Особливості правового статусу суб’єктів аграрного права

7. Усі суб'єкти аграрного господарювання із статусом юридичної особи мають відокремлене майно, яке знаходиться на самостійному балансі, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, відповідають за своїми зобов'язаннями своїм майном, можуть від свого імені набувати та здійснювати майно­ві та особисті немайнові права, мати обов'язки, бути позивачами та відповідачами в суді. Засновники недержавних сільськогосподарських підприємств мають відповідні права та обов'язки щодо майна таких підприємств. На відміну від них, засновники державних і комуналь­них сільськогосподарських підприємств є власниками їх майна.

Суб'єкти аграрного господарювання мають загальну цивільну правосуб'єктність. Тобто вони можуть мати цивільні права та нес­ти цивільні обов'язки з метою здійснення будь-яких видів діяль­ності, не заборонених законом. Виняток становлять державні та комунальні унітарні сільськогосподарські підприємства, які, відпо­відно до гл. 8 ГК, мають не загальну, а спеціальну правосуб'єктність, встановлену чинним законодавством. Правосуб'єктність сіль­ськогосподарських підприємств виникає з моменту їх державної ре­єстрації, а припиняється з моменту їх ліквідації. Всі суб'єкти аграрного господарювання, незалежно від їх організаційно-правової форми, є носіями комплексної правосуб'єктності, яка полягає в тому, що во­ни є учасниками цивільних, земельних, трудових, організаційно-управлінських (адміністративних), фінансових та інших правовід­носин. Особливості правового статусу суб'єктів аграрного господарю­вання виявляються також і в договірних правовідносинах. Так до­говірні відносини між сільськогосподарськими товаровиробниками й державою у сфері реалізації сільськогосподарської продукції для державних потреб регулюються спеціальними нормативними акта­ми¹ та особливим видом договору — договором контрактації сіль­ськогосподарської продукції. Правосуб'єктність сільськогосподарських підприємств має пев­ні особливості в сфері трудових відносин, а виробництво сільсько­господарської продукції — сезонний характер і безпосередньо зале­жить від природно-кліматичних умов, в яких здійснюється госпо­дарювання. Отже, з урахуванням цих об'єктивних виробничих умов, законодавство наділяє суб'єктів аграрного господарювання правами встановлювати на рівні локального регулювання режими праці й відпочинку, норми праці та оплати праці, преміальні та ін­ші види заохочень працівників, правила дисципліни праці та внут­рішнього трудового розпорядку, розподіл кінцевих результатів гос­подарської діяльності залежно від особистого трудового внеску кожного працівника (наприклад, встановлення умов нарахування пайових виплат) та ін. важливе місце у складі правосуб'єктності сільськогосподарських підприємств належать їх правам та обов'язкам щодо створення, роз­витку й функціонування соціальної інфраструктури села, будівниц­тва, оснащення та утримання різних об'єктів культурно-побутового та іншого соціального призначення. Зокрема, суб'єкти аграрного підприємництва залучаються до спорудження в сільській місцевос­ті житла, об'єктів побуту, культури, торгівлі, охорони здоров'я, фіз­культури і спорту, освіти, зв'язку, шляхів, енергетичних, газових і водорозподільних систем, тваринницьких приміщень, інженерно-технічних комплексів, машинно-тракторного парку та інших об'єк­тів, які сприяють поліпшенню соціального становища села.

