Глава 9. ОРГАНИ ДІЗНАННЯ І ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Глава 9. ОРГАНИ ДІЗНАННЯ І ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА



Стаття 101. Органи дізнання Органами дізнання є:

1)      міліція;

1-1) податкова міліція — у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки;

2)      органи безпеки — у справах, віднесених законом до їх відання;

3)      командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ — у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені робітниками і службовцями Збройних Сил України у зв'язку з виконанням службових обов'язків або в розташуванні частини, з'єднання, установи;

4)      митні органи — в справах про контрабанду;

5)      начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховально-трудових профілакторіїв — у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ;

6)      органи державного пожежного нагляду — у справах про пожежі і порушення протипожежних правил;

7)      органи охорони державного кордону — у справах про порушення державного кордону;

8)      капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.

Досудове розслідування — це здійснювана відповідно до вимог кримінально-процесуального закону діяльність слідчого та органу Дізнання, спрямована на збирання, дослідження, оцінку, перевірку і використання доказів, попередження, запобігання та розкриття злочинів, встановлення об'єктивної істини, забезпечення правильного застосування закону, охорону прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

У стадії досудового розслідування слідчий та орган дізнання вирішують також такі завдання: встановлення і відшкодування збитку; виявлення й усунення причин та умов, які сприяють вчиненню злочинів; виховання громадян у дусі поваги честі та гідності громадянина, прагнення до справедливості й додержання законів.

Досудове розслідування обов'язково провадиться у всіх справах за винятком справ про злочини, зазначені у частині 1 статті 27 | статті 425 КПК України (справ приватного обвинувачення та протокольної форми досудової підготовки матеріалів), по яких досудове (досудове) слідство провадиться у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також коли це визнає за необхідне прокурор чи суд.

Досудове розслідування включає у себе досудове слідство та дізнання.

Дізнання — це основана на законі розшукова, доказувальна та правозастосовна діяльність наділених процесуальними повноваженнями органів адміністративної та оперативно-розшукової юрисдикції, спрямована на виявлення, попередження, запобігання та розкриття злочинів, розшук та викриття винних, забезпечення вирішення завдань кримінального судочинства.

Органи дізнання — це органи оперативно-розшукової та адміністративної юрисдикції, які наділені правом провадження кримінально-процесуальних дій (виконують процесуальну функцію розслідування). До органів дізнання законом віднесено також Військову службу правопорядку у Збройних силах України.

Особливістю правового статусу міліції, органів служби безпеки та органів охорони кордону як органів дізнання є те, що до їх компетенції при цьому входить як провадження процесуальних дій, так і здійснення оперативно-розшукових заходів. Тому тут особа, яка провадить дізнання, одночасно здійснює і процесуальну, і оперативно-розшукову функції, має можливість поєднувати здійснення оперативних заходів і слідчих дій. Таке поєднання в одній особі оперативних та процесуальних повноважень дозволяє оперативно реагувати на заяви та повідомлення громадян або факти безпосереднього знайдення ознак злочинів, найбільш оптимальним шляхом реалізувати оперативні дані, а в кінцевому підсумку своєчасно запобігати, швидко та повно розкривати злочини, забезпечувати належний захист прав та законних інтересів громадян.

Процесуальний закон наділив органи оперативно-розшукової юрисдикції правом здійснення слідчих дій саме з метою ефективного використання оперативно-розшукової діяльності в розкритті злочинів. Задум законодавця полягає в тому, щоб на першому етапі розслідування (розслідування "по гарячих слідах") велася активна, наступальна робота з розкриття злочину з використанням усього арсеналу заходів і засобів правоохоронних органів.

У цьому зв'язку недоречними є створення в органах внутрішніх справ спеціальних підрозділів — відділів дізнання, співробітники яких позбавляються оперативних повноважень, а займаються провадженням слідчих дій у межах повноважень органів дізнання. По суті, це дорівнює створенню в системі МВС ще одного на цей раз непрофесійного слідчого підрозділу, співробітники якого — "вже не оперативники та ще не слідчі" — покликані працювати на найбільш відповідальному етапі розслідування. Не зайве нагадати, що органом дізнання в системі МВС є міліція, а не спеціально створені, але спеціально не навчені відділи дізнання.

