Гострий гнійний лабіринит , симптоматика, лікування.

Клініка. Початок захворювання характеризується лабіринтною атакою, го­ловним болем, згодом з’являються симптоми випадіння вестибулярної та слу­хової функцій. Спочатку спостерігається горизонтально-ротаторний ністагм
у хворий бік (стадія подразнення лабіринту), а далі - у здоровий бік (стадія ви­падіння лабіринту). Під час експериментальних дослідів реакція лабіринту від­сутня, Слухова функція також повністю втрачена і не поновлюється, фістульний
симптом відсутній.
На початку захворювання з’являється шум, частіше на високі тони, внаслі­док подразнення закінчень слухового нерва в завитці і збудження слухових цен­трів у корі головного мозку.
Спочатку загальний стан хворого тяжкий, але через 7-10 днів він поліпшу­ється. Температура тіла нормальна, може бути підвищеною за рахунок інтерку-
рентного захворювання або у разі внутрішньочерепного ускладнення.
Диференціальну діагностику необхідно проводити з дифузним серозним ла­біринтитом, характерними ознаками я є пригнічення слуховоїі вестибуляр­ної функцій на початку захворювання і циіковите видужання. У разі гнійних ла­біринтитів згадані функції не відновлюються. Крім того, диференціальна діа­гностика проводиться з абсцесом мозочка та отогенним арахноїдитом, тому що
ці захворювання схожі не тільки за механізмом розвитку, але й за клінічною кар­тиною, що її буде описано у відповідному підрозділі.
Лікування в початковій стадії хвороби консервативне. Одночасно проводять
інтенсивне лікування запальних процесів у середньому вусі. Так, хворим з го­стрим гнійним середнім отитом проводять міринготомію, з мастоїдитом - антро-
мастоїдектомію, з антритом - антротомію, із загостренням хронічного епітим­паніту - радикальну операцію на вусі. Оперативні втручання на лабіринті - ла-
біринтотомію або лабіринтектомію - у дітей виконують тільки в разі отогенного
менінгіту за життєвими показаннями.
Суть лабіринтотомії полягає у тому, що порожнини завитки, присінка та го­ризонтального півколового каналу сполучають в одну порожнину, видаляють
патологічний вміст, а потім ложкою чи долотом усувають розм’якшені кістки.
Методика операції така; спочатігу розкривають порожнину завитки, потім вида­ляють кістковий місток між вікнами лабіринту. Якщо є фістула промонторіуму,
то її розширюють гострою ложкою до здорових ділянок. Далі розкривають гори­зонтальний півколовий канал і вікно присінка, сполучають його з ампулою пів­колового каналу і присінком. За наявності фістули горизонтального півколового
каналу операцію починають з розширення фістули і далі розкривають присінок
і завитку.
Під час оперативного втручання можливі парез лицевого нерва і травма вну­трішньої сонної артерії. Ці ускладнення можуть бути у разі ранніх видалень не­рухомих секвестрів або сторонніх тіл.

 

Доброякісні пухлини глотки.

Серед доброякісних пухлин зустрічаються фіброма, папілома, ангіома, неври­нома, поліп, змішані пухлини. До пухлиноподібних утворень належать: кіста, во­лосатий поліп, зоб кореня язика.
Доброякісні пухлини горла мають високий ступінь диференціювання, не інфільтрують і не спричиняють деструкції сусідніх тканин, не дають метастазів, майже не рецидивують і не чутливі до опромінення. Радикальне лікування - хірургічне, яке полягає у видаленні пухлини в межах здорової тканини з гістологічним дослідженням.
Папілоліа, фіброма, ангіома і кіста виникають на піднебінних мигдаликах,
дужках, м’якому піднебінні, язичку, бічних стінках горла. Ці пухлини, крім ангі­оми, мають вигляд обмежених поодиноких утворень, блідо-рожевого кольору, роз­ташовані на нормальній слизовій оболонці. Проте буває множинна папілома, яка
часто діагностується під час профілактичних оглядів. У разі ЇЇ збпшшення вини­кають порушення ковтання, мовлення. Взагалі скарги хворих залежать від роз­мірів пухлини і характеризуються дискомфортом у горлі, відчуттям стороннього
тіла, зміною тембру голосу, порушенням основних функцій горла. Пухлини неве­ликих розмірів, як правило, майже не турбують хворих.
