Фінансова діяльність сільськогосподарських підприємств

. Фінансова діяльність сільськогосподарських підприємств — це су­купність фінансових відносин (внутрішніх і зовнішніх) суб'єкта аг­рарного господарювання щодо забезпечення реалізації статутних ці­лей і завдань. Фінансова діяльність сільськогосподарських підпри­ємств полягає в забезпеченні фінансово-ресурсних умов їх конку­рентоспроможності. Відповідно до ст. 25 ГК, конкуренція — це зма­гання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації останнього на ринку.

Забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарського підприємства досягається шляхом застосування як традиційних за­ходів: організації планування, створення різноманітних фондів (грошових та натуральних); здійснення різних видів обліку (бухгал­терського, статистичного, аналітичного); складання фінансового плану й звітності, — так і новітніх ринкових: маркетинг, менед­жмент, аудит тощо.

Ефективність фінансової діяльності сільськогосподарських під­приємств залежить від реалізації комерційного планування, тобто від виконання його програми економічного й соціального розвит­ку (бізнес-плану). Бізнес-план сільськогосподарського підприємс­тва — це специфічний плановий документ, в якому відображено організаційно-фінансові заходи для забезпечення виробництва ок­ремих видів товарів, робіт, послуг. План дає змогу визначити пер­спективи розвитку майбутнього ринку збуту, оцінити витрати на виготовлення й реалізацію потрібної цьому ринку продукції, виз­начити її потенційну прибутковість. План також дає відповідь: чи доцільно здійснювати інвестування виробництва з точки зору само­окупності витрат. Методика складання бізнес-планів затверджена наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 21 квітня 1997 р. № 56.

Сільськогосподарське підприємство визначає свої загальні цілі на певний період (від 1 року), опрацьовує шляхи їх здійснення, а також забезпечує постійний контроль за виконанням зазначених у бізнес-плані показників. За умов впровадження ринкових еконо­мічних відносин особливого значення набуває пошук покупців своєї продукції, виявлення запитів та потреб споживача, організа­ційно-правове забезпечення збуту виробленої продукції, рентабель­ність виробництва й прибутковості. Під час розробки комерційно­го плану підприємству потрібно мати уявлення про наступне звер­нення до банківських кредиторів¹. Згідно зі ст. 140 ГК джерелами формування фінансових ресур­сів суб'єктів господарювання є: грошові та матеріальні внески зас­новників; доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від цінних паперів; капіталовкладення й дотації з бюджетів; надход­ження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів; кредити банків та інших кредиторів; безоплатні та благодійні внески, пожертву­вання організацій і громадян; інші джерела, не заборонені законом. Доходи сільськогосподарських споживчих товариств та їх спілок формуються за рахунок коштів, одержуваних внаслідок господар­ської діяльності, продажу цінних паперів та інших надходжень. Після платежів у бюджет та інших обов'язкових відрахувань прибу­ток розподіляється загальними зборами членів споживчого това­риства (зборами уповноважених) та радами відповідних спілок згід­но з їх статутами. Споживчі товариства, спілки та їх підприємства самостійно або на договірних засадах встановлюють вільні ціни й тарифи на продукцію виробничо-технічного призначення, сирови­ну, сільгосппродукцію й товари народного споживання, що вироб­ляються і закуповуються ними, надані послуги з урахуванням по­питу й пропозицій, за винятком продукції, товарів і послуг, на які передбачено державне регулювання цін і тарифів. В умовах ринкової економіки важливим є надання можливості суб'єктам аграрного господарювання вступати у зовнішньоеконо­мічні відносини. Для цього вони можуть відкривати валютні рахун­ки в тих комерційних банках, які мають відповідні ліцензії.