8.Правове регулювання застосування біотехнологій у сільському господарстві
Біотехнології використовуються в сільському господарстві з давніх часів. Найдавнішими з них є: виробництво хліба з використанням дріжджів, виробництво вина, сиру та кисломолочних продуктів, квасу, пива, обробка шкіри, рослинних волокон тощо. Самі по собі біотехнології у сільському господарстві не викликали б жодної тривоги, якби вони не розвинулися до того ступеню, коли йдеться про клонування тварин і трансґенні сорти рослин. На Заході в сільському господарстві дедалі частіше застосовуються технології генної інженерії, вплив яких на здоров'я людей ще недостатньо вивчений. Вітчизняне законодавство навіть обмежує імпорт американської та європейської яловичини внаслідок масового захворювання на сказ закордонної худоби, вирощуваної із застосуванням біотехнологій. Банани, що продаються на українському ринку, є нічим іншим як трансґенним сортом рослин. Застосування подібних технологій викликає все більший опір у світі і стає предметом правового регулювання в Україні.
Хоча законодавство в галузі біотехнологій розвинене в Україні ще недостатньо, проте вже зараз можна дати відповідь на питання: чи дозволено клонування тварин в Україні, а також застосування технологій генної інженерії? Відповідно до ст. 51 Закону України від 13 грудня 2001 р. "Про тваринний світ", створення нових штамів мікроорганізмів, біологічно активних речовин, виведення генетично змінених організмів, виробництво інших продуктів біотехнології здійснюється лише в установленому порядку і за наявності позитивних висновків державної екологічної експертизи. Використання зазначених організмів і речовин за відсутності таких висновків забороняється. Отже, за загальним правилом, клонування тварин в Україні чи застосування технологій генної інженерії до тварин без позитивного висновку державної екологічної експертизи, що здійснюється згідно з вимогами Закону України від 9 лютого 1995 р. "Про екологічну експертизу", забороняється. Такі експерименти в Україні можуть бути дозволені лише в разі отримання позитивного висновку державної екологічної експертизи.
Це стосується і трансґенних сортів рослин, і будь-яких інших біотехнологій, оскільки біохімічне, біотехнічне й фармацевтичне виробництво включені до Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554. А відтак, проекти впровадження будь-яких біотехнологій підлягають обов'язковій державній екологічній експертизі відповідно до ст. 13 Закону України від 9 лютого 1995 р. "Про екологічну експертизу". Крім того, щодо трансґенних рослин діє Тимчасовий порядок ввезення, державного випробування, реєстрації та використання трансґенних сортів рослин в Україні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. № 1304.
Слід додати, що, відповідно до ст. 11 Закону України від 24 лютого 1994 р. "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", продукція, напівфабрикати, речовини, матеріали та небезпечні чинники, використання, передача або збут яких може завдати шкоди здоров'ю людей (в тому числі й продукти біотехнології) підлягають обов'язковій санітарно-епідеміологічній експертизі, що здійснюється органами державної санітарно-епідеміологічної служби. На підставі ст. 9 цього самого Закону продукти біотехнології підлягають обов'язковій гігієнічній регламентації та державній реєстрації відповідно до Положення про гігієнічну регламентацію та державну реєстрацію небезпечних чинників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 1995 р. № 420. Гігієнічна регламентація провадиться Комітетом з питань гігієнічного регламентування МОЗ і полягає в розробці спеціальних екологічних нормативів та інструкцій про поводження з продуктами біотехнології. Державна реєстрація останніх є умовою для видачі дозволу органами МОЗ на їх виробництво.
Згідно зі ст. 25 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", при застосуванні продуктів біотехнології належить дотримуватися санітарних норм. Виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоро-нення продуктів біотехнології здійснюється з дозволу Мінприроди, згідно з Порядком одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 1995 р. № 440. Мінприроди видає дозвіл на здійснення операцій з продуктами біотехнології за погодженням із МОЗ, Держнаглядоохоронпраці, Мінтрансом, МВС. До продуктів біотехнології, на які поширюється дія цього Порядку, належать штами мікроорганізмів, а також білково-вітамінні концентрати, кормові дріжджі, кормові білки, харчові білкові добавки, антибіотики медичного й немедичного призначення, мікробні препарати для захисту рослин.
Незважаючи на істотні обмеження щодо застосування біотехнологій у сільському господарстві України, держава намагається не відставати у розвитку біотехнологій від провідних країн світу. Саме тому спільним наказом Мінагрополітики та Української академії аграрних наук від 24 жовтня 2001 р. № 318/92 затверджено
Програму "Сільськогосподарська біотехнологія — 2001-2005 ро-
ки". У ній зазначається, що в розвинутих країнах завдяки ефек-
тивному застосуванню біотехнологій генної інженерії, клонування,
генетично модифікованих організмів тощо, вдалося підняти рівень
сільськогосподарського виробництва на якісно вищий щабель,
зробити його більш прибутковим і ефективним. Програма перед-
бачає прискорений розвиток в Україні аграрних біотехнологій ген-
ної та клітинної інженерії, зокрема, клонування тварин і рослин,
виведення трансґенних порід тварин і сортів рослин, генетично
модифікованих організмів, тварин-біореакторів, захисних штамів
мікроорганізмів тощо. У складі Інституту виноградарства та вино-
робства ім. В. Є. Таїрова, згідно з наказом Мінагрополітики та Ук-
раїнської академії аграрних наук від 4 липня 2001 р. № 197/63 вже
створено Центр клонової селекції винограду. Його завданням є
здійснення клонової селекції винограду та вивчення технологій
його клонування, а також — наслідків інтродукції клонованих сор-
тів у довкілля...
Що ж до виробництва і застосування штамів мікроорганізмів, то в сільському господарстві діє спеціальне законодавство, про що вже йшлося у відповідному розділі цього підручника. Якщо штами мікроорганізмів є збудниками інфекційних хвороб, то ддя забезпечення екологічної безпеки можуть застосовуватися заходи, передбачені Законом України від 6 квітня 2000 р. "Про захист населення від інфекційних хвороб". Зокрема, згідно зі ст. 29 зазначеного Закону, може бути впроваджено правовий режим карантину, що визначається Правилами санітарної охорони території України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 1999 р. № 696. Для виявлення біологічних патогенних агентів, які можуть бути наслідками непродуманих експериментів у царині біотехнологій, або терористичного акту, в Україні створена система центрів індикації біологічних патогенних агентів1.
1 Див.: Перелік центрів індикації біологічних патогенних агентів, Примірне положення про Центри індикації біологічних патогенних агентів, Примірне положення про Головні установи (лабораторії) з індикації біологічних патогенних агентів і Методичні вказівки щодо організації роботи та функціонування системи індикації біологічних патогенних агентів, затверджені наказом МОЗ і Академії медичних наук України від 21 березня 2003 р. № 127/27.
У разі виявлення в продажу небезпечних продуктів біотехнології, вони підлягають конфіскації органами державної санітарно-епідеміологічної служби відповідно до Інструкції про порядок вилучення з реалізації (конфіскації) небезпечних для здоров'я продуктів харчування, хімічних та радіоактивних речовин, біологічних матеріалів, затвердженої наказом МОЗ від 14 квітня 1995 р. № 68, а також згідно з нормами Закону України від 14 січня 2000 р. "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції".