Міліція — це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Міліція є складовою системою органів Міністерства внутрішніх справ України. Вона виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Міліція складається з підрозділів: кримінальної міліції; міліції громадської безпеки; транспортної міліції; державної автомобільної інспекції; міліції охорони; спеціальної міліції.

Дізнавачем, як мислив законодавець, мав би бути кожний працівник підрозділу міліції (кримінального розшуку, боротьби з організованою злочинністю та іншого оперативно-розшукового підрозділу), який займається питаннями боротьби зі злочинністю. Ст. 101 КПК України до органів дізнання відносить саме міліцію, а не підрозділи дізнання в системі ВМС.

Проте підрозділи дізнання були створені, діють нині і показали свою неефективність. У зв'язку з цим все більшу дискусію викликає питання про реформування дізнання як такого. Є пропозиції вернутись до діючої раніше схеми, коли дізнання по окремих справах проводилось місяць і закінчувалось складанням обвинувального висновку. Учасники процесу при цьому зі справою не знайомились.

З урахуванням того, що нині одержала розвиток і протокольна форма досудової підготовки матеріалів, які проваджують саме органи дізнання, вважається за доцільне при прийнятті нового процесуального кодексу реалізувати таку модель.

У новому КПК України органам дізнання слід надати право порушувати кримінальні справи, проводити невідкладні слідчі дії по всіх порушених справах протягом певного часу, а потім передавати справи слідчому. Як виняток, по окремих справах (наприклад, справах, які віднесені нині до протокольної форми досудової підготовки матеріалів) може бути запроваджена нова форма розслідування      дізнання в справах про злочини, які не вважаються складними і не належать до категорії тяжких. Таке дізнання, на мій погляд, має проводитись у стислі строки з використанням усіх слідчих дій, але без застосування таких примусових заходів, як арешт, затримання, виїмка поштово-телеграфної кореспонденції та прослуховування телефонних розмов чи зняття інформації з каналів зв'язку, поміщення особи в психіатричний заклад для провадження експертизи. За наслідками доказування орган дізнання складає висновки дізнання і постанову про направлення справи до суду. Учасники процесу зі справою не знайомляться, а захисник допускається до справи з моменту віддання до суду. Протокольна форма в діючому вигляді підлягає скасуванню чи реформуванню в нову форму дізнання.

При запровадженні такої форми будуть зміцнені гарантії встановлення істини та захисту прав і свобод людини. Одночасно така форма може спростити і прискорити процедуру досудового процесу, що і є тим показником, заради якого запроваджуються як дізнання, так і протокольна форма досудової підготовки матеріалів.

 

Стаття 102. Органи досудового слідства

Органами досудового слідства є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки.

Досудове слідство — діяльність слідчого за порушеною та прийнятою ним до свого провадження кримінальною справою, зміст якої полягає у збиранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів, встановленні об'єктивної істини, здійсненні юридичних дій з метою забезпечення правильного застосування закону, захисту прав і законних інтересів людини, фізичних та юридичних осіб, створення умов для здійснення правосуддя.

Органами досудового слідства є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки.

Досудове слідство покликане вирішити або створити умови для подальшого вирішення судом найважливішого завдання — забезпечення справедливості та всіх інших завдань кримінального процесу.

Початковий момент стадії досудового слідства — порушення кримінальної справи.

Строки досудового слідства — два місяці.

Термін досудового слідства продовжують:

—      прокурор району (міста) — на один місяць;

—      прокурор області — на 3 місяці (до 6 місяців);

—      Генеральний прокурор України і його заступники — понад 6 місяців.

У термін слідства включається час з моменту порушення справи до направлення її через прокурора з обвинувальним висновком в суд чи для застосування примусових заходів медичного характеру, або до закриття справи.

По справах, у яких не встановлена особа, що вчинила злочин, термін слідства починається з дня встановлення такої особи. В строк досудового слідства не враховується час ознайомлення обвинувачуваного і його захисника зі справою.

