Журнал» Т. Шевченка як джерело до вивчення біографії та його суспільно-політичних, філософських та естетичних поглядів.

Poete minores українського романтизму (О. Афанасьєв-Чужбинський, О. Корсун, П. Морачевський, О. Шпигоцький, О.Бодянський)

У перекладі з латинської «poete minorеs» перекладається як «молодші поети», тобто ті, який започаткували романтизм в Україні і ті, які були до моменту появи на літературному обрії величної постаті Т. Шевченка. І.Франко зазначав, що без малих поетів не було б літературного процесу.

О. Афанасьєв-Чужбинський. Вчився в Ніженській гімназії. Писав вірші, прозові твори, літературно-критичні статті. Деякі поезії із збірки «Що було на серці» (1855) близькі до народних пісень («Скажи мені правду, мій любий козаче», «Ой у полі на роздоллі», «Прощання»). Цінний фактичний матеріал містять його «Спогади про Т. Г. Шевченка», фольклорні публікації, етнографічні праці — «Нариси полювання в Малоросії» і «Подорож у Південну Росію»в 2 т). Афанасьєв склав україно-російський словник, не закінчений друкуванням (1855).
О.Корсун -український письменник, поет-романтик і видавець. В історію української літератури він увійшов передовсім як видавець альманаху «Сніп»(мав оригінальний правопис) і біограф М. Костомарова.. Він виявив чималу цікавість до українського фольклору; в 1839 р. у Харкові видав збірку «Украинские поверья»

Пили́п Семе́нович Мораче́вський. закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету. Почав писати поетичні твори з 1830-х рр. (найвідоміші поеми «Чумаки, або Україна з 1768 року» та «До чумака, або Війна янгло-хранцузо-турецька»).

В 1831 році в «Украинском альманахе» друкуються перші вірші — «Первое мая», «Монастырь», «Дорога».Написав п'єсу «Чудаки». Один з перших перекладчів Євангелія.

Опана́с Григо́рович Шпиго́цький – належав до гуртка харківських романтиків. Друкуватися почав у 1830 році в журналах "Вестник Европы", "Украинский альманах", "Дамский журнал". Автор «Малоросійської балади» та перекладу уривків з «Полтави» Пушкіна. Він вперще впровадив сонети.

О́сип Макси́мович Бодя́нський – славіст, етнограф,письменник. Його псевдонім- Ісько Материнка. Ввів до наукового обігу пам'ятку Пересопницьке Євангеліє.

Цінні історичні розвідки Бодянського «Про погляди відносно походження Русі» (1835), «Про час виникнення слов'янських письмен» (1845) та ін. Перша літературна-критична праця присвячена творчості Г. Квітки-Основ'яненка (1834). В «Розгляді різних думок про стародавню мову північних і південних русів» (1835) відстоював самобутність української мови

А.Метлицький. Естетичний ідеал поета, засоби романтичного письма.

А. Метлинський(псевдонім Могила) поет і етнограф, фольклорист, перекладач,видавець професор Х. і К. університету.
1839р видав збірку оригінальних поезій та перекладів «Думки і пісні та ще дещо»виразно позначених рисами романтизму.1848 видав альманах «нар. южнорус песни» 1854 фольк.збірник «народн.южнорус. песни» Перекладав чеського поета Челаковського. У своїх поезіях оспівував укр.. степи,могили, козаків-бондаристів,укр..козацтво, згадки про минуле в його поезіях «Рідна мова», «Спис», «Чарка». Поезія овіяна смутком і тугою. Прислужився тим, що ввів в л-ру нові мотиви,настрої та збагатив укр.. літ мову. В його поезії виступають вперше риси романтизму, які лягли в основу Шевч. Поезії на його ранній творч. А.М.вважав поезію суб,активним відображенням о,бєктивного світу яке творить новий світ, саме життя.Дотримувався постулата Шилінга про те, що народна міфологія є необхідною умовою і вихідним матеріалом б-якого мистецтва., тому його твори утверджують неперевершеніст буття.

