Проблематика Шевченкової прози.

Усі повісті Шевченко написав у період заслання. Лише останню «Прогулянка з задоволенням і не без моралі», почавши писати в Новопетровському укріпленні, закінчив у Нижньому Новгороді. За його словами, їх «десятків коло двох набереться»[1], проте до нашого часу дійшли лише 9. Відомо ще про повість «Из ничего почти барин», задуману першою, але невідомо чи написану. У зв'язку із забороною писати й малювати, перші дві повісті письменник мусив підписувати фіктивними датами: «Наймичка», «Варнак» — 1845.Проте, відчувши послаблення нагляду і приязне ставлення коменданта Ускова, наступні повісті Шевченко підписував справжніми датами.

Свої повісті Шевченко підписував псевдонімом «Кобзар Дармограй». Спершу через те, що не міг виступати під своїм власним прізвищем, а згодом, аби відмежувати свою прозу від поезії. Проте за життя не було надруковано жодної повісті. Почасти й через те, що виданню не сприяли Шевченкові друзі-літератори.

У 1888 році «Киевская старина» видала усі повісті Шевченка окремою книгою.

Розвиток жанру байки в у. л. в перших десятиріччях 19 ст.

У 10—30-х pp. XIX ст. найактивнішого розвитку набула повчальна література, зокрема жанр байки. Байка стала найпопулярнішим жанром. До неї зверталися і відомі поети (П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, В. Забіла, Л. Боровиковськнй), і маловідомі. Як вважають дослідники, писав байки і зачинатель нової української літератури І. Котляревський: залишилися згадки про його переклади чи переспіви французького байкаря XVII ст. Лафонтена.У чому ж причина такої популярності цього жанру?у перші десятиліття XIX ст. в Україну як складову частину Російської імперії проникали із Західної Європи ідеї антимонархізму, суспільного прогресу, демократії, вільнодумства. Ставилося питання про радикальне моральне оздоровлення суспільства. Тому цей ідейний рух дістав назву Просвітительства, а його представники іменувалися просвітителями.

Перші десятиліття 19 ст. у часи формування нового національного письменства байка була одним із панівних і найпродуктивніших жанрів, який помітно сприяв демократизації літературного процесу. Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський та Євген Гребінка збагатили жанр байки структурно й тематично, наповнили новими життєвими реаліями, народним колоритом. До байки зверталися Іван Франко, Борис Грінченко.Навідомішим байкарем слід заслужено вважати Глібова, ім’я якого стоїть в ряду всесвітньо відомих Езопа, Лафонтена, Крилова, традиції яких байкар наслідував. Саме як байкар Глібов здобув широке визнання в українській літературі. Він виставляв на посміховисько одвічні суспільні біди, надаючи їм українського забарвлення.

Романтична поезія Західної України (Устиянович, Могильницький, Гушалевич)

Будителями романтизму на Західній Україні стали учасники «Руської Трійці».. Їх послідовниками стали згодом М. Устиянович і А. Могильницький у Галичині та І.Гушалевич. Особливістю західноукраїнського романтизму було те, що його переважно очолювали греко-католицькі священники. Їхні твори мають багато просвітницьких мотивів і менше котляревського бурлеску. Антін Могильницький головною ідеєю творів ставива боротьба за мову і освіту для русинського народу. Літературна популярність - поема «Скит Манявський» (1852 році), заснована на усних народних повістях. (про велич давньоруського Галича, окраса Карпат і стародавня слов'янська міфологія). Популярна балада «Русин-вояк». Творчість припинила післяреволюційна реакція. Повісті: «Конґруа батька Жегаловича» і «Повість старого Сави із Підгір'я», сатирична поема «Пісня поета» і кілька «Дум». Окремі книги: «Речі в сеймі та парламенті» та приватні листи Іван Франко зарахував його до «перших будителів руського духа в Галичині». Мико́ла Устияно́вич 1836 написав перший вірш народною мовою («Сльоза на гробі М. Гарасевича»). Під впливом подій 1848 активізувався в літературній творчості. Лірика: національні і соціальні мотиви, любов до гірської природи Карпат, знання фольклору. Вірші «Верховино, світку ти наш», «Гей, браття опришки» стали народними піснями. Етнографічні матеріали – основа прозових творів: «Старий Єфрем», «Месть верховинця»; «Страсний Четвер». Останні 20 років Устиянович згасав як письменник, пишучи тоді дещо штучним язичієм. Іван Гушалевич. Був депутатом в австрійский парламент.(1866). Писав українською мовою з елементами язичія. У 1849 - газета «Новини», потім тижневик «Пчола», 1851–1852 «Зоря Галицка». 1848 перша збірка віршів «До моєї батьківщини». 1852 другу збірку поезій «Квіти з Наддністрянської левади». 1881 — «Галицькі відголоси». Поема «Добош», історичні повісті у віршах: «Гальшка Острозька» і «Козацький похід до Молдови». У 1884 історичні поеми: «Бранка» та «Іван Підкова». Писав також пісні, оди, елегії, гімни, казки, балади, легенди, чотири п'єси з народного життя. В них він виступав як просвітитель і гуманіст. Найвдаліша п'єса «Підгоряни» (1879), яка ставилась в народних театрах. П'єси «Обман очей», «Внесення жінки» та «Сільські пленіпотенти». Теж ставились. Спогади «З хати до школи» та «Спогади старого — очевидця життя 1848».

Система образів-персонажів у поемі Шевченка «Гайдамаки».

