Глава 20. Закінчення досудового слідства

Стаття 212. Форми закінчення досудового слідства

Досудове слідство закінчується складанням обвинувального висновку або постанови про закриття справи чи постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Закінчення досудового розслідування — заключний етап стадії досудового розслідування, в рамках якого підводяться підсумки роботи слідчого, аналізуються всі зібрані докази, завершується проведення процесуальних дій слідчими органами, учасникам процесу надається можливість реалізувати своє право на ознайомлення зі справою, слідчим приймається підсумкове рішення по справі.

Досудове слідство закінчується тоді, коли вирішено всі його завдання; всеобічно, повно та об'єктивно досліджено всі обставини, які належать до предмета доказування, встановлено об'єктивну істину у справі; виявлено та усунено причини й умови, які сприяли вчиненню злочину; вжито заходів до захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб, відшкодування матеріальної та моральної шкоди; забезпечено правильне застосування закону.

Встановлення об'єктивної істини — основа правильного підсумкового рішення слідчого у справі. Тому закінченню розслідування передує оцінка всієї сукупності зібраних доказів. Правильність висновків забезпечується тут процесуальною самостійністю слідчого, строгим додержанням основних принципів доказового права (див. глави "Принципи кримінального процесу" та "Докази і доказування в кримінальному процесі").

Визнати досудове слідство закінченим — означає визнати, що більше немає необхідності провадження будь-яких слідчих або інших процесуальних дій, спрямованих на збирання, перевірку та дослідження доказів: всі необхідні для прийняття підсумкового рішення докази зібрані, перевірені, досліджені та належним чином оцінені.

Досудове слідство закінчується прийняттям одного з таких рішень:

—      винесенням постанови про закриття кримінальної справи (відповідно до ст. 6, 213 КПК України);

—      винесенням постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності (ст. 7 — 11-1 КПК України);

—      винесенням постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру;

—      складанням обвинувального висновку та направленням справи для віддання обвинуваченого суду.

Дійшовши висновку, що по справі вичерпані всі процесуальні можливості для встановлення істини, всебічного і повного дослідження доказів, слідчий аналізує матеріали справи, дає юридичну оцінку встановленим фактам, приймає обґрунтоване, мотивоване й єдино правильне законне рішення, систематизує та завершує оформлення досудового провадження. Фактично на цьому етапі процесуального провадження приймається підсумкове рішення про подальше направлення розслідуваної кримінальної справи.

1. Направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

Звільнення від кримінальної відповідальності та покарання — гуманний процесуальний інститут, який передбачає, що за обставин, при яких особа, що вчинила незначної суспільної небезпеки злочин, за наявності передбачених в законі фактів може бути звільнена від кримінальної відповідальності і покарання.

Згідно зі ст. 7-1 КПК України провадження в кримінальній справі може бути закрито судом у зв'язку:

1)      з дійовим каяттям;

2)      з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим;

3)      із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру в порядку, передбаченому статтею 447 КПК України;

4)      з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації;

5)      із закінченням строків давності.

Закон передбачає можливість звільнення від кримінальної відповідальності і покарання в результаті зміни обстановки (ст. 48 КК України), у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК України), у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК України), у зв'язку з дійовим каяттям та примиренням винного з потерпілим (ст. 45, 46 КК України).

При вирішенні питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності необхідно враховувати такі принципові положення.

♦ Звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності належить виключно до юрисдикції суду.

♦ Закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, зазначеними в ст. 7 — 11-1 КПК України, із звільненням обвинуваченого від кримінальної відповідальності можливе лише за рішенням суду.

Направлення справи слідчим до суду для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності з указаних підстав може бути здійснене при дотриманні таких умов.

♦ До направлення кримінальної справи до суду особі повинно бути роз'яснено сутність обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави.

♦ У разі винесення постанови про направлення справи до суду у визначених випадках прокурор або слідчий повинні ознайомити обвинуваченого, його захисника, потерпілого або його представника з названою постановою, а в разі їх вимоги — з усіма матеріалами справи та роз'яснити їх права.

♦ Направлення кримінальної справи до суду з указаних підстав не допускається, якщо обвинувачений, підсудний, проти цього заперечує. В цьому разі провадження у спразі продовжується в звичайному порядку.