Форми закінчення досудового слідства:

—      складання обвинувального висновку;

—      закриття справи;

—      направлення справи в суд для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Досудове слідство провадиться за всіма категоріями кримінальних справ, за винятком справ приватного обвинувачення та злочинів, щодо яких закон надає право протокольної форми досудової підготовки матеріалів (ст. 111, 425 КПК України). У справах неповнолітніх досудове слідство обов'язкове в усіх випадках без винятку.

Досудове слідство провадиться слідчими органів внутрішніх справ, податкової міліції і слідчими органів безпеки та прокуратури.

В юридичній науці висловлені пропозиції та сформульовані проекти, які передбачають об'єднання всіх слідчих підрозділів у єдине відомство, яке іменують або слідчим комітетом, або державним агентством розслідувань.

 

Глава 10. ДІЗНАННЯ

Стаття 103. Повноваження органів дізнання

На органи дізнання покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину й осіб, що його вчинили.

Про виявлений злочин і почате дізнання орган дізнання негайно повідомляє прокурора.

У кримінально-процесуальному законі дано вичерпний перелік органів, наділених правом провадити дізнання. Для них усіх функція дізнання не є основним видом діяльності. З необхідністю провадити розслідування злочинів вони зустрічаються лише у певних випадках, коли це потрібно та неминуче. В таких випадках дії цих органів регулюються нормами кримінально-процесуального закону, і вони виступають як органи дізнання.

Дізнання — це розслідування, що здійснюється за необхідності органами адміністративної юрисдикції, які наділяються статусом органу дізнання.

Кримінально-процесуальна діяльність органів дізнання включає:

—      прийняття, реєстрацію, розгляд, перевірку заяв та повідомлень про злочини та вжиття по них необхідних заходів або вирішення питання про порушення кримінальної справи у разі безпосереднього виявлення ознак злочину (ст. 94— 100 КПК України);

—      провадження дізнання у справах про тяжкі злочини (ч. 2 ст. 104 КПК України);

—      провадження дізнання у справах про злочини, що не є тяжкими (ч. 1 ст. 104 КПК України);

—      досудову підготовку матеріалів у протокольній формі (ст. 425-429 КПК України);

—      провадження слідчих дій у порядку виконання окремих доручень слідчого чи іншого органу дізнання (ст. 114—118 КПК України);

—      участь в окремих слідчих діях, що провадяться слідчим (ч. З ст. 114 КПК України).

Із числа названих видів процесуальної діяльності органу дізнання власне дізнанням як таким, вважається лише самостійна процесуальна діяльність органу дізнання щодо порушення кримінальної справи та її розслідування чи провадження в рамках протокольної форми досудової підготовки матеріалів.

Повноваженнями по провадженню тих або інших процесуальних дій закон наділяє не саму особу, яка провадить дізнання, а "орган дізнання". Тому для особи, яка безпосередньо провадить дізнання, обов'язковими є вказівки керівника органу дізнання. Крім того, ті процесуальні документи, в яких відображається рішення органу дізнання (рішення, приймати які закон уповноважив орган дізнання), підлягають обов'язковому затвердженню керівником органу дізнання.

Отже, затвердженню керівником органу дізнання підлягають постанови особи, яка провадить дізнання, про виконання таких процесуальних рішень і дій:

—      порушення кримінальної справи;

—      направлення заяви (повідомлення) за підслідністю;

—      відмову в порушенні кримінальної справи;

—      направлення кримінальної справи за підслідністю;

—      закриття, зупинення, поновлення провадження у справі;

—      розшук обвинуваченого;

—      проведення обшуку;

—      проведення виїмки поштово-телеграфної кореспонденції;

—      проведення освідування;

—      зняття інформації з технічних каналів зв'язку;

—      накладення арешту на майно;

—      обрання, зміну або скасування запобіжного заходу;

—      притягнення особи як обвинуваченого;

—      привід свідка, потерпілого, привід чи розшук обвинуваченого;

—      відсторонення обвинуваченого від посади;

—      етапування.

Керівник органу дізнання затверджує також протокол затримання.

