ТОП 10:

Пит №2. Періодизація історії стародавньої Греції.



Населення Давньої Греції

Територія Греції була заселена з давніх часів, переважно на родючих землях долин Фессалії й Додони та на островах Егейського моря. У III тис. до н.е. тут починають утворюватися військові союзи, будуються укріплені поселення.

Такі поселення перетворювалися на осередки землеробства і скотарства. З часом тут почали будувати складні іригаційні системи. Це давало можливість за умов теплого клімату вирощувати зернові культури, виноград, оливки. Вже в ті часи з оливок виготовляли олію, з винограду – вино, оцет.

Поселення давніх жителів Еллади мали вимощені каменем вулиці й водогони. Палаци й храми, багатоповерхові будинки будували із каменю, вміли виплавляти й обробляти мідь, бронзу, виготовляти високоякісну кераміку, будувати кораблі.

Життя давнього населення Греції було нерозривно пов'язане з морем. Це єдиний шлях, який сполучав Балканський півострів з островами Середземномор'я. Нерідко допливти до сусіднього поселення було легше, ніж долати шлях через гори. Море було багате на рибу та інші морепродукти, тому населення Греції було вправним у риболовлі та кораблебудуванні.

У III-II тис. до н.е. з півночі на Балканський півострів вторглися племена ахейців. Поступово вони захопили не тільки континентальну Грецію, а й острови Егейського моря.

Наприкінці II тис., так само з півночі, в Елладу прийшли дорійці. Вони відзначалися надзвичайною агресивністю та жорстокістю. Давні народи, які населяли територію Греції, а також прийшлі ахейці й дорійці утворили єдиний народ, який і дістав назву «греки».


Пит №2. Періодизація історії стародавньої Греції.

1.Періодизація історії стародавньої Греції

Історія Стародавньої Греції поділяється на 3 періоди:

Період : Крито-Мікенська Греція (30 -12 ст. до н.е)

Крит

· Ранньомінойський період (30-23 ст. до н.е)

· Середньомінойський(22-18 ст. до н.е)

· Пізньомінойський (17-12 ст. до н.е)

Мікея

· Ранньомікейський період (30-21 ст. до н.е)

· Середньомікейський (20-17 ст. до н.е)

· Пізньомікейський (16-12 ст. до н.е)

Перший етап — це час виникнення, розквіту і падіння ранньокласових суспільств і перших державних утворень II тисячоліття до н. є. Після так званого «дорійського завоювання» (XII ст. до н. є.) починається другий цикл розвитку державності в Стародавній Греції, який включає в себе три періоди:

Період : Полісна Греція (11-4 ст до н.е)

· Гомерівська Греція (Темні віки) (11-9 ст. до н.е)

· Архаїчна Греція (8-6 ст. до н.е)- час формування полісних структур, Великої грецької колонізації і ранньогрецької тиранії.

· Класична Греція (5ст. до н.е -30 рр.до н.е)- розквіт давньогрецьких полісів, їхньої економіки, період найвищих культурних досягнень давніх греків.

Період : Період Еллінізму (4 ст. до н.е- останні десятиліття 1 ст. до н.е)

· Похід О. Македонського та формування системи елліністичних держав (334-271 рр. до н. е)

· Розквіт елліністичних держав

· Криза елліністичних держав

Останній етап — елліністичний. Він починається походами Александра Македонського (остання третина IV ст. до н. є.) і завершується в 30 р. до н. е., коли остання з елліністичних держав — Птолемеївський Єгипет — була завойована Римом. З цього часу історія Стародавньої Греції та колишніх елліністичних держав вивчається вже в рамках історії Стародавнього Риму.


Пит №3. Дослідники історії крито-мікенської Греції в XIX-XX ст.

