Тема 13. Зайнятість і безробіття

1. Зайнятість і державна політика зайнятості.
2. Ринок праці.
3. Безробіття як соціально-економічне явище.
4. Особливості зайнятості та безробіття в Україні

 

1. Зайнятість і державна політика зайнятості.

 

Зайнятість, як економічна категорія – це сукупність економічних, правових, соціальних, національних відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю у суспільно корисній діяльності, що приносить дохід.

Згідно Закону України «Про зайнятість населення» до зайнятих належать такі особи, що:

§ працюють за наймом у державному і приватному секторах;

§ самостійно організовують бізнес (підприємці, фермери);

§ працюють на оплачуваних посадах в органах державної влади, управління і громадських об’єднаннях;

§ проходять службу в армії;

§ навчаються з відривом від виробництва;

§ виховують дітей і доглядають за хворими.

Повна зайнятість характеризується повним використанням трудового потенціалу країни, достатньою наявністю робочих місць для всіх, хто потребує роботи.

Раціональна зайнятість передбачає найбільш корисний ефект трудової діяльності членів суспільства, насичення ринку необхідними товарами і належний рівень добробуту населення.

Державне забезпечення зайнятості здійснюється як прямими, так і непрямими методами. До прямих методів належать:

· законодавче регламентування умов найму та використання праці через трудове законодавство;

· стимулювання створення нових робочих місць та пропозиції робочої сили;

· заходи щодо зацікавлення працівників пропонувати трудові послуги.

Непрямі методи: організація громадських робіт, фіскальна політика, спрямована на підвищення та підтримання рівня зайнятості, здійснення виплат з безробіття, створення сприятливих умов для професійної, територіальної та соціальної мобільності населення, організація ефективної системи формування доходів, за якої рівень винагороди визначається внеском у результат діяльності.

З метою підвищення рівня зайнятості Україні належить здійснювати комплекс заходів. Зокрема:

· реалізувати інвестиційну політику на відкриття робочих місць;

· подолати остаточно економічну кризу;

· всіляко сприяти розвитку підприємництва, особливо малого бізнесу;

· сприяти розвитку індивідуальної трудової діяльності;

· вдосконалювати ринок праці;

укладати угоди з іншими державами з приводу забезпечення роботи громадян України за кордоном.

1. Ринок праці.

 

Ринок праці (робочої сили) є структурною частиною національного ринку та обов’язковим атрибутом ринкової економіки. Це сфера купівлі - продажу робочої сили, реалізація попиту і пропозиції на неї. Саме тут власники робочої сили (працездатне населення) за своїм бажанням на засадах трудового найму вибирають на ринку вільні робочі місця, які пропонуються робото­давцями.

Робоча сила —це здатність людини до праці, сукупність її фізичних, духовних і професійних здібностей, набутих знань і досвіду.

Саме названі ознаки і визначають на ринку ціну робочої сили, яка виражається передусім у вигляді заробітної плати. В сучасних умовах на конкурентному ринку праці найбільшим попитом користується кваліфікована робоча сила, яка спроможна в умовах НТР розв’язувати складні проблеми економіки. Попит на робочу силу підвищується в умовах економічного зростання і знижується за економічної кризи та спаду ділової активності.

Основними суб’єктами ринку праці є:

Держава створює правові норми регулювання ринку праці, визначає мінімальний рівень зарплати, забезпечує дотримання трудових угод між роботодавцями і працівниками, сама купує робочу силу, регулює процес відтворення робочої сили, її перекваліфікацію, розподіл між сферами діяльності.

Профспілки виступають посередниками при укладанні трудових угод між роботодавцями і найманими працівниками.

Ринок праці охоплює три великі сфери:

Þ потенційний ринок, де формується пропозиція робочої сили. Це: учні, військовослужбовці, члени домогосподарств та інше працездатне населення;

Þ діючий загальнонаціональний ринок, де відбувається купівля – продаж робочої сили і її переміщення за сферами прикладання праці;

Þ внутріфірмовий ринок, де проходить переміщення працівників за робочими місцями і посадами, коли міняється структура виробництва і відбувається його диверсифікація.