Податкові відносини є ще одним різновидом фінансової діяль­ності сільськогосподарських підприємств. У системі оподаткування сільськогосподарських товаровироб­ників важливе місце належить земельному податку. Цей податок встановлено З К і Законом України від 3 липня 1992 р. "Про плату за землю». Сільськогосподарські підприємства різних організаційно-право­вих форм, передбачених законами України, селянські та інші гос­подарства, що займаються виробництвом (вирощуванням), пере­робкою та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (по­датковий) рік, перевищує 75% загальної суми валового доходу під­приємства є платниками фіксованого сільськогосподарського по­датку.

17. Суб’єкти, об'єкти та зміст земельних правовідносин.

Суб'єктами земельних правовідносин є особи, наділені чинним законодавством правами та обов'язками, достатні­ми для участі в тих чи інших правовідносинах. Суб'єктами зе­мельних правовідносин можуть бути: фізичні особи (грома­дяни, іноземні громадяни та особи без громадянства), юри­дичні особи (засновані громадянами України або юридични­ми особами України та іноземні), територіальні громади (ре­алізують свої правомочності безпосередньо або через органи місцевого самоврядування), держави (Україна та іноземні держави реалізують свої земельні правомочності через від­повідні органи державної влади). Об'єктами земельних правовідносин є землі в межах тери­торії України, індивідуально-визначені земельні ділянки, зе­мельні частки (паї) та права на них. Земельна ділянка — це частина землі, відокремлена і визначена на місцевості за допомогою меж, з визначеними щодо неї правами. Земельні частки (паї) на місцевості не виділяються. Вони є ідеальними частками земельної ділян­ки, що перебувають у загальній спільній (частковій) влас­ності. Земельні частки є самостійним об'єктом земельних прав, а право на земельну частку (пай) — це право її власни­ка вимагати виділення в натурі (на місцевості) конкретної земельної ділянки. Під змістом земельних правовідносин розуміють права та обов'язки їх учасників щодо використання і охорони земель. Можна виділити такі способи визна­чення змісту земельних правовідносин: публічно-правовий і приватноправовий. Публічноправовими способами є: виз­начення основного цільового призначення земель шляхом поділу земель на категорії, зонування і встановлення обме­жень прав власників. Приватноправовим способом визна­чення змісту прав та обов'язків власників землі та землекористувачів є сервітут і правила добросусідства1. Встановлю)-ючи правила добросусідства, власники земель та землеко­ристувачі самостійно регулюють деякі земельні відносини, які виникають між ними. На зміст земельних правовідносин впливають такі обставини: 1)основне цільове призначення земельної ділянки та її правовий статус. 2)розташування на ній окремих об'єктів. 3)правовий статус суб'єктів земельних правовідносин.

 

18. Фермерське землекористування.

Фермер­ське господарство — це форма підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили ба­жання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства. Землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. Членам фермерських господарств надано право одержувати у приватну власність (безоплатно) раніше надані їм у користу­вання земельні ділянки, їх розмір дорівнює земельній частці (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташова­ного на території відповідної ради. Земельні ділянки, площа яких перевищує цей розмір, передаються громадянаму приват­ну власність для ведення фермерського господарства на підста­ві цивільно-правових угод. При успадкуванні фермерського господарства двома або більше спадкоємцями земельна ділянка поділу не підлягає, якщо в результаті її поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менше мінімального розміру, встановлено­го для цього регіону.

Звернення стягнення та земельні ділянки, надані у влас­ність для ведення фермерського господарства, допускається у випадках, коли у фермерського господарства відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення. У фермерських господарств та їх членів-власників земель­них ділянок органи державної влади та органи місцевого са­моврядування мають право за їх згодою викупити ці ділянки для певних суспільних потреб.

Фермерські господарства та їх члени-власники земельних ділянок є повноправними їх користувачами. Вони мають пра­во самостійно господарювати на цих ділянках. Вони мають повне право власності на всі посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур та на всю вироблену продукцію; можуть розпоряд­жатися ними на свій розсуд. Фермерські господарства мають право використовувати для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини. Фермерські господарства та їх члени можуть вико­ристовувати землі і для спорудження жилих будинків, вироб­ничих та інших будівель і споруд, організації сучасної інфраструктури тощо. Головним обов'язком є забезпечення використання земель за їх цільовим призначенням.

