Гулак-Артемовський – новатор у жанрі романтичної балади.

 

П. Гулак-Артемовський уперше в українській літературі виступив у жанрі романтичної балади. Почавши з реалістичних позицій у творчості, він вдався до написання романтичних балад. До цього його спонукав і досить характерний для українських просвітників мотив: спробувати передати високі почуття мовою свого народу. Поступово поет звільнився від не властивого цьому жанру бурлескного стилю і, звернувшись до сюжетів Гете й Міцкевича (балади «Твардовський» та»Рибалка», обидві 1827), прилучився до світового літературного процесу. Його романтичні спроби започаткували цілий напрям української літератури, і вже на їх основі згодом з’явилися балади представників»харківської школи»: Л. Боровиковського, О. Шпигоцького, а пізніше М. Костомарова.

Літературознавці стверджують, що початок романтизму в українській літературі припадає на час публікації в журналі «Вестник Европы» у 1827 році твору П. Гулака-Артемовського «Рибалка». Письменник указував на особливі причини, що спонукали його передати своєю рідною мовою баладу Ґете «Хотів спробувати: чи не можна малоросійською мовою висловити почуття ніжні, благородні, піднесені,..».

Твір має виразні національні ознаки, наближений до фольклорного твору високою емоційністю (вживається багато окличних речень, звертань, вигуків), вживанням зменшувально-пестливих слів, використанням казково-легендарного сюжету про зваблення молодих рибалок міфічними річковими істотами —русалками.

"Твардовський" (1827).

Використавши поширений у Польщі, на Україні та в інших країнах Європи демонологічний сюжет про пана-гульвісу, який запродав чортові душу, а слідом за нею ладен віддати й жінку, П. Гулак-Артемовський наповнює твір мальовничими гумористичними деталями. Колоритно змальований шинок з його буйними розвагами. У відтворенні побутового тла ще відчувається бурлескна традиція, яка виявляється й у мові, пересипаній грубуватими простонародними виразами.

 

Гумористично-сатирична спрямованість прози Г.Квітки-Основ’яненка.

Г.К-О. є зачинатилем і гумористично-сатиричного напрямку в укр.. літ. Використовуючи бурлескні прийоми, народний гумор, фольклор, письменник створює такі реалістичні у своїй основі твори, як «Конотопська відбма», «Солдатський портрет», «Купований розум». Уповісті «Конотопська відьма», гумористично зображуючи побут і управліня козацької старшини 18ст, Квітка засуджує паразитизм, духовне отупіння старшин.деякі епізоди він підносить до соціальної сатири.
Сатирично-гумористичні твори: «Солдацький портрет». «Мертвецький Великдень»,»Конотопська відьма» «Підбрехач», «Купаований розум», «От тобі й скарб» та ін.. Створював їх письменник, опираючись на багаті гумористично-сатиричні традиції укр. літ-ри й фольку, орієнтуючись на худ досвід щодо правдивого забраження народн. життя, використ. Фантастики, щодо манери ірон.-комічн оповідання.Основні завдання добутків- відкрити або висміяти пороки дійсності,негативні життєві якості і риси людей.

 

25.Діяльність «Руської Трійці» =22

 

Драматургія Григорія Квітки-Основ’яненка.

Драматургічна творчість Г.К.-Основ,яненка є помітним явищем в укр.. літрі.П,єси «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик»

Яскраве гумористичне зображ. Життєвих явищ та людських типів (соц.- поб). Спільним для п,єси є поширені в л-рі образи крутія та хитрюги-москаля,які шкодять землякам, вдяють світських людей.Це тут маєж водевільне забарвлення Традиційні сюжети, любовні колізії,декорації укр..села.
Об,єктоа авторської іронії у «Сватанні на Гончарівці» є давній спосіб налагоджувати матеріальні сімейні справи через вдале одруження дочки чи сина.

У п,єсі «Шельменко-денщик» трохи інші мотивив персонажів при схожому сюжеті..Легкість інтриг, музикальність дійства,дотепність ситуації та реплік, майстерність характеротворнення і типізації, блискучість діалогів, влучність авторської іронії та сатири- усе це дозволяє із задоволенням сприймати п,єси К.О. і забезпечує їм належне місце у класич.укр драматургії.

 

 

Жанрова специфіка твору Т.Шевченка «Великий льох».

