Реалізація політико-правового ідеалу в діяльності суб’єктів державотворчого процесу

 

Наявність у політико-правових платформах національних партій заяв про схильність до монархічної форми правління, що ґрунтується на засадах конституціоналізму, стала свідченням достатньо високого рівня їх державницької зрілості. Адже, будучи з самого початку свого існування прихильниками республіканського устрою, вони тим самим показали, що незалежність України для них важливіша, ніж програмні постулати.

У політико-правових ідеалах національних політичних партій державницька доктрина знаходить своє відображення у формі автономії в складі Російської Федеративної Республіки. Разом з тим, виходячи з поліетнічного складу населення України, сформульовано тезу про забезпечення прав національних меншин.

У середовищі певної частини українського суспільства державницький ідеал набуває самовираження у формі самостійницького статусу України. Але він не знайшов підтримки в українському суспільстві значною мірою через те, що її прихильниками були представники заможних верств. Крім того, в українському національно-визвольному русі великого впливу набуває соціалістична ідеологія. Тому в складі Центральної Ради практично не знайшлося місця тим силам, які поділяли загальнонаціональні, а не соціалістичні політико-правові ідеали.

Свідченням того, що в українському суспільстві не набула завершеного вигляду національно-державна доктрина, стала тактична лінія національних політичних партій під час виборчої компанії до органів місцевого самоврядування. Політико-правові ідеали українських партій, за винятком партій національно-радикального напрямку, знайшли своє відображення у створенні виборчих блоків з російськими партіями соціалістичної орієнтації і, таким чином, підтвердили пріоритет соціально-класового, а не національно-державного чинника. У свою чергу, характер і зміст державотворчого процесу значною мірою визначався впливом загальноросійських політичних партій, їх державно-правовими ідеалами.

Державотворчі пошуки характеризувалися високою активністю численних осередків загальноросійських, польських, єврейських партій. Державницькі пріоритети загальноросійських партій знаходили своє відображення в двох напрямках. Перший, до якого схилялись меншовики, есери, кадети, мав відбуватися в правовій площині, еволюційним шляхом.

Протилежної політико-правової доктрини дотримувалися більшовики. Стоячи на класових позиціях, вони були прихильниками перманентного розвитку революції до її соціалістичного етапу. При цьому використовували не лише мирні, легальні форми, але були прихильниками насильницьких методів боротьби.

Помітний вплив на розвиток революції здійснили єврейські партії. Вони висували гасло національно-культурної автономії. У цьому контексті лідери єврейського національного руху прагнули до тісної співпраці з українським національним рухом.

Незважаючи на те, що польський рух справляв менший вплив на процеси вітчизняного державотворення, зазначимо, що більшість політичних партій підтримувала прагнення українського народу до незалежності.

З подальшим утвердженням ідеї національної державності Центральна Рада поступово набирала ознак всеукраїнського представницького органу. У зв’язку з цим відзначимо значущість ідеї народного волевиявлення в контексті розвитку концепції вітчизняного парламентаризму.

Діяльність Центральної Ради характеризувалася непростими відносинами з Тимчасовим урядом. Адже тільки за наявності дотичних точок зору на процеси національно-державного будівництва був можливий подальший розвиток вітчизняного державотворення. Компромісу було досягнуто на основі політико-правових пріоритетів, в основу яких покладено ідею народного суверенітету. Формою його реалізації мали стати Установчі збори. Проте подальший розвиток подій показав, що центральна влада не була послідовною у своїх діях щодо виконання досягнутих домовленостей.

Відчуваючи загрозу державницьким прагненням українського народу, пов’язану з наростанням кризових явищ у державі, Центральна Рада обґрунтувала новий зміст ідеї Установчих зборів. Суть її полягала в тому, що всі народи, які населяли Росію, володіють суверенним правом на власну незалежність. Досягти її можна шляхом проведення регіональних (національних) Установчих зборів.

Аналізуючи конституційні акти Української Центральної Ради, варто зазначити, що вона зробила все необхідне для правового становлення української державності. Універсали й Конституція УНР є свідченням послідовності процесу вітчизняного державотворення.

Державотворчі процеси охопили й представників української спільноти, що мешкала за межами етнічних українських земель. Відбулося організаційне оформлення українства на теренах Російської держави. Новостворені громадські й політичні структури всіляко підтримували державницьку діяльність Центральної Ради, інформували російське суспільство про мету та зміст українського національного руху. Державницький ідеал українства знаходив своє відображення в еволюції від національно-культурної автономії до ідей федералізму.

Всебічну підтримку державотворча діяльність Центральної Ради отримала й серед українських військових. У численних резолюціях військових з’їздів та зібрань лунали вимоги радикальної зміни державно-правового статусу України. Тому Центральна Рада, не бажаючи загострювати відносини з Тимчасовим урядом, намагалася державницькі прагнення українських військових направити в русло автономізму.

Не сподіваючись на задоволення власних потреб легітимним шляхом, українське селянство й робітництво часто застосовувало неправові, насильницькі методи діяльності. Такий характер відносин становив загрозу процесу вітчизняного державотворення. У цій ситуації зростає роль Центральної Ради. Адже від того, чи зможе вона залишитися лідером українського національного руху, чи здатна вона знайти адекватні правові шляхи досягнення уже сформованого політико-правового ідеалу, залежав успіх вітчизняного державотворення

Події кінця жовтня 1917 року в Петрограді відобразили зміст суперечностей, які сформувались у суспільстві. Проголосивши перехід влади до рук Рад робітничих і солдатських депутатів, більшовики, таким чином, запропонували суспільству нову державно-правову модель розвитку.