Поняття і предмет земельного права України.

Поняття і класифікація суб’єктів аграрного права

3. Суб'єктами аграрного права є й державні органи, до компетен­ції яких належить регулювання сільського господарства в Україні, юридичні особи всіх форм власності, громадяни (іноземні громадя­ни) та особи без громадянства, що господарюють на землі, а також займаються виробництвом, переробкою, реалізацією сільськогос­подарської продукції та обслуговуванням сільськогосподарських товаровиробників.

Суб'єктів аграрного права можна умовно поділити на суб'єктів організаційно-господарських повноважень у сфері управління гос­подарською діяльністю та суб'єктів господарювання.

До першої групи належать органи державної влади та місцевого самоврядування, які безпосередньо (наприклад, Міністерство аг­рарної політики України) або опосередковано (наприклад, Кабінет Міністрів України) здійснюють управлінські та організаційно-гос­подарські функції в аграрному секторі економіки України.

Друга група представлена суб'єктами аграрного господарюван­ня, тобто аграрними формуваннями всіх форм власності та громадянами-підприємцями, які безпосередньо вирощують і виробляють сільськогосподарську продукцію (сільськогосподарські товарови­робники), юридичними особами та підприємцями, що забезпечу­ють діяльність сільськогосподарських товаровиробників, а також pізними фінансово-кредитними, страховими та посередницькими cтруктурами, які надають свої послуги сільськогосподарським то­варовиробникам.

Суб'єктів аграрного господарювання можна класифікувати за різними критеріями, зокрема за порядком створення, спеціальною правоздатністю та функціями, способом утворення (заснування) та формування статутного фонду, суб'єктним складом, організаційно-правовою формою та ін.

За порядком створення всі суб'єкти аграрного господарювання поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права., юридичні особи публічного права створюються розпорядчим актом Президента Ук­раїни, органу державної влади, органу влади Автономної Республі­ки Крим або органу місцевого самоврядування. Юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду, суб'єкти аграрного господарювання поділяються на унітарні та корпоративні підприємства.

За організаційно-правовими формами суб’єкти АП поділяють на сільськогосподарські підприємства, коо­перативи, господарські товариства та фермерські господарства.

Види земельних правовідносин.

Земельне правовідношення в теоретичному плані розглядається як інститут зем права, за нормами якого виникають, здійснюються і припиняються конкретні з-п відносини. Як інститут зем права зем правовідн поділяються на матеріальні, процесуальні, регулятивні, охоронні і спеціальні правовідн. Зем матеріальні п/в виникають і здійснюються згідно із зем-прав нормами, якими встановлюється, визначається право на землю чи зем ділянку, обов’язки щодо землі та зем ділянок. Зем процесуальні п/в складаються у відповідності з нормами, якими встановлюється порядок виникнення, зміни, припинення і здійснення зем матеріальних п/в, спосіб їх реалізації. Спеціальні правовідн можуть бути як матеріальними так і процесуальними. Охоронні правовідносини поділяються на організаційно-охоронні і відносини, що пов’язані з юридичною відповідальністю. Земельні правовідн можуть бути загальними і застосовуватись до всіх інститутів ЗП і конкретними, що застосовуються до конкретних видів зем правовідн.

Членство в с/г кооперативах

68,88, 116, 128, 206. Правові засади членства сільськогосподарських кооперативах встановлені Законом України "Про сільськогосподарську коопера­цію". Членом сільськогосподарського кооперативу може бути фізична або юридична особа, яка:

1) зробила вступний і пайовий внески в розмірах, визначених
статутом кооперативу;

2) визнає принципи й цілі кооперативу;

3) визнає статут кооперативу і дотримується його вимог;

4) має право ухвального голосу;

5) користується послугами кооперативу.

Членами виробничого кооперативу можуть бути тільки фізичні особи, а членами обслуговуючого кооперативу — як фізичні, так і юридичні особи. Вступ у члени кооперативу ґрунтується на принципі добровіль­ності. Волевиявлення громадянином бажання стати членом коопера­тиву оформляється письмово (подачею заяви). Має місце й волеви­явлення кооперативу — на його загальних зборах ухвалюють пись­мове рішення про прийняття громадянина в члени кооперативу. Отже, членство в кооперативі виникає як наслідок волевиявлення двох сторін — кооперативу та громадянина. До статутів окремих сільськогосподарських кооперативів мо­жуть бути внесені обмеження на вступ до кооперативу осіб лише певної професії. Щоб вступити до кооперативу, фізична чи юридична особа по-' винна подати заяву чи клопотання в його правління, рішення яко­го підлягає затвердженню загальними зборами. І лише з моменту позитивного вирішення цього питання загальними зборами канди­дат у члени кооперативу вважається прийнятим. Порядок прийнят­тя рішень загальними зборами в такому разі має бути закріплений у статуті кооперативу. Член кооперативу робить вступний і пайо­вий внески в порядку, визначеному статутом кооперативу.