На формування пропозиції робочої сили впливають такі чинники: приріст робочої сили, розвиток системи професійної підготовки населення, державне регулювання ринку праці, діяльність профспілок.

Формування попиту на робочу силу залежить від чисельності покупців робочої сили, наявності робочих місць у роботодавців, рівня механізації виробничих процесів, чисельність зайнятих в органах державної влади та управління, громадських організаціях.

Дослідження показують, що кон’юнктура на ринку праці у тривалій перспективі в основному залишається стабільною: з одного боку постійно зростає пропозиція робочої сили, а з другого боку збільшується попит на неї внаслідок економічного зростання. На ринку праці постійно дотримується відносна рівновага між попитом і пропозицією.

Загальну модель функціонування ринку праці можна показати графічно (див. рис).

Важливими елементами ринку праці є: реклама, біржі праці (в Україні центри зайнятості), спеціалізовані фірми і навчальні заклади, які готують спеціалістів і ведуть їх облік.

В Україні практично наявні всі елементи ринку праці. Мова йде про їх вдосконалення і підвищення ефективності.

1. Безробіття як соціально-економічне явище.

Безробіття є центральною проблемою сучасного суспільства, невід’ємним атрибутом ринкової економіки. Для суспільства небезпечним є не наявність безробіття, а відсутність механізму його регулювання та надійного захисту безробітних.

Рівень та структура безробіття визначаються сукупністю економічних, технологічних, організаційних, соціальних, психологічних та інших чинників.

Безробітними вважаються громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають підходящої роботи і заробітку, зареєстровані на біржі праці і бажають приступити до роботи.

Підходящою вважається робота, яка відповідає професії і кваліфікації працівника та надається за місцем проживання.

Безробіття характеризується такими основними показниками:

а) рівнем безробіття (Рб);

б) тривалістю безробіття (Тб);

в) природною нормою безробіття (НП).

Цей показник як правило, занижується, бо не всі безробітні реєструються на біржах праці (в Україні – у службі зайнятості).

Природний рівень (норма) безробіття – це оптимальна кількість безробітних, яка не спричиняє негативного впливу на економіку і разом з тим являє собою необхідний резерв робочої сили на випадок зростання попиту на неї. Для різних країн він неоднаковий і коливається в межах 3-7 %. Разом з тим він має тенденцію для зростання у зв’язку з прискоренням НТП.

Основні види безробіття

Добровільне безробіття природно виникає, коли працівники не хочуть працювати за низьку зарплату.

Фрикційне безробіття пов’язане із постійною міграцією населення на території країни, періодичною зміною професії.

Вимушене безробіття зумовлене перепадами ринкової кон’юнктури, зміною співвідношення між сукупним попитом і сукупною пропозицією на ринках ресурсів і предметів споживання. Зокрема, сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях економіки (сільське господарство, туризм, переробна промисловість).

Технологічне безробіття пов’язане з ліквідацією робочих місць при заміні ручної праці машинною.

Конверсійне безробіття виникає внаслідок скорочення військово-промислового комплексу.

Циклічне безробіття пов’язане з циклічним розвитком економіки.

Приховане безробіття виникає за таких умов, коли:

- не всі безробітні зареєстровані на біржі праці;

- на робоче місце зараховується декілька працівників (таке явище було в Радянському Союзі).

Сьогодні у зв’язку з НТР безробіття має тенденцію до зростання в усіх країнах. Вищими темпами вона наростає серед жінок, спеціалістів, молоді. Збільшується тривалість безробіття. Протягом останніх років норма безробіття в Україні коливається в межах 3-4 %. При цьому не враховані декілька мільйонів українців, які працюють за кордоном.