Глава 12. ПРЕД'ЯВЛЕННЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ І ДОПИТ ОБВИНУВАЧЕНОГО 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Глава 12. ПРЕД'ЯВЛЕННЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ І ДОПИТ ОБВИНУВАЧЕНОГО



Стаття 131. Притягнення як обвинуваченого

Коли є досить доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого.

Притягнення особи як обвинуваченого — один із найважливіших процесуальних актів, спрямований на практичну реалізацію функції обвинувачення та забезпечення захисту прав і законних інтересів особи, щодо якої порушено кримінальну справу і ведеться розслідування, який полягає в винесенні постанови про притягнення як обвинуваченого; пред'явленні обвинувачення; роз'ясненні обвинуваченому його прав та наданні можливостей щодо їх реалізації; допиті обвинуваченого.

Обвинувачений — це особа, щодо якої в установленому законом порядку винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого.

Підставою притягнення особи як обвинуваченого є наявність системи неспростовних доказів, що підтверджують винність особи у вчиненні конкретного злочину.

Це означає, що на момент винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого:

—      висунуті всі можливі, Б тому числі і взаємовиключаючі версії у справі;

—      усі версії у справі, включаючи алібі підслідного, всебічно перевірені;

—      усі версії, крім однієї — про винність підозрюваного,— спростовані зібраними доказами, а версія про винність особи знайшла підтвердження системою незаперечних доказів;

—      у справі зібрано таку сукупність допустимих та достовірних фактичних даних (доказів), яка дозволяє зробити однозначний висновок про вчинення злочину особою, яка притягається до відповідальності, та виключає будь-які сумніви щодо її провини (сама особа, яка притягається до відповідальності, не зобов'язана доводити свою невинність);

—      відсутні обставини, що виключають кримінальну відповідальність особи, яка вчинила злочин.

Згідно з принципом презумпції невинуватості всі сумніви по справі, якщо вичерпані можливості їх усунення, повинні тлумачитись і вирішуватись на користь обвинуваченого. Для притягнення особи як обвинуваченого потрібна система неспростовних доказів які вказують на наявність в її діях конкретного складу злочину. Помилкове притягнення як обвинуваченого є одним з найнебажаніших актів. Воно спричиняє невиправну шкоду правосуддю та людині, бо ніщо, мабуть, не викликає більшої обіди і більш болючої душевної травми, ніж безпідставне звинувачення у злочині. Правоохоронні органи зобов'язані компенсувати людині моральну шкоду що була завдана безпідставним притягненням її до відповідальності.

Сутність акту притягнення особи як обвинуваченого полягає в тому, що на підставі зібраних доказів конкретна особа ставиться у становище головного учасника кримінального процесу, щодо якого державою в особі органів правосуддя публічно формулюється та проголошується обвинувачення у вчиненні кримінально караного діяння, проте сам обвинувачений при цьому в силу презумпції невинуватості ще не вважається винним, поки його провина не встановлена вироком суду, і наділяється для захисту своїх інтересів широкими процесуальними правами.

Тим самим, з одного боку, держава оголошує обвинуваченій особі про свою готовність піддати її покаранню, а з іншого — дозволяє їй знати, в чому вона обвинувачується, і вжити заходів захисту від безпідставного обвинувачення.

Актом притягнення особи як обвинуваченого держава, діючи за шляхетним принципом "йду на Ви", одночасно здійснює пробу на міцність всієї сукупності зібраних доказів у кримінальній справі.

Притягнення особи як обвинуваченого є юридичним фактом, який тягне за собою подальший розвиток правовідносин між слідчим і особою, що притягається до кримінальної відповідальності.

Значення акту притягнення особи як обвинуваченого можна розглядати в різних аспектах.

У кримінально-правовому аспекті це проявляється в тому, що діям обвинуваченого дається конкретна юридична кваліфікація за відповідною статтею кримінального кодексу.