19.Правове регулювання приватизації в АПК

Приватизація державного майна в АПК здійснюється на підста­ві загального законодавства про приватизацію, з урахуванням особ­ливостей спеціального аграрного законодавства. Стаття 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" визначає, що до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, нале­жать:

— майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших під­розділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами;

—         об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти;

— акції (частки, паї), що належать державі у майні юридичних осіб.

Приватизації не підлягають об'єкти, котрі мають загальнодержав­не значення, визначені Законом України "Про перелік об'єктів пра­ва державної власності, що не підлягають приватизації". До них на­лежать майнові комплекси підприємств з лісовідновлення, лісороз­ведення та охорони лісу, сортовипробувальні станції, дільниці, інші організації з експертизи сортів рослин, скотомогильники, станції хі­мізації сільського господарства, науково-дослідні інститути, окремі майнові комплекси підприємств, що виготовляють спирт, вина, лі­керо-горілчані вироби тощо.

Специфіка правового регулювання приватизації в АПК зумов­лена потребою захисту прав селян, адже згідно з концепцією при­ватизації, засоби виробництва сільськогосподарської продукції ма­ють належати селянам, які їх використовують. Законодавчим ак­том, що регулює особливості приватизації державного майна в АПК, є Закон України від 10 липня 1996 р. "Про особливості при­ватизації майна в агропромисловому комплексі". І хоча приватиза­ція державного майна в АПК майже завершена, в юридичній прак­тиці все ще виникають питання, пов'язані із захистом суб'єктів приватизації від порушень, допущених в її ході. Цей Закон регулює порядок приватизації підприємств, для яких основними видами ді­яльності є виробництво сільськогосподарської продукції, продукції рибного та лісового господарства, їх переробка та реалізація, вико­нання робіт і надання послуг сільськогосподарським товаровироб­никам. Перелік таких підприємств затверджений постановою Кабі­нету Міністрів України від 12 червня 1996 р. № 638 "Про підпри­ємства, що приватизуються з урахуванням особливостей, визначе­них законодавством для агропромислового комплексу". Закон по-різному регулює порядок приватизації несільськогосподарських підприємств АПК, державних сільськогосподарських підприємств і встановлює особливості приватизації підприємств окремих галузей.

Приватизація майна несільськогосподарських підприємств АПК (підприємств харчової промисловості, які переробляють сільсько­господарську сировину, борошномельно-круп'яної та комбікормо­вої промисловості, а також сервісних, будівельних, фірмових тор­говельних, інших несільськогосподарських підприємств та органі­зацій агропромислового комплексу, що виконують роботи і нада­ють послуги сільськогосподарським товаровиробникам), незалежно від вартості об'єктів приватизації, здійснюється шляхом перетво­рення їх у відкриті акціонерні товариства згідно з Положенням про план приватизації несільськогосподарських підприємств і організа­цій агропромислового комплексу, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 17 серпня 2000 р. № 1718. При цьо­му зберігаються профільність, технологічна єдність виробництва та цілісність майнових комплексів і технологій. їх сільськогосподар­ська спеціалізація має зберігатися не менше 10 років.

Право на пільгове придбання акцій за номінальною вартістю (за приватизаційні майнові сертифікати, а також за власні кошти й компенсаційні сертифікати в розмірі, що не перевищує половини вартості приватизаційних майнових сертифікатів) мають працівни­ки підприємств, що приватизуються. Працівники сільськогоспо­дарських підприємств мають право на пільгове придбання акцій (за приватизаційні майнові сертифікати, а також за власні кошти і компенсаційні сертифікати в розмірі, що не перевищує половини вартості приватизаційних майнових сертифікатів). До працівників підприємств, що приватизуються, прирівнюються особи, які вий­шли з цих підприємств на пенсію, звільнені у зв'язку із скорочен­ням штатів і не працюють з моменту звільнення на інших підпри­ємствах; особи, які мають право відповідно до законодавства Укра­їни повернутися на попереднє місце роботи на цьому підприємс­тві, та інваліди, звільнені за станом здоров'я у зв'язку з каліцтвом або професійним захворюванням.

