Методика викладання курсу історії науки і

ІСТОРІЯ НАУКИ І ТЕХНІКИ

 

для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання

 

 

Затверджено

редакційно-видавничою

радою університету,

протокол № 2 від 06.12.2012

Харків 2013

Програма та методичні вказівки з навчальної дисципліни «Історія науки і техніки» для студентів усіх спеціальностей денної форми
навчання / укл. В. М. Скляр, М. В. Гутник, О. Є. Тверитникова. – Х.: НТУ «ХПІ», 2013. – 40 с.

 

Укладачі: В. М. Скляр

М. В. Гутник

О. Є. Тверитникова

 

 

Рецензент: Д. В. Бреславський

 

Кафедра історії науки і техніки НТУ «ХПІ»

 

 

 

ВСТУП

 

Визначальну роль у сучасному глобалізованому світі відіграє наука і техніка. Інтеграція України до загальноєвропейського науково-освітнього простору вимагає ґрунтовного реформування вітчизняної вищої школи, переходу до принципово нових форм викладання природничих, технічних та соціогуманітарних дисциплін. У Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут», відповідно до вимог Болонської системи, розроблено новий пакет навчальних програм, діє концепція виховної роботи, основою якої є гуманізація й гуманітаризація всього навчального процесу.

Однією з навчальних дисциплін, що органічно поєднує в собі досягнення природничо-технічних та соціогуманітарних наук є «Історія науки і техніки». Знання, набуті студентами, впливають на виховання спеціалістів вищої кваліфікації, на формування духовно багатих особистостей, на розуміння ними природи інтелектуальної діяльності, сприяють подоланню вузькофахового мислення.

МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ КУРСУ ІСТОРІЇ НАУКИ І

ТЕХНІКИ У ВИЩИЙ ШКОЛІ

 

Метою вивчення історії науки і техніки у вищій школі є сприяння формування цілісного наукового світогляду в розумінні закономірностей розвитку науки і техніки як унікального історико-культурного феномену.

Основними завданнями курсу «Історія науки і техніки» в Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут» є:

– розкрити закономірності розвитку науки і техніки в діахронно-синхронному вимірі з найдавніших часів до сьогодення, встановити етапи розвитку науки і техніки та надати визначальні ознаки кожного з них;

– визначити місце науки і техніки в суспільному житті та окреслити їхню роль в історичному поступі людської цивілізації, показати органічний взаємозв’язок природничих, технічних та соціогуманітарних наук для усвідомлення цілісності науки як соціокультурного феномену;

– використати новітні здобутки історії науки і техніки у викладанні курсу «Історія науки і техніки» та ознайомити студентів із доробком провідних наукових центрів у галузі історії науки і техніки в Україні;

– донести до студентів розуміння специфіки інтелектуальної наукової та інженерної діяльності, показати роль особистості вченого в науково-технічному прогресі людства;

– прищепити майбутнім спеціалістам навички самостійного аналізу історичних джерел і наукової літератури, уміння самостійного осмислення закономірностей розвитку історії науки і техніки, сприяти виробленню в студентів умінь застосовувати набуті знання у повсякденній діяльності, насамперед у власній науково-дослідній роботі.

– розглянути основні напрями науково-технічної діяльності НТУ «ХПІ» та доробок провідних учених-політехніків.

За змістом і формами організації навчального процесу курс «Історія науки і техніки» побудовано відповідно до вимог Болонського процесу. Вони спрямовані на зближення національних систем освіти країн Європи та досягнення загальноєвропейських освітніх стандартів. Реалізація цих підходів сприятиме підвищенню мобільності і конкурентоспроможності випускників НТУ «ХПІ» на вітчизняному та європейському ринках праці.

Ключову роль у досягненні завдань, сформульованих Болонською декларацією, відіграє запровадження до навчального процесу кредитно-модульної системи, сутність якої повністю кореспондується з положеннями Європейської кредитно-модульної системи (ECTS). ECTS за своєю сутністю є системою перезарахування кредитів, яка має забезпечити прозорість національної освіти, визнання її за кордоном, зробити її сумісною з освітніми системами інших країн Європи.

На вивчення курсу «Історія науки і техніки» виділяється два кредити, з них 32 години аудиторних занять. Теми курсу та відведений на їхнє вивчення час пропорційно розподілено на два кредитних модулі, кожен обсягом один кредит. За роботу протягом модулю студент отримує проміжну оцінку, про що робиться відповідний запис до кредитної залікової книжки. Студент повинен знати, що кредити зараховуються лише після завершення вивчення ним всього курсу. Студент, який успішно впорався з усіма навчальними завданнями та має позитивні оцінки за обидва модулі, отримує підсумкову оцінку з історії науки і техніки.