Археологічне вивчення Криту, яке допомогло вивчити давню історію,розпочалось з 90-х р. ХІХ ст. Артуром Евансом. З 1900 р. він приступив до систематичних розкопок давнього Кносу – прославленої в міфах столиці володаря давнього Криту, Міноса. Одночасно з Евансом розкопки проводили і інші експедиції. Археологічні дослідження давньої історії пд. Балканського п-ова і Егейського узбережжя Малої Азії розпочались ще швидше,завдяки Г. Шліману. В 1870 р. він розпочав розкопки на терит. Туреччини в північно-західній частині Малої Азії, на пагорбі Гісарлік. Керуючись описами «Іліади» Шліман думав,що в недрах цього пагорба є гомерівська Троя. Спеціальні розкопки він проводив з перервами з 1870-1890 рр. і відкрив там не тільки місцезнаходження Трої,але й вогнище давньої к-ри Егейського моря, про що навіть не підозрював. Проте на місці де була Троя Шліман помилився в археологічних шарах, в яких знаходились її розвалини. Замість в ІІ шарі , Троя опинилась у VІІ –му шарі А. Власне так як перші археологічні відкриття пам*яток егейської культури були проведені в Мікенах і на Криті,то період називають крито-мікенським.

А. Еванс на початку ХХ ст. виявив під час розкопок Кносу глиняні таблички з написами на невідомій мові. Такі таблички були знайденні і в інших місцях Криту. Ці ієрогліфи виникли на Криті ще на рубежі ІІІ-ІІ тис. до н.е. На їх основі приблизно в ХVІІ ст.. до н.е. виникла система лінійного письма. Почавши їх вивчати А. Еванс більш ранню критську писемність назвав лінійним письмом А, а більш пізню – лінійним письмом Б. Він намагався розшифрувати, але зумів виявити лише цифри і систему ліку. Вона була десятковою. Вивчаючи праці науковців у 1952-1953 рр. розшифрував лінійне письмо Б молодий англійський архітектор Майкл Вентріс. Для подальшої роботи над розшифровкою і вивченням лінійного письма Вентріс залучив філолога-класика Дж. Чедвіка,який успішно працював з ним до своєї трагічної смерті в 1956. В радянській історико-філологічній науці особлива заслуга в вивченні лінійного пильма Б за методом Вентріса належить С.Я Лурьє.


Пит №4. Історія розвитку Криту в ХХХ-ХII ст. до н.е.

В ХХХ ст. критяни були досить технічно розвиненим народом.Населення острова знало гончарний круг, вкороистовувало чотирьохколісний транспорт,критяни володіли ювелірною справою використовували емаль ,мідь золото і срібло. В період 2200-2100рр утвердилося виробництво бронзи.

Будівництво палаців почалося близько 2200р.до н.е. яскравим проявом мистецтва критських зодчих були палаци в Кноссі, Маллії, Фесті і Закро.Знайдені в печері Камарес кераміка свідчить про майстерність гончарів, а також про поширений тоді орнамент у вигляді квітів шафрану.

Важко судити про соціальну структуру.Була аристократія, ремісники ,землероби і раби .Рабами ставали військовополонені.

Схожість Господарства і побуту Кносса Феста , Маллії і Закро дозволяє робити припущення , що на Криті існували 4невеликих ,тісно пов’язаних між собою царства очолювані «родственними» династіями. Ці царства не вели між собою маштабних воєн.

Найбільш вірогідно що критяни –одне з еллінських племен.В «Одісеї » критяни перераховані в одному ряді з і1ншими грецькими племенами – ахейцями і дорійцями. Історики Фунікід і Діодор також вважала їх еллінами.Сучасні вчені-філологи підтвердили.Вони виявили, що найдавніші надписи Криту написані за допомогою письма «а» читаються на одному з ранніх діалектів грецької мови.

Археологічні знахідки вказують на зв’язки криту з Троянським царством ,Хетами в малій Азії, Кіпром, Вавилонією Періоду правління Хамураппі пізніше з сирією, Але найширшими були зв’язки з Єгиптом.Саме єгипетські знахідки послужили основою для хронології А. Еванса.

В 18 ст були зруйновані палаци в Кноссі. Фесті, маллії , поселення в Псирі, Мохлосі, Василіках, деякі з них вже не відбудувалися. А.Еванс і ДЖ. Пнедбері називають причину – землетрус

1750-‘1450—новий період відбудови Криту Збільшився об’єм виробництва, вдосконалилося палацобудування.Роль грошей напевно відігравали величезні злитки бронзи або міді вагою біля 29 кг .

До 2 тис критське суспільство вже було класовим. Особливої могутності Крит досяг в часи правління Міносів.

