Ідейно-політичне спрямування поеми Т. Шевченка «кавказ».

Поема «Кавказ» Т. Г. Шевченка стала справжнім вираженням ідеї боротьби українського та й будь-якого народу за своє визволення.

Твір присвячений другові поета,Якову де Бальмену, який загинув під час загарбницької війни Росії за приєднання Кавказу.

Ставши на захист народів Кавказу, які обороняли свою волю від зазіхань російського самодержавства, поет настільки усвідомлював природу імперського загарбництва, настільки точно охарактеризував його підлу і підступну ідеологію, що його поема набула справді загальнолюдського звучання.

Композиційно – це розгорнутий ліричний монолог, звернений до кількох адресатів – до Бога, народів Кавказу, Христа, Якова де Бальмена.

Поема «Кавказ» складається з окремих смислових блоків, між якими, здається, немає прямих зв’язків, але спостерігається тонкий змістовий, ідейний зв’язок. Перша частина має характер притчової, оскільки в ній поет звертається до міфологічного образу Прометея, прикованого до скелі. Прометей ніби стає символом сили й незнищенності людського духу, який навіть у неволі залишається живим і незламним. У притаманних узагалі для поетичного мислення Т. Шевченка ліричних відступах поет висловлює своє ставлення до духовного та політичного стану поневолених народів, з болем сподівається, що воля оживе, встане й поведе за собою до боротьби.

Поет пристрасно звертається до Бога. Початок цього монологу нагадує молитву з притаманним їй християнським смиренням:

Не нам діла твої судить!

Та Шевченко не може змиритися з тим, що в кривавих ріках тоне людська свобода, що її нищать. І знову він звертається до образу гір, але це вже не ті гори, до яких прикуто Прометея, це гори «засіяні горем, кров»ю политі».

Отже, звертаючись до історичної проблеми гноблення народів Кавказу, Шевченко розглядає цей історичний факт набагато ширше, про що й свідчить перша частина його твору. Міфологічний образ Прометея виводить проблему на рівень загальнолюдської, а згадка про «нашу волю», «дівочі сльози», «удовині» дозволяє простежити виразну паралель з історичним становищем України.

 

. 32.Ідея словянського єднання в поемі Шевченка «Гайдамаки».

Поема була здійсненням велетенського задуму – донести ідею сдовянського єдання, про що свідчить філософський віршовий вступ і прозова передмова (фактично — післямова). Назва говорила про те, що в ній буде оспівано широкі маси народних месників — борців проти феодально-кріпосницького й національного гніту. Хоча в поемі й змальовані криваві картини покарання шляхти гайдамаками, весь твір проймає глибока людяність, гуманізм, бажання до примирення. Зокрема в частині під назвою «Гупалівщина» поет,висловлюючи свій внутрішній біль. У ліричних відступах Шевченко нагадував читачам, що два братні слов'янські народи могли б жити в мирі й дружбі — "жити б та брататься". А в передмові він уперше висловив широку демократичну ідею єднання слов'янських народів: "нехай житом-пшеницею як золотом покрита, не розмежованою останеться навіки од моря до моря слов'янська земля".

Поема «Гайдамаки» посіла видатне місце не лише в творчості Т. Шевченка і в українській літературі першої половини XIX ст., а й в усій європейській поетичній епіці. Хорватський письменник, перекладач поеми А. Харамбашич говорив, що «Гайдамаки» при всій суворості дії мають більше міжплемінної любові, ніж будь-який інший твір.

 

Історична тема у творчості Є.Гребінки. Роман «Чайковський».

Є.Г. успішно виступив як прозаїк, автор істор. Повістей, анрисів та роману «Чайковський», присвяченого подіям визвольної війни 1648-54рр. За Франком це улюблений твір галицько-руської молоді. Створено на основі родин. переказів,оскільки мати походила з роду Чайкрвських. У романі Є.Г.продовжуючи лінію Гоголя, створив широке епічне полотно, зобразив суворе життя козаків,їхню мужність вірність у дружбі. Звертається письменник до злободенних тем, дуже гостро вирішуючи тему маленької людини у жорстоком суспільстві. Автор правдиво відтворює окремі частини героїчного минулого, опоетизовує Запорозьку Січ і показує їх як чесних і добрих людей. В образах Є.Г. втілив свої уявлення про істор. Людину. Романтичні тенденції у змалюванні образів, героїзація характеру, поведінки,поетизація козацької стихії, уславлення волелюбності. В романі у ряді ліричних відступів проводиться глибока антитеза –протиставлення героїчного минулого й мізерності сучасного,, сильних натур з благородними й чмстими почуттями своїм сучасникам із морально-потворним, жалюгідними обивателями поміщиками.
У творах на істор. тематику є зв'язок з фольклором, пісенно-нар. Творчістю. Є риси укр.. нац.. колориту.

