристиками, призначенням та умовами використання необоротних матеріальних активів. Не підлягають пе- реоцінці малоцінні необоротні матеріальні активи і бібліотечні фон- ди, якщо до них застосовують 100%-ву чи 50%-ву амортизацію.

Переоцінена первісна вартість та сума зносу об’єкта основних засобів визначається множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об’єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоці- нки визначається діленням справедливої вартості об’єкта, який пере- оцінюється, на його залишкову вартість. Якщо залишкова вартість об’єкта основних засобів дорівнює нулю, то його переоцінена залиш- кова вартість визначається додаванням справедливої вартості цього об’єкта до його первісної (переоціненої) вартості без зміни суми зно- су об’єкта. При цьому для таких об’єктів, що продовжують викорис- товуватися, обов’язково визначається ліквідаційна вартість.

Сума дооцінки залишкової вартості об’єкта основних засобів включається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки – до скла- ду витрат.

У балансі підприємства основні засоби відображаються окремо за первісною (переоціненою) вартістю і залишковою вартістю. Окре- мо наводиться сума зносу основних засобів. До підсумку балансу включається залишкова вартість, яка визначається як різниця між пе- рвісною (переоціненою) вартістю основних засобів і сумою їх зносу на дату балансу.

Перед обліком основних засобів стоять такі завдання: своєчасне і повне документальне оформлення руху основних засобів; контроль за збереженням і ефективним використанням основних засобів; об’єк- тивна оцінка і правильне нарахування амортизації відповідно до дію- чих методів і норм та своєчасне відображення в первинних докумен- тах і бухгалтерських регістрах; правильне і своєчасне відображення в обліку зносу основних засобів, виявлення результатів від їх ліквідації; правильне відображення в обліку операцій з передачі основних засо- бів в оренду; обґрунтоване відображення в обліку витрат на ремонт основних засобів.