Кримінально-процесуальний аспект значення акту притягнення особи як обвинуваченого проявляється в таких моментах:

—      у кримінальному процесі з'являється центральна фігура — обвинувачений, якому мають бути надані та роз'яснені його права, забезпечена можливість їх реалізації;

—      висунуте обвинувачення є основою для обвинувального висновку та судового розгляду: обвинувальний висновок та вирок суду не можуть виходити за межі висунутого обвинувачення; зміна обвинувачення в суді допускається за умови, що при цьому не погіршується юридичний стан обвинуваченого; розгляд у суді провадиться тільки щодо обвинувачених і лише за тим обвинуваченням, за яким вони передані суду;

—      з моменту притягнення особи як обвинуваченого органи розслідування отримують право на застосування низки засобів примусу: відсторонення обвинуваченого від посади, обрання запобіжних заходів, а також право оголосити розшук обвинуваченого;

—      притягнення особи як обвинуваченого є юридичним фактом, що дає обвинуваченому право користуватися послугами захисника;

— притягнення особи як обвинуваченого дає початок змагальності кримінального процесу: чітко визначаються сторони та права учасників процесу, функції захисту та обвинувачення отримують можливість активного прояву;

— між обвинуваченим, захисником та іншою стороною кримінального процесу виникають кримінально-процесуальні відносини, які характеризуються змагальністю та конструктивним збитком у рамках процесуальної форми в напрямі розв'язання справи по суті.

Як обвинувачений можуть бути притягнуті лише осудні особи, які досягли віку, з якого за відповідні злочини може настати кримінальна відповідальність. Іноземці й особи без громадянства, що перебувають на території України, які вчинили злочини, відповідають на загальних підставах.

Імунітет від кримінальної відповідальності і статус недоторканності мають окремі особи, стосовно яких встановлені додаткові гарантії захисту їх прав.

Це насамперед дипломатичні агенти. Особистість дипломатичного агента недоторканна. Він взагалі не підлягає притягненню як обвинувачений, арешту або затриманню. Члени сім'ї дипломатичного агента, що живуть разом із ним, користуються привілеями й імунітетами дипломатичних агентів. Співробітники адміністративно-технічного персоналу представництв і члени їхніх сімей, якщо вони не є громадянами держави перебування, мають привілеї та імунітети, аналогічні дипломатичним агентам. Це передбачено Положенням про дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав в Україні, що затверджене Указом Президента України 10 червня 1993 року.

Консульські посадові особи не підлягають арешту або затриманню інакше як на підставі рішень суду й у випадку вчинення тяжких злочинів. Консульські установи вирішують питання розвитку торгових і культурних взаємовідносин держав. Робітники консульської установи можуть викликатись і допитуватись як свідки. Вони не зобов'язані давати показання з питань, пов'язаних із виконанням їх функцій.

Статус недоторканності можуть мати й окремі категорії державних службовців України. Недоторканністю володіють у першу чергу Президент України і кандидати на цю посаду в період виборів, Голова Верховної Ради України і Прем'єр-міністр України.

Судді недоторканні і не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності без згоди Верховної Ради України.

Уповноважений з прав людини Верховної Ради України користується статусом недоторканності на весь період свої повноважень. Кримінальну справу стосовно нього може порушити лише Генеральний прокурор України.

Законом України "Про вибори Президента України" передбачається, що кандидат у президенти не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності без згоди Центральної виборчої комісії.       '

Кримінальну справу щодо адвоката згідно зі ст. 10 Закону України "Про адвокатуру" може бути порушено тільки Генеральним прокурором України, його заступниками або прокурорами областей.

Згідно зі ст. 37 Закону України "Про Рахункову палату" кримінальну справу щодо Голови Рахункової палати, Першого заступника і заступника Голови, головних контролерів та Секретаря Рахункової палати може бути порушено лише Генеральним прокурором України.

Статус недоторканності народних депутатів був скасований Всенародним референдумом громадян України в 2000 році.

Притягнення особи як обвинуваченого складається з кількох етапів:

1)      винесення постанови про притягнення як обвинуваченого;

2)      пред'явлення обвинувачення;

3)      роз'яснення обвинуваченому його прав та вручення йому копії постанови про притягнення як обвинувачуваного;

4)      допит обвинуваченого.

