Землі транспорту і їх використання.

Землі промисловості, транспорту, звязку, оборони та іншого призначення – самостійна категорія земель у складі земельного фонду України. Вони займають площу 2,03 млн. га. Правовий статус цих земель визначається нормативними приписами, які зосереджені в ЗКУ (глава 13) та деяких інших нормативних актах. Більшість правових норм, які регулюють правовий режим цих земель, закріплені в окремих правових актах, присвячених в основному спеціальній діяльності тих чи інших підприємств, установ чи організацій. (ЗУ «Про державний кордон», ЗУ «Про оборону України», ЗУ «Про транспорт», ЗУ «Про зв'язок», ЗУ «Про трубопровідний транспорт», Повітряний кодекс України). Землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення відрізняються від інших категорій земель за своїм основним призначенням. Їх використання пов’язане з обслуговуванням несільськогосподарських потреб, тобто вони виконують роль просторової організаційної бази, території, на якій розміщуються різного роду спеціальні об’єкти. Землі цієї категорії поділяються на такі види: 1) землі промисловості; 2) землі транспорту; 3) землі транспорту; 4) землі оборони; 5) землі іншого призначення. Критерієм такого поділу є характер спеціальних завдань, для здійснення яких призначені та надаються відповідні земельні ділянки підприємствам, установам та організаціям.Правовий режим земель промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення -- це особлива, цілісна система правового регулювання відносин, які виникають у сфері належності, управління, використання і охорони земель, що обумовлена їх цільовим призначенням та характеризується певною специфікою. Він спрямований в процесі здійснення земельної реформи і спеціальної господарської діяльності на забезпечення раціонального використання і охорони земель як одного з найважливіших компонентів природи в інтересах розвитку всіх галузей народного господарства з урахуванням пріоритету правового режиму земель сільськогосподарського призначення і з метою задоволення державних, суспільних та індивідуальних інтересів. Треба сказати, що за загальним правилом, землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення надаються відповідним суб’єктам у користування. Таке користування переважно є постійним. Разом з тим можливе і тимчасове використання даних земель. Вони здійснюють орендне землекористування в порядку і на умовах, визначених ЗУ «Про оренду землі.»У переважній більшості випадків суб’єктами земельних прав, зокрема первинного землекористування щодо зазначених земель, виступають державні підприємства, установи, організації промисловості, транспорту, зв’язку, оборони, енергетики та інших галузей народного господарства.Плата за користування землями, які надані для використання визначається ст.8 ЗУ «Про плату за землю.» від 19 вересня 1996р.Відповідно до ч. 2 ст. 65 Земельного кодексу України порядок використання земель промисловості, транспорту, зв’язку, оборони, енергетики та іншого призначення встановлюється законом.На сьогодні, відповідно до цього положення діє ЗУ «Про використання земель оброни.», який регулює питання, відповідно, правового регулювання використання зазначених земель. Також частково врегульовує питання використання земель транспорту – ЗУ «Про транспорт.». Даний закон чітко визначає, які землі належать до земель транспорту і його конкретного різновиду зокрема, а також підкреслює особливості правового режиму відповідних земель. Він встановлює, що землями транспорту визнаються землі, надані вкористування підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗКУ для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення та розвитку об’єктів транспорту.Приписи, що регулюють правовий режим земель зв’язку та іншого призначення регулюється ст. 69 ЗКУ, ЗУ «Про зв'язок.» від 16 травня 1995 р.В загальному,на думку Андрейцева В. І., необхідно ще зазначити, що правовий режим земель спеціального призначення визначають такі чинники:1. багатогранність цільового використання земельних (для потреб промисловості, транспорту, зв’язку тощо.);2. множинність внутрішньогалузевого управління у сфері використання та охорони вказаних земель (наприклад, Міністерство промислової політики України, Міністерство транспорту та зв’язку України, Міністерство енергетики, Міністерство оборони та ін.).3. наявність спеціального підзаконного нормативно-правового регулювання у формі норм відводу земель для відповідних потреб.4. чітка нормованість земельних ділянок, що надаються для промислових потреб, транспорту. Зв’язку, енергетики, оборони та іншого спеціального призначення, визначених нормами відведення, державними будівельними нормами.На підставі наведеного можна зробити висновок, що норма ч. 2 ст. 65 ЗКУ не є повністю виконана, оскільки для кожного окремого виду вказаної категорії земель ще не прийнято спеціалізованого нормативно-правового акта (крім ЗУ «Про використання земель оборони.»). Тому, для ефективного використання земель даної категорії вважається за необхідне прийняти відповідні законодавчі акти, які б врегулювали більш детально ефективне використання та охорону зазначених земель.

