Внутрішні аграрні правовідносини

Аграрні правовідносини — це вид суспільних відносин, що врегульовані нормами аграрного права і суміжних з ним галузей права в комплексі, які складаються між суб'єктами в аграрному секторі, об'єднаними одним інтересом щодо виробництва, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції та сировини.
Внутрішні аграрні відносини, які виникають усередині підприємств, інших господарських формувань — виробників сільськогосподарської продукції регулюються, як правило, локальними внутрішньогосподарськими актами їх вищих органів управління. Ці правовідносини грунтуються на членстві в акціонерному чи іншому сільськогосподарському товаристві, сільськогосподарському кооперативі, селянському господарстві, а також на трудовому договорі в державних, державно-колективних та інших сільськогосподарських організаціях. Різноманітні управлінські, майнові, трудові та соціально-побутові відносини виникають у межах діяльності суб'єктів агропромислового сектора. Ці правовідносини, як правило, регулюються спеціальними локальними нормативними актами —статутами, правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У загальному комплексі внутрішніх правовідносин у сфері сільськогосподарського виробництва чільне місце серед інших належить правовідносинам земельним і трудовим. Безперечно, що сільськогосподарське виробництво можливе лише за умови належного обробітку землі працівниками аграрного сектора. Це свідчить про те, що земельні і трудові відносини в аграрному секторі настільки взаємопов'язані і взаємообумовлені, що їх правове регулювання можливе лише в нерозривному зв'язку. Раціональне і цільове використання землі в процесі організації і здійснення сільськогосподарського виробництва, а також створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання, що базується на різних формах власності, становить одне з головних завдань аграрного права. Головну і найвагомішу частину майнових відносин становлять правовідносини по володінню, користуванню і розпорядженню майном, яке належить їх учасникам на правах власності, повного господарського відання чи оперативного управління. Мета формування цих правовідносин — забезпечення належного і економного використання майна в процесі сільськогосподарського виробництва. Внутрішній характер мають і організаційно-управлінські відносини, які формуються між виробниками сільськогосподарської продукції і їх структурними виробничими підрозділами (ланками, бригадами, фермами, підсобними підприємствами).

 

25. Підзаконні акти як джерела аграрного та земельного права

Підзаконні нормативні акти як джерела земельного і аграрного пра­ва — це нормативно-правові акти, що виражають політику держави, не суперечать Конституції України, Зе­мельному кодексу України, законам України і розвивають та деталізують їх положення. Функціонування підзаконних нормативних актів у системі джерел права зумов­лене в першу чергу багаторівневою структурою самих зе­мельних і аграрних відносин, які потребують не тільки законодавчого, а й підзаконного (у тому числі локального) нормативного ре­гулювання. Крім того, існування таких актів пов'язане з не­обхідністю оперативного вирішення конкретних питань у відповідних сферах життєдіяльності суспільства, пов'яза­них з використанням та охороною земель.

Підзаконні акти утворюють складну ієрархічну систему. їх можна класифікувати за різ­ними критеріями:

за суб'єктами видання — акти глави держави, уряду, центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, органів і посадових осіб місцевого самов­рядування та ін.;

2) за компетенцією правотворчого органу і сферою дії ак­та — загальні, відомчі, локальні. До перших належать, зокре­ма, нормативні акти, наприклад, Президента, уряду, які обов'язкові для виконання на всій території дерясави. Відом­чими джерелами є земельно- і аграрно-правові нор­мативні акти органів спеціальної компетенції (міністерств і державних комітетів), які поширюються тільки на організа­ції та осіб даного міністерства. До локальних належать нормативні акти місцевих органів державної вико­навчої влади та органів місцевого самоврядування, сфера дії яких обмежена відповідною територією;

за зовнішньою формою акта—укази, постанови, розпо­рядження, рішення, накази і т. ін.;

за характером правотворчої компетенції (наприклад, нормативні акти глави держави) і прийняті в порядку реалі­зації делегованих повноважень (наприклад, нормативні акти органів місцевого самоврядування);

за часом дії — постійні й тимчасові;

за порядком прийняття—правові акти, вида­ні особисто (наприклад, керівником міністерства), і прийняті колегіально (наприклад, Кабінетом Міністрів).

26. Землекористування С /Г кооперативів Сільськогосподарські кооперативи можуть бути виробничі та обслуговуючі. Відносини землекористування найхарактер­ніші для сільськогосподарських виробничих кооперативів. Сільськогосподарський виробничий кооператив—це юри­дична особа, яка створюється як добровільне об'єднання гро­мадян України (переважно селян) для спільного ведення сіль­ськогосподарської (та іншої законної) діяльності, основаної на праці його членів з використання земель сільськогосподар­ського призначення (власних, членів кооперативу, орендова­них) з метою полегшення та кращої організації праці з виро­щування (виготовлення) сільськогосподарської та іншої то­варної продукції. Право власності на землі сільськогосподарських коопера­тивів може виникати різними юридичними способами, а саме:шляхом внесення до статутного фонду кооперативу зе­мельних ділянок тих осіб, які є засновниками кооперативу; шляхом придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, дарування, міни та за іншими цивільно-правовими угодами. Сільськогосподарські кооперативи можуть використову­вати також орендовані ними землі. У разі виходу з кооперативу член кооперативу повинен мати право на отримання земельного паю в натурі або його грошового еквіваленту. Члени сільськогосподарських кооперативів мають певну систему земельних прав, зокрема: а) брати участь (через орга­ни управління кооперативом) у визначенні конкретних форм і методів раціонального використання земель кооперативом; б) на одержання допомоги від кооперативу в обробітку влас­них земельних ділянок; в) на користування іншими послуга­ми кооперативу; г) на одержання кооперативних виплат; ґ) на одержання частки доходу на земельний пай (додатковий пай); д) на одержання земельного паю у разі виходу з кооперативу (в порядку і строки, визначені Статутом кооперативу). Обов'язки членів сільськогосподарських кооперативів осно­вані на членстві у виробничих та обслуговуючих кооперативах. Члени сільськогосподарських виробничих кооперативів зобов'язані брати участь своєю особистою працею у всіх про­цесах з використання земель сільськогосподарського при­значення доя спільного виробництва продукції сілького господарства, а також рибного і лісового господарства; брати участь у роботі їх органів управління.