Затвердженню керівником органу дізнання безсуперечно підлягають всі процесуальні акти, які має санкціонувати прокурор чи згоду на які надає суд. Вони набирають сили з моменту затвердження їх прокурором, а у відповідних випадках судом. Ті документи, які підлягають затвердженню тільки керівником органу дізнання, набувають юридичної сили з моменту їх затвердження останнім.

Низка процесуальних актів не потребує затвердження їх керівником органу дізнання. Це протоколи всіх слідчих дій (за винятком протоколу затримання); постанова про виокремлення або об'єднання кримінальних справ; постанова про визнання особи потерпілою, цивільним позивачем або цивільним відповідачем; постанова про приєднання речових доказів до кримінальної справи; протокол з'явлення з повинною та інші документи. Складання таких документів віднесено до компетенції особи, яка провадить дізнання, а не органу дізнання. Вони набувають законної сили з моменту їх підписання особою, яка провадить дізнання.

 

Стаття 104. Порядок провадження дізнання у кримінальних справах

За наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, провадить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила. Після цього орган дізнання, додержуючи строків, передбачених частиною 1 статті 108 цього Кодексу, складає постанову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для затвердження.

У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов'язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах строків, передбачених частиною 2 статті 108 цього Кодексу.

Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки.

Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов'язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій.

Дізнання здійснюється за правилами, встановленими кримінально-процесуальним законом для провадження досудового слідства, за деякими спеціально обумовленими винятками, доповненнями та положеннями.

До загальних положень, що характерні для всіх форм дізнання та не властиві попередньому слідству, можна віднести такі.

Особа, яка провадить дізнання, не користується процесуальною самостійністю в тому обсязі, в якому користується слідчий. При незгоді з вказівками прокурора щодо питань про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи до суду або про зупинення справи орган дізнання (особа, яка провадить дізнання) має право оскаржити їх вищому прокурору, але не припиняючи виконання цих вказівок. Такі вказівки прокурора обов'язкові до виконання, так само як і вказівки про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, провадження окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочин.

Форми дізнання: у справах про тяжкі або особливо тяжкі злочини; у справах про злочини, що не є тяжкими чи особливо тяжкими.

Строки провадження дізнання: 1) по справах про тяжкі або особливо тяжкі злочини — 10 днів з моменту порушення справи; 2) по справах про злочини, що не є тяжкими чи особливо тяжкими, — до встановлення особи, що вчинила злочин (ст. 104 КПК України), та у термін не більше 10 днів, починаючи з моменту встановлення особи, що вчинила злочин (ст. 108 КПК України).

При цьому, у разі обрання до підозрюваного одного з передбачених у законі запобіжних заходів у порядку, передбаченому статтею 165-2 КПК України, дізнання провадиться у строк не більше п'яти діб з моменту обрання запобіжного заходу.

У разі порушення справи про злочин, який не є тяжким, орган дізнання провадить усі необхідні слідчі та інші процесуальні дії аж «о встановлення особи, яка вчинила злочин (арешт, затримання підозрюваного або притягнення особи як обвинуваченого). Після цього, не пізніше ніж у десятиденний строк, орган дізнання передає справу слідчому через прокурора для закінчення розслідування.

Якщо при провадженні дізнання будуть виявлені підстави для закриття кримінальної справи, орган дізнання має право самостійно з додержанням вимог закону закрити її.

Відповідно до ст. 104 КПК України за наявності ознак злочину, який є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і протягом десяти днів провадить усі необхідні передбачені законом слідчі дії (допит, огляд, освідування, пред'явлення для впізнання, обшук, виїмку, зняття інформації з каналів зв'язку, призначення експертизи та інші), після чого складає постанову про передання справи слідчому, яка подається прокурору для затвердження.

Форми закінчення дізнання: передача справи слідчому; закриття справи.

Дізнання у справах закінчується складанням постанови про направлення справи для провадження досудового слідства, яка затверджується прокурором. За наявності обставин, передбачених статтею 6 КПК України, орган дізнання закриває справу мотивованою постановою.