14. Альманах " Русалка Дністровая" як "прорив чуття людського серед загального затупіння та одичіння" (І. Франко)

Руса́лка Дністро́вая» — перший західноукраїнський альманах, виданий у м.Будапешт в 1837 році(заходами літературного гуртка «Р.т» Ш.Г.В»

У передмові до «Русалки Дністрової» підкреслена краса української народної мови та народної словесності і поданий список найважливіших наддніпрянських літературних і фольклорних видань того часу. Містить 4 частини. 1.Фольклористична частина «Пісні народні» відкривалася науковою розвідкою І. Вагилевича «Передговор к народним русским пісням»2.Оригінальні твори упорядників «Складання»куди ввійшли лір.поезії Шашк, казка,поеми Ваг.,»Два віночки»Гол. 3. «Переводи» — подав сербські народні пісні у перекладах М. Шашкевича і Я. Головацького та уривок із чеського «Краледвірського рукопису».4розділ «Старина»,де опубліковані історичні та фольклорні твори. 1000примірників, 800 з яких конфіскували.Девіз книги «не тоді, коли очі сумні, а коли руки дільні, розцвітає надія»Ян Коллар. Своїм поворото до нар. мови й уведеним її упорядниками правописом»р.Д»мала великий вплив на укр. Нац.. відр. За І. Франком, збірка» була свого часу. Явищем нас. револ».

16. Апофеоз материнського начала в поемі Т. Шевченка «Наймичка»

На́ймичка — соціально-побутова поема видатного українського поета Тараса Шевченка. Датується за автографом: 3 листопада1845 р., Переяслав.

Де корені такого трепетного ставлення до жінки-матері? Може, у Тарасовій любові до власної неньки, у тому глибокому дитячому співчутті до її натруджених рук. Він ще в дитинстві втратив матір. Раннє сирітство, поневіряння по чужих людях навчили його цінити материнське тепло, родинний затишок.

У поемі «Наймичка» митець простежує, як складається доля бідної дівчини, позбавленої права на щасливе материнство. Поет її не засуджує, його серце сповнене глибокого жалю до цієї скривдженої жінки.

Ганна, героїня «Наймички», не втішала себе надіями, що її дитина матиме люблячого батька. З молитвами і сльозами попрощалася вона зі своїм немовлятком, щоб потім знову зустрітися з ним у чужій хаті. Дбаючи про його майбутнє, молода жінка підкинула немовля заможним бездітним людям. Але не для того, щоб забути свій гріх, а для того, щоб наймичкою увійти в цей дім, день у день, рік у рік дбати, піклуватися про свого Марка.

Тема материнства у творах Шевченка втілилася в образах скривджених і нещасних жінок. Ідеал, про який мріяв поет, багатьом людям недоступний. Сувора дійсність була жорстокою і до Шевченкової України-неньки. Прекрасне материнство можливе лише у країні, де кожна людина — господар своєї долі. Про вільних людей у вільній країні писав поет: «І буде син, і буде мати, і будуть люде на землі...»

Може, ще й тому образ матері змальований у поезії Шевченка так проникливо, так трепетно, що одним із найзаповітніших його сподівань була мрія про власну родину, люблячу дружину, дітей та сімейний затишок. «А я так мало, небагато просив у Бога...», — говорив Кобзар.

 

Гумористично-сатирична спрямованість прози Г.Квітки-Основ’яненка.

Г.К-О. є зачинатилем і гумористично-сатиричного напрямку в укр.. літ. Використовуючи бурлескні прийоми, народний гумор, фольклор, письменник створює такі реалістичні у своїй основі твори, як «Конотопська відбма», «Солдатський портрет», «Купований розум». Уповісті «Конотопська відьма», гумористично зображуючи побут і управліня козацької старшини 18ст, Квітка засуджує паразитизм, духовне отупіння старшин.деякі епізоди він підносить до соціальної сатири.
Сатирично-гумористичні твори: «Солдацький портрет». «Мертвецький Великдень»,»Конотопська відьма» «Підбрехач», «Купаований розум», «От тобі й скарб» та ін.. Створював їх письменник, опираючись на багаті гумористично-сатиричні традиції укр. літ-ри й фольку, орієнтуючись на худ досвід щодо правдивого забраження народн. життя, використ. Фантастики, щодо манери ірон.-комічн оповідання.Основні завдання добутків- відкрити або висміяти пороки дійсності,негативні життєві якості і риси людей.

 

25.Діяльність «Руської Трійці» =22

 

Засоби сміху в поемі «Сон».