1.1. Звільнення від відповідальності за умови дієвого каяття, відшкодування шкоди та мирової угоди. Згідно зі ст. 45 КК України особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну -шкоду.

Можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності після скоєного нею злочину за умови дієвого каяття передбачається новим КК України і до певних більш тяжких злочинів та за деяких спеціальних умов, наприклад:

—      давання хабара (ст.369) — особа, яка дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після давання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом на порушення кримінальної справи;

—      створення не передбачених законами України воєнізованих формувань або участь у їх діяльності (ст. 260) — звільняється від кримінальної відповідальності за цією статтею особа, яка перебувала в складі зазначених у цій статті формувань, за дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вона добровільно вийшла з такого формування і повідомила про його існування органи державної влади чи органи місцевого самоврядування;

—      незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст. 263) — звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами першою або другою статті 263, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої;

—      створення злочинної організації (ст. 255) — звільняється від кримінальної відповідальності особа, крім організатора або керівника злочинної організації, за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 255, якщо вона добровільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяла її розкриттю;

—      невиплата заробітної плати (ст. 175) — особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до кримінальної відповідальності нею здійснено виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам;

—      ухилення від сплати податків (ст. 212) — особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частиною першою та другою цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня);

—      терористичний акт (ст. 258) — звільняється від кримінальної відповідальності за діяння, передбачене в частині четвертій цієї статті, особа, крім організатора і керівника, яка добровільно повідомила про нього правоохоронний орган і сприяла припиненню існування або діяльності терористичної групи чи організації або розкриттю злочинів, вчинених у зв'язку із створенням або діяльністю такої групи чи організації, якщо в її діях немає складу іншого злочину;

—      незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання як без мети, так і з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 307) — особа, яка добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов'язаних з їх незаконним обігом, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконне їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання;

—      незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів з метою їх використання для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин (ст. 311) — особа, яка добровільно здала прекурсори, що призначалися для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин, і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов'язаних із незаконним обігом прекурсорів, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконні їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання;

—      державна зрада (ч. 2. ст. 111) — звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв'язок з ними та про отримане завдання;

—      шпигунство (ч.2 ст. 114) — звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припинила шпигунську діяльність та добровільно повідомила органи державної влади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернена шкода інтересам України.

Згідно зі статтею 46 Кримінального кодексу України особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Відповідно до ст. 12 Кримінального кодексу України злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання.

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора мають право за наявності підстав, зазначених у статті 46 Кримінального кодексу України, винести мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

1.2. Звільнення від кримінальної відповідальності та покарання в результаті зміни обстановки (ст. 48 КК України) можливе у разі, коли після порушення кримінальної справи вчинене особою діяння втратило характер суспільно небезпечного або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

Під зміною обстановки слід розуміти настання таких соціально-економічних, правових або політичних змін, які тягнуть за собою визнання обвинуваченого таким, що втратив характер суспільно небезпечної особи (призов на військову службу, відміна надзвичайного стану у певній місцевості, тяжка хвороба обвинуваченого, інвалідність, зміна сімейного стану, місця проживання та роботи, що поєднуються з позитивною зміною його образу життя).

Втратити суспільну небезпечність можуть найшвидше незначні злочини — діяння, за які за законом передбачаються альтернативні позбавленню волі покарання: штраф, виправні роботи тощо, або санкція яких передбачає покарання не більше трьох років позбавлення волі.

Закриття справи за цією підставою можливе, якщо обвинувачений проти цього не заперечує. Оскільки підстава закриття справи в даному випадку нереабілітуюча, то справа за цією підставою закривається з дозволу суду.

1.3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки.

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора мають право за наявності підстав, зазначених у статті 47 Кримінального кодексу України, своєю вмотивованою постановою направити справу в суд для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності з передачею його на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням про це, прийнятим на загальних зборах.