Містерія «В.л»- дуже оригінальний твір, кий вирізняється серед інших творів Т.Шевченка Це твір Філософський, ідею якого приховано за символічними образами. Оригінальним є жанр і композиція твору.Композиція містерії: 3 частини, 3персонажі.. Поєднання містичного і реального. Перша частина – душі померлих, яких не пускають до раю, через те, що вони допомагали катам України. Друга частина- діалог трьох ворон- укр..,пол.., моск.,. Це уособлення ворогів.Третя частина – три каліки-лірники – символізують сліпе, байдуже покоління. У поемі-містерії автор зображує дії москалів на Україніі, які поводяться жорсток а несправедливо,хазяйнуючи не на своїй землі.. У своєму творі Шевченко майстерно поєднав містичне та реальне, створивши таким чином картину суспільного ладу сучасної йому України.

 

 

Жанрово-композиційні особливості поеми Т.Шевченка «Гайдамаки» (байронічна поема»).

Гайдамаки — історико-героїчна поема Шевченка, перший український історичний роман у віршах. Основнеджерело твору –пісні, перекази, легенди. Посилався на «Історію Русів», «Оповідь про Коліївщину» Максимовича, «Вернигора» М. Чайковського та ін..

передмови і «Приписів». Вступ і «Епілог» є композиційним обрамленням поеми. У вступі поет декларує свій ідейний задум — оспівати гайдамаків.

Важливе значення мають такі складові твору як «Передмова» (насправді післямова), жартівливе звернення до передплатників поеми(«Панове субскрибенти»», ти «примітки» складені самим Шевченком.

Лірично-філософський вступ до поеми являють собою авторські роздуми на швидкоплинністю життя, над нескінченними змінами в природі і людському житті. Поет вважає, що «все йде, все минає…»але вічними залишаються тільки волелюбні прагнення народу. Основна частина поеми починається «Інтродукцією», де автор дає оцінку національному, релігійному та класовому стану тогочасної Польської держави. «Інтродукція» є своєрідною експозицією сюжету поеми. У творі простежуються дві сюжетні лінії. Перша – основна – змалювання підготовки та ходу повстання «Коліївщина»;друга – історія кохання Яреми та Оксани. Кульмінаційним моментом першої сюжетної лінії є розділ «Гонта», а другої – «Червоний бенкет». За жанром, це ліроепічна-поема героїчного характеру характеристиками. У таких поемах поети описують не лише окремих героїв, а епохи, народи, суспільство, маси;вони вертають увагу на народне, життя і в ньому шукають вищого сенсу;вживають рідких, старовинних або народних слів, але вже не в тій гумористичній функції (травестія тощо), в якій їх можна було зустрінути в літературі клясицизму. У поемі «Гайдамаки» все має подвійне значення, вказуючи на непомітні, заховані, глибші сфери буття (божественне, дух народу, доля тощо). Розповідаючи про загальнонаціональне поривання до волі, поет прагнув розбудити громадянське сумління сучасників, котрі перетворилися на слухняних, покірних кріпаків, занедбали й забули славу батьків і дідів своїх: «О онуки? Їм байдуже, Панам жито сіють. Багато їх, а хто скаже, де Гонти могогла…

Засоби сміху в поемі «Сон».

Твір написано після першої подорожі в Україну. До цього додалися безпосередні враження від життя тодішньої столиці Росії з її розкошами і марнотратством багачів та жалюгідним животінням «недобитків православних». Увесь цей матеріал можна було об,єднати одним поетичним прийомом. таким став прийом сну. Саме він дав можливість поетові протягом доби побувати в Україні, Сибіру, Петербурзі, побачити страждання й розпусту, жертовність і визиск, героїзм і ницість. Форма сну звільняла від обов,язку робити довгі переходи, вмотивовувати вчинки й описувати подробиці подорожі, озволяла говорити тільки про найтиповіше. У підзаголовку Щевченко назвав поему «сон» «комедією», маючи на увазі сатиричний характер відображення дійсності, його антицарське та антикріпосницьке спрямування. Це перший в українській літературі твір політичної сатири. Т. Шевченко залучає сміх як прийом знищення, заперечення, гострого осміяння і глуміння над світом насильства і зла (такий знищувальний, викривальний сміх іменуємо сатирою), підживлюючи його особливо достопною, злою насмішкою, тобто сарказмом. З уїдливим сарказмом змальовано кульмінаційний епізод поеми -прийом у царському палаці, "парад" блюдолизих і сцену "генерального мордобою". Підбираючи дошкульні порівняння, епітети ("диво-цариця, мов та чапля меж птахами", "Цар з царицею, мов сичі надуті" і їм подібні) Шевченко показує некчемність тих, хто править світом. Від крику царя зникає під землею челядь, "золотом облиті блюдолизи", а сам владика, деспот ведмежою поставою й натурою, нагадує безсиле і смішне котеня. І цей сатиричний символ містив у собі вражаючу за силою інформацію - могутність царизму оманлива, вона тримається на гнобленні. І той, хто бенкетує в той час, коли під тином "опухла дитина, голодніє мре" буде покараний - такий вищий суд і вища правда.