Пит №13. Побут та система виховання у Лакедемоні.

Своєрідними були сімейно-шлюбні відносини у Спарті. Сім'я зупинилася на стадії "парного шлюбу", який у багатьох випадках нагадував груповий шлюб. Укладання чи розірвання шлюбу не викликало ніяких труднощів. Спартанцю можна було мати двох дружин, а брати могли ділити спільну дружину. Спартанець, якому подобалася дружина друга, міг жити разом з ними. Наслідком такої свободи моралі було те, що справжнє порушення подружньої вірності -зрада дружини за спиною чоловіка - було нечуваним явищем.

Пережитки родового ладу збереглися також і в релігії. Спартанці, як усі греки, вшановували олімпійських богів, але ще й поклонялися ідолу Діоскурів, який складався з двох стовпів, з'єднаних перекладиною. Вважалося, шо він упав з неба.

Родові пережитки у побуті спартанців використовувалися з метою панування і підкорення пригноблених ілотів, які в декілька разів переважали кількість громадян. Суровий побут Спарти забезпечував повну бойову готовність членів спартанської общини, оскільки вони відчували постійну загрозу ілотських повстань.

Тому основним завданням славнозвісної системи спартанського виховання була підготовка співчлена військової кланової обшини.

Контроль держави за вихованням починався з перших днів життя. Хворобливого чи кволого новонародженого геронт наказував кидати в ущелину гори Таігет, і лише сильним виділяли ділянку землі, а матерям дозволяли годувати немовлят. Такий порядок приводив до того, шо деякі спартанські жінки, боячись втратити своїх кволих дітей, тікали з немовлятами за межі Спарти, виховували дітей здоровими, а потім поверталися назад та показували їх геронтам і отримували дозвіл на виховання.

Матері купали новонароджених не у воді, а у вині, оскільки існувало повір'я, шо хворі діти від вина помирають, а здорові стають ще міцнішими. Ло 7 років діти залишалися в сім'ї під доглядом годувальниць, які дітей не сповивали, відучували віл страху перед темрявою і самотністю, від примх і рюмсання, змушували їсти різну їжу. Малюки виростали такими здоровими, шо спартанські годувальниці славилися по всій Греції.

Ніхто не мав права виховувати дітей на свій розсуд. З семи років хлопчиків забирали у батьків і віддавали в особливого роду державні виховні заклади -агелли (стада), де вони виховувалися і навчалися до 18 років.

Перший етап виховання тривав 7 років. На чолі кожного загону стояв ірен - юнак, якому виповнилося 15 років. Вихованці рівнялися на командира, виконували його накази, так що головним наслідком такого способу життя була звичка підкорятися.

Грамоті хлопчиків навчали лише в межах необхідного, щоб вони вміли прочитати наказ чи написати своє ім'я. А мета навчання полягала в тому, щоб терпеливо переносити незгоди і перемагати в битвах.

У міру того, як хлопчики виростали, їх виховували в суворіших умовах:
стригли налисо, привчали ходити босоніж і в будь-яку погоду гратися голими.

І лише з 12 років їм видавали раз на рік плаш - хітон. Гарячою водою їм дозволялося митися лише декілька раз на рік.

Питання виховання підростаючого покоління розглядалося як

загальнодержавна справа. За дітьми наглядав державний вихователь - педоном. У віданні його чи геронта, який опікувався виховним процесом, кожен присутній на занятті громадянин мав право наказувати хлопцям все, що вважав за потрібне. Спостерігаючи за іграми дітей, спартанці постійно сварили їх, намагаючись викликати бійку, а потім спостерігали, які у кого від природи якості.

Перший період державного виховання закінчувався агоном - публічним випробуванням. У цей час всі підлітки у віці 14 років піддавалися публічному побиттю біля вівтаря богині Артеміди Ортії, де вони повинні були довести свою мужність і зневагу до болю. Там стояла жриця, яка тримала в руках статуетку Артеміди - богині лісів і полювання. Жриця, опускаючи чи піднімаючи статуетку, показувала силу ударів. Не бажаючи показувати свою слабкість, деякі помирали під ударами різок, не зронивши жодного звуку, оскільки найменший стогін міг знеславити всю родину.