Підсумкова і модульні оцінки до кредитної залікової книжки виставляються викладачем за шкалою ECTS -оцінок. Ця шкала використовується з метою спрощення переведення оцінок, отриманих студентами різних вищих навчальних закладів, забезпечення конвертованості цих оцінок.

Передбачено такі ECTS -оцінки:

А – «відмінно» – відмінна робота з однією незначною помилкою.

В – «дуже добре» – вища за середню, але з окремими незначними помилками.

С – «добре» – звичайна робота з декількома значними помилками.

D – «задовільно»– посередньо, із істотними недоліками.

Е – «достатньо» – виконання задовольняє мінімальний рівень оцінки.

FX – «не здано» – для одержання кредиту потрібна значна доробка.

F – «не здано» – для одержання кредиту потрібна досить істотна доробка.

Модульно-рейтингова система оцінки знань студентів враховує всі форми їхньої роботи над вивченням курсу та рівень отриманих ними знань. Основними формами вивчення історії науки і техніки є лекції, семінарські заняття, консультації, самостійна робота студентів над джерелами та нав­чально-методичною літературою, підготовка та виступи з тематичними повідомленнями та доповідями (рефератами), контрольні співбесіди, написання контрольних робіт, участь у студентських наукових конференціях, складання заліку.

Основними формами контролю знань студентів при вивченні курсу є: оцінки на семінарах, за письмові контрольні роботи, за тематичні повідомлення та реферати, а також модульні контрольні співбесіди та залік.

Важливою формою навчального процесу є лекція. Вона визначає зміст та загальну спрямованість всіх інших форм навчальних занять. У лекціях розкриваються найбільш складні та важливі проблеми курсу «Історія науки і техніки». Лекції та семінари за змістом і тематикою проблем взаємодоповнюють одне одного як різні форми навчального процесу, що сприяє формуванню у студентів цілісного погляду на історію науки і техніки.

Мета семінарських занять – поглиблення та закріплення знань, отриманих на лекціях та при самостійному вивченні окремих тем курсу. Як правило, на семінар виносяться 3–4 питання. Вони розглядаються як в традиційній формі, так і у вигляді дискусії, розгорнутої бесіди, «круглого столу», особливо при розгляді проблемних питань. Опитування студентів на семінарі проходять як за бажанням студента, так і за викликом викладача. Крім основних виступів студентів на семінарі, оцінюються також й істотні доповнення до питань, що обговоються. На семінарських заняттях заслуховуються також тематичні повідомлення та доповіді (реферати).

Наприкінці семінарського заняття викладачем підводяться підсумки роботи, оцінюються виступи і доповнення кожного студента, акцентується увага на найбільш вдалих відповідях, а також на недоліках у висвітленні теми. Крім цього, ставиться завдання студентам щодо підготовки до наступного заняття. Оцінки, одержані студентами на семінарі, обов’язково враховуються при рейтинго-модульній системі контролю знань.

Готуючись до семінарського заняття, студенти повинні враховувати матеріали лекції та опрацювати рекомендовані до конкретної теми джерела та літературу. Результатом цієї роботи стануть кваліфіковані відповіді на питання. Всебічна та ґрунтовна підготовка – важлива передумова створення творчої атмосфери при обговоренні передбачених планом семінару питань, змістовних виступів та доповнень. На семінарі студенти доповнюють свої записи новою інформацією з виступів своїх колег та викладача.

Семінарські заняття базуються на самостійній роботі студентів, яка є однією з основних форм навчального процесу. Лише самостійна робота в комплексі з іншими формами навчання забезпечує глибоке вивчення та всебічне засвоєння студентами матеріалу, оволодіння методами наукового мислення, виховання у них творчих, аналітичних підходів до вивчення історії науки і техніки. Форми самостійної роботи можуть бути різноманітними: студіювання і конспектування джерел, навчальної та навчально-методичної літератури, наукових монографій та статей. У цілому конспект за формою може бути написаний у вигляді тез і бути ґрунтовним за змістом та коротким за обсягом.