Твір написано після першої подорожі в Україну. До цього додалися безпосередні враження від життя тодішньої столиці Росії з її розкошами і марнотратством багачів та жалюгідним животінням «недобитків православних». Увесь цей матеріал можна було об,єднати одним поетичним прийомом. таким став прийом сну. Саме він дав можливість поетові протягом доби побувати в Україні, Сибіру, Петербурзі, побачити страждання й розпусту, жертовність і визиск, героїзм і ницість. Форма сну звільняла від обов,язку робити довгі переходи, вмотивовувати вчинки й описувати подробиці подорожі, озволяла говорити тільки про найтиповіше. У підзаголовку Щевченко назвав поему «сон» «комедією», маючи на увазі сатиричний характер відображення дійсності, його антицарське та антикріпосницьке спрямування. Це перший в українській літературі твір політичної сатири. Т. Шевченко залучає сміх як прийом знищення, заперечення, гострого осміяння і глуміння над світом насильства і зла (такий знищувальний, викривальний сміх іменуємо сатирою), підживлюючи його особливо достопною, злою насмішкою, тобто сарказмом. З уїдливим сарказмом змальовано кульмінаційний епізод поеми -прийом у царському палаці, "парад" блюдолизих і сцену "генерального мордобою". Підбираючи дошкульні порівняння, епітети ("диво-цариця, мов та чапля меж птахами", "Цар з царицею, мов сичі надуті" і їм подібні) Шевченко показує некчемність тих, хто править світом. Від крику царя зникає під землею челядь, "золотом облиті блюдолизи", а сам владика, деспот ведмежою поставою й натурою, нагадує безсиле і смішне котеня. І цей сатиричний символ містив у собі вражаючу за силою інформацію - могутність царизму оманлива, вона тримається на гнобленні. І той, хто бенкетує в той час, коли під тином "опухла дитина, голодніє мре" буде покараний - такий вищий суд і вища правда.

 

Лірика Є.Гребінки

В історії української культури Гребінка залишився навічно як щирий учасник у вирішенні Шевченкової долі, коли брав участь у викупленні його з кріпацтва та допоміг видати "Кобзар" 1840 року. У 1825−1831 роках навчався у Ніжинській гімназії вищих наук, де почав писати вірші.Найвизначніше місце в художньому доробку Є. Гребінки українською мовою належить байкам. Опираючись на досягнення світового байкарства, плідно використовуючи народносатиричні традиції української і російської байки, Є. Гребінка створив ряд глибоко самобутніх, оригінальних творів цього жанру. У байках Гребінки відбито соціальні суперечності тогочасної дійсності. Езопівською, сповненою алегорій мовою, він, бачачи соціальну й національну несправедливість тогочасної царської Росії, наважувався говорити сувору і сміливу правду. Майже в усіх його байках хижакам і гнобителям протистоїть простий чоловік, який має здоровий глузд і мораль, і цим протиставляється автором багатим, крутіям чи здирникам.Наприклад, у байці "Ведмежий суд" він викриває тогочасні порядки, продажність і корупцію в судових установах миколаївської Росії.. Для своїх байок Гребінка використовує традиційні в народній творчості персонажі Ведмедя, Вовка, Лисиці, Орла, а з другого боку постають Віл, Зозуля, Снігир, Ягня, Конопляночка. Завдяки цьому образи й ідеї його творів були зрозумілими для народу й виконували свою моралізаторську та повчальну роль.У своїх байках, коротких мініатюрах, побудованих, як у драматичних творах, на протиставленні й зіткненні характерів, добра і зла, Гребінка досяг простоти й легкості стилю, влучності характеристики персонажів, завдяки чому його твори стали явищем в українській літературі того часу.

Поезія В.Забіли

Вірші почав писати в середині 30-х років, але тільки деякі з них надруковані за життя поета.

Дебют поета відбувся 1841 р в альманасі «Ластівка», де надруковано три його вірші – «Голуб», «Пісня» та «Повіяли вітри буйні…». Два вірші – «До батька» та «Не щебечи, соловейку» – надруковано далеко пізніше, 1857 р. у «Черниговских губернских ведомостях».

Реальний прототип жіночого образу, що стоїть у центрі лірики Забіли, – Любов Білозерська.

Дружні взаємини пов’язували В. Забілу з Т. Шевченком.У поетичних творах Забіли йдеться безпосередньо про внутрішній світ поета.

Відсутність хронології в композиції збірки поєднується з часовою невизначеністю поетового переживання.Яскравим і оригінальним мотивом у поезії Забіли є порівняння (по суті, ототожнення) прикрих почуттів героя й сліпоти.Поет усвідомлює свою нещасливу любовну пригоду як наслання сліпоти, яка застує навколишній світ. Це – своєрідне визнання неповноцінності свого внутрішнього бачення світу, що не залежить від волі поета.