З середини 18 ст до н .е Крит був об’єднаний під верховною владою династії що правила в кноссі .Об’днаний Крит зумів вести активну зовнішню політику .Уже в 18-17 ст критяни захопили Кікладський архіпелаг.Відомо що підкорені острови платили данину.Легенда про відправку на Крит для мінотавра юнаків і про подвиг тесея свідчить про те критяни підкорили Аттику

Про культурний вплив свідчить те що ахейці створили письмо «б» на основі критської писемності. Письмо «а» розшифрував вентріс

В сер 15 ст на Криті відбувся землетрус а потім його захопили ахейські племена.

 


 

Пит №29. Виникнення християнства. Перші християнські громади.

Виникнення християнства

Християнство виникло в умовах, коли численні верстви вільних землевласників перетворювалися на залежних орендарів, поповнювали наймане військо або лишалися без засобів існування і переселялися до великих міст, сподіваючись на якісь подачки.

Утримання армії, численних чиновників, підтримання розкоші імператорських палаців – усе це вимагало додаткових коштів і призводило до збільшення податків.

Основна маса населення в умовах імперії не лише втратила будь-яку можливість впливати на життя держави, а відчувала себе беззахисною перед всевладдям імператора й чиновників, чужою у своїй державі.

Ще складнішим було становище в підкорених Римом провінціях, де народ потерпав від сваволі чужих і своїх правителів. Саме в одній з провінцій Римської імперії – в Палестині – і зародилася нова релігія – християнство. Християнство проголошувало єдинобожжя (в основу його покладено віру євреїв у єдиного бога), рівність перед богом, братерство всіх народів. Засновником нової релігії був Ісус Христос.

 

Ісус Христос

Тривалий час точилися дискусії щодо того, чи існував Ісус Христос як реальна історична особа. Вивчення різних джерел, зокрема Біблії, яка розповідає про його життя, свідчення сучасних йому і пізніших істориків дали підстави стверджувати, що Ісус Христос – реальна особа. Він народився, можливо, бл. 7 - 3 р. до н.е. у місті Віфлеємі, на півдні Іудеї. За біблійною легендою, він був сином Бога, хоча мав і земних батьків. Його батька звали Йосипом, а маму – Марією. Дитинство Ісуса пройшло у Назареті. Його сприймали як Сина Божого, месію, тобто виконавця рятівної місії, посланця Бога на Землі. У своїх проповідях Ісус Христос проголошував необхідність пошуків Царства Божого, оскільки найвище благо і найвища мета людини не в земному житті, а за його межами. Він закликав до свідомого зречення земних, матеріальних уподобань. Таке зречення є необхідною умовою духовного очищення й оновлення життя, що в свою чергу дасть змогу людині увійти до Царства Небесного (Божого). Отже, до Царства Небесного можуть увійти прості, бідні люди, здатні духовно оновитися. Проповіді Ісуса знайшли відгук у найбідніших верств населення.

Успішність проповідей Ісуса Христа викликала невдоволення фарисеїв – послідовників релігійної течії, що виражала інтереси заможних іудеїв і відзначалася особливим фанатизмом. Один з учнів Христа – Іуда – видав його фарисеям, які засудили Ісуса на смерть. Вирок затвердив римський прокуратор Понтій Пілат. Ісуса Христа після численних тортур розіп'яли на хресті. Поховали його у печері за межами міста у п'ятницю, а на третій день – опівночі в неділю Ісус воскрес. Коли на третій день жінки пішли вклонитися Сину Божому, то їх зустрів ангел, який повідомив про воскресіння Христа. Пізніше Ісус являвся своїм учням і близьким, зміцнюючи їхню віру.

 

 

Перші християнські громади

Після загибелі вчителя його учні – апостоли – у своїх проповідях роз'яснювали суть і значення того, що відбулося. Вони сформували основні символи християнської віри – віри у спокутну смерть Ісуса Христа та його воскресіння. Апостоли були й авторами перших описів життя Ісуса –Євангеліїв.