Обов'язковою умовою членства у виробничому сільськогоспо­дарському кооперативі є участь у його діяльності особистою пра­цею, оскільки кооператив є насамперед об'єднанням осіб, а не ка­піталів. Членство в кооперативі не переходить до спадкоємців. Щоб стати членами кооперативу, особи повинні в установленому порядку бути прийнятими до його членів. Членство в сільськогосподарському кооперативі може бути при­пинено внаслідок добровільного виходу з кооперативу або виклю­чення з його членів. І в першому, і в другому випадках припиня­ються членські відносини особи з кооперативом. Крім того, такі відносини в кооперативах припиняються в разі припинення існу­вання суб'єкта членських відносин. Це може бути смерть громадя­нина або ліквідація юридичної особи, яка була членом кооперати­ву, чи самого кооперативу.

Членські відносини можуть бути припинені з ініціативи кожного окремого члена кооперативу. Поряд із правом добровільного вступу до кооперативу закон гарантує і право добровільного виходу з коопе­ративу.

Добросусідство.

 Зміст добросусідства
 1. Власники та землекористувачі земельних ділянок повинніобирати такі способи використання земельних ділянок відповідно доїх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам
сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей(затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забрудненнятощо). 2. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані
не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяютьвласникам, землекористувачам сусідніх земельних діляноквикористовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).3. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язаніспівпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення правна землю кожного з них та використання цих ділянок із
запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощуваннясільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельнихділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін,
встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Планування використання земель,землеустрій.

Планування використання земель здійснюється відповідно до норм глави ЗО ЗК України. Воно є складовою Генеральної схеми планування території України, затвердженої Законом України від 7 лютого 2002 p. і. Генеральна схема планування території України визначає пріоритети та концептуальні рішення планування і використання території країни, вдосконалення системи розселення та забезпечення сталого розвитку населених пунктів, розвитку виробничої, соціальної та інженерно-транспортної Інфраструктури, формування національної екологічної мережі.За видами та режимами переважного використання Генеральна схема виділяє різні за характером території: з інтенсивною, переважно промисловою, міською житловою та громадською забудовою (зона урбанізації), у тому числі: з критичним рівнем виробничо-містобудівного освоєння; з високим рівнем виробничо-містобудівного освоєння; з середнім рівнем виробничо-містобудівного освоєння; переважно агропромислового виробництва та сільської забудови (зона сільського господарства); території та об'єкти природно-заповідного фонду, ліси, водно-болотні угіддя, землі водного фонду, рекреаційного та оздоровчого призначення, інші природні території, важливі для збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (зона національної екологічної мережі); території (зони) радіаційного забруднення, у тому числі відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення, посиленого радіоекологічного контролю.Відповідно до ст. 181 ЗК України та Закону України «Про землеустрій»! від 22 травня 2003 р. землеустрій являє собою сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та регіональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються І впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Він виконує важливі функції організації раціонального використання земельних ресурсів, їх охорони та захисту ґрунтів незалежно від цільового призначення земель, водночас є однією з функцій державного управління у сфері землекористування і поширюється на землі всіх форм власності.

Мета землеустрою визначається відповідними напрямами його проведення, а саме: забезпечення раціонального використання земель; охорона земель; створення сприятливого екологічного середовища; поліпшення природних ландшафтів.Суб'єктами землеустрою є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій, землевласники та землекористувачі, а об'єктами – територія України, території адміністративно-територіальних утворень або їх частин, території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

Землеустрій, як сукупність соціально-економічних заходів, виконуються найрізноманітніші завдання, пов'язані з забезпеченням раціонального використа ня та охорони земель незалежно від їх цільового призначення (сільськогосподарського виробництва, промисловості, лісового та водного господарства, містобудування тощо).На рівні загальнодержавних землевпорядних заходів проводяться: реалізація державної політики у галузі земельних правовідноснОн; визначення основного цільового призначення земельних масивів, розробка великих регіональних комплексних програм охорони та раціонального використання земельних ресурсів; планування та прогнозування (розробка державних, обласних, районних і регіональних схем використання земель та схем землеустрою, заходів щодо охорони земель), розробка цільових програм меліорації та рекультивації земель, боротьба з водною та вітровою ерозією ґрунтів і т. ін.

Спільна власність на землю.

1. Земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільноївласності (спільна сумісна власність). 2. Суб'єктами права спільної власності на землю можуть бутигромадяни та юридичні особи. 3. Суб'єктами права спільної власності на земельні ділянки територіальних громад можуть бути районні та обласні ради.4. Право спільної власності на землю посвідчується державним актом на право власності на землю. Виникнення права спільної часткової власності на земельну ділянку 1. Право спільної часткової власності на земельну ділянку
виникає:а) при добровільному об'єднанні власниками належних їм
земельних ділянокб) при придбанні у власність земельної ділянки двома чи
більше особами за цивільно-правовими угодами;в) при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома абобільше особами; г) за рішенням суду. Спільна сумісна власність на земельну ділянку
 1. Земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної
власності лише громадянам. 2. У спільній сумісній власності перебувають земельні
ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено
угодою між ними; в) співвласників жилого будинку.3. Володіння, користування  та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.4. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній
сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї
окремої частки. 5. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній
власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено
за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є
рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено
судом.