Закриття кримінальної справи з передачею обвинуваченого на поруки можливе за наявності таких умов:

—      злочин обвинувачений вчинив уперше і раніше на поруки не передавався;

—      злочин, який вчинив обвинувачений, є злочином, віднесеним законом до злочину невеликої або середньої тяжкості. Злочин невеликої тяжкості — злочин, санкція статті, за якою кваліфіковані дії обвинуваченого, або взагалі не передбачає позбавлення БОЛІ, або передбачає позбавлення волі на строк не. більше двох років. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років;

—      відсутні тяжкі наслідки, а в ході слідства обвинувачений повністю відшкодував заподіяну шкоду;

—      обвинувачений щиро розкаявся у вчиненому злочині та визнав себе винним;

—      обвинувачений за своїм характером може бути виправлений без застосування кримінального покарання за допомогою заходів громадського впливу;

—      від трудового колективу або громадської організації надійшло клопотання про взяття обвинуваченого на поруки, оформлене протоколом загальних зборів колективу;

—      обвинувачений не заперечує проти закриття кримінальної справи за цією підставою.

Протокол загальних зборів додається до справи. За клопотанням колективу прокурор, слідчий інформують збори про обставини вчиненого злочину невеликої або середньої тяжкості.

За наявності підстав, зазначених у статті 47 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

Особа, передана на поруки, може бути притягнена до кримінальної відповідальності, якщо протягом року не виправдала довіри колективу або залишила роботу та в зв'язку з цим надійшло рішення трудового колективу або громадської організації про відмову від поручительства.

1.4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності

Згідно зі статтею 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1)      два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який законом передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі (злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання);

2)      три роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який законом передбачене покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі;

3)      п'ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості (злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від двох до п'яти років);

4)      десять років — у разі вчинення тяжкого злочину (тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років);

5)      п'ятнадцять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину (особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі).

Плин давності припиняється, коли особа, яка вчинила злочин, приховується від слідства чи суду. В таких випадках плин давності поновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. При цьому така особа не може бути притягнута до відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло 15 років і за цей час вона не вчинила ніякого іншого злочину, що перервав плин строку давності.

Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.

Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 449 — 451, 454 Кримінального кодексу України.

Давність притягнення до кримінальної відповідальності та виконання обвинувального вироку до осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується відповідно до статей 49 та 80 КК України з урахуванням положень, передбачених статтею 106 КК України.

Щодо неповнолітніх встановлюються такі строки давності:

1)      два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

2)      п'ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

3)      сім років — у разі вчинення тяжкого злочину;

4)      десять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину. Закриття кримінальної справи у зв'язку із закінченням строку

давності зазвичай пов'язується з тим, що притягнення до кримінальної відповідальності через довгий час після вчинення злочину є недоцільним, оскільки правопорушник за цей час втратив суспільну небезпечність.

Звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності в названих вище випадках належить виключно до юрисдикції суду.

2. Направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру.

2.1. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру.

Чинне кримінально-процесуальне законодавство передбачає можливість звільнення неповнолітнього, який вчинив злочин, від кримінальної відповідальності і застосування до нього примусових заходів виховного характеру.

Закриття справи з використанням щодо неповнолітнього примусових заходів виховного характеру провадиться за наявності тих само умов, які необхідні і для закриття справи з переданням обвинуваченого на поруки, з тією лише відмінністю, що при цьому неповнолітньому обвинуваченому в присутності захисника, а в необхідних випадках педагога, лікаря або батьків, мають бути пред'явлені обвинувачення та матеріали справи для ознайомлення. Після цього всі матеріали справи направляються прокурору, який і направляє її до суду.

У цьому випадку неповнолітньому, з дотриманням вимог статей 438 і 440 КПК України, на досудовому слідстві пред'являється обвинувачення і після винесення рішення про закриття справи надається можливість ознайомлення з усіма матеріалами справи.

Для звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності і застосування до нього примусових заходів виховного характеру необхідна сукупність таких умов:

—      подія злочину дійсно мала місце;

—      даний злочин вчинив неповнолітній обвинувачуваний;

—      неповнолітній є деліктоздатною особою (осудна особа, яка досягла віку, з якого може бути притягнута до кримінальної відповідальності);

—      злочин, який вчинив неповнолітній, належить до злочинів невеликої тяжкості, злочином, віднесеним законом до злочину невеликої тяжкості, є злочин, за який або взагалі не передбачається позбавлення волі, або передбачається позбавлення волі на строк не більше двох років);

—      вчинений злочин не має великої суспільної небезпеки; наявні всі умови і можливості для виправлення неповнолітнього без застосування покарання;

—      відсутні заперечення з боку неповнолітнього або його законного представника про закриття кримінальної справи за цією підставою.