Однією з виразних прикмет поетики Забіли є характерність його описів. Звертають на себе увагу, зокрема, картина селянської праці на полі – з подробицями обіду, збирання дітьми колосків на полі та їхні пустощи («Будяк») опис споруди для весілля та деяких незвичайних рис самого обряду («Весілля»), хуртовини, яка застає подорожніх серед поля («Вечоріє, смеркається…»), змалювання колишнього й теперішнього вигляду коня, з яким був на службі, та дозвілля тієї пори («До коня»), пригоди на річці тощо.

Тим часом вірші поета були добре відомі в народі, поширювались у рукописних збірках, виконувались як народні пісні. «Гуде вітер вельми в полі» та «Не щебечи, соловейку» покладено на музику Михайлом Глінкою. До своїх віршів «Не плач, дівчино», «Голуб», «Човник» та інших Забіла сам створив мелодії. Джерелом глибокого ліризму його поезії є народна пісня, її образні і мовні багатства. У багатьох віршах («Зовсім світ перевернувся», «Маруся», «Сирота» тощо) поет порушував тему соціальної нерівності. Йому належать також гумористичні поезії, що є обробкою народних оповідань у бурлескному стилі («Остап і чорт», «Весілля»), твори на побутову та історичну тематику, послання знайомим.

Іван Франко відзначав помітний внесок Віктора Забіли у розвиток української поезії і ставив його в ряд найталановитіших сучасників Тараса Шевченка.

Поезія М.Устияновича

1836 р. написав перший вірш народною мовою («Сльоза на гробі М. Гарасевича»), що й зблизило його з Маркіяном Шашкевичем;. У ліричних віршах Устияновича відчутні національні та соціальні мотиви, любов до гірської природи Карпат, знання фольклору.Вірші «Верховино, світку ти наш», «Гей, браття опришки» стали народними піснями. Композиційна структура поезії М. Устияновича часто базується на фольклорних за походженням паралелізмі і циклізації. У поета вони нерідко ускладнюються, отримують образно-синтаксичну орнаментацію. До властивих М. Устияновичеві композиційних прийомів належать повтори, контраст, звертання, сюжетний та психологічний паралелізми. Письменник поступово відходить від фольклорних традицій (такий відхід є характерною рисою еволюції усієї української романтичної лірики).Найчастіше у своїй поезії М. Устиянович використовував версифікаційні форми, характерні для романтичної поезії.Поетичнийдоробок М. Устияновича відзначається тематичним і жанровим багатством. Кращі ліричні вірші, медитації, послання, оди, балади, елегії, „думи", притчі, байки письменника написані живою народною мовою, насичені національними, зокрема історичними образами. Його поезіям властиві як епічне начало (поема „Путь на полонину", історичні „думи" про княжі часи, балади з яскравим динамічним сюжетом), так і схильність до лірики малих форм – із заглибленням у внутрішній світ людини, із зображенням її роздумів і переживань.

 

 

Проблеми прози Гребінки.

Літ. діялність Греб. тривала бл. 2 десятиліть. За цей час він створив багато оригінальних і перекладних творів українською і російською мовами, байок, романів, повістей, оповідань, нарисів..Одним із значних досягнень Гребінки-прозаїка є роман «Чайсковский». Письменник правдиво відтворює окремі картини героїчного минулого, опоетизовує Запорозьку Січ як «козацьку вольницю» з її демократичними й водночас суворими законами, реалістичними мазками змальовує привабливі образи загартованих у боях з ворогом, мужніх і хоробрих, одержимих любов'ю до рідної землі рядових козаків-патріотів, чесних, доброї і широкої душі людських особистостей із багатим емоційним світом. Життєвістю позначено складний образ-тип лубенського полковника Івана: це відважний воїн і водночас – типовий феодал-поміщик, жорстокий і деспотичний; не чуже йому й глибоке почуття людяності. В індивідуалізованих образах роману Гребінка «втілив свої уявлення про історичну людину..Роман «Чайковський», тісно пов'язаний з фольклорними джерелами, народно-пісенною творчістю. Рисами українського національного колориту в творі виступають народної пісні.У романі «Чайковський» у ряді художньо вмотивованих ліричних відступів проводиться глибока антитеза – протиставлення героїчного минулого й мізерного сучасного. Особливе місце у прозовому доробку Гребінки займає повість «Кулик» (1841), присвячена найпекучішому питанню – кріпосництву, яке безжалісно топтало особистісь людини-трудівника. Майстерно відтворює тут автор контраст між нелюдським середовищем і його жертвами. Повість «Кулик» за ідейно-естетичними якостями була кращим зразком тогочасної реалістичної прози. Для прозового доробку Гребінки характерним є аполітичний метод відтворення і викриття гнітючої навколишньої дійсності, свідомий вибір насамперед демократичного героя, художня достовірність розповіді.

