Негативні соціально-економічні насідки, які породжує безробіття та методи боротьби з безробіттям.

1. Незайнята робоча сила означає недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, які є наслідком природного і фактичного безробіття (і відповідно зайнятості)

2. Безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, ніби спрацьовує на користь спілки підприємців.

3. Під час тривалого безробіття працівник втрачає кваліфікацію, а отримання нової кваліфікації й адаптації до нових умов часто проходять для нього важко.

4. Безробіття веде до прямого занепаду раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди менша від заробітної плати, має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний та інвестиційний попит, скорочує обсяг заощаджень у населення.

5. Сам факт безробіття завдає людині важкої психологічної травми, яку можна порівняти з найнеприємнішими обставинами. Багато соціологів пов’язують зростання злочинності зі зростанням безробіття.

Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям.

Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття.

Мальтузіанці пропонують обмежити народжуваність. Прихильники класичної теорії ринку праці – заходи по зниженню заробітної плати.

Кейнсіанські програми в короткочасному періоді пропонують суспільні роботи за рахунок бюджету держави; в довгостроковому періоді – державні замовлення приватному сектору, заходи по стимулюванню інвестиційного попиту, при цьому особливе значення надається зниженню облікової ставки процента.

Монетаристи пропонують зменшення державного бюджетного дефіциту, ухилення від планування соціальних програм, приборкання інфляції і створення здорового ринкового середовища, в якому обов’язково буде присутнє розорення неефективних підприємств і висування на передній план сильних, адаптованих товаровиробників. Зокрема монетаристи пропонують не знижувати, а підвищувати облікову ставку процента. Вони вважають, що ефективно діючий ринок викличе зростання виробництва, і, як наслідок – зростання попиту на робочу силу. Платою суспільства за монетарний шлях розвитку ринку є жебрацтво, злодійство і соціальна напруга в суспільстві. Досвід України, яка використовувала монетарні важелі розвитку економіки, - наочний тому приклад.

Статистичні дані ринку праці на початок 2004 року

У грудні 2003р. у пошуках роботи до державної служби зайнятості звернулося 157,0 тис. незайнятих громадян, що на 3,5% більше, ніж у листопаді 2003р. та на 7,3% більше, ніж у грудні 2002р. Кількість зареєстрованих осіб, які були звільнені з останнього місця роботи з економічних причин, порівняно з попереднім місяцем збільшилась на 10,0% та склала 12,3 тис. осіб.

На обліку в державній службі зайнятості на 1 січня 2004р. всього перебувало 1003,7 тис. незайнятих громадян. Кількість осіб, які у такий спосіб шукали роботу, за грудень 2003р. збільшилася на 2,0%, а по відношенню до початку 2003р. скоротилася на 4,9%. Серед зазначеної категорії громадян 98,5% мали офіційний статус безробітних, з них двом третинам було призначено допомогу по безробіттю. Кількість зареєстрованих безробітних за грудень збільшилася на 4,1% та становила 988,9 тис. осіб.

Із кожних 100 зареєстрованих безробітних, які перебували на обліку на 1 січня 2004р., 47 раніше займали робочі місця, 27 – посади службовців, решту складали особи без професії або такі, що займали місця, які не потребують спеціальної підготовки.

Зростання обсягів зареєстрованого безробіття впродовж грудня 2003р. спостерігалось майже в усіх регіонах, крім Закарпатської, Херсонської областей та м. Києва. Найбільший приріст (від 9,7% до 7,3%) відбувся у Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській, Черкаській, Чернівецькій, Житомирській областях. Рівень зареєстрованого безробіття, розрахований по відношенню до працездатного населення працездатного віку, за грудень 2003р. в цілому по країні збільшився на 0,1відсоткового пункту та на 1 січня 2004р. становив 3,6%. Разом з тим спостерігалася значна диференціація цього показника за регіонами, де він коливався від 6,9% у Тернопільській області до 0,4% у м. Києві.