Отримавши від слідчого кримінальну справа, що надійшла в порядку, передбаченому статтями 7-1, 9 КПК України, прокурор у термін до п'яти днів перевіряє повноту проведеного розслідування, законність постанови і приймає одне з таких рішень:

—      дає письмову згоду з постановою слідчого і направляє справу в суд для застосування примусових заходів виховного характеру;

—      відміняє постанову слідчого і повертає йому справу з письмовими вказівками;

—      змінює постанову слідчого або виносить нову постанову.

Рішення ж про закриття справи і застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру уповноважений прийняти тільки суд.

Суд має право закрити кримінальну справу стосовно неповнолітнього обвинувачуваного, який вчинив злочин невеликої тяжкості та який не має великої суспільної небезпеки, якщо буде визнано, що його виправлення і перевиховання можливе без застосування кримінального покарання.

Суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, які передбачені ст. 105 КК України, а саме:

1)      застереження;

2)      обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3)      передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4)      покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5)      направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.

До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у законі. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 ст. 105 КПК України, встановлюється судом, який їх призначає.

Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.

2.2. Направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру регламентоване ст. 226, 416-424 КПК України.

Досудове слідство в справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені особами у стані неосудності або обмеженої осудності, а також про злочини осіб, які вчинили його у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу, провадиться органами досудового слідства в повному обсязі для всебічного і повного з'ясування обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння й особи того, хто його вчинив, а також обставин, які характеризують цю особу та її психічне захворювання, встановлення істини та забезпечення правильного застосування закону.

По закінченні досудового слідства, коли на підставі висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів буде встановлено, що особа, яка притягнута або піддягає притягненню до кримінальної відповідальності, під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному стані або в подальшому захворіла на душевну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, слідчий складає мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

До примусових заходів медичного характеру належать:

—      поміщення до психіатричної лікарні загального нагляду;

—      поміщення до психіатричної лікарні з посиленим наглядом;

—      поміщення до психіатричної лікарні суворого нагляду.

У зв'язку з необхідністю застосування примусових заходів медичного характеру кримінальна справа може бути закрита судом за наявності таких умов:

—      є докази вчинення відповідною особою кримінально караного діяння;

—      є висновок судово-психіатричної експертизи та інші докази про те, що дана особа вчинила суспільно небезпечне діяння в неосудному стані або після вчинення злочину захворіла на душевну хворобу, яка позбавляє можливості усвідомлювати свої дії чи керувати ними;

— особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, за своїм хворобливим станом являє небезпеку для суспільства.

За наявності даних обставин слідчий, всебічно і повно дослідивши всі обставини справи, які належать до предмета доказування, складає постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В постанові повинні бути викладені всі обставини, які підтверджують вчинення цією особою суспільно небезпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що ця особа захворіла на психічну хворобу. Ця постанова разом зі справою надсилається прокуророві

Питання про застосування конкретних заходів медичного характеру вирішує суд.

Відміна примусових заходів медичного характеру провадиться судом за висновком лікувальної установи у разі одужання особи або зміни характеру хвороби, за якою відпадає необхідність застосування примусових заходів.

Щодо винного після його одужання суд може призначити покарання, якщо не скінчилися строки давності. Час застосування примусових заходів медичного характеру в даному разі зараховується в строк покарання. У необхідних випадках суд виносить ухвалу про відновлення справи та направлення її на додаткове розслідування для притягнення особи як обвинуваченого та вирішення інших завдань кримінального процесу.

Інші заходи примусового медичного характеру, які застосовуються до наркоманів та алкоголіків у ситуації, коли дані особи визнаються осудними, не дають підстави для закриття справи відповідно до ст. 212 КПК України. Справа щодо таких осіб направляється в суд у загальному порядку, де поряд з кримінальним покаранням до них застосовуються відповідні заходи медичного характеру.

