Програми сприяння зайнятості

Зайнятість населення та її форми

Повний текст роботи з малюнками та таблицями доступний при скачуванні. Скачати
Дата введення: 2011-04-15 17 ст.

1. Вступ

2. Зміст і форми зайнятості населення

3. Безробіття та його форми

4. Негативні соціально-економічні насідки, які породжує безробіття та методи боротьби з безробіттям

5. Статистичні дані ринку праці на початок 2004 року

6. Служба зайнятості в Україні

7. Висновки

8. Використана література

Вступ

Праця і земля – два основні джерела багатства, два основні фактори зростання виробництва, бо всі інші фактори – капітал, організація, інформація – це справа рук і розуму людини. Тому суспільство на всіх етапах розвитку цікавило питання про ефективність використання робочої сили. Емпіричним шляхом доведено, що 1% зростання безробіття скорочує ВНП на 2%.

На жаль явище безробіття не оминуло України, і ми це добре відчуваємо в сьогоднішні дні, бачачи бідних людей, зростання злочинності та економічний спад в цілому.

На різних етапах розвитку людського суспільства ефективність використання робочої сили була різною. Первісному суспільству була притаманна повна зайнятість всього працездатного населення общини і одночасне перенаселення окремих територій; звідси постійна боротьба племен за територію. При рабстві була присутня повна зайнятість рабів усіх рабів і відносне перенаселення вільних громадян, частина яких ставала колоністами або воїнами, а їх основним призначенням було поповнення армії рабів. При феодалізмі існувало абсолютне і відносне аграрне перенаселення, частина людей становила прихований надлишок, деякі з них займалися промислами на “великій дорозі”, інші поповнювали військо, призначенням якого було завоювання нових земель. В умовах частого капіталізму на індустріальному етапі його розвитку, при пануванні ринкових відносин виникло нове соціально-економічне явище - армія безробітних.І перед нами постала проблема зайнятості населення.

Безробіття та його форми

Безробіття - це незайнятість у виробництві працездатного населення, яке бажає мати роботу. Розрізняють такі форми безробіття:

1. фрикційне (добровільне)

2. структурне

3. циклічне

4. сезонне

5. приховане

Особливість українського безробіття початку 90-х років можна пояснити і специфікою його окремих видів. Незважаючи на кризовий стан економіки, циклічне безробіття ще не набуло розмаху завдяки його штучному стримуванню шляхом дотування підприємств державного сектора. Так само гальмується повільністю ринкових перетворень і структурне безробіття, головний поштовх якому дала лише реорганізація військово-промислового комплексу. Фрикційне безробіття спричинене передусім низькою зарплатою у державному секторі.

Намагаючись прогнозувати подальшу ситуацію з безробіттям в Україні, необхідно враховувати чинники, що діятимуть як у бік збільшення, так і в бік зменшення його рівня. Зростання, зокрема, спричинятимуть:

1) потреба структурної реорганізації неефективної економіки;

2) зняття штучних обмежень щодо росту циклічного безробіття;

3) дефіцитність інвестицій для створення нових робочих місць;

4) відсутність досвіду роботи служб зайнятості, дисципліни і відповідальності виконавчої влади.

До чинників, які діятимуть у бік скорочення безробіття, можна віднести:

1) безмежність незадоволеного попиту і можливість створеннянових робочих місць у багатьох сферах, особливо у сфері послуг;

2) дотеперішня нерозвиненість приватного сектора і наявністьтіньової економіки, які в разі зняття адміністративних путзможуть залучити значну частину непрацюючих;

3) традиційно низький рівень зарплати і слабкість профспілок,які не можуть домогтися підвищення загального рівня зарплатиі пов'язане з цим обмеження попиту на працю.

Сезонне безробіттяобумовлене сезонними коливаннями в обсягах виробництва у певних галузях (сільське господарство, риболовля, туристичне обслуговування тощо). Технологічне безробіття викликається впровадженням у виробництво нових “безлюдних” технологій. Ці форми складають вимушене, або надлишкове безробіття.

Однак характеристика форм безробіття буде неповною, якщо не згадати про приховане безробіття. Воно виникає тоді, коли існує часткова зайнятість, тобто працівники працюють неповний робочий день (тиждень, місяць, рік) без збереження заробітної плати. Такі люди є частково безробітними, хоча й входять до категорії зайнятих. Приховане безробіття, яке розповсюджене досить широко, не дає змоги точно визначити рівень безробіття, адже частково безробітних удвічі-утричі більше, ніж повністю безробітних.

Негативні соціально-економічні насідки, які породжує безробіття та методи боротьби з безробіттям.

1. Незайнята робоча сила означає недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, які є наслідком природного і фактичного безробіття (і відповідно зайнятості)

2. Безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, ніби спрацьовує на користь спілки підприємців.