Кожен із цих етапів взаємопов'язаний один з одним і в своїй сукупності являє єдиний акт притягнення особи як обвинуваченого, який повинен здійснюватись у передбаченій процесуальній формі з забезпеченням захисту передбачених законом прав учасників процесу.

 

Стаття 132. Постанова про притягнення як обвинуваченого

У постанові про притягнення як обвинуваченого повинно бути зазначено: хто склав постанову; місце і час її складання; назву справи; прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, день, місяць та рік його народження; злочин, у вчиненні якого обвинувачується дана особа, час, місце та інші обставини вчинення злочину, наскільки вони відомі слідчому, і стаття кримінального закону, якою передбачений цей злочин.

Коли обвинувачений притягається до відповідальності за вчинення декількох злочинів, що підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, в постанові про притягнення як обвинуваченого повинно бути вказано, які саме дії ставляться обвинуваченому в вину по кожній з цих статей.

Копія постанови негайно надсилається прокуророві.

Постанова про притягнення особи як обвинуваченого виражає у визначеній законом формі переконання слідчого (особи, яка провадить дізнання) про наявність у діях особи, яка притягується як обвинувачений, складу злочину.

Це суб'єктивне переконання повинне ґрунтуватися на всебічному повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Н Постанова про притягнення особи як обвинуваченого визначає обсяг обвинувачення та кваліфікацію злочину, межі судового розгляду в цілому.

Розгляд справи в суді проводиться в межах того обвинувачення, яке було пред'явлене обвинуваченому. Суд не має права поставити в провину підсудному ані жодного факту, який не був включений v постанову про притягнення як обвинуваченого. Інший підхід позбавляє підсудного можливості здійснити своє право на захист.

Зміст і форма постанови про притягнення як обвинуваченого визначаються ст. 130 та 132 КПК України, відповідно до яких цей процесуальний акт має складатися з трьох частин: вступної, описово-мотивувальної та резолютивної.

У вступній частині постанови мають бути вказані: найменування процесуального документа; місце та час його складання; посада, спеціальне звання, прізвище особи, яка склала постанову; номер кримінальної справи; обставини злочину, з приводу яких проводилося розслідування.

В описово-мотивувальній частині постанови вказуються: прізвище, ім'я та по батькові особи, яка притягується як обвинувачений, її вік, злочин, у вчиненні якого вона обвинувачується, із зазначенням часу, місця, способу, наслідків та інших обставин вчинення злочину, кваліфікація дій обвинуваченого (посилання на статтю кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за вчинене діяння).

Виклад у постанові інкримінованих обвинуваченому діянь має бути максимально конкретизованим. Формулювання обвинувачення повинне містити виклад конкретних фактичних обставин події злочину, які обґрунтовують висновок про наявність злочину та його кваліфікацію. Ступінь деталізації цих обставин може бути різний. Закон не вимагає, щоб у постанові вказувалися докази, якими обґрунтоване обвинувачення. Проте у будь-якому випадку мають бути вказані всі ознаки, суттєві для даного складу злочину. Якщо обвинувачений притягується до відповідальності за вчинення кількох злочинів, які підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, в постанові має бути вказано, які саме дії ставляться обвинуваченому в провину за кожною з цих статей. Ця вимога закріплена в ч. 2 ст. 132 КПК України. Якщо ж діяння являє собою ідеальну сукупність злочинів, у формулюванні робиться загальний опис вчиненого, а потім вказуються статті кримінального закону, якими передбачена відповідальність за таке діяння.

Якщо злочин вчинено групою осіб, то в постанові має бути конкретно вказано, які саме діяння вчинені обвинуваченим і яка його роль у злочині. Безсумнівно, якщо у справі притягуються як обвинувачені кілька осіб, то щодо кожної з них складається окрема постанова, що забезпечує індивідуалізацію обвинувачення.

У резолютивній частині постанови міститься рішення слідчого притягти як обвинуваченого конкретну особу, вказуються її основні анкетні дані, а також пункт, частина та стаття кримінального закону, за якими кваліфіковано її дії.

Постанова про притягнення як обвинуваченого характеризується:

а)       об'єктивністю викладення фактичних даних;

б)      логічністю;

в)      законністю;

г)       обґрунтованістю;

д)      вмотивованістю; .