Кількість зареєстрованих безробітних у сільській місцевості у грудні 2003р. зросла в більшій мірі, ніж у міській (на 5,7% проти 2,8%) та на 1 січня 2004р. становила відповідно 449,2 тис. осіб та 539,7 тис. осіб. Рівень зареєстрованого безробіття у сільській місцевості також збільшився на 0,4 відсоткового пункту, а у міській – на 0,1 відсоткового пункту. Цей показник для сільського населення, як і раніше, значно перевищував аналогічний показник для мешканців міської місцевості та на 1 січня 2004р. становив 6,9% проти 2,6% працездатного населення працездатного віку відповідної місцевості.

За повідомленнями підприємств, установ та організацій, кількість вільних робочих місць та вакантних посад упродовж грудня 2003р. зменшилася на 4,1% та на 1 січня 2004р. становила 138,8 тис., що на 12,0% більше, ніж рік тому.

Навантаження незайнятого населення на вільні робочі місця загалом не змінилось і становило 7 осіб на 1 вакансію. За категоріями робочих місць цей показник складав: на місця робітників – 5 осіб, службовців – 7. На місця, що можуть бути укомплектовані робітниками, які не потребують спеціальної підготовки, навантаження складало 24 особи, а для працівників сільського господарства – 35 осіб.

За сприяння державної служби зайнятості у грудні 2003р. було працевлаштовано52,8 тис. осіб, що на 4,3% менше, ніж у листопаді 2003р. та на 3,0% більше, ніж у відповідному місяці 2002р.

Серед працевлаштованих осіб майже половину (49,3%) складали жінки, 35,2% – особи у віці до 28 років та 10,4% – особи, які потребували особливого соціального захисту. Слід зазначити, що з причини самостійного працевлаштування впродовж грудня з обліку було знято 80,2 тис. осіб, що в 1,5 раза більше, ніж працевлаштовано державною службою зайнятості у цьому місяці. Крім того, дострокову пенсію було оформлено 4,6 тис. осіб.

Важливим напрямком роботи щодо підвищення конкурентоспроможності безробітних на ринку праці є професійна підготовка та перепідготовка. З метою отримання нової професії або спеціальності державними службами зайнятості було направлено на навчання у грудні2003р. 10,6 тис. безробітних проти 9,8тис. осіб у листопаді. Загалом за направленням цих установ у навчальних закладах усіх типів на 1 січня 2004р. проходили професійне навчання 39,2тис. безробітних, з яких більш ніж дві третини (69,0%) становили жінки та більше половини (57,7%) – особи у віці до 28 років.

Поряд з працевлаштуванням на постійній основі одним із напрямків реалізації активної політики зайнятості є організація громадських робіт. Чисельність громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, які брали участь у таких роботах, порівняно з листопадом 2003р. зменшилася на
5,5 тис. осіб і на 1 січня 2004р. становила 2,2 тис. осіб, або 0,2% загальної кількості тих, що перебували на обліку.

З Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття протягом грудня 2003р. на допомогу по безробіттю було витрачено 94,3 млн.грн. Середньооблікова кількість безробітних, які її отримували впродовж зазначеного місяця, становила 796,8 тис. осіб, або 80,6%від загальної кількості тих, що мали статус безробітного на 1 січня 2004р. Середній розмір допомоги у грудні 2003р. складав 118,32 грн., що дорівнює 57,7% мінімального рівня заробітної плати, законодавчо встановленого з 1 грудня 2003р.

Служба зайнятості в Україні

Діяльність Державної служби зайнятості України регламентується Законом України „Про зайнятість населення” прийнятим Верховною Радою України 1 березня 1991 р. з послідуючими змінами і доповненнями.

Крім вказаного Закону діяльність служби зайнятості України регламентується рядом нормативних актів Кабінету Міністрів України, наказами Президента України і локальними актами Центра зайнятості Міністерства праці і соціального захисту України.