3. Під час тривалого безробіття працівник втрачає кваліфікацію, а отримання нової кваліфікації й адаптації до нових умов часто проходять для нього важко.

4. Безробіття веде до прямого занепаду раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди менша від заробітної плати, має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний та інвестиційний попит, скорочує обсяг заощаджень у населення.

5. Сам факт безробіття завдає людині важкої психологічної травми, яку можна порівняти з найнеприємнішими обставинами. Багато соціологів пов’язують зростання злочинності зі зростанням безробіття.

Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям.

Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття.

Мальтузіанці пропонують обмежити народжуваність. Прихильники класичної теорії ринку праці – заходи по зниженню заробітної плати.

Кейнсіанські програми в короткочасному періоді пропонують суспільні роботи за рахунок бюджету держави; в довгостроковому періоді – державні замовлення приватному сектору, заходи по стимулюванню інвестиційного попиту, при цьому особливе значення надається зниженню облікової ставки процента.

Монетаристи пропонують зменшення державного бюджетного дефіциту, ухилення від планування соціальних програм, приборкання інфляції і створення здорового ринкового середовища, в якому обов’язково буде присутнє розорення неефективних підприємств і висування на передній план сильних, адаптованих товаровиробників. Зокрема монетаристи пропонують не знижувати, а підвищувати облікову ставку процента. Вони вважають, що ефективно діючий ринок викличе зростання виробництва, і, як наслідок – зростання попиту на робочу силу. Платою суспільства за монетарний шлях розвитку ринку є жебрацтво, злодійство і соціальна напруга в суспільстві. Досвід України, яка використовувала монетарні важелі розвитку економіки, - наочний тому приклад.

Служба зайнятості в Україні

Діяльність Державної служби зайнятості України регламентується Законом України „Про зайнятість населення” прийнятим Верховною Радою України 1 березня 1991 р. з послідуючими змінами і доповненнями.

Крім вказаного Закону діяльність служби зайнятості України регламентується рядом нормативних актів Кабінету Міністрів України, наказами Президента України і локальними актами Центра зайнятості Міністерства праці і соціального захисту України.

Служба зайнятості в Україні впроваджена Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 1990 р. № 381 „Про утворення державної служби зайнятості населення України”. Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 р. № 47 затверджено Положення про Державну службу зайнятості, згідно якому Державна служба зайнятості визнана централізованою структурою спеціальних органів, впроваджених для комплексного вирішення питань регулювання зайнятості населення, професійної орієнтації; працевлаштування і соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян. Таким чином, законодавство про зайнятість населення регламентує функціонування ринку праці, який формується в Україні в результаті розвитку ринкових відносин. Згідно з Положенням Державна служба зайнятості України складається з таких структурних одиниць:

• Державного центру зайнятості Міністерства праці і соціальної політики України;
• Кримського республіканського центру зайнятості, обласних, районних, міжрайонних, міських і районних в містах центрів зайнятості;
• обласних центрів професійної орієнтації;
• обласних учбових закладів професійної підготовки незайнятого населення;
• інформаційно-обчислювальних центрів;
• територіальних і спеціальних бюро зайнятості;
• центрів трудової реабілітації.

Оскільки Державний центр зайнятості вирішує проблеми, пов’язані передусім з проведенням загальнодержавної політики, реалізацією великих програм зайнятості, створенням єдиної державної інформаційно-довідкової системи, більшість функцій по регулюванню ринку праці передається, безпосередньо, на місцях обласним, міським і районним центрам. Є три основні напрямки процесу формування механізму зайнятості населення:

1. зайнятість населення;

2. формування ринку робочої сили;

3. регулювання зайнятості і забезпечення соціального захисту населення.

Перший напрямок включає в себе встановлення чисельної вивільненої робочої сили, забезпечення працевлаштування вивільнених, формування механізму залучення незайнятого населення в суспільно-корисну діяльність і перерозподіл його з допомогою системи різноманітних сфер прикладання праці.

Другий напрямок включає встановлення категорії громадян, які потребують працевлаштування: безробітних в результаті вивільнення з виробництва, безробітних з раніше непрацюючих осіб, що отримують допомогу по безробіттю, і тих, хто згоден пройти підготовку і перепідготовку кадрів.

Третій напрямок передбачає створення і функціонування системи державної і регіональних (обласних) служб зайнятості. Через їх систему формується масив даних про вивільнених робітників з галузей народного господарства, збираються і концентруються дані про наявність безробітних.

Формування системи зайнятості і надання службами зайнятості послуг громадянам України здійснюється безкоштовно, за рахунок Державного фонду сприяння зайнятості.