е)       юридичною чіткістю формулювання обвинувачення.

Об'єктивність — відповідність викладених у постанові відомостей та висновків про обставини справи об'єктивній дійсності, реальним фактам.

Логічність — відображення у змісті постанови внутрішнього зв'язку фактів між собою, відповідність змісту логіці фактичних обставин справи. Сформульовані висновки мають випливати з описово-мотивувальної частини.

Законність постанови про притягнення як обвинуваченого означає, що:

а)       постанова винесена по порушеній кримінальній справі уповноваженим на те органом або посадовою особою в межах їх компетенції за наявності для того передбачених законом підстав (беззаперечних доказів вчинення злочину);

б)      у постанові дано правильну юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого;

в)      постанова відповідає встановленій законом процесуальній формі і містить передбачені реквізити, вона засвідчена підписом компетентних осіб.

Обґрунтованість постанови про притягнення як обвинуваченого означає, що кожне положення, сформульоване в ній, ґрунтується на зібраних доказах.

Під вмотивованістю постанови слід розуміти такі систему та форму викладення обвинувачення, які приводять до логічного переконання у правильності висновку.

Безперечно, висновок буде правильним, якщо як вихідні посилання виступають положення, істинність яких доведена. Викладені факти не повинні суперечити один одному. Кваліфікації злочину має передувати виклад усіх основних та кваліфікуючих ознак складу злочину, з яких, за правилами логіки, з необхідністю випливає сформульований висновок.

Вимогам щодо юридичної чіткості формулювання обвинувачення відповідатиме в разі, коли висновок є лаконічним, чітко сформульованим і не містить в собі логічного протиріччя; фактичні обставини справи викладені за допомогою тих юридичних понять і тих юридичних формулювань, які використовує законодавець стосовно конкретного складу злочину. В документі використані такі слова і фразеологізми, які виключають багатозначність.

Мова має бути простою, зрозумілою та доцільною. Використовуються такі граматичні засоби мови, які за умови стислого викладу дають максимум інформації. Всі речі означаються словами, які дають про них точне уявлення. Синтаксичні зв'язки формулюються залежно від логічних зв'язків.

Текст постанови про притягнення особи як обвинуваченого має бути точним, простим, лаконічним, елегантним. Елегантність мови — це здатність викладеної думки в простому одязі слів бути змістовною та витонченою й у вишуканій словесній оправі бути зрозумілою.

Копія постанови про притягнення особи як обвинуваченого направляється протягом доби прокурору. Прокурор, здійснюючи нагляд за дотриманням законів у діяльності слідчого, може відмінити незаконно винесену постанову слідчого чи дати певні вказівки щодо зміни обвинувачення.

Однак, у певній мірі реалізуючи принцип процесуальної самостійності і незалежності слідчого, закон (ст. 114 ч. 2 КПК України) передбачає, що в разі незгоди слідчого з письмовими вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину й обсяг обвинувачення, слідчий має право подати справу вищому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. У цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому.

Згідно зі статтею 133 КПК України обвинувачення повинно бути пред'явлено не пізніше двох днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення даної особи як обвинуваченого і в усякому разі не пізніше дня з'явлення обвинуваченого або його приводу.

 

Стаття 133. Строк пред'явлення обвинувачення

Обвинувачення повинно бути пред'явлено не пізніше двох днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення даної особи як обвинуваченого і в усякому разі не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу.

Притягнення як обвинуваченого відбувається у стадії попереднього розслідування, коли зібрані достатні докази, що вказують на вчинення злочину даною особою.

Закон не визначає, коли саме має бути пред'явлене обвинувачення, однак містить винятки з цього правила:

— якщо запобіжний захід був обраний щодо підозрюваного, то обвинувачення має бути пред'явлене не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу, або ж останній відміняється.