Творчість І. Вагилевича»

Іван Миколайович Вагилевич священик УГКЦ, український поет, філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч.У 1837 році, завдяки допомозі відомих південнослов'янських діячів культури, поблизу Будапешта, побачило світ перше літературно-фольклорне видання „Руської трійці", - „Русалка Дністровая". Це перша друкована на теренах підавстрійської України книжка, в якій на повну силу зазвучала жива народна українська мова і яка відкрила нові перспективи для розвитку літературної мови Серед опублікованих у збірці творів значне місце посідають оригінальні поеми І. Вагилевича „Мадей", і „Жулин та Калина". Саме ці твори заклали основи нової української літератури в Західній Україні, їм судилося започаткувати естетичну стратегію в розвитку письменства з орієнтацією на народ як носія духовності.

Літературно-художній доробок Івана Вагилевича цього періоду доповнює польськомовна рукописна збірка „Поезії І. Вагилевича", датована 1835-1841 рр. До кращих її творів належать олітературнені поетом у дусі „Слова о полку Ігоревім" народні легенди: „Пліснесько", „Добрилів", „Бич" і „"Дністер". У 1836 р. І. Вагилевич здійснив перший в українській літературі переклад славнозвісного „Слова о полку Ігоревім", одночасно на українську і польську мови. Його переклад дуже своєрідний: за лексичним складом він максимально наближений до оригіналу. Письменник переклав також твори з „Краледворського рукопису" В. Ганки, поему Я. Коллара „Дочка Слави" (1838).

Творчість І. Головацького.

Яків Головацький із «Руської трійці» - залишив кількісно найбільшу творчу спадщину. Я. Головацький дебютував в цьому альманасі: «Два віночки», переклади сербських народних пісень «Три тузі» і «Смерть милих».У «Вінок русинам на обжинки» було надруковано поезії «Весна» «Туга за родиною», «Річка», «Над Прутом», а також - понад двадцять перекладів із сербського фольклору. «Весна» нагадує твір для дітей. Працьовита галичанка любовно засіває грядку і на засторогу, що «будуть тучі, гради, громи, спека, смага, зливи, ломи», висловлює сподівання, що сіє «в щасливую годиноньку», що все-таки буде гоже літо. А коли вже судилися засуха, негода, то, мовляв, «сотне зерно хоч доспіє»- і то буде нагорода за працю. Вірш закінчується народною мораллю: Хто працює, оре, сїє, Той і плодів ся надіє! «Два віночки» - фольклор, дівчині перед ворожінням «соловій щебече», а після ворожіння «закувала зозуленька». «Туга за родиною» - образ ріки, став народною піснею Вірш «Моя доля» завершує юнацький період творчості «Опали цвіти, краса змарніла, «Братові з-за Дунаю» ідея єдності до наддніпрянських братів Поетична творчість Я. Головацького 30 — 40-х років наснажена патріотичною ідеєю. У поезії «Два віночки» йдеться про далеку Україну, де загинув «козаченько»: не повернутися коханому, як не повернутися назад водам річки, що «за сім літ вплили». Фольклорний мотив вічної розлуки закоханих знайшов тут утілення у відповідному жанрі романтичної балади. Образ рідної землі постає з вірша «Туга за родиною», де образ родини має широке значення: це й «мила родинонька», «домовая сторононька», які асоціюються з «солоденькою рідною мовою», зворушливими «співаночками» — голосом з рідного краю. Образність твору, його зворушлива тональність зумовлені духом романтичної поетики, притаманної творчості європейських ліриків від Дж. Байрона до А. Міцкевича та В. Ґанки, що представляли цей напрям. Як своєрідна естетична декларація поета сприймається вірш «Весна», в якому створено символічний образ працьовитої галичанки, котра дбайливо впорала свій «городочок». Жінка засіває землю добірним зерном, сподіваючись на гарний урожай, вона вірить, що її ревна праця буде винагороджена. Ця праця «пов'яжеться паростками, устелиться барвінками на цілую долиноньку, на рідную родиноньку». Ідеї єднання українців проймають вірші «В альбом Ізмаїлу Срезневському», «Братові з-за Дунаю». Почуття туги й жалю, виявлені у поезії «Моя доля», передають пригніченість особистості в умовах гнобительського суспільства.