Відомо, що той, хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього. До джерел історичного пізнання історії нашого народу належать і художні твори, зокрема «Гайдамаки» Шевченка. Поема змальовує картину селянського повстання 1768 року, вiдомого в iсторiї пiд назвою Колiївщина. Головний герой твору – повсталий народ.

Ярема – узагальнений художній образ повстанця-гайдамаки.Образи Залiзняка i Гонти надихали Шевченка змалку, з тих часiв, коли вiн слухав пiснi кобзарiв, у тому числi присвяченi Колiївщинi. Зрозумiло, чому вони постають у поемi зромантизованими та у дечому зiдеалiзованими. Суворими барвами змальовано Івана Гонту. Головна його риса – почуття обов'язку перед народом, відданість його інтересам. Автор навмисне підкреслює його винятковість, навіть перебільшує риси його характеру – мужність, незалежність, силу волі. У поемі Шевченко змалював образ української дівчини Оксани. Основа образу Оксани народнопісенна, тому вона – «зоря», «ясочка», «серцем глибка». Проте Оксана ще красивіша духовно: читачеві імпонує її глибоке кохання до Яреми, вірність у почуттях, турбота про хворого батька, солідарність із повсталими. Залізняк і Гонта зображені як непримиренні месники за народні кривди. Шевченко з великою любов’ю змалював образи борців проти влади панів. Саме тому твір мав велике виховне значення для багатьох поколінь борців за народне щастя.

Творчість І. Вагилевича»

Іван Миколайович Вагилевич священик УГКЦ, український поет, філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч.У 1837 році, завдяки допомозі відомих південнослов'янських діячів культури, поблизу Будапешта, побачило світ перше літературно-фольклорне видання „Руської трійці", - „Русалка Дністровая". Це перша друкована на теренах підавстрійської України книжка, в якій на повну силу зазвучала жива народна українська мова і яка відкрила нові перспективи для розвитку літературної мови Серед опублікованих у збірці творів значне місце посідають оригінальні поеми І. Вагилевича „Мадей", і „Жулин та Калина". Саме ці твори заклали основи нової української літератури в Західній Україні, їм судилося започаткувати естетичну стратегію в розвитку письменства з орієнтацією на народ як носія духовності.

Літературно-художній доробок Івана Вагилевича цього періоду доповнює польськомовна рукописна збірка „Поезії І. Вагилевича", датована 1835-1841 рр. До кращих її творів належать олітературнені поетом у дусі „Слова о полку Ігоревім" народні легенди: „Пліснесько", „Добрилів", „Бич" і „"Дністер". У 1836 р. І. Вагилевич здійснив перший в українській літературі переклад славнозвісного „Слова о полку Ігоревім", одночасно на українську і польську мови. Його переклад дуже своєрідний: за лексичним складом він максимально наближений до оригіналу. Письменник переклав також твори з „Краледворського рукопису" В. Ганки, поему Я. Коллара „Дочка Слави" (1838).

Творчість І. Головацького.

Яків Головацький із «Руської трійці» - залишив кількісно найбільшу творчу спадщину. Я. Головацький дебютував в цьому альманасі: «Два віночки», переклади сербських народних пісень «Три тузі» і «Смерть милих».У «Вінок русинам на обжинки» було надруковано поезії «Весна» «Туга за родиною», «Річка», «Над Прутом», а також - понад двадцять перекладів із сербського фольклору. «Весна» нагадує твір для дітей. Працьовита галичанка любовно засіває грядку і на засторогу, що «будуть тучі, гради, громи, спека, смага, зливи, ломи», висловлює сподівання, що сіє «в щасливую годиноньку», що все-таки буде гоже літо. А коли вже судилися засуха, негода, то, мовляв, «сотне зерно хоч доспіє»- і то буде нагорода за працю. Вірш закінчується народною мораллю: Хто працює, оре, сїє, Той і плодів ся надіє! «Два віночки» - фольклор, дівчині перед ворожінням «соловій щебече», а після ворожіння «закувала зозуленька». «Туга за родиною» - образ ріки, став народною піснею Вірш «Моя доля» завершує юнацький період творчості «Опали цвіти, краса змарніла, «Братові з-за Дунаю» ідея єдності до наддніпрянських братів Поетична творчість Я. Головацького 30 — 40-х років наснажена патріотичною ідеєю. У поезії «Два віночки» йдеться про далеку Україну, де загинув «козаченько»: не повернутися коханому, як не повернутися назад водам річки, що «за сім літ вплили». Фольклорний мотив вічної розлуки закоханих знайшов тут утілення у відповідному жанрі романтичної балади. Образ рідної землі постає з вірша «Туга за родиною», де образ родини має широке значення: це й «мила родинонька», «домовая сторононька», які асоціюються з «солоденькою рідною мовою», зворушливими «співаночками» — голосом з рідного краю. Образність твору, його зворушлива тональність зумовлені духом романтичної поетики, притаманної творчості європейських ліриків від Дж. Байрона до А. Міцкевича та В. Ґанки, що представляли цей напрям. Як своєрідна естетична декларація поета сприймається вірш «Весна», в якому створено символічний образ працьовитої галичанки, котра дбайливо впорала свій «городочок». Жінка засіває землю добірним зерном, сподіваючись на гарний урожай, вона вірить, що її ревна праця буде винагороджена. Ця праця «пов'яжеться паростками, устелиться барвінками на цілую долиноньку, на рідную родиноньку». Ідеї єднання українців проймають вірші «В альбом Ізмаїлу Срезневському», «Братові з-за Дунаю». Почуття туги й жалю, виявлені у поезії «Моя доля», передають пригніченість особистості в умовах гнобительського суспільства.