Моніторинг земель.

Моніторинг земель – це система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів.У системі моніторингу земель проводиться збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан земель, прогнозування їх змін і розроблення наукового обґрунтувальних рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану земель та дотримання вимог екологічної безпеки. Моніторинг земель є складовою частиною державної системи моніторингу довкілля.Завданням моніторингу земель є періодичний контроль динаміки основних гнунтових процесів у природних умовах і при антропогенних навантаженнях, прогноз еколого-економічних наслідків деградації земельних ділянок з метою запобігання або усунення дії негативних процесів. До завдань монітор гину земель відносяться: довгострокові систематичні спостереження за станом земель; аналіз екологічного стану земель; своєчасне виявлення змін стану земель, оцінка цих змін, прогноз і вироблення рекомендацій про попередження і усунення наслідків негативних процесів, інформаційне забезпечення ведення державного земельного кадастру, землекористування, землеустрою, державного контролю за використанням і охороною земель, а також власників земельних дільниць. Суб’єктами на яких покладено ведення моніторингу земель є Державний комітет України по земельних ресурсах за участю Міністерства аграрної політики України, Національне космічне агентство України, інші зацікавлені міністерства та відомства. Органи Державного комітету України або земельних ресурсах надають усім заінтересованим суб’єктам системи моніторингу інформацію про стан земельного фонду, структуру землекористування, трансформацію земель, заходи щодо запобігання негативним процесам і ліквідації їх наслідків; Міністерство аграрної політики – інформацію про фізичні, геохімічні та біологічні зміни якості грунтів сільськогосподарського призначення; Національне космічне агентство України надає архівну та поточну інформацію з дистанційного зондування Землі.

Вирішення земельних спорів

Поняття і предмет земельного права України.

Земельное право-самостоятельная отрасль права, представл. собой совокупность правовых норм, регулирующих: отношения по использованию и охране земли как природного ресурса; условия и средства производства в целях организации рационального использования и охраны земли; улучшение и воспроизводство плодородия почв; охрану прав и законных интересов субъектов земельных отношений. Предметом зем. права является определенная группа общественных отношений, регулируемая соответствующими нормами права. Отношения, возникающие в связи с распределением, использованием и охраной земель и регулируемые нормами земельн. права, составл. предмет этой отрасли права.

Предмет любой отрасли права предполагает две составные части, формирующих ядро этого предмета. С одной стороны, конкретный вид общественных отношений, обладающий внутренним единством и определенной самостоятельностью, а с другой стороны – система единообразных правовых норм, которые должны удовлетворять требованиям этих общественных отношений.

Земельное право представляет собой систему специально установленных норм, которые регулируют особый вид общественных отношений – земельных. Раскрывая содержание земельных отношений, которые регулирует земельное право, выделяют следующие формы: а) отношения земельной собственности, б) отношения в области управления земельным фондом, в) отношения землепользования, г) землеохранные отношения. Отношения собственности, обусловленные производственными отношениями, выступают, по сравнению с остальными формами отношений, определяющими. Правовые нормы, регулирующие земельные отношения,

требуют от всех субъектов права землепользования использовать предоставленные им земельные участки рационально, эффективно и строго по целевому назначению

2.Види юридичної відповідальності за земельні правопорушення.

Винні у порушенні земельного законодавстванесуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.Підставами юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства є склад правопорушення, деліктоздатність(осудність,дієздатність) суб"єкта і наявність законодавства.В Земельному кодексі закріплений перелік видів земельних правопорушень, за які наступає юридична відповідальність. Згідно ст.115 земельного кодексу юридична відповідальність наступає у випадках

1. укладання угод, визнаних, в законодавчому порядку, недійсними;

2. самлвільного зайняття земельних ділянок;

3. псування сільскогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними та радіоактивними речовинами, віиробничими відходами і стічними водами;

4. розміщення, проетування, будівництва, введення в дію об"єктів, що негативно впливають на стан земель;

5. невиконання вимог природоохоронного режиму використання земель;

6. порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов"язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;

7. знищення межових знаків;

8. невжиття заходів щодо боротьби з бур"янами та шкідниками сільскогосподарських культур;

9. неправильної експлуатації, знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень;

10. приховування або перекручення відомостей про стан екологічної, у тому числі радіаційної, обстановки, пов"язаної з забрудненням землі;

11. порушення строків розгляду заяв громадян і вирішення питань про передачу та надання земельних ділянок;

12. перекручення даних державного земельного кадастру і приховування інформації про наявність земель запасу;

13. невиконання умов знімання, зберігання і нанесення родючого шару грунту;

14. самовільного відхилення від проектів внутрігосподаврського землеустрорю.

Закрнодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші види порушень земельного законодавства.