 

Журнал» Т. Шевченка як джерело до вивчення біографії та його суспільно-політичних, філософських та естетичних поглядів.

Цінним документом для вивчення біографії Т. Г. Шевченка та його поглядів є щоденник, розпочатий 12 червня 1857 і закінченим 13 липня 1858 р. в Петербурзі.Оскільки писати відкрито для поета було ще ризиковано(заборонено), а звістка про близьке звільнення пробудила нову енергію до творчості. Щоденник він назвав то «памятний книгой», то «записной тетрадью», то «журналом». Щодня Шевченко записував у щоденник свої враженя, плани, спогади, наміри. Завдяки щоденникуми дізнаємося, що майже до останніх днів перебування у фортеці поетові доводилось нести тягар військової служби, а офіцери Новопетрівського укріплення постають перед нами бандою розбійників. У «Журналі» поет висловив негативне ставлення до підготовк селянськох реформи, оскільки єдиним правильним шляхом до волі він вважав селянську революцію. Тому так прихильно відгукується Шевченко на всі, навіть найменші антикріпосницькі виступи селян.Щоденник- безцінне джерело відомостей про життя й оточення поета. багато фрагментів, які містять поетові згадки про друзів і знайомих. Кращим із них він присвятив нові поезії та й сам Журнал, як висловився про це на самому його початку, планував подарувати М.Лазаревському. Ці імена можна згрупувати у певні суспільні групи: письменники, художники, скульптори, архітектори, актори, композитори, урядовці, декабристи. Отже, Щоденник ще й дає уявлення про рівень культури й освіченості Шевченка.Захоплює сміливість і щирість висловлювань, пристрасне зацікавлення усім, що відбувається навколо. Із щоденника постає образ воістину великої людини –митця й мислителя, чимтої душі, за буденністю якої криється надзвичайно інтенсивне життя духу й вирування переживань. Філософсько-релігійні погляди-полягають в етичній оцінці людського житя. Вищим критерієм оцінки буття виступає правда, що стає законом Божої волі.

5/. «Заповіт» Т. Шевченка як твір світового звучання
«Заповіт» написано на Різдво 25 грудня 1845 р., коли Шевченко лежав хворий у Переяслові у лікаря А. Козачевського. Г. Нудько казав, що хоч поштовхом до написання вірша була тяжка хвороба автора, проте причини, шо народили твір, крилися в тій суспільно –політичній дійсності,яку спостеріга і вивчав поет у 30-их,40-их р. Вірш починається зверненям поета до анроду, у ньому висловлюється палка любов до трудящих, до рідної землі, віра в те, що пригноблені повстануть, розірвуть кайдани і побудують нове суспільство. Спочатку автор хоче бути похованим на могилі, серед степу. Дніпро символізує могутність народу. Автор замість звичайного «реве Дніпро» використовує тавтологію «реве ревучий». Після змалювання картин природи звучать заклики до повстання. У поезії відчувається сила народу, віра в йог безсмертя, впевненість у неминучій перемозі.Т. Г. Шевченко не знав тоді, що ця його поезія стане найпопулярнішою піснею, народним гімном, бойовим закликом до боротьби не тільки на його батьківщині, але й далеко за її межами. Не думав тоді автор «Кобзаря» ні про славу, ні про почесті, ні про можливу кару за свої сміливі думки. Він тільки хотів, може, в останній раз сказати народові про те, що думав, що почував. Існує 60 музич. Інтерпретацій «Зоповіту» Вперше мелодію написали М.Лисенко,М.Вербицький.Перекладено близько на 150 мов світу.

6. "Книга буття українського народу" М. Костомарова як визначна пам’ятка українського романтизму

«Книга буття українського народу» («Закон Божий») — ідеологічна програма Кирило-Мефодіївського братства, написана у формі біблійного оповідання. Більшість дослідників вважає її автором М. І. Костомарова.