9. Основні напрями здійснення та зміст земельної реформи. 18 грудня 1990 р. було прийнято новий Зем кодекс Української РСР, який проголошував, що відповідно до Декларації про державний суверенітет України земля є власністю її народу. Того ж дня була прийнята Постанова ВР УРСР “Про земельну реформу”. У Пост зазначалось, що зем реф є частиною економ реформи, що здійснюється в Україні в зв’язку з переходом економіки держави до ринкових відносин. З 15 березня 1991 року ВР УРСР оголосила всі землі УРСР об’єктом зем реф. Основним завданням зем реф було надання зем ділянок громад Укр для зайняття селянським господарством. З часом змінювалася концепція реформи на широкомасштабну приватизацію і розвиток приватних форм господар-ня. На виконання цієї концепції ВР Укр 30 січня 1992 року прийняла ЗУ “Про форми власності на землю”. Цим законом встановлювалася приватна, колективна і державна форми власності на землю. 13 березня 1992 р. було прийнято оновлений Зем кодекс України, який закріпив ці форми власності. Ці док-ти призвели до корінних змін у зем відносинах і на їх виконання була прийнята Постанова ВР Укр “Про прискорення зем реф та приватизацію землі”. 5 травня 1993 були внесені зміни і до Постан ВР УРСР “Про зем реформу”. Основними завданнями зем реф стали приватиз землі, передача її у приватну власність громадянам Укр та у колективну власність колективним с/госп підприємствам, с/г кооперативам, с/г акціон тов, садівницким товариствам. З метою прискорення зем реф і для врегулювання зем відносин в умовах ринк економ мають наступні док-ти: ЗУ “Про плату за землю”, ЗУ “Про оренду землі”, ціла низка Указів Презид Укр “Про невідкладні заходи щодо прискорення зем реформи у сфері сільскогосп вир-ва” і.т.і. В даний час в Україні здійснюється третій етап зем реформи, змістом якого є перетворення КСП у с/г юридичні особи ринкового типу, що здійснюють свою діяльність на основі приватної (а не колективної) власності на землю (реструктуризація).

10.Поняття та склад Землі сільськогосподарського призначення Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання

1. Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.2. До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).3. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:а) громадянам — для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;б) сільськогосподарським підприємствам — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам — для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об’єднанням громадян — для ведення підсобного сільського господарства. 4. Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення

1. Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.2. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.3. Для будівництва промислових підприємств, об’єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв’язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов’язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.4. Лінії електропередачі і зв’язку та інші комунікації проводяться головним чином вздовж шляхів, трас тощо.