Поглибленому вивченню актуальних проблем курсу та підвищенню рівня знань сприяє підготовка і написання тематичних доповідей (рефератів). Така форма самос­тійної роботи обов’язкова при модульно-рейтинговій системі оцінки знань студентів. До кожного семінару на вибір студента пропонується 10–15 назв тематичних повідомлень. Тематика повідомлень охоплює досягнення світової науки і техніки, насамперед, наукові та технічні відкриття, особистий доробок видатних учених. Студентам пропонується також тематика, присвячена розвитку науки і техніки в Україні. Значна кількість тем доповідей стосується вивченню історичного шляху НТУ «ХПІ», основним напрямам наукових досліджень, доробку провідних вчених-політехніків, історії факультетів та кафедр.

Підготовка тематичного повідомлення, виступ з ним на семінарському занятті є також формою студентської наукової роботи. Кожен зі студентів готує лише одну доповідь. Теми доповідей студентів однієї академічної групи повинні бути різними. На семінарі розглядаються, як правило, одна чи дві доповіді. Підготовка тематичної доповіді для кожного студента – робота суто індивідуальна. Тему дослідження студент обирає сам чи за рекомендацією викладача. Викладачі, що ведуть семінарські заняття, є науковими консультантами студентів, надають їм постійну і всебічну допомогу в підготовці тематичної доповіді.

Тематична доповідь (реферат) повинна мати таку структуру: титульний аркуш, зміст, вступ, два – чотири розділи, висновки, список джерел і літератури. Загальний обсяг реферату складає 10–15 сторінок тексту,
надрукованому через 1,5 інтервали на папері формату А4, або 15–20 сторінок у рукописному вигляді. Написання чи друкування тексту повинно бути на аркуші лише з одного боку. Друкування тексту можливе лише після перевірки викладачем рукописного варіанту.

Для того щоб написати змістовний реферат, студент повинен глибоко опрацювати джерела – історичні документи, ґрунтовно вивчити наукову літературу: монографії та статті за обраною темою. У тексті реферату обов’язковими повинні бути посилання на використані джерела та наукову літературу. У вступній частині реферату необхідно обґрунтувати актуальність теми, дати короткий історіографічний огляд проблеми та визначити мету студентської наукової роботи. Кожен із розділів повинен мати внутрішню логіку викладу матеріалі і має завершатися коротким висновком. Загальні висновки повинні відповідати поставленим у вступі завданням. Викладач встановлює для кожного студента індивідуальний термін підготовки реферату і перевіряє підготовлений текст, вказуючи на недоліки.

Виступ студента з доповіддю на семінарі розрахований на 10–15 хвилин. Практикується також рецензування рефератів з боку інших студентів. Варто підкреслити, що при оцінці реферату викладач враховує не лише якість змісту написаного тексту, але й весь хід його захисту студентом на семінарі. Тому доповідач повинен вільно володіти опрацьованим матеріалом, дати відповіді на запитання викладача та студентів, показати вміння аргументувати власні міркування, обґрунтувати висновки.

При визначенні оцінок кредитних модулів і підсумкової оцінки враховується не лише навчальне навантаження, але й участь студента у наукових конференціях. Кращі реферати заслуховуються на факультетських студентських наукових конференціях та за рекомендацією кафедри історії науки і техніки направляються на Всеукраїнську наукову студентську конференцію, яка щорічно проводиться в Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут».

Курс «Історія науки і техніки» складається із восьми тем. Кожна тема включає лекцію, семінар, анотований виклад матеріалу, тематику повідомлень (табл. 1). Окремо подано перелік питань до модульного контролю 1 та модульного контролю 2, а також список рекомендованої літератури.

 

Таблиця 1 – Тематичний план курсу «Історія науки і техніки»

 

№	Назва теми	Лекції (год.)	Семінари (год.)
	Історія науки і техніки як наука та навчальний предмет. Зародження знань про довкілля та людину в Стародавньому світі
	Натурфілософія та техніка доби Античності та Середньовіччя
	Наукова революція в природознавстві ХVІІ ст.
	Наука і техніка у ХVІІІ ст. Початок промислової революції
	Поступ науки і розвиток техніки ХІХ ст.
	Новітня революція в природознавстві на рубежі ХІХ – ХХ ст. Науковий та технічний прогрес першої половини ХХ ст.
	Науково-технічна революція. Сучасний етап розвитку науки і техніки
	Історичний шлях Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут»
Усього

В Стародавньому світі

 

Лекція 1. Вступ до курсу історії науки і техніки

1. Предмет, мета, завдання та структура курсу.

2. Поява первісних знань про людину та довкілля у Стародавньому світі.