Поспішність і невиправдана неквапливість з вирішенням питання про притягнення особи як обвинуваченого небажані. А.Ф. Коні з цього приводу зауважував, що або слідчий, повіривши в правильність свого погляду і, що ще гірше, чуття поспішає притягнути як обвинувачуваного людину, стосовно якої потім доводиться закривати справу, що залишає все-таки тяжкі для звільненого від переслідування згадки, моральна шкода яких може бути незліченою; або ж, вважаючи себе особливим тактиком і стратегом, слідчий давно маючи право і навіть обов'язок притягнення обвинуваченого, не чіпає його, проводячи свої дії без нього, віддаючи його страждаючій свідомості, що в нього щось таке, йому невідоме діється. Притягнення чиниться вже тоді, коли слідство по суті закінчено і підозрюваний пригнічений як несподіваністю пред'явленого, так і неможливістю подати своєчасні заперечення.

Ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права доречно встановлює, що кожен, хто притягується до кримінальної відповідальності, має право бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу пред'явленого йому обвинувачення.

 

Стаття 134. Порядок виклику обвинуваченого

Обвинувачений викликається до слідчого по телефону телефонограмою, телеграмою або повісткою, яка вручається обвинуваченому під розписку, з зазначенням часу вручення.

У разі тимчасової відсутності обвинуваченого повістка для передачі йому вручається під розписку кому-небудь з дорослих членів сім'ї, які разом з ним проживають, житлово-експлуатаційній організації або адміністрації за місцем його роботи.

Обвинувачений, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця досудового ув'язнення.

Забезпечення з'явлення обвинуваченого. Обвинувачений викликається до слідчого по телефону, телефонограмою, телеграмою або повісткою, яка вручається обвинуваченому під розписку, з зазначенням часу вручення. Згідно зі ст. 134 КПК України в випадках тимчасової відсутності обвинуваченого повістка для передачі йому вручається під розписку кому-небудь з дорослих членів сім'ї, які разом з ним проживають, житлово-експлуатаційній організації або адміністрації за місцем його роботи.

Обвинувачений, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця попереднього ув'язнення.

Обвинувачений зобов'язаний з'явитися за викликом слідчого у призначений строк.

Згідно зі ст. 135 КПК України в разі нез'явлення без поважних причин обвинувачений підлягає приводу.

Поважними причинами нез'явлення обвинуваченого до слідчого в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання повістки, хвороба та інші обставини, які фактично позбавляють його можливості своєчасно з'явитися до слідчого.

 

Стаття 135. Обов'язковість явки обвинуваченого

Обвинувачений зобов'язаний з'явитися за викликом слідчого у призначений строк.

У разі неявки без поважних причин обвинувачений підлягає приводу.

Поважними причинами неявки обвинуваченого до слідчого в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання повістки, хвороба та інші обставини, які фактично позбавляють його можливості своєчасно з'явитися до слідчого.

 

Стаття 136. Привід обвинуваченого

Привід обвинуваченого здійснюється органами внутрішніх справ за мотивованою постановою слідчого. Привід обвинуваченого, крім виняткових випадків, здійснюється вдень.

Привід обвинуваченого без досудового виклику може бути застосований тільки в тих випадках, коли обвинувачений ухиляється від слідства або не має постійного місця проживання.

Постанова про привід оголошується обвинуваченому перед її виконанням.

Привід обвинуваченого здійснюється за мотивованою постановою слідчого. Слід забезпечувати право обвинувачуваного на повагу до його честі і гідності, захист його життя і здоров'я, на поводження з ним як з невинним.

 

Стаття 137. Встановлення місця перебування обвинуваченого

Коли місце перебування обвинуваченого невідоме, а також, коли він ухиляється від слідства, слідчий до закінчення строку, встановленого для провадження досудового слідства, зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів до встановлення місця перебування обвинуваченого.

 

Стаття 138. Оголошення розшуку обвинуваченого

Коли місце перебування особи, щодо якої винесена постанова про притягнення її в справі як обвинуваченого, не встановлене, слідчий оголошує її розшук. За наявності підстав, передбачених у статті 155 цього Кодексу, слідчий може обрати щодо обвинуваченого, який розшукується, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Розшук може бути оголошений як під час досудового слідства, так і одночасно з його зупиненням.