Служба зайнятості в Україні впроваджена Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 1990 р. № 381 „Про утворення державної служби зайнятості населення України”. Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 р. № 47 затверджено Положення про Державну службу зайнятості, згідно якому Державна служба зайнятості визнана централізованою структурою спеціальних органів, впроваджених для комплексного вирішення питань регулювання зайнятості населення, професійної орієнтації; працевлаштування і соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян. Таким чином, законодавство про зайнятість населення регламентує функціонування ринку праці, який формується в Україні в результаті розвитку ринкових відносин. Згідно з Положенням Державна служба зайнятості України складається з таких структурних одиниць:

• Державного центру зайнятості Міністерства праці і соціальної політики України;
• Кримського республіканського центру зайнятості, обласних, районних, міжрайонних, міських і районних в містах центрів зайнятості;
• обласних центрів професійної орієнтації;
• обласних учбових закладів професійної підготовки незайнятого населення;
• інформаційно-обчислювальних центрів;
• територіальних і спеціальних бюро зайнятості;
• центрів трудової реабілітації.

Оскільки Державний центр зайнятості вирішує проблеми, пов’язані передусім з проведенням загальнодержавної політики, реалізацією великих програм зайнятості, створенням єдиної державної інформаційно-довідкової системи, більшість функцій по регулюванню ринку праці передається, безпосередньо, на місцях обласним, міським і районним центрам. Є три основні напрямки процесу формування механізму зайнятості населення:

1. зайнятість населення;

2. формування ринку робочої сили;

3. регулювання зайнятості і забезпечення соціального захисту населення.

Перший напрямок включає в себе встановлення чисельної вивільненої робочої сили, забезпечення працевлаштування вивільнених, формування механізму залучення незайнятого населення в суспільно-корисну діяльність і перерозподіл його з допомогою системи різноманітних сфер прикладання праці.

Другий напрямок включає встановлення категорії громадян, які потребують працевлаштування: безробітних в результаті вивільнення з виробництва, безробітних з раніше непрацюючих осіб, що отримують допомогу по безробіттю, і тих, хто згоден пройти підготовку і перепідготовку кадрів.

Третій напрямок передбачає створення і функціонування системи державної і регіональних (обласних) служб зайнятості. Через їх систему формується масив даних про вивільнених робітників з галузей народного господарства, збираються і концентруються дані про наявність безробітних.

Формування системи зайнятості і надання службами зайнятості послуг громадянам України здійснюється безкоштовно, за рахунок Державного фонду сприяння зайнятості.

Висновки

В сучасних умовах необхідною є орієнтація на забезпечення ефективної зайнятості населення, яка бачиться як кінцевий результат становлення цивілізованого ринку праці. В даний же час забезпечення ефективної зайнятості в комплексі усіх її складових якостей і одночасно на всіх рівнях (держави, регіону, соціальної групи, окремої людини) неможливе. Це пояснюється загальним сприятливим соціально - економічним станом суспільства. Перехід до ефективної зайнятості не є одномоментним процесом, потребує поступовості, достатньої продуманості, створення надійної дієвої системи соціального захисту незайнятого населення.

Використана література

1. Закон України „Про зайнятість населення” //Відомості Верховної Ради. – 1991. – с.170

2. Якобінчук В. Політика зайнятості та її вплив на зменшення рівня бідності в Україні //Україна: аспекти праці. – 2002. - № 3. – с.13-17

3. Кузьмин М. Аналіз державної політики зайнятості в Україні/ Марта Кузьмин, Юрій Кузьмин, Ольга Купець,; Лабораторія законодавчих ініціатив. -К.: Міленіум, 2003.

4. Петюх В. М. Ринок праці та зайнятість: Навчальний посібникх; МАУП. -К.: Б.в., 1997

5. Гречишкін В. Удосконалення державного управління зайнятості населення // Україна: аспекти праці. -2003. -№ 7. - С. 17-19

6. Діденко Я.Формування ефективної державної політики зайнятості в Україні // Україна: аспекти праці. -2002. -№ 2. - С. 3-7

7. Демографія, економіка праці та соціальна політика: Вип. 4. – Кіровоград, 199