115. Особливості ліквідації сільськогосподарських акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю
Діяльність сільськогосподарських акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю припиняється внаслідок їх реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Господарське товариство ліквідується за ініціативою власника (власників) або уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб (засновників господарського товариства чи їх правонаступників), за рішенням суду (у випадках, передбачених чинним законодавством); у зв'язку із закінченням строку, на який воно створювалося чи в разі досягнення мети, заради якої його було створено; у разі визнання його в установленому порядку банкрутом; у разі скасування його державної реєстрації.
Ліквідація господарського товариства здійснюється ліквідаційною комісією, яка створюється власником (власниками) майна товариства чи його (їх) представниками (органами), або за рішенням суду (в разі припинення діяльності товариства за рішенням суду). Ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується. Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію, встановлює порядок та визначає строки її проведення, а також строк для заяви претензій кредиторами (він може бути меншим, ніж 2 місяці з дня оголошення про ліквідацію).
З дня утворення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами господарського товариства. Ліквідаційна комісія насамперед вміщує в спеціальному виданні оголошення про ліквідацію товариства та про порядок і строки заяви кредиторами претензій; явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально в письмовій формі у строки, встановлені чинним законодавством. Одночасно ліквідаційна комісія вживає відповідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості господарського товариства, яке ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, письмово повідомляючи кожного з них про ліквідацію товариства. Вона оцінює наявне майно господарського товариства, яке ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію.
Претензії кредиторів задовольняються з майна суб'єкта, що ліквідується. Слід зауважити, що кошти, належні господарському товариству, в тому числі від продажу його майна в разі ліквідації, після розрахунків по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством, та іншими кредиторами розподіляються між учасниками товариства в порядку і на умовах, передбачених ГК, Законом України "Про господарські товариства" та установчими документами товариства, 6-місячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію. Майно, передане товариству його засновниками або учасниками в користування, повертається в натуральній формі без винагороди. У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства його кошти не підлягають розподілу між учасниками товариства до вирішення цього спору або до одержання кредиторами відповідних гарантій погашення заборгованості.
Претензії, не задоволені через відсутність майна господарського товариства, а також які не визнані ліквідаційною комісією (якщо їх заявники протягом місяця після одержання повідомлення про повне або часткове відхилення претензії не звернуться до суду з відповідним позовом), і ті претензії, в задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, вважаються погашеними. Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника.
Скасування державної реєстрації позбавляє сільськогосподарське акціонерне товариство (товариство з обмеженою відповідальністю) статусу юридичної особи, що є підставою для вилучення його з державного реєстру. Товариство вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься після затвердження ліквідаційного балансу.
Відповідно до положень Закону України від 14 травня 1992 р. "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від ЗО червня 1999 р.) процедури санації та ліквідації акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, мають ряд особливостей. За ст. 1 Закону України від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію"1 та ст. 44 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" сільськогосподарськими товаровиробниками вважаються ті фізичні або юридичні особи незалежно від форми власності та господарювання, в яких валовий доход, отриманий від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки (виловлених водних біологічних ресурсів), за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень тощо) та/або поголів'я сільськог

116.Членство в сіль.госп. кооперативах

Правові засади членства сільськогосподарських кооперативах встановлені Законом України "Про сільськогосподарську коопера­цію". Членом сільськогосподарського кооперативу може бути фізична або юридична особа, яка:

1) зробила вступний і пайовий внески в розмірах, визначених
статутом кооперативу;

6) визнає принципи й цілі кооперативу;

7) визнає статут кооперативу і дотримується його вимог;

8) має право ухвального голосу;

9) користується послугами кооперативу.

Членами виробничого кооперативу можуть бути тільки фізичні особи, а членами обслуговуючого кооперативу — як фізичні, так і юридичні особи. Вступ у члени кооперативу ґрунтується на принципі добровіль­ності. Волевиявлення громадянином бажання стати членом коопера­тиву оформляється письмово (подачею заяви). Має місце й волеви­явлення кооперативу — на його загальних зборах ухвалюють пись­мове рішення про прийняття громадянина в члени кооперативу. Отже, членство в кооперативі виникає як наслідок волевиявлення двох сторін — кооперативу та громадянина. До статутів окремих сільськогосподарських кооперативів мо­жуть бути внесені обмеження на вступ до кооперативу осіб лише певної професії. Щоб вступити до кооперативу, фізична чи юридична особа по-' винна подати заяву чи клопотання в його правління, рішення яко­го підлягає затвердженню загальними зборами. І лише з моменту позитивного вирішення цього питання загальними зборами канди­дат у члени кооперативу вважається прийнятим. Порядок прийнят­тя рішень загальними зборами в такому разі має бути закріплений у статуті кооперативу. Член кооперативу робить вступний і пайо­вий внески в порядку, визначеному статутом кооперативу.

Обов'язковою умовою членства у виробничому сільськогоспо­дарському кооперативі є участь у його діяльності особистою пра­цею, оскільки кооператив є насамперед об'єднанням осіб, а не ка­піталів. Членство в кооперативі не переходить до спадкоємців. Щоб стати членами кооперативу, особи повинні в установленому порядку бути прийнятими до його членів. Членство в сільськогосподарському кооперативі може бути при­пинено внаслідок добровільного виходу з кооперативу або виклю­чення з його членів. І в першому, і в другому випадках припиня­ються членські відносини особи з кооперативом. Крім того, такі відносини в кооперативах припиняються в разі припинення існу­вання суб'єкта членських відносин. Це може бути смерть громадя­нина або ліквідація юридичної особи, яка була членом кооперати­ву, чи самого кооперативу.

Членські відносини можуть бути припинені з ініціативи кожного окремого члена кооперативу. Поряд із правом добровільного вступу до кооперативу закон гарантує і право добровільного виходу з коопе­ративу.