Міждисциплінарний характер наукових студій у галузі науки і техніки. Місце курсу історії науки і техніки у навчальному процесі у вищій школі. Мета курсу, його основні завдання та структура.

Методологія історії науки і техніки. Загальнонаукові та специфічні дослідницькі методи студіювання історії науки і техніки. Джерела з історії науки і техніки. Сутність джерелознавчого аналізу та класифікація джерел. Історіографічний аналіз. Доробок українських вчених у галузі історії науки і техніки. Дослідницькі центри з історії науки і техніки в сучасній Україні. Історія науки і техніки як специфічна галузь історичних досліджень.

Поняттєво-термінологічний апарат історії науки і техніки. Поняття науки. Наука в історії людської цивілізації та в системі суспільних відносин. Поняття техніки. Еволюція наукових та технічних знань. Закономірності в розвитку науки і техніки. Соціальні функції науки. Поняття наукової та технічної революції. Різновиди революцій (наукова, технічна, науково-технічна, промислова, транспортна, інформаційна, тощо).

Органічний взаємозв’язок природничих, технічних та соціогуманітарних наук. Періодизація історії науки і техніки. Проблемно-історичний підхід. Територіальні та галузеві аспекти вивчення історії науки і техніки. Всесвітня історія науки і техніки. Особливості історичного розвитку науки і техніки в Україні.

Наукові відкриття та технічні винаходи. Роль особистості в історії науки і техніки. Наукові та науково-технічні школи. Лідер наукової школи. Взаємовплив науки та освіти. Роль вищої школи у поступі науки. Специфіка вищої технічної школи. НТУ «ХПІ». Сутність інженерної освіти.

Наука і техніка як унікальний історико-культурний феномен. Особливості їхнього розвитку в умовах глобалізації. Вплив науково-технічного прогресу на поступ людської цивілізації. Екологічні аспекти розвитку науки і техніки.

Уявлення первісного суспільства про довкілля. Поява перших знарядь праці. Сутність неолітичної революції. Перехід від присвоювального до відтворювального способу виробництва. Доместикація рослин та одомашнення тварин. Землеробство та тваринництво. Ремесло як окрема галузь людської діяльності (обробка каменю, дерева, шкіри, кісток). Поява гончарства та перших виробів з металу.

Зародження перших землеробських цивілізацій. Головні досягнення Стародавнього Єгипту. Винахід ієрогліфічної писемності. Папірус. Сонячно-місячний календар. Поява обчислення. Сонячний та водяний годинники. Розвиток сільського господарства. Будівництво каналів та дамб. Використання човнів для перевезення вантажів. Давньоєгипетські піраміди та палаци. Розвиток ремесла. Виготовлення металевих виробів (бронза, золото, срібло). Єгипетська астрономія. Зародження хімії, медицини та фармації. Перші медичні інструменти. Муміфікація.

Досягнення шумерів, вавилонян та ассирійців. Розвиток сільського господарства. Система іригаційних споруд. Винахід плугу та колеса. Поява перших міст. Розвиток ремесел. Гончарство та виробництво цегли. Будівництво культових споруд (зіккурат) та палаців. Висячі сади Семіраміди. Писемність (клинопис). Шумерський календар. Система обчислення. Математика, астрономія та медицина Стародавньої Месапотамії.

Крито-мікенська культура та її досягнення. Фінікійські мореплавці. Фінікійський алфавіт. Виплавка та обробка металів хеттами. Трипільська культура – перша землеробська цивілізація в Східній Європі.

Досягнення Хараппської (Давньоіндійської) цивілізації. Розвиток сільського господарства, іригація, поява ремесла. Давньоіндійська металургія. Землеробська цивілізація Стародавнього Китаю. Поява перших міст та зародження ремесел. Виробництво шовку. Китайська писемність, астрономія, математика та медицина.

Історичне значення досягнень Стародавніх цивілізацій у розвитку
науки і техніки.

 

Семінар 1. Наука і техніка як історико-культурний феномен.
Початковий етап становлення

1. Сутність наукової та інженерної діяльності.

2. Початкові знання у доцивілізіційний період.

3. Досягнення стародавніх цивілізацій Єгипту, Месапотамії, Індії та Китаю.

Тематичні повідомлення

1. Роль науки в поступі людської цивілізації.

2. Значення технічного прогресу в історії людства.

3. Науково-дослідницькі центри з історії науки і техніки в Україні.

4. Науковий лідер та наукові школи.

5. Професійна діяльність інженера.

6. Неолітична революція та її роль у поступі людства.