Композиційна майстерність поеми «Катерина» Т.Шевченка

 

 

Творча спадщина Тараса Шевченка яскрава та різноманітна. Поширеною темою у творчості Кобзаря є тема тяжкої долі української жінки. Соціально-побутова поема «Катерина» присвячена саме цій темі.

Сюжет поеми "Катерина" концентричний, тобто події у ньому розгортаються в причинно-наслідкових зв’язках. У її основу покладено історію сільської дівчини-красуні, яку знеславив російський офіцер, і вона стала покриткою. В експозиції оповідач підкреслює, що Катерина знехтувала народною мораллю: "Не слухала Катерина / Ні батька, ні неньки, / Полюбила москалика, / Як знало серденько. У Катерини не було відчуття голосу совісті, емоційне начало і захоплення "москаликом" притлумило раціональний погляд на світ, тому, засліплена коханням, вона зігнорувала народні приписи поведінки дівчини з парубком. Катерина покохала напасника її народу, ворога, скоїла в очах громади села непрощений гріх. З цієї причини громада суворо осудила покритку, спонукаючи батьків вигнати її з села. У поемі "Катерина" ліричні відступи - постійний компонент композиції. їх можна поділити на три групи. До першої належать звертання автора до героїв твору, зокрема до Катерини. Другу групу становлять звертання до читачів, переважно до молодих дівчат, у яких висловлюються поради, застереження.У третій групі ліричних відступів даються роздуми автора про суспільні причини, які породили горе Катерини, про антигуманність тогочасного ладу, про неправду й несправедливість. Філософське узагальнення звучить у ліричному відступі "Отаке-то на сім світі роблять людям люде!"Шевченко протиставляє два світи: українську моральність, альтруїзм, гуманність і російську нелюдяність і цинізм. Кульмінаційною в поемі є зустріч Катерини зі своїм коханим на шляху. Він показує, що трагедія Катерини – це не лише її особиста трагедія, але й трагедія громади. Село, яке вигнало покритку, переслідувало її і було жорстоким і непохитним.Споконвічні патріархальні моральні закони сильніші за волю особи.

Котляревщина як явище літературного процесу 1-ї пол.. 19ст

 

Лірика Є.Гребінки

В історії української культури Гребінка залишився навічно як щирий учасник у вирішенні Шевченкової долі, коли брав участь у викупленні його з кріпацтва та допоміг видати "Кобзар" 1840 року. У 1825−1831 роках навчався у Ніжинській гімназії вищих наук, де почав писати вірші.Найвизначніше місце в художньому доробку Є. Гребінки українською мовою належить байкам. Опираючись на досягнення світового байкарства, плідно використовуючи народносатиричні традиції української і російської байки, Є. Гребінка створив ряд глибоко самобутніх, оригінальних творів цього жанру. У байках Гребінки відбито соціальні суперечності тогочасної дійсності. Езопівською, сповненою алегорій мовою, він, бачачи соціальну й національну несправедливість тогочасної царської Росії, наважувався говорити сувору і сміливу правду. Майже в усіх його байках хижакам і гнобителям протистоїть простий чоловік, який має здоровий глузд і мораль, і цим протиставляється автором багатим, крутіям чи здирникам.Наприклад, у байці "Ведмежий суд" він викриває тогочасні порядки, продажність і корупцію в судових установах миколаївської Росії.. Для своїх байок Гребінка використовує традиційні в народній творчості персонажі Ведмедя, Вовка, Лисиці, Орла, а з другого боку постають Віл, Зозуля, Снігир, Ягня, Конопляночка. Завдяки цьому образи й ідеї його творів були зрозумілими для народу й виконували свою моралізаторську та повчальну роль.У своїх байках, коротких мініатюрах, побудованих, як у драматичних творах, на протиставленні й зіткненні характерів, добра і зла, Гребінка досяг простоти й легкості стилю, влучності характеристики персонажів, завдяки чому його твори стали явищем в українській літературі того часу.