Необхідні заходи для встановлення місця перебування обвинуваченого можуть здійснюватись лише в передбаченій законом формі. Слідчий може як самостійно проваджувати доцільні слідчі дії, так і давати окремі доручення про провадження таких в інших районах, направляти окремі доручення органам дізнання про проведення необхідних оперативно-розшукових заходів, звертатись в передбаченому порядку (див. коментар до ст. 31) до бюро Інтерполу.

 

Стаття 139. Розшук обвинуваченого

Про оголошення розшуку слідчий складає постанову, в якій зазначає потрібні відомості про особу розшукуваного. Постанова про розшук і обрання запобіжного заходу направляється до відповідних органів розшуку. 

Після оголошення розшуку слідчий продовжує вживати всіх необхідних заходів для встановлення місця перебування обвинуваченого.

При затриманні обвинуваченого якого розшукували і  щодо якого обрано як запобіжний захід тримання піл вартою, орган розшуку негайно доповідає про це прокуророві за місцем затримання. Прокурор протягом двадцяти чотирьох годин зобов'язаний перевірити, чи дійсно затриманий є тією особою, яка розшукується, і, впевнившись в наявності законних підстав для арешту, дає санкцію на відправлення заарештованого етапом до місця провадження слідства.

Розшук обвинуваченого здійснюється, як правило, оперативно-розшуковими заходами. Коли місце перебування обвинуваченого не встановлено, слідчий оголошує його розшук. Розшук може бути оголошений як під час попереднього слідства, так і одночасно з його зупиненням.

Про оголошення розшуку слідчий складає постанову, в якій зазначає потрібні відомості про особу розшукуваного. Постанова про розшук і обрання запобіжного заходу разом з окремим дорученням слідчого направляється до відповідних органів дізнання, компетентних здійснювати оперативно-розшукову діяльність.

Слідчий має право оголосити розшук обвинуваченого, а якщо є для того підстави, то й обрати щодо розшукуваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Про оголошення розшуку обвинуваченого слідчий складає мотивовану постанову, в якій вказує необхідні відомості про особистість обвинуваченого та характер вчиненого ним злочину. Розшук доручається органу дізнання, про що слідчий дає письмові доручення. Доручення слідчого про розшук обвинуваченого обов'язкове до виконання органом дізнання. До окремого доручення додається постанова про розшук обвинуваченого, а якщо обрано запобіжний захід у вигляді ув'язнення, то й постанова про обрання запобіжного заходу та постанова про етапування обвинуваченого до місця провадження попереднього слідства.

Слідчий здійснює контроль за виконанням окремого доручення про розшук обвинуваченого. Для цього він має право знайомитися з оперативно-розшуковими та обліковими матеріалами органів дізнання (п. 10.3 наказу МВС України № 745). При невиконанні доручень слідчий має право вимагати від керівництва органу дізнання відповідного реагування.

Слідчий також має право через пресу, радіо та телебачення звертатись в особливо важливих випадках до населення за допомогою в розшуку обвинуваченого та з пропозиціями повідомляти будь-яку інформацію, яка стосується справи.

Для забезпечення результативності оперативних заходів слідчий може знайомити оперативного працівника з матеріалами кримінальної справи. Слідчий та оперативний працівник забезпечують об'єктивну перевірку й реалізацію оперативної інформації в ході розслідування справи, несуть відповідальність за розголошення джерел та способів її отримання (п. 59 наказу МВС України № 745).

Матеріали кримінальної справи можуть розголошуватись тільки з дозволу слідчого.

Оперативний працівник самостійний у виборі засобів та методів оперативної роботи і не має права втручатися в процесуальну діяльність слідчого. У справах про злочини, вчинені встановленими особами, проведення оперативно-розшукових заходів органом дізнання можливе лише за умови узгодження цього питання із слідчим.

Як керівники органів внутрішніх справ та інші працівники органу дізнання не мають права втручатись у процесуальну діяльність слідчого, витребовувати кримінальні справи для вивчення та давання вказівок, проявляти незгоду з діями слідчого та критикувати прийняті рішення, які не відмінені прокурором у передбаченому порядку.