Волосатий поліп (хористома, тератома) належить до природжених терато-
їдних утворень. Він розвивається двох або трьох різних тканин. Часто локалі­зується в носовій частині глотки; ніжка поліпа буває довгою або короткою, роз­ташовується на бічній стінці горла або на задній поверхні м’якого піднебіння;
власне ітухлина часто вкрита шкірою, має жирову і хрящову тканини, зародкові
залишки. Волосатий поліп може переходити в злоякісну форму. У хворих відсутнє
носове дихання, внаслідок чого порушується акт смоктання і ковтання.
Лікрвапня.волосатого поліпа хірургічне. Видалення проводиться під ендотра-
хеальним наркозом. У новонароджених і дітей віком до 1 року доступ до пухлини
здійснюється через м’яке піднебініш. Поперечний розріз роблять на межі між
твердим і м’яким піднебінням, видгшяютьпухлину і операційну рану закривають
наглухо. У післяопераційний період призначають антибіотики.
Змішані пухлини ростуть із епітелію слинної залози або горлового відростка
привушної залози і в міру їх росту випинають в горло або м’яке піднебіння, мають
крзпглу форму, капсулу і розташовуються під слизовою оболонкою.
Лікування хірургічне,
Невринома росте з волокон симпатичних, парасимпатичних і рідше з череп­них нервів. Розташовується на задній або бічній стінці горла під слизовою обо­лонкою. Під час фарингоскопії відзначається випинання пухлини овальної або
веретеноподібної форми, щільноеластичної консистенції, на широкій основі; ця
пухлина не кровоточить і не ульцерується, вкрита нормальною слизовою оболон­кою, під час пальпації не болюча.
Якщо невринома росте із симпатичних нервів, то спостерігається симптом
Горнера, який проявляється птозом, міозом та енофтальмом, а з парасимпатич­них нервів - геміпарез гортані.
Диференціальний діагноз проводиться з іншими доброякісними пухлинами,
лімфаденітом та загорловим зобом. Проте зоб нерідко локалізується на корені
язика, коли в ембріональний період пщтоподібна залоза не спускається на своє
звичайне місце по ходу ductus thyreoglossus. Зоб кореня язика розташовується
на широкій основі, має щільноеластичну консистенцію, вкритий сігазовою обо­лонкою з густою сіткою розширених вен. Це додаткова пщтоподібпа або ектопо-
вана залоза.
Юнацька ангіофіброліа носової частини горла зустрічається у хлопчиків, по­чинаючи з 6-7-річного віку, але частіше в період статевого розвитку. Ця пухлина
належить до фіброматозу, швидко росте, проникає в сусідні оргсши - хоани, по­рожнину носа, приносові пазухи, орбіту і навіть у порожнину черепа, спричиня­ючи атрофію кісткових стінок.
Відомо, що ангіофіброма належить до пухлин сполучнотканинного похо­дження, але невідомо, з якої саме тканини вона росте. Найбільше підстав має припущення, що фіброма росте з періоста основи черепа або передніх шийних
хребців, тому що під час гістологічного дослідження виявляють елементи окістя
біля основи пухлини. Інша думка стверджує, що фіброма розвивається із глотко-
основної фасції або хряща, який розташовується між шийними хребцями. Ангіо­фіброма починає рости, повільно розсуваючи тканини: або, стискаючи їх, руйнує
м’які тканини, хрящі та кістки.
Залежно від місця росту ангіофіброми розрізняють такі її типи: базилярний,
чи базосфеноїдальний, що росте з ділянки клиноподібної кістки: сфеноетмоідал ь-
ний - з ділянки клиноподібної кістки, краю хоан, задньої частини лемеша і за­дніх комірок решітчастого лабіринту: крил опіднебін ний (птеригомаксилярний) -
з крилопіднебінної ямки; тубарний - з ділянки глоткового отвору слухової труби.