Звістка про жертовну смерть Ісуса Христа, розповіді про його воскресіння і вознесіння, які поширювалися по всій території Римської імперії, сприяли збільшенню віруючих. Прихильники нової віри – християни й християнські громади. Члени громади збиралися разом читати молитви, спілкуватися. На таких зібраннях вони долали свою самотність, знаходили розуміння і допомогу, адже перші громади підтримували сиріт, незаможних, людей, знесилених старістю. Перші громади з'явилися в Єрусалимі, пізніше – в багатьох інших містах імперії.

Володарі Риму, жорстоко переслідували перших християн, бо вони заперечували існування багатьох богів та відмовлялися вшановувати імператора. Влада звинувачувала християн у тому, що вони готують змову проти імператора і що вони підпалили Рим у 64 р. За імператора Діоклетіанахристиян, які відмовлялися зректися віри, спалювали живцем. Щоб здійснювати обряди, християни збиралися таємно, зазвичай уночі. Першим притулком християн у Римі були катакомби – підземні ходи природного або штучного походження. Та, незважаючи на переслідування, християнство швидко поширювалося.

 


Тетрархія

 

Імператор Діоклетіан провів адміністративну реформу, розділивши велику імперію на чотири частини. Ними правили два авґусти — сам Діоклетіан та Максиміан, та два цезарі. Така адміністративна система отримала назву тетрархії. Заходом імперії управляли Максиміан та цезар Констанцій I Хлор. Столичним містом Максиміана був Мілан (Медіолан), а Констанція — Трір. 1-го травня 305 року два авґусти водночас добровільно відійшли від справ і їх замінили відповідні цезарі.

В 306 році Констанцій Хлор несподівано помер. Дислоковані в Британії легіони негайно ж оголосили авґустом заходу його сина Констянтина. Таке рішення створило кризову ситуацію, оскільки претендентів на правління західною частиною імперії не бракувало. В 308 році після зустрічі в Карнунті тетрархія була відновлена — другим західним тетрархом став Ліциній. До 314 року вони зуміли виграти низку битв на сході та заході, знову об'єднавши всю Римську імперію, і розпочали боротьбу між собою за повний контроль над нею. Кульмінацією цієї боротьби стала битва при Христополі. Одержавши в ній перемогу, Констянтин полонив і вбив Ліцинія.

Незважаючи на те, що період тетрархії завершився, ідея поділу імперії на дві частини закріпилася. Відтоді Римську імперію могли об'єднати тільки дуже сильні імператори, зі смертю яких держава знову розпадалася на дві.

 

 

 

 

Населення Давньої Греції

Територія Греції була заселена з давніх часів, переважно на родючих землях долин Фессалії й Додони та на островах Егейського моря. У III тис. до н.е. тут починають утворюватися військові союзи, будуються укріплені поселення.

Такі поселення перетворювалися на осередки землеробства і скотарства. З часом тут почали будувати складні іригаційні системи. Це давало можливість за умов теплого клімату вирощувати зернові культури, виноград, оливки. Вже в ті часи з оливок виготовляли олію, з винограду – вино, оцет.

Поселення давніх жителів Еллади мали вимощені каменем вулиці й водогони. Палаци й храми, багатоповерхові будинки будували із каменю, вміли виплавляти й обробляти мідь, бронзу, виготовляти високоякісну кераміку, будувати кораблі.

Життя давнього населення Греції було нерозривно пов'язане з морем. Це єдиний шлях, який сполучав Балканський півострів з островами Середземномор'я. Нерідко допливти до сусіднього поселення було легше, ніж долати шлях через гори. Море було багате на рибу та інші морепродукти, тому населення Греції було вправним у риболовлі та кораблебудуванні.

У III-II тис. до н.е. з півночі на Балканський півострів вторглися племена ахейців. Поступово вони захопили не тільки континентальну Грецію, а й острови Егейського моря.

Наприкінці II тис., так само з півночі, в Елладу прийшли дорійці. Вони відзначалися надзвичайною агресивністю та жорстокістю. Давні народи, які населяли територію Греції, а також прийшлі ахейці й дорійці утворили єдиний народ, який і дістав назву «греки».


Пит №2. Періодизація історії стародавньої Греції.

1.Періодизація історії стародавньої Греції

Історія Стародавньої Греції поділяється на 3 періоди:







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.191.31 (0.027 с.)