7. Зародження природознавчих знань у Стародавніх цивілізаціях.

8. Архітектура Стародавнього Єгипту.

9. Хімія та медицина в Стародавньому Єгипті.

10. Поява писемності в Стародавньому світі.

11. Математика та астрономія у Стародавньому Вавилоні.

12. Технічні винаходи Стародавнього Китаю.

13. Розвиток ремесла у Стародавній Індії.

14. Крито-мікенська цивілізація.

15. Трипільська культура та її досягнення.

Середньовіччя

 

Лекція 2. Доба Античності та Середньовіччя в історії
науки і техніки

1. Основні напрями та етапи античної натурфілософії.

2. Особливості розвитку наукових знань та технічний прогрес доби Середньовіччя.

Антична доба в поступі людської цивілізації. Сутність античної натурфілософії. Періодизація розвитку наукових знань доби Античності.

Початковий період давньогрецької науки. Використання досягнень Стародавнього Єгипту та Вавілону. Фалес Мілетський, Анаксімандр, Анаксімен. Піфагор та піфагорійці. Математика та астрономія. Гіппократ та досягнення в медицині. Атомізм Левкіппа та Демокріта. Академія Платона. Науково-філософська система Аристотеля. Початок диференціації наукових знань. Архітектура Стародавньої Греції. Географія. Герадот. Досягнення в мореплавстві. Колонізація узбережжя Середземного моря. Античні міста Північного Причорномор’я.

Елліністичний період. Поєднання досягнень давньогрецької та східних культур. Олександрійський Мусей. Олександрійська бібліотека. Математичні знання. Геометрія Евкліда. Аполоній Пергський. Олександрійська медицина. Астрономія. Геліоцентрична модель Аристарха Самоського. Науковий доробок та технічні винаходи Архімеда Сіракузького. Винаходи Ктесібія Олександрійського. «Механіка» та «Пневматика» Герона Олександрійського. Технічні досягнення та архітектура елліністичної доби.

Римський період. Військові досягнення римлян. Метальні машини (онагр). Будівництво та архітектура. Римський Колізей. Дороги та водогони (акведуки). Юліанський календар. Римська освіта та наука. Поява перших «енциклопедій». Марк Вітрувій. Геоцентрична система Клавдія Птолемея. Досягнення в математиці та медицині. Гален. Перетворення християнства та домінантну релігію.

Історичне значення античної науки і техніки.

Доба Середньовіччя. Періодизація науки і техніки Середніх Віків. Раннє Середньовіччя. Завоювання Західної Європи варварами. Винаходи кочівників: стремена, сідла, підкови, кінська упряж. Використання коней та волів для обробки землі. Поява лицарства. Зародження феодальних відносин. Застосування вітряного та водяного двигуна. Норманський дракар. Будівництво палаців, фортець. Середньовічні міста, ремеснічі цехи. Алхімія. Церкви та монастирі як центри освіти. Латинь як писемна мова. Поява перших шкіл та університетів. Система навчання в середньовічному університеті. «Тривіум» та «квадріум». Болонський університет. Р. Бекон.

Наука і освіта у Візантії. Винахід та використання «грецького» вогню. Будівництво фортець, храмів та палаців. Софія Константинопольська.

Освіта та наукові знання в Київській Русі. Архітектура середньовічнього Києва. Софія Київська.

Арабська наука Середньовіччя. «Будинок мудрості» в Багдаді. Переклад арабською античних праць з астрономії, математики, медицини. Доробок Джабіра (Гебера), Ал-Хорезмі (Алгорисмуса), Ібн Сіна, Ал-Баттані. Досягнення астрономії, математики, медицини, алхімії. «Арабські» цифри.

Китайські винаходи: фарфор, компас, порох, книгодрукування, стінобитні машини. Велика Китайська стіна. Монголький лук (саадак). Монгольські завоювання.

Доба Ренесансу. Італійське відродження. Леонардо да Вінчі – вчений, інженер, винахідник, архітектор, митець. Архітектура та мистецтво доби відродження.

Початок книгодрукування в Європі. І. Гутенберг та П. Шефер. Вплив книгодрукукування на розвиток освіти та науки в Європі.

Використання пороху та поява вогнепальної зброї в Європі. Б. Шварц. Бомбарди, аркебузи та мушкети. Каравелла та нове суднобудування. Великі географічні відкриття. Б. Діаш, В. да Гама, Х. Колумб. Ф. Магелан. Відкриття європейцями Америки.