Правом процесуального контролю наділені начальник слідчого підрозділу, а в передбачених законом випадках — суд, правом нагляду — тільки прокурор. Тільки названі суб'єкти процесу можуть витребувати справи для вивчення і давати щодо них письмові вказівки.

Керівники органів внутрішніх справ зобов'язані організувати ефективне проведення оперативно-розшукових заходів; здійснювати контроль за своєчасним передаванням слідчому оперативної інформації, швидким та якісним виконанням оперативними працівниками доручень та вказівок слідчого.

Слід зазначити, що розшук обвинуваченого може бути оголошений як під час попереднього слідства, так і одночасно з його зупиненням (ст. 138 КПК України). Після оголошення розшуку слідчий вживає самостійно, без провадження слідчих дій, заходи для встановлення місцезнаходження обвинуваченого та контролює виконання органами дізнання окремого доручення про розшук обвинуваченого.

Відповідно до ч. З ст. 139 КПК України при затриманні обвинуваченого, якого розшукували і щодо якого обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, орган розшуку негайно доповідає про це прокурору за місцем затримання, прокурор протягом двадцяти чотирьох годин зобов'язаний перевірити, чи дійсно затриманий є тією особою, яка розшукується, та, вивчивши клопотання слідчого і переконавшись у наявності законних підстав для арешту, підтримує перед судом клопотання про арешт та відправлення арештованого до місця провадження слідства.

З цього випливає, що за зупиненою кримінальною справою орган дізнання має право, в порядку виконання постанови про розшук, затримати і в необхідних випадках допитати затриманого обвинуваченого. Слідчий, отримавши повідомлення про затримання або про знайдення розшукуваного обвинуваченого, виносить постанову про відновлення попереднього слідства та провадить необхідні слідчі дії, забезпечуючи право обвинуваченого на захист.

У науковій літературі внесена пропозиція доповнити діючий перелік підстав зупинення розслідування, віднісши до таких тимчасову тяжку хворобу потерпілого, яке не дозволяє проводити з ним слідчі та здійснювати інші процесуальні дії1.

Ця думка досить слушна. Адже в сучасному кримінальному процесі має бути реалізований принцип змагальності сторін, однією зі сторін є потерпілий. Якщо він не може брати участі у змагальному процесі, то чи не постраждає істина, чи не будуть знехтувані його права, чи надійно будуть захищені його інтереси? Це досить важливі питання і запропонований варіант їх вирішення цілком логічний та обґрунтований.

Попереднє слідство може бути відновлено у разі необхідності (для провадження обшуку, впізнання за фотографією тощо) і без факту затримання обвинуваченого.

Відновлення слідства та його зупинення можуть повторюватися. Головне — щоб було забезпечено вирішення завдань попереднього розслідування та при цьому, по суті, виконувались вимоги закону і витримувалась процесуальна форма. Міжнародний розшук та екстрадиція.

Міжнародний розшук каналами Інтерполу. Підставою для ініціювання міжнародного розшуку громадян України є запит правоохоронного органу, надісланий до Національного центрального бюро Інтерполу в Україні. У запиті повинна бути викладена інформація про злочин і розшукуваних осіб, який запобіжний захід обрано слідчими органами, заходи, які з точки зору ініціатора розшуку доцільно вжити щодо розшукуваної особи у разі виявлення її на території іноземної держави. Такими заходами, як правило, можуть бути: встановлення контролю за пересуванням розшукуваної особи; затримання та арешт розшукуваної особи з наступною її екстрадицією (видачею).

Питання екстрадиції вирішуються в порядку надання правової допомоги, а його ініціювання належить до компетенції Генеральної прокуратури України. В разі необхідності екстрадиції правоохоронні органи звертаються через відповідних прокурорів, які здійснюють нагляд, до Генеральної прокуратури України з клопотанням про підготовку звернення до центрального органу юстиції (прокуратури) відповідної країни із запитом про надання правової допомоги.

За дорученням Генеральної прокуратури України Національне центральне бюро Інтерполу в Україні по каналах Інтерполу надсилає копії перекладеного на іноземну мову запиту про правову допомогу, організовує розшук із залученням Національного центрального бюро Інтерполу однієї або кількох країн, де, вірогідно, знаходиться розшукуваний, а також використовує можливості Генерального секретаріату Інтерполу, відповідних Національних центральних бюро Інтерполу для сприяння виконанню запиту про правову допомогу.