На думку спартіатів, юнак, який витримав такі випробування, не зрадить

батьківщину та її таємниць, коли потрапить у полон, навіть якщо вороги будуть

катувати його.

Після цього підлітку дозволялося носити зброю, брати участь у сиситіях і криптіях. Щорічно ефори оголошували таємно війну ілотам. На цей час юнаки покидали межі міста. Здобуваючи їжу власноруч, вони ховалися вдень і виходили з засідки лише вночі, нападаючи на ілотів і вбиваючи їх. Кожен повинен був вбити хоча б одного ілота, бо в іншому випадку він не обрався би сорому. Спартанці намагалися вбивати молодих, найсильніших і найнебезпечніших' ілотів, демонструючи тим самим свою силу, спритність та відвагу.

Після повернення у'Спарту на спартанських юнаків чекало ше одне випробування. На цьому агоні були присутні геронти, царі та рядові члени спартанської общини. У встановленому місці проходили показові бої спартанської молоді, поділеної на два загони. Боротьба йшла на острові, обнесеному з усіх сторін глибоким ровом з водою. Через рів з протилежних сторін перекидали містки, по яких на острів вбігали два загони, і починалася бійка. Користуватися зброєю заборонялося. Суперники билися руками, гризли один одного зубами, роздирали очі та обличчя, нападали групами і поодинці, намагаючись зіштовхнути суперників у рів. Кожний спартіат повинен був проявити перед співвітчизниками свої фізичні переваги, спритність, хитрість, відвагу та безпощадність.

Після цього агона молоді спартанці зараховувалися до складу іренів (старших юнаків), які були командирами в агеллах та ближніми помічниками виховного процесу спартанської молоді.

Турбота про інтелектуальний розвиток дітей була зведена до мінімуму.

Юнаків 18-20 років записували в особливі загони ефеб/в, і вони зобов'язані були нести військову службу. Коли юнаки ставали воїнами, суворість їхнього виховання дешо пом'якшувалася. їм дозволялося слідкувати за своїм одягом, розчісувати волосся та змащувати його олією. Спартанці були єдиним народом, якому війна здавалася відпочинком у порівнянні з безкінечними вправами мирного часу.

Спартанських юнаків вчили висловлюватися коротко і точно. їхня мова скоріше нагадувала слова військової команди. Недарма сучасне слово "лаконізм" (коротке висловлювання думки) походить від назви області спартанців - Лаконіки.

За задумом Лікурга, виховання спартанців не закінчувалося 20 роками. Період життя з 21 до ЗО років був перехідним часом на шляху до отримання повних прав члена спартанської общини. За цей період спартанець вимушений був одружитися, бо в іншому випадку, він не отримував земельного наділу. Неодруженого 30-річного спартанця на спеціальних святах жінки гнали голим по всьому місту, співаючи образливі пісні і навіть застосовуючи різки. Крім того, неодруженим не дозволялося відвідувати базар, їм не віддавали знаків уваги і поваги.

Пильну увагу приділяли у Спарті також вихованню жінок. Лише у здорової та веселої жінки могли народжуватися міцні і сильні діти. За законами Лікурга, дівчата повинні були бігати, боротися, кидати диск і метати спис. Як і юнаки, вони були присутні на святах, брали участь у танцях і співали в хорі. У своїх піснях дівчата прославляли сильних і хоробрих та збуджували у молоді гаряче бажання відзначитися.

На деяких святах і змаганнях дівчата з'являлися голими, і в їхній наготі не було нічого непристойного. Все це само по собі спонукало молодь до шлюбу і примушувало турбуватися про своє тіло, не позбавляючи дівчат сором'язливості.

Отже, освітньо-виховна система в Спарті базувалася на організації свого роду інтернатів, де основним предметом була військово-фізична підготовка, яка виховувала

військову доблесть, формувала кадри, здатні стати на захист вітчизни? При переході від однієї стадії виховання до іншої юнаки демонстрували свої успіхи на публічних змаганнях, де не лише перевірялися військово-гімнастичні навички, але й випробовувалися їхні терпіння та витривалість. Виховання здійснювалося під контролем держави і за її рахунок, але лише для членів спартанської общини рівних.