Недержавним сільськогосподарським підприємствам (колектив­ні сільськогосподарські підприємства, спілки селян, колгоспи, спілки кооперативів, акціонерні товариства, фермерські господарс­тва та інші суб'єкти недержавних форм власності) передається бе­зоплатно 51% акцій підприємств, що приватизуються, в тому чис­лі розміщення приватизаційних майнових сертифікатів, а також власних коштів і компенсаційних сертифікатів працівників відпо­відних сільськогосподарських підприємств і прирівняних до них осіб через довірчі товариства, створені в колективах товаровироб­ників. У плані приватизації підприємств, які переробляють сіль­ськогосподарську сировину та виконують роботи і надають послу­ги сільськогосподарським товаровиробникам, передбачається від­повідна квота для діючих радгоспів та інших державних сільсько­господарських підприємств для подальшої передачі відповідної частки після їх приватизації та розміщення приватизаційних май­нових сертифікатів їх працівників.

Недержавні сільськогосподарські підприємства різних організа­ційно-правових форм господарювання мають право на придбання акцій за номінальною вартістю в межах зазначених квот у разі, коли трудові колективи підприємств, що приватизуються, сільсько­господарські товаровиробники і прирівняні до них особи не вику­пили ці акції в межах установлених квот. Якщо підприємства, які приватизуються, не мають договірних зв'язків із сільськогосподар­ськими підприємствами, фермерськими господарствами тощо, виз­начення переліку сільськогосподарських товаровиробників, які за­лучаються на пільгових умовах до участі в приватизації підпри­ємств, та квоти для придбання ними акцій передбачаються в плані приватизації відповідного підприємства за пропозиціями цих під­приємств і державних органів управління сільського господарства та продовольства залежно від зони діяльності підприємств.

Закон визначає особливості приватизації майна в окремих галузях сільського господарства. Приватизація майна сільськогосподарських підприємств, які спеціалізуються на вирощуванні багаторічних на­саджень (хміль, ефіроолійні та лікарські рослини), здійснюється шляхом перетворення їх у відкриті акціонерні товариства. При цьо­му акції на суму вартості зазначених багаторічних насаджень тим­часово залишаються у власності держави у розмірі не менше 25%. Приватизація майна державних сільськогосподарських підпри­ємств, що виробляють вино та інші алкогольні напої, здійснюєть­ся перетворенням їх у відкриті акціонерні товариства із збережен­ням у власності держави майна структурних підрозділів із вироб­ництва готових алкогольних напоїв. Приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, які пере­бувають у зоні гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції та в зонах відсе­лення у зв'язку з державними і громадськими потребами, незалеж­но від джерел його придбання, здійснюється перетворенням їх у колективні сільськогосподарські підприємства з безоплатною пере­дачею майна їхнім працівникам.

Приватизація майна дослідних господарств, експериментальних виробництв, проектно-конструкторських та інших підприємств, підпорядкованих навчальним і науково-дослідним установам, рад-госпів-технікумів здійснюється за погодженням із Кабінетом Мі­ністрів України шляхом перетворення їх в акціонерні товариства. При цьому частка державного майна (акцій) має становити не мен­ше 51% загальної вартості майна. Приватизація майна рибної та лі­сової галузі регулюється, відповідно: Положенням про порядок приватизації майна підприємств і організацій рибної галузі, затвер­дженим наказом Фонду державного майна та Мінагрополітики