 

Стаття 213. Підстави до закриття справи

Кримінальна справа закривається:

1)      за наявності підстав, зазначених у статті 6 цього Кодексу;

2)      за недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Закриття кримінальної справи — юридичний акт, в силу якого закінчується досудове слідство та процесуальне провадження у кримінальній справі, вирішується доля зібраних по кримінальній справі речових доказів та майна, на яке був накладений арешт, відміняються обрані запобіжні заходи, а правовідносини учасників процесу після оскарження прийнятого рішення переводяться в русло цивільних правовідносин.

Кримінальна справа може бути закрита:

1)      за недоказаності участі обвинуваченого у вчиненні злочину (дорівнює доказаній невинуватості);

2)      за наявності обставин, які виключають провадження у справі (ст. 6 КПК України).

За наявності обставин, які дають право не піддавати обвинуваченого кримінальному покаранню, а обмежитися застосуванням щодо нього заходів адміністративного або громадського впливу (ст. 7—11-1 КПК України), слідчий направляє справу до суду для вирішення питання щодо закриття такої справи.

Закриття кримінальної справи є слушним процесуальним інститутом, який забезпечує можливість справедливого завершення процесуальних правовідносин на основі встановлення об'єктивної істини. Слідчий не виконує функції обвинувачення і не має права на обвинувальний підхід до справи. Він повинен всебічно дослідити всі обставини справи, з'ясувати істину і на цій основі прийняти правильне і справедливе рішення, одним з яких може бути і рішення про закриття справи.

Водночас, слідчий апарат МВС України послідовно провадить лінію міністерства щодо зменшення справ, які закриваються провадженням. У 2000 році їх кількість була зменшена на 10 104 або на 24,4 відсотка. Всього ж у цьому році за різними підставами закрито 31 240 справ (без повторно закритих — 29 679), що становить 14,4 відсотка від числа закінчених, а це на 4,3 відсотка менше, ніж у 1999 році.

Не кращим чином характеризує роботу слідчих підрозділів такий факт. У 2000 році за різними підставами слідчими МВС України закрито 3885 справ про злочини, скоєні у сфері економіки, що становить 35,5% всієї кількості закінчених справ цієї категорії. При цьому у фінансово-кредитній системі закрито за всіма підставами 179 справ (36,7 %); із числа'справ, порушених за розкрадання державного або колективного майна в особливо великих розмірах, закрито за різними підставами 70 справ або 16,7% (у 1999 р. частка закритих справ становила 17,2%), а з числа порушених за шахрайство з фінансовими ресурсами закрито за різними підставами 207 справ (54,8 %). У банківській сфері закрито за різними підставами 60 справ (35,9%).

Аналіз слідчої практики, проведений Головним слідчим управління МВС України, зокрема аналіз підстав закриття кримінальних справ, дає змогу навести такі дані. В 2000 році на підставі статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України було закрито (без повторно закритих) 18 151 кримінальну справу. Із цієї кількості 7005 справ, або 23,6%, були закриті за реабілітуючими підставами — за відсутністю події і складу злочину. З числа справ, закритих на підставі пунктів 1 і 2 статті 6 КПК України, закрито: за відсутності події злочину — 1401 справа (20%); у зв'язку зі змінами законодавства — 240 (3,4%). Внаслідок акту амністії було закрито 8033 справи стосовно 8862 осіб. Частка справ, закритих за амністією, становить 25,7% числа закритих справ і 3,7 відсотків усіх закінчених справ. Стосовно неповнолітніх було закрито 1984 кримінальні справи, що становить 10,1% від числа закінчених справ про злочини, вчинені неповнолітніми або за їх участю (у 1999 році — відповідно 2941 справа і 15,8%). В результаті зміни обстановки (стаття 7 КПК України) було закрито 8387 справ (26,8%). У зв'язку із застосуванням до винних заходів громадського впливу закрито 3101 справу (9,9% від числа всіх закритих). За скінченням строків давності притягнення до відповідальності встановлених в ході слідства осіб та у зв'язку зі смертю обвинуваченого на підставі п.8 статті 6 КПК закрито справи стосовно 2478 осіб (в 1999 році — щодо 3371 особи).