Після передачі справи слідчому орган дізнання зобов'язаний виконувати окремі доручення слідчого щодо провадження слідчих та розшукових дій, а якщо у справі про тяжкий злочин особа, яка його вчинила, не була встановлена,— здійснює оперативно-розшукові дії, не очікуючи вказівок слідчого, аж до розкриття злочину.

 

Стаття 106. Затримання органом дізнання підозрюваного у вчиненні злочину

Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише за наявності однієї з таких підстав:

1)      коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

2)      коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;

3)      коли на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

За наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, н може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного.

Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов'язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз'яснення підозрюваному в порядку, передбаченому частиною другою статті ХХ цього Кодексу, права мати побачення із захисником з моменту затримання. Протокол підписується особою яка його склала, і затриманим.

Копія протоколу з переліком прав та обов'язків негайно вручається затриманому і направляється прокурору На вимогу прокурора йому також надсилаються матеріали, що стали підставою для затримання.

Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання негайно повідомляє одного з її родичів, а в разі затримання співробітника кадрового складу розвідувального органу України при виконанні ним службових обов'язків негайно повідомляє також і відповідний розвідувальний орган.

Протягом сімдесяти двох годин після затримання орган дізнання:

1)      звільняє затриманого — якщо не підтвердилась підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання було здійснено з порушенням вимог, передбачених частинами першою і другою цієї статті;

2)      звільняє затриманого й обирає щодо нього запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою;

3)      доставляє затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

У разі оскарження затримання до суду скарга затриманого негайно надсилається начальником місця досудового ув'язнення до суду. Скарга розглядається суддею одночасно з поданням органу дізнання про обрання запобіжного заходу. Якщо скарга надійшла після обрання запобіжного заходу, вона розглядається суддею протягом трьох діб з часу надходження. Якщо подання не надійшло або коли скарга надійшла після закінчення сімдесятидвогодинного строку після затримання, скарга на затримання розглядається суддею протягом п'яти діб з часу надходження.

Скарга розглядається з додержанням вимог, передбачених статтею 165-2 цього Кодексу. За результатами розгляду суддя виносить постанову про законність затримання чи про задоволення скарги і визнання затримання незаконним. Копія постанови направляється прокуророві, органу дізнання, затриманому і начальнику місця досудового ув'язнення.

На постанову судді протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, або її захисником чи законним представником. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови суду.

Затримання підозрюваного у вчиненні злочину не може тривати більше сімдесяти двох годин.

Якщо у встановлений законом строк затримання постанова судді про застосування до затриманої особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або постанова про звільнення затриманого не надійшла до установи для досудового ув'язнення, начальник місця досудового ув'язнення звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє повідомлення про це посадовій особі чи органу, який здійснював затримання.

Згідно зі ст. 106 КПК України орган дізнання, а також слідчий (ст. П5 КПК України) та прокурор (ст. 227 КПК України) мають право затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі. Затримання є кримінально-процесуальною дією та здійснюється в передбаченому законом порядку.

Особа, яку підозрюють у вчиненні злочину, відповідно до ч. 1 ст. 106 КПК України може бути затримана за наявності однієї з названих в ст. 106 КПК України підстав.

Для прийняття рішення про затримання підозрюваного поряд із вказаними в законі підставами необхідна наявність відповідного мотиву. Мотивом затримання у конкретному випадку може бути необхідність перешкодити особі ухилитись від розслідування, сховатись від органів розслідування або справити негативний вплив на його перебіг, виключити можливість продовження злочинної діяльності, вчинення нових злочинів.

Затримані за підозрою у вчиненні злочину беруться під варту й утримуються в ізоляторах тимчасового утримання на таких самих правах, як і заарештовані.

Для затримання санкція прокурора чи дозвіл суду не потрібні. Затримання оформляється протоколом затримання, копія якого вручається затриманому і направляється прокурору.

Строк затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, обраховується з моменту доставлення її в орган дізнання або до слідчого, а якщо затримання провадиться на підставі постанови про розшук і затримання, винесеної органом дізнання або слідчим, то з моменту фактичного затримання.