Історичне значення доби Середньовіччя в розвитку науки і техніки.

 

Семінар 2. Наукові та технічні знання Античності та
Середньовіччя

1. Досягнення античної науки і техніки.

2. Суперечності в розвитку науки і техніки доби Середньовіччя.

Тематичні повідомлення

1. Піфагор та його школа.

2. Науковий доробок Аристотеля.

3. Наукові досягнення Архімеда.

4. Математика Евкліда.

5. Геоцентрична модель Всесвіту Птолемея.

6. Олександрійський Мусей.

7. Механіка Герона Олександрійського.

8. Арабська середньовічна наука.

9. Технічні винаходи Середньовічного Китаю.

10. Алхімія доби Середньовіччя.

11. Поява вогнепальної зброї в Європі.

12. Зародження книгодрукування в Європі.

13. Університети Середньовічної Європи.

14. Розвиток мореплавства в Середньовічної Європі.

15. Архітектура Київської Русі.

ТЕМА 3.Наукова революція в природознавстві ХVІІ ст.

 

Лекція 3. Наука нового часу

1. Сутність, визначальні ознаки та періодизація революції у природознавстві.

2. Доробок учених в галузі астрономії, механіки, математики, фізики, оптики, хімії, медицини.

Передумови наукової революції. Її визначальні ознаки. Основні етапи та їхня характеристика. Відродження М. Коперником ідей Аристарха Самоського про обертання Землі навколо Сонця. «Малий коментар», «Про обертання небесних сфер». Геліоцентризм і нерухомість зірок. Індекс заборонених книжок. Українські популязатори ідей М. Коперника. Діяльність М. Коперника в галузі механіки, медицини, політики.

Т. Браге. Ураніборг – храм астрономії. Астрономічні таблиці. Інтелектуальна суперечка. Гео-геліоцентрична система світу. Й. Кеплер. «Космографічна таємниця». Астрономічні спостереження. Закони руху планет. «Нова астрономія». Вдосконалення телескопів. «Гармонія світу».

Г. Галілей. «Діалог про дві найголовніші системи світу – Птоломеєву і Коперникову». Суд інквізиції. «Бесіди і математичні докази, що стосуються двох нових галузей науки, що належать до механіки і місцевого руху». Формулювання основних принципів механічного світу. Оформлення фізики як науки. Гідростатичні ваги для швидкого визначення складу металевих сплавів; створення прообразу термометра. Телескопи. Мікроскоп. Е. Торричеллі. Розвиток теорії атмосферного тиску. Барометр.

Р. Декарт. «Міркування про метод, що дозволяє направляти свій розум і відшукувати істину в науках». «Засади філософії». Система координат. Додаток «Геометрія». Закон збереження руху. Закон інерції. Рефлекс і принцип рефлекторної діяльності. Індукція і дедукція.

Дослідження властивостей магніту У. Гільбертом. Експерименти О. Геріке. Гідравлічний двигун. Удосконалення годинника. Теорія маятника. Розробка проблем будівельної механіки. Теорія балок. Науковий доробок А. В. Левенгука, П. Ферма, Р. Гука, Х. Гюйгенса. У. Гарвей. Відкриття кровообігу. Зародження ембріології.

Б. Паскаль. «Паскаліна». «Нові досліди, які стосуються порожнечі», «Трактат про рівновагу рідин». Встановлення основного закону гідростатики. «Трактат про арифметичний трикутник».

Г. В. Лейбниць. Математизація логіки. «Про мистецтво комбінаторики». Арифмометр. Математичний аналіз. Берлінська Академія наук. Суперечка з І. Ньютоном. Праці в галузі етногенезу та мовознавства.

І. Ньютон. «Закон всесвітнього тяжіння». Експерименти з теорії світла. «Оптика». «Математичні засади натуральної філософії». «Плечі гігантів». Нова фізика. Закони механіки. Математичний аналіз. Історичне значення наукового доробку І. Ньютона.

Зростання у Європі ролі університетської освіти. Українські студенти в університетах Європи. Братські школи в Україні. Острозька колегія. Києво-Могилянська колегія 1632 р. Книгодрукування в Україні.

Виникнення перших наукових академій: Італія 1603 р.; Лондонське королівське товариство 1660 р.; Королівська академія наук (м. Париж) 1666 р.; Наукове товариство курфюрста Бранденбурзького 1700 р. Перші коледжі США: Гарвардський 1636 р.; Уїльяма і Мері 1693 р.; Йельський 1701 р.

Історичне значення революції у природознавстві ХVІІ ст.

