Вплив досвіду державотворення під час революційних змін в росії на сьогодення

 

Досвід державотворення періоду Центральної Ради значною мірою впливає на зміст і характер сучасного державотворення. Так, на початку 90-х років активно використовувався досвід Центральної Ради у сфері законотворення, забезпечення прав національних меншин, реформування судової влади тощо. Окремо слід виділити питання захисту прав людини, власності на землю та ін., які були ключовими як на початку ХХ століття, так і залишаються основоположними для сьогодення. І хоча не всі ідеї Центральної Ради знайшли втілення в сучасному державо та правотворчому процесі, проте і цей досвід є корисним у контексті модернізації українського суспільства.

Пряме запозичення законодавчих напрацювань Центральної Ради бачимо і в сучасній Конституції України. Йдеться, зокрема, про втілення ідеї малого і великого Герба, що дозволило розблокувати конституційний процес у ніч прийняття Основного Закону. Досвід Центральної Ради оцінювався і враховувався й під час прийняття законодавчих актів, спрямованих на розв’язання міжнаціональних проблем, у тому числі Закону України «Про національні меншини в Україні» 1992 р.

Характерно, що чимало інших питань, які розроблялися визначними діячами суспільно-політичної думки того періоду, нині знову виходять на перший план. Так, проблема федералізації, яка так активно дискутується сьогодні в наукових та політичних колах, була близькою і для епохи Центральної Ради. Конституція УНР передбачала надання значних прав місцевим громадам та місцевому самоврядуванню, що, на переконання її розробників, мало забезпечити цілісність держави та дотримання прав і свобод її громадян.

Окремо слід наголосити на зусиллях провідних діячів Центральної Ради, спрямованих на врегулювання економічних проблем в умовах фінансово-економічної кризи, питань права власності на землю, реформування аграрного сектора та ін., що залишаються актуальними і сьогодні.

Варто зазначити, що державно-правові акти УНР заклали фундамент для розбудови сучасної української держави, адже політико-правові ідеали як Центральної Ради зокрема, так і української спільноти в цілому, являли собою прагнення до самостійного життя, надихали наступні покоління на боротьбу за повне державно-політичне визволення. З цим пов’язані такі глобальні процеси історичного розвитку, як консолідація нації, подолання розбіжностей у право розумінні населення окремих регіонів держави, що, зокрема, було втілено в Акті злуки УНР та ЗУНР, відродження у свідомості народу державницького ідеалу, який, за словами М. Грушевського, увійшов у свідомість народних мас, створивши нову суспільну правосвідомість. Саме це дозволило сьогодні визначити роль держави як політичної єдності нації, змісту її діяльності та визначити функції сучасної української держави [7].

 

Список використаної літератури

 

1.   В.П. Перевалов, «Новая философская энциклопедия,» Институт Философии Российской Академии Наук, 2007-2010. [З мережі]. Available: http://iph.ras.ru/elib/2559.html. [Дата звернення: 19 грудень 2013].

2.   О.В. Радченко, Енциклопедія державного управління, т. 3, Київ: Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, 2011, pp. 587-588.

3.   Э. Гидденс, «Джеймс Дэвис: почему происходят революции,» PolBu.Ru, 2006. [З мережі]. Available: http://society.polbu.ru/giddens_sociology/ch182_i.html. [Дата звернення: 19 грудень 2013].

4.   Т. Скокпол, «Феномен революции в структуралистской перспективе,» Человек. Сообщество. Управление., № 4, pp. 21-38, 2007.

5.   T. Charles, From mobilization to revolution, Addison Wesley, 1978.

6.   К. Маркс, Буржуазия и революция, Государственное издательство политической литературы, 1957.

7.   А.С. Захарчук, Державотворення та правотворення доби Української Центральної Ради, "Право", 2008.

8.   П. Сорокин, Социология революции, Москва: Российская политическая энциклопедия, 2004.