Національне центральне бюро Інтерполу в Україні при потребі запитує в ініціатора додаткові відомості і, за прийнятими Інтерполом правилами, надсилає запит до Генерального секретаріату Інтерполу або в Національне центральне бюро Інтерполу відповідної країни.

Після одержання даних про місцеперебування розшукуваної особи за кордоном НЦБ доводить одержану інформацію до відома ініціатора розшуку, повідомляє Генеральну прокуратуру України та органи розслідування.

При отриманні повідомлення про місцеперебування в іноземній державі особи, яка підлягає видачі правоохоронним органам України, орган, що проводить розслідування у справі, згідно з вимогами Європейської конвенції про взаємодопомогу у кримінальних справах (Ратифікована Законом України від 16.01.98 №44/98-ВР. Див.: Офіційний вісник України.— 1998.— №13) готує і не пізніше 10 днів з моменту отримання такої інформації надсилає обґрунтований запит про її видачу, до якого додаються такі документи: копія постанови про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або копія вироку з підтвердженням того, що вирок набрав законної сили, завірені гербовою печаткою того органу, який виніс цю постанову (вирок); довідка про докази, якими підтверджується вина розшукуваної особи у вчиненні злочину, або копія постанови про притягнення цієї особи як обвинуваченого; завірений текст закону (статті Кримінального кодексу України, за якими кваліфікується злочин); повні дані про розшукувану особу, щодо якої робиться запит про видачу; довідка про попередні судимості; довідка про розмір невідбутого покарання (у випадках, коли запит про видачу робиться щодо особи, яка вже відбула частину призначеного судом покарання); постанова слідчого (суду) про розшук особи; відомості про матеріальні збитки, заподіяні внаслідок злочину; дві фотокартки та дактилокарта розшукуваної особи (за наявності) .

Такий запит надсилається до Генеральної прокуратури України.

Генеральна прокуратура України після вивчення та перевірки матеріалів, за умови наявності передбачених законом підстав для звернення, скеровує запит до Міністерства юстиції України.

Міністерство юстиції України готує і в якомога стислий термін надсилає відповідному органу іноземної держави запит про видачу особи в Україну для притягнення до кримінальної відповідальності.

Термін розгляду запитів про видачу не повинен перевищувати 45 діб. Відповідно до Європейської конвенції про видачу правопорушників видача особи здійснюється за умови вчинення нею злочину, за який за законодавством сторони, що вимагає видачі, може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком не менш як один рік.

При надходженні від відповідного органу іноземної держави згоди на видачу розшукуваної особи і повідомлення про її затримання (арешт) Генеральна прокуратура України направляє Міністерству внутрішніх справ України доручення про організацію прийняття цієї особи та взяття її, у разі потреби, під варту.

Міністерство внутрішніх справ України організовує приймання цієї особи на кордонах сусідніх держав на пунктах пропуску через Державний кордон України в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок приймання-передавання осіб, які перебувають під вартою, на кордоні України та за її межами, затвердженою спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Державного комітету у справах охорони державного кордону України від 17.11.98 № 474/845 (зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 14.01.98 за № 16/3309).

Приймання осіб, які видаються іншою державою, здійснюється, як правило, через контрольно-пропускні пункти Прикордонних військ України та оформляється спеціальним протоколом. При цьому обов'язкова присутність представників прокуратури та прикордонних військ.

В окремих випадках за погодженням Генеральної прокуратури України з відповідними органами інших держав приймання осіб, які видаються, може здійснюватися також за межами України.

Запити правоохоронних органів зарубіжних країн, що надійшли до правоохоронних органів України по каналах Інтерполу, є правомірною підставою для здійснення міжнародного розшуку на території України.

У разі розшуку і затримання обвинуваченого, який був оголошений у розшук, слідчий негайно виносить постан





Последнее изменение этой страницы: 2019-12-25; просмотров: 86; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.174.225.82 (0.012 с.)