Тривалість затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, не може перевищувати сімдесяти двох годин.

Слідчий або особа, яка провадить дізнання, зобов'язані роз'яснити затриманому його права й обов'язки, встановлені чинним законодавством. Про це робиться відмітка в протоколі затримання.

Затримання особи є процесуальним актом, який офіційно ставить особу в стан підозрюваного. З моменту затримання особа одержує статус підозрюваного, який відповідно до ст. 43-1 КПК України має такі права: знати, в чому він підозрюється; давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки. Про роз'яснення прав підозрюваному зазначається в протоколі затримання або постанові про застосування запобіжного заходу.

При затриманні провадиться особистий обшук підозрюваного з додержанням вимог ст. 184 КПК України.

Згідно зі ст. 21 КПК України слідчий, особа, яка провадить дізнання, прокурор зобов'язані до першого допиту підозрюваного роз'яснити йому право мати захисника та побачення з ним наодинці до першого допиту і скласти про це протокол.

Підозрюваний підлягає негайному допиту, а якщо цього зробити не можна, то він має бути допитаний не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. До першого допиту він має право на побачення із своїм захисником віч-на-віч, тобто в обмежений певними межами час і наодинці. При допиті підозрюваного присутність захисника є обов'язковою, за винятком випадку, коли підозрюваний відмовляється від захисника, а відмова може бути прийнята, тобто закон для цього випадку не вимагає обов'язкової участі захисника.

Право затриманого знати, в чому його підозрюють, забезпечується насамперед обов'язком особи, яка провадить розслідування, ознайомити підозрюваного з протоколом затримання, де вказуються підстави затримання та відомості про злочин, у вчиненні якого підозрюється затриманий.

Давати показання — це право, а не обов'язок підозрюваного. Кримінальної відповідальності за відмову від давання показань або за давання заздалегідь неправдивих показань підозрюваний не несе. Про затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, орган дізнання повідомляє її сім'ю.

Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов'язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз'яснення підозрюваному в порядку, передбаченому ч.2 ст. 21 КПК, права мати захисника та побачення з ним до першого допиту. Протокол затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим.

Копія протоколу з переліком прав та обов'язків негайно вручається затриманому і направляється прокурору. На вимогу прокурора йому також надсилаються матеріали, що стали підставою для затримання.

Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання повідомляє її сім'ю чи одного з її родичів.

Протягом сімдесяти двох годин після затримання орган дізнання, слідчий або прокурор:

1)      звільняють затриманого — якщо не підтвердилась підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання було здійснено з порушенням вимог закону;

2)      звільняють затриманого й обирають йому запобіжний захід не пов'язаний із триманням під вартою;

3)      доставляють затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Суддя, згідно з ч. 8 ст. 165-2 КПК України, має право продовжити затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого — до п'ятнадцяти діб, якщо для обрання затриманому запобіжного заходу є необхідність додатково вивчити дані про особу затриманого чи з'ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, про що виноситься постанова. У разі, коли така необхідність виникне при вирішенні цього питання щодо особи, яка не затримувалася, суддя має право відкласти його розгляд на строк до десяти діб і вжити заходів, спроможних забезпечити на цей період її належну поведінку або своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей строк.

Проблеми затримання мають теоретичний, законодавчий та практичний аспекти.

У нормах КПК України затримання не називається слідчою дією, але, наприклад, ст. 87 КПК Росії недвозначно визначає, що протоколи, які засвідчують обставини і факти, встановлені під час затримання, складені в порядку, передбаченому Кодексом, є доказами у кримінальній справі. Ст. 119 КПК Росії прямо називає затримання підозрюваного в числі невідкладних слідчих дій.

Отже, закони деяких країн СНД допускають можливість отримання доказів у процесі затримання підозрюваного і передбачають засіб їх закріплення та засвідчення — протокол затримання. Сам протокол затримання підозрюваного, будучи процесуальним носієм фактичних даних, що мають значення у справі (тих, що стосуються предмета доказування) та відповідають вимогам допустимості й достовірності, безперечно є доказом у кримінальній справі.