У перебігу захворювання виділяють 4 стадії. У І стадії фіброма росте з почат­кової точки і клінічно нічим себе не проявляє, у II стадії базилярний тип ангіо­фіброми локалізується в носовій частині глотки і за її межі не поширюється. Ха­рактеризується порушенням носового дихання, періодичною носовою кровоте­чею. у III стадії захворювання ангіофіброма носової частини горла поширюється
за її межі і росте в порожнину носа або ротову частину глотки (рис. 86), закриває
глотковий отвір слухової труби, спричиняє деструкцію кісткових утворень. Ха­рактеризується різким порушенням носового дихання, нюху, ковтання, періо­дичними значними кровотечами.
IV стадія захворювання характеризується значними розмірами ангіофіброми,
яка проростає в приносові паззіхи, орбіту, виличну і підскроневу ділянки, порож­нину черепа і спричиняє значні дестр)іктивні зміни тканин, зокрема ерозію кро­воносних судин. Під час риноскопії носової частини глотки видно ангіофіброму
рожевого чи червоно-рожевого кольору або під час пальпації визначається пух­лина хрящової консистенції, горбкувата, у вигляді вузлів на широкій основі або з
гладенькою поверхнею, нерухома, різної величини. Мікроскопічно ангіофіброма
складається зі сполучнотканинних волокон, має порожнини, які є зап^ютілими
кровоносними судинами, а тому вистелені ендотелієм. Пухлина добре васкуля-
ризована.
Об’єктивно можна побачити асиметрію обличчя внаслідок проростання ангіофіброми у верх­ньощелепну пазуху, екзофтальм, а у разі крилопіднебінної локалізації це є однією з характерних ознак цієї пухлини.
Проводячи дифереіпдіальну діагностику, треба мати на увазі перш за все аденоїдні веі етації, які під час пальпації мають м’яку консистенцію. Саркома носової частини горла, наприклад, під час пальпації також мас м’яку, гладеньку консистенцію, складається з великих часточок. Швидкий ріст цієї пухлини, її розпад і поява метастазів у регіонарних лімфатичних вузлах шиї допомагає в діагностиці, Комп’ютерна томографія також допомагає в діагностиці і дає інформацію про поширеність саркоми.
Лікування ангіофіброми виключно хірургічне,
розмірів Недоцільно в доопераційний період здійснювати різноманітні профілактичні заходи з метою попередження масивних крововтрат: введення гемостатиків, проведення іурсу ін’єкцій 90° спирту в пухлину, призна­чення променевої терапії та ін. Для зменшення кровотечі під час видалення ан-
гіофіброми деякі автори пропонують емболізацію судин за 1-2 доби до операції
шляхом введення через катетер, який вводиться через зовнішню сонну артерію
до отвору верхньощелепної пазухи, силіконових кульок (до 50), імпресованих ба­рієм або 10-15 шматочками желатинової губки в 0,9% ізотонічному розчині хло­ристого натрію. Інші автори для зменшення інтраопераційної кровотечі в перед­операційному періоді проводять внутрішньовенне введення свіжозамороженої
плазми, Е-амінокапронової кислоти та ін. Ми під час операції використовували
штучну гіпотонію, вводили Е-амінокапронову кислоту і кров у кількості 200-
250 мл, яку попередньо за 2-3 дні взяли у хворого. До крові додавали антикоагу­лянт «Глюцицир» у співвідношенні 1:4 (А. А. Лайко і співавт., 2005).
Ангіофіброму невеликих розмірів базального типу видаляють через рот за до­помогою щипців Юраша. Якщо ангіофіброма значних розмірів і локалізується в
інших ділянках, роблять гайморотомію за Денкером (1905) з деякими модифіка­ціями і рідко - операцію за Муром (1906) (зовнішню ринотомію). Операція за до­помогою ендоскопії проводиться останніми роками.