 

Семінар 3. Наука і техніка в XVII ст.

1. Характеристика етапів наукової революції XVII ст.

2. Досягнення природознавчої науки.

3. Особливості розвитку техніки.

 

Тематичні повідомлення

1. Наукова діяльність М. Коперника та її значення.

2. Наукові погляди Т. Браге.

3. Й. Кеплер і закони руху планет.

4. Механіка Г. Галилея.

5. Р. Декарт – вчений-філософ.

6. Г. Лейбниць як популяризатор наукових знань у Європі.

7. Віра і наука у житті Б. Паскаля.

8. Наукові досягнення І. Ньютона.

9. Провідні університети західної Європи.

10. Діяльність Острозької колегії.

11. Києво-Могилянська колегія XVII ст.

12. Основні технічні досягнення XVII ст.

Тематичні повідомлення

1. Вплив механіки на інші галузі науки.

2. Філософія науки XVIII ст.

3. Науковий доробок К. Ліннея.

4. Досліди Б. Франкліна у галузі електрики.

5. Доробок Л. Гальвані та А. Вольта.

6. Експерименти П. Мушенбрука.

7. Розвиток хімії у XVIII ст. Досягнення А. Лаувазьє.

8. Промислова революція в Англії та її значення.

9. Діяльність університетів у XVIII ст.

10. Науковий доробок М. Ломоносова.

11. Геологічні дослідження.

12. Теорія Т. Мальтуса.

13. Парова машина Дж. Уатта.

 

 

Питання до модульного контролю 1

1. Історія науки і техніки як наука та навчальний предмет.

2. Мета, завдання та структура курсу історії науки і техніки.

3. Поняттєво-термінологічний апарат історії науки і техніки.

4. Наука і техніка як історико-культурний феномен.

5. Галузева та територіальна структура науки.

6. Постать науковця. Сутність наукової діяльності. Персоніфікація наукового доробку.

7. Наукова школа. Науковий лідер та його учні.

8. Специфіка інженерної діяльності.

9. Взаємозв’язок науки та освіти.

10. Сутність та історичне значення неолітичної революції.

11. Досягнення Давньоєгипетської цивілізації.

12. Досягнення Стародавньої Месапотамії.

13. Досягнення Стародавнього Китаю та Стародавньої Індії.

14. Періодизація античної натурфілософії. Характеристика початкового періоду.

15. Елліністичний період античної натурфілософії.

16. Римський період.

17. Досягнення античної техніки.

18. Раннє середньовіччя в історії науки і техніки.

19. Середньовічні університети.

20. Арабська наука доби Середньовіччя.

21. Освіта та наука у Візантії.

21. Середньовічна техніка.

22. Науковий доробок Леонардо да Вінчі.

23. Винахід книгодрукування.

24. Великі географічні відкриття.

25. Особливості наукової революції ХVІІ ст.

26. Дуалізм наукових поглядів М. Коперника.

27. Науковий доробок Й. Кеплера.

28. Дослідження Г. Галілея.

29. Математизація логіки Г. Лейбниця.

30. Експерименти І. Ньютона та значення його наукового доробку.

31. Діяльність перших наукових академій.

32. Доробок вчених у галузі медицини у період Нового часу.

33. Дослідження у галузі магнетизму ХVІІ ст.

34. Дослідження атмосферної електрики.

35. Розвиток науки про електрику.

36. Промислова революція. Характерні ознаки, етапи розвитку.

37. Створення і удосконалення парової машини.

38. Використання парового двигуна на виробництві та транспорті.

39. Досягнення хімічної науки ХVІІІ ст.

40. Діяльність перших колегій в Україні.

Тематичні повідомлення

1. Хімічна промисловість ХІХ ст. Нові технологічні процеси і
досягнення.

2. Електромагнітна теорія Фарадея-Максвелла і наукова картина світу.

3. Еволюційна теорія Ч. Дарвіна.

4. Зародження вугільної та металургійної промисловості в Україні.

5. Внесок вітчизняних вчених у розвиток технологічного застосування електрики.

6. Електроенергетика: від парової машини до турбогенератора.

7. Всесвітні промислові виставки як засіб відтворення наукових зв’язків.

8. Винахіник, інженер і науковець – Микола Тесла.

9. Видатні технічні винаходи XIX ст.

10. Університети в Україні в ХІХ ст.

11. В. Каразін – фундатор Харківського університету.

12. М. Максимович – фундатор Київського університету.