Особливо гостру дискусію викликає питання про те, чи вкладається "захват" та доставлення тієї або іншої особи в органи дізнання в поняття "кримінально-процесуальне затримання" чи ні. Деякі автори вважають такі дії елементами процесуального затримання. Поширеною є також думка про те, що названі дії не є елементом затримання в кримінально-процесуальному сенсі, а належать до адміністративних дій правоохоронних органів, зокрема міліції.

Діяльність по "захвату" та доставленню в органи дізнання осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів, не слід залишати поза рамками кримінально-процесуального регулювання. Аналізуючи дану проблему, слід мати на увазі, що "захват" підозрюваного має місце у зв'язку із вчиненням ним злочину, а не адміністративного проступку. Отже, такі дії повинні здійснюватися відповідно до правил кримінального процесу.

В основу розмежування кримінально-процесуальних та адміністративних дій взагалі та дій по затриманню осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів чи інших правопорушень, зокрема логічно було б покласти, по-перше, норми матеріального права, за порушення яких затримується правопорушник, по-друге, те, яким органом він затримується — органом (суб'єктом) адміністративної чи кримінально-процесуальної юрисдикції. Якщо вчинено злочин, слідчий або орган дізнання можуть провадити тільки кримінально-процесуальні дії, використовувати тільки кримінально-процесуальні засоби примусу, застосовувати тільки кримінально-процесуальну форму затримання. Міркувати інакше — значить допускати можливість, за наявності явних ознак вчинення певною особою злочину, застосування до неї заходів адміністративного впливу і навпаки. Не важко помітити, що правильне вирішення цього питання має пряме відношення до забезпечення законних прав та інтересів громадян, зміцнення законності й правопорядку.

Для практичних працівників вкрай важливо визначити критерії відмінності процесуального затримання від затримання адміністративного. Уявляється, що дії з затримання підозрюваної особи та доставлення її в орган дізнання матимуть характер кримінально-процесуальних дій, якщо вони здійснюються у зв'язку з наявністю даних, які вказують на вчинення такою особою кримінально караної дії; виконуються уповноваженим на це процесуальним законом суб'єктом (слідчим, органом дізнання); здійснюються у зв'язку з наявністю даних, передбачених процесуальним законом, як підстав провадження кримінально-процесуального затримання, тобто відповідно до гіпотези ст. 106 КПК України; виконуються в передбаченому кримінально-процесуальним законом порядку та фіксуються у призначеному для цього процесуальному документі.

Існуючі розбіжності в думках учених і практичних працівників виникають, на наш погляд, у зв'язку з тим, що закон не досить чітко визначив сутність, зміст та процесуальну форму затримання підозрюваного.

У кримінально-процесуальному законі фактично названо два види процесуальних дій, що йменуються затриманням. Це затримання як слідча дія, що провадиться для запобігання злочину та закріплення його слідів, і затримання як засіб процесуального примусу — запобіжний захід, який полягає у взятті підозрюваного під варту на строк до сімдесяти двох годин.

Названі дії не завжди створюють нерозривну єдність і можуть мати самостійний характер. Теоретично вони повинні виконуватися кожна окремо. На практиці не в усіх випадках, наприклад таких, як поміщення особи в ізолятор для затриманих, передує її захват та примусове доставлення в орган дізнання. Слідчий може викликати таку особу на допит і після його закінчення провести затримання. В інших випадках особа, захоплена під час вчинення злочину та доставлена до міліції, може бути після з'ясування обставин справи відпущена, їй може бути надане право покинути приміщення правоохоронного органу у зв'язку з обранням запобіжного заходу, не пов'язаного з ув'язненням під варту, або у зв'язку з визнанням недоцільності її затримання на даній стадії розслідування.

Кримінально-процесуальне затримання як процесуальна дія, що включає захват та доставлення підозрюваного в орган дізнання, на нашу думку, розглядається законодавцем як невідкладна слідча дія, тобто як спосіб отримання доказів. Відповідно, доказове значення пр





Последнее изменение этой страницы: 2019-12-25; просмотров: 217; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 107.21.85.250 (0.011 с.)