Складається зі 109 параграфів, у яких всесвітню та українську історію викладено у розрізі історії християнства. Соціальна нерівність у творі пояснюється лицемірством панівного класу, який прийняв християнство, але продовжував гнобити народ. Підкреслюється зв'язок між минулим та майбутнім України, волелюбність українського народу визначається як його невід'ємна риса. Твір містить ряд положень щодо скасування кріпацтва, національної та соціальної нерівності, а також ідею об'єднання слов'ян, народів у федеративну республіку з наданням кожному народові авт. прав. Автор постулює ідею непорушності національних прав українців. Україну він вважає центром об'єднання усіх слов'ян, народів, вбачаючи в цьому її роль в історії людства.В «Книзі буття українського народу» є ряд прогресивних положень, зокрема про необхідність ліквідації кріпосницького права і національної нерівності, знищення дворянських привілеїв і станів, об'єднання слов'янських народів у федеративну республіку з парламентським ладом і з наданням кожному народові рівних прав. Побудована «Книга..» впливом західноєвропейських філософів та польського романтизму. Романтизм остаточно на перший план виві у якості внутрішньої причини такий фактор як «народний дух». Костомаров- харківський романтик,його світогляд формувався під впливом нім.романтикі. Для романтиків «народний дух» й історичне минуле є внутрішньою історією. Місія укр.. народу- «пробудити» всі слов,ян.народи і об,єднати їх.

7. "Москаль-чарівник" – перший водевіль в української драматургії першої половини XIX ст.

«Москаль-чарівник» — п'єса, яка була написана видатним укр.письменником І.П.Котляревським у 1819 році. Вперше видана в «Українському збірнику», 1841 року в Москві І. І. Срезневським. Вперше п'єса поставлена на сцені Полтавського театру. Мала великий успіх у С-П. та Москві. За жанром це Водеві́ль -різновид легкої комедії з куплетами, які виконуються під музику. За жанром це водевіль. Котляревський використав мандрівний сюжет про подружню невірність, але переосмислив його. Зберіг лише успішне сценічне, але не використав того, що було б негативним з моральної точки зору. Характерними рисами твору є швидкість дій, легкість діалогів, трансформація.

Найбільшого розвитку водевіль набув у 19ст. в осн. Сюжту покладено побутову ситуацію анекдотичного ха-ру, незначн к-сть персонажів, діалоги,які переспані пісенникми куплетами та дотепами. Ідея- утвердж. Позастанової цінності людської особистосі, високої моральності представників простого народу, протиставлення її пансько-чиновницькій етиці. Це оригінальний самобутній твір. Водевіль І.К. даж змогу розкрити глибинні пласти моральних якостей, збагнути причини і суть несподіваних поворотів у трактуванні поведінки персонажів. Уже з перших реплік персонажів автор чітко означує їх діаметрально протилежні життєві позиції. Свої думки Котляревський вкладає в уста дійових осіб. У полеміці між москалем іМихайлом відкидає закид, що,мовляв, «хахли» є ні нащо нездатні.Водевіль «Москаль-Чарівник» х-ється стильовим синкретизмом, в основі твору лежить випробування шлюбних взаємин у родині, хоча Котляревський втілив не специфіку інтриги, а особливість системи обрахів. Це твір, що грутн. На естетичних засадах класицизму, є риси сентименталізму.

 

8. "Назар Стодоля" Т. Шевченка. Риси романтичної драматургії
П,єса надрукована в журналі «Основа «1862. Історія створ.драми пов,язана з раніше написаною п,єсою «Данило Рева».Посіла важливе місце в історії укр..драматургії.Маючи різнобічні театральні зацікавлення, успадкувавши і творчо розинувши традиції своїх попередникі»Котляревского, Основ,яненка, Костомарова)Шевченко створив побутову мелодраму. текст якої відмірюється історичними подіями 17ст, а позитивним ідеалом є герої Нац-визв. Війни укр.. народу. 1648-57р. В центрі конфлікту –гостре зіткненя різнополюсних ха-рі, полярність моральних принципів і майновихпрагень, завдяки чоу напруга в розгортанні сюжету не слабне до останньої дії. Поєднання просвітительних,романтичних і реалістичних тенденцій виявляється через думки і вчинки виразно виписаних типів особистості.Новаторським для укр..драматургії є створення образів мужніх, вольових натур, здатних боротись за свої права і гідність. Збереження їхньої моральної переваги над людьми грубими, пожадливими до багатства – виявляє демократичність ідей твору. Романтичне в мелодрамі – це наявність героїко-романтичного типу особистости (Назар Стодо­ля, Гнат Карий, Галя), героїчних мотивів, введення у твір місцевого колориту (сцени сватання, вечор­ниць), а також перший в українській драматургії яскравий романтичний образ героя, котрий зі зброєю в руках захищає своє право на щастя. Дії Назара вмотивовуються його романтичною не­скореністю та пристрасним коханням до Галі.