13. Вищі технічні навчальні заклади України як осередки наукової думки.

14. Наукова та громадська діяльність М. Пирогова.

15. Науковий доробок видатного електротехніка І. Пулюя.

 

Рубежі ХІХ – ХХ ст.

Тематичні повідомлення

1. В. І. Вернадський і його вчення про біосферу і ноосферу.

2. Революція в фізиці на межі ХІХ – ХХ століть.

3. Розвиток військової техніки наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.

4. Інформаційна революція початку ХХ ст.

5. Винахід радіо, наукова і інженерна діяльність О. С. Попова та Г. Марконі. Зародження обчислювальної техніки.

6. Еволюція автомобілебудування.

7. Науковий доробок М. Склодовської-Кюрі.

8. Теорія відносності А. Енштейн і квантово-релятівіська картина світу некласичної науки.

9. Становлення електротехнічної галузі в Україні.

10. Видатні українські вчені початку ХХ ст.

11. Діяльність Наукового товариства ім. Тараса Шевченка.

12. Українське наукове товариство.

13. Українська Академія наук і основні напрями її діяльності в першій половині ХХ ст.

14. Трагічна доля українських науковців 1930-х рр.

15. Український фізико-технічний інститут в 1930-х рр.

16. Співпраця науковців УФТІ з вищими навчальними закладами Харкова в 1930-х рр.

Тематичні повідомлення

 

1. Характеристика періодів НТР.

2. Вимоги до фахівців інформаційного суспільства.

3. Інформаційні технології.

4. Використання енергії атому.

5. Розвиток генетики у ХХ ст.

6. Використання лазера.

7. Освоєння Космосу.

8. Інтернет та його вплив на суспільство.

9. Розвиток робототехніки.

10. Альтернативі джерела енергії.

11. Основні напрями розвитку наукових досліджень у ХХІ ст.

12. Наука і техніка в духовно-культурному житті суспільства.

13. Екологічні наслідки розвитку науки і техніки.

14. Розвиток робототехніки.

15. Головні досягнення НАН України.

 

ТЕМА 8. Історичний шлях Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут»

Лекція 8. Історія НТУ «ХПІ»

1. Становлення Харківського технологічного інституту як науково-освітнього закладу в перші десятиліття його діяльності.

2. Науковий доробок та освітня модель 20-х – 80-х рр. ХХ ст.

3. НТУ «ХПІ» наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.

Історичні передумови виникнення інституту. Роль харківської громади у підготовці створення технічного закладу. Початок функціонування Харківського практичного технологічного інституту. Значення діяльності його першого директора професора В. Л. Кірпічова. Створення необхідної матеріально-технічної бази та забезпечення кваліфікованим науково-педагогічним складом. Особливості організації навчального процесу на механічному та хімічному відділеннях. Зародження основних напрямів наукових студій. Діяльність Південно-Російського технічного товариства. Прикладний характер наукових досліджень.

Доробок провідних науковців ХТІ: В. Л. Кірпічова, М. М. Бекетова, О. М. Ляпунова, В. О. Стєклова, К. О. Зворикіна, П. М. Мухачова, М. Д. Пильчикова, І. П. Осіпова, О. П. Погорєлка, В. С. Кнаббе, В. Е.Тіра, В. О. Геміліана, О. П. Лідова, М. П. Клобукова, І. А. Красуського, П. П. Копняєва, В. М. Хрущова, М. Д. Зуєва, Є. І. Орлова, Г. Ф. Буракова, Г. Ф. Проскури.

Суперечності реорганізацій 1920-х рр. Створення нових факультетів: інженерно-будівельного та електротехнічного. Встановлення котролю з боку більшовицької влади. Зміни кадрового складу, «пролетарізація» вищої школи. Створення робітфаку. Прийом за соціальним походженням. Особливості організації навчального процесу. Українізація та її наслідки. Діяльність науково-дослідних кафедр. Створення аспірантури та підготовка науково-педагогічних кадрів. Основні напрями науково-дослідної роботи.

Реорганізації 1930-х рр. Створення на базі ХПІ спеціалізованих навчальних закладів та їхня відомча підпорядкованість. Харківський механіко-машинобудівний інститут (ХММІ), Харківський хіміко-технологічний інститут (ХХТІ), Харківський електротехнічний інститут. Нові факультети та кафедри. Масова підготовка інженерних кадрів. Основні напрями наукової діяльності. Відновлення наукових ступенів та підготовка науково-педагогічних кадрів. Співпраця з науково-дослідними інститут