Як свідчать наведені цифри, ще продовжує порушуватись значна кількість справ, які не мають судової перспективи. Однією з причин цього є як недосконале законодавство, внаслідок чого значна кількість правопорушень, які не становлять великої суспільної небезпеки, віднесена до категорії кримінально караних діянь, так і недостатній рівень організації роботи із забезпечення обґрунтованого порушення кримінальних справ.

1.       Закриття кримінальної справи за недоказаністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину може мати місце за умов, коли:

а)       у справі однозначно встановлено наявність події злочину (інакше справа закривається за відсутністю події);

б)      у розслідуваній події вбачаються всі ознаки складу злочину;

в)      конкретній особі було пред'явлено обвинувачення;

г)       у ході розслідування отримано дані, які викликають сумніви у винності обвинуваченого, а сукупність зібраних доказів, яка є, не дозволяє їх спростувати та зробити беззаперечний і однозначний висновок про доказаність участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

д)      вичерпано всі можливості для усунення сумнівів, які є;

є)       з обставин справи виключається можливість вчинення розслідуваного злочину якоюсь іншою особою. Якщо ж недоказана винуватість лише конкретної особи, а розслідуваний злочин теоретично могла б скоїти і якась інша особа, справа закривається лише щодо особи, стосовно якої було винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого, а в цілому стосовно події злочину справа має не закриватись, а припинятись за невстановленням особи, яка скоїла злочин.

Згідно з конституційним принципом презумпції невинуватості всі сумніви у справі, якщо вичерпані всі можливості їх усунути, мають тлумачитися та розв'язуватися на користь обвинуваченого (ст. 162 Конституції України).

Згідно з ч.2 ст. 2 КК України "особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки 0 вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду відповідно до закону".

Недоказана винуватість дорівнює доказаній невинуватості (ч. 4 ст. 327 КПК України). Невинність обвинуваченого обумовлює припинення щодо нього кримінальної справи за відсутністю складу злочину, тобто за п. 2 ст. 6 КПК України.

2.       Закриття кримінальної справи за наявності обставин, які виключають провадження у справі (ст. 6 КПК України).

Обставини, які згідно з законом виключають провадження кримінальної справи і служать підставою для її закриття за своєю сутністю можуть бути систематизовані та поділені на три групи.

Перша група — обставини реабілітуючого характеру.

Реабілітуючі підстави — це такі, в силу яких особа визнається невинною у вчиненні злочину, добропорядною та реабілітованою, або які вказують, що злочину не було. Реабілітуючі підстави звільнення особи від відповідальності вказані в п. 1, 2, 5 ч. 1 ст. 6 КПК України.

Сюди належать: відсутність події злочину, відсутність складу злочину, в тому числі наявність необхідної оборони або крайньої необхідності; недосягнення особою до моменту вчинення суспільно небезпечного діяння віку, при досягненні якого можлива кримінальна відповідальність.

Рішення про закриття справи за цими обставинами уповноважені приймати слідчі чи органи дізнання самостійно. Згоди суду чи санкції прокурора закон не вимагає.

При закритті кримінальної справи за реабілітуючими підставами слід роз'яснити обвинуваченому про право на відшкодування заподіяної йому моральної та матеріальної шкоди безпідставним притягненням до відповідальності, реабілітацію в повному обсязі відповідно до закону України від 1.12.1994 "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду".

Друга група — підстави нереабілітуючого характеру.

Нереабілітуючі підстави — це підстави, що за наявності складу злочину тягнуть за собою звільнення особи від кримінальної відповідальності. Особа звільняється від кримінальної відповідальності з огляду на акт амністії, що усуває покарання за вчинений нею злочин, або у зв'язку з помилуванням даної особи, а також у разі смерті особи, яка вчинила злочин.

Закон надає право слідчому закрити справу за всіма обставинами, названими в ст. 6 КПК України.

У разі закриття справи за нереабілітуючими підставами таке рішення слідчий приймає з санкції прокурора.

Для звільнення від відповідальності за підставами, викладеними в ст. 7— 11-1 КПК України (передача особи на поруки, дієве каяття, зміна обстановки, примирення обвинуваченого з потерпілим, закінчення строків давності, застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру), розслідувана слідчим справа має направлятись до суду.