Отже, романтичне начало – це драматич­но напружені та яскраві сцени, які стосуються „високих" чи позитивних героїв, а реалістичне, соціяльне — розвінчування споживацьких, егоїс­тичних прагнень неґативних персонажів.

Шевченків твір не стоїть осторонь тенденцій європ. драми, що виявляється зокрема в типології хар-ів-персонажів.

9. «Наталка Полтавка» - перший твір нової української драматургії
Наталка Полтавка — п'єса, написана І. П. Котляревським у 1819 році для потреб Полтавського театру, керівником якого в той час працював І. Котляревський. Вона стала пергим драматичним твором н.у.л. Основне джерело для написання твору — життя українського суспільства, лірично-побутові, обрядові, купальські пісні, балади («Ой оддала мене мати за нелюба заміж», «Брала дівка льон», «Чорна хмаронька наступає» та ін..).Основний конфлікт п'єси зумовлений становою та майновою нерівністю у суспільстві.

Основна тема твору: життя і побу укр.. селян на поч.. 19 ст. У цьому творі вперше серйозно розкрито тему вірності в коханні людей з народу, засуджено покірність долі, владі та застарілим народним звичаям.Поштовхом для написання «Наталки Полтавки» для Котляревського стала п'єса «Козак-стихотворец» О. О. Шаховського, у якій було зображено тогочасне українське сільське життя. Але автор був погано знайомий з реальним побутом українців, тому допустився багатьох помилок, через що полтавчани були дуже розчаровані у театрі. Тому Котляревський вирішив виправити це становище, написавши правдиву п'єсу.

Жанр твору, за визначенням І. Котляревського — опера малороссийская у 2-х діях.

Сила п,єси, за словами І. Карпенка-Карого «в простоті, в правді і найголовніше – і любові автора до свого народу». І. К. став фундатором нового письменства в Україні. У центрі своїх творів автор поставиви людину праці, показав її високі моральні якості.Цим він відкрив істинне джерело худ. т-ворчості –живу дійсність, минуле й сучасне рідного народу.

10. "Харківська школа романтиків", гурток І. Срезневського, його роль у розвитку українського романтизму.

Харківська школа романтиків — гурт українських молодих поетів — професорів і студентів Харківського університету 1830–1840 років.

Термін «школа» запропонував дослідник і видавець їх творів Агапій Шамрай.

Головні представники:Ізмаїл Срезневський, Амвросій Метлинський, Микола Костомаров, Левко Боровиковський, Михайло Петренко, Опанас Шпигоцький.

Діяльність цього гурту поетів, пов'язана з пробудженням національної свідомості, наслідком чого виникло зацікавлення народною творчістю. Збираючи, видаючи та й самі наслідуючи її, розробляли тематику власної творчості на основі народних пісень, переказів, легенд, вдавалися до історичних мотивів. Вони бачили народ, як на джерело духовного відродження й сили та поетичного натхнення. Виявом нового ставлення до народу були «Книги битія українського народу», М. Костомарова,в яких уперше проголошено ідею українського месіанізму. Л. Боровиковський –утвердив жанр фольк-побут. балади, казково-фантас. Балади.А. Метлинський увів укр.. поезію в коло проблем загальнонац.значення. Вел знач мали ф-рні твори, як «джерело для майб.поетів». Зібрання на території Харків. Полтав. Та Катеринослав. Губернійукр нар. Пісні й думи. Срезневський опублікував у 3ох збірниках. «Запорожская старина «,»укр.. альманах» і «укр.. сборникь». Гурток І.С.розпався, але дав поштовх до створ. школи л-ої. Осн. Досягненням романтиків 20-40 рр було оволодіння новою технікою віршування сил-тон. Такожромантики звертались до народнопісенної ритміки, поєднуючи її зі стопною буловою рядка- це передавало ритми нар.танцю.