Висновки

В сучасних умовах необхідною є орієнтація на забезпечення ефективної зайнятості населення, яка бачиться як кінцевий результат становлення цивілізованого ринку праці. В даний же час забезпечення ефективної зайнятості в комплексі усіх її складових якостей і одночасно на всіх рівнях (держави, регіону, соціальної групи, окремої людини) неможливе. Це пояснюється загальним сприятливим соціально - економічним станом суспільства. Перехід до ефективної зайнятості не є одномоментним процесом, потребує поступовості, достатньої продуманості, створення надійної дієвої системи соціального захисту незайнятого населення.

Використана література

1. Закон України „Про зайнятість населення” //Відомості Верховної Ради. – 1991. – с.170

2. Якобінчук В. Політика зайнятості та її вплив на зменшення рівня бідності в Україні //Україна: аспекти праці. – 2002. - № 3. – с.13-17

3. Кузьмин М. Аналіз державної політики зайнятості в Україні/ Марта Кузьмин, Юрій Кузьмин, Ольга Купець,; Лабораторія законодавчих ініціатив. -К.: Міленіум, 2003.

4. Петюх В. М. Ринок праці та зайнятість: Навчальний посібникх; МАУП. -К.: Б.в., 1997

5. Гречишкін В. Удосконалення державного управління зайнятості населення // Україна: аспекти праці. -2003. -№ 7. - С. 17-19

6. Діденко Я.Формування ефективної державної політики зайнятості в Україні // Україна: аспекти праці. -2002. -№ 2. - С. 3-7

7. Демографія, економіка праці та соціальна політика: Вип. 4. – Кіровоград, 199

 

 

Література

1. Библиотека управляющего персоналом: мировой опыт. Управление занятостью и организация трудоустройства: Обзорная информация //Сост. В. И. Яровой; Под ред. Г. В. Щёкина. —К.: МАУП, 1995. — 176 с.

2. Бойко Ю. Розмежування правового регулювання законодавства про працю та законодавства про зайнятість населення //Право України. — 1994. — № 10. — С. 39.

3. Гаврилина А. Практика применения законодательства о занятости населения // Человек и труд. — 1995. — № 2. — С. 4-9.

4. Гаврилина А. К. Законодательство о занятости населения в государствах СНГ (Аналитический обзор) //Право и экономика. — 1998. — № 6. — С. 111-115.

5. Грішова О. Проблеми ринкової трансформації освіти та професійної підготовки //Україна: аспекти праці. — 1998. — № 1. — С. 26-28.

6. Дисбаланс между спросом и предложением. Данные государственной службы занятости о положении на рынке труда Украины //Персонал. — 1998. — № 2. — С. 29.

7. КалепЛ. Профессиональная переориентация. Формирование мотивации выбора новой профессии у безработных //Персонал. — № 2. — С. 66-68.

8. Пастухов В. Правові проблеми ринку праці в Україні //Право України. — 1996. — № 5. — С. 30-33.

9. Пашков А. С. Занятость, безработица, трудоустройство. — СПб.: СКФ "Россия—Нева", 1994. — 54 с.

10. Правовое регулирование рационального использования трудовых ресурсов //Отв. ред. А. Р. Мацюк, 3. К. Симорот. — К.: Наук, думка, 1989. — 224 с.

11. Терюханова І. М. Соціально-економічні аспекти професійного навчання незайнятого населення: Автореф: дис.... канд. екон. наук. — К., 2002.

12. Тюхпгенко Н. А. Організаційно-методичні аспекти професійної орієнтації: Автореф. дис. — Одеса, 1999.

13. Ушенко Н. В. Зайнятість населення та удосконалення економічного механізму її державного регулювання в ринкових умовах: Автореф. дис. — К., 2003.

14. Шаленко М. Сучасні тенденції розвитку ринку праці України // Економіка України. — 1996. — № 9.

15. Юрлова Н. Рабсила есть... Механизм регулирования процессов высвобождения и трудоустройства рабочей силы в Украине //Персонал. — 1998. — № 2. — С. 26-28.

 

 

Зміст

1. Вступ

2. Державна служба зайнятості, її мета, завдання та структура.

3. Аналіз процесів, що відбуваються на ринку праці.

4. Основні принципи діяльності, функції й обов'язки державної служби зайнятості.

5. Права державної служби зайнятості.

6. Контроль за дотриманням законодавства про зайнятість населення.

7. Список використаної літератури

Вступ

1 липня 2003 p. минуло дванадцять років з того часу, як у міських і районних центрах зайнятості було офіційно розпочато реєстрацію безробітних в Україні, тобто в державі почав формуватися і діяти ринок праці. Регулювання ринку праці, соціальний захист громадян у разі вимушеного безробіття — один із важливих обов'язків держави, яка будує керовану, соціальне орієнтовану ринкову економіку. Саме тому наприкінці 1990 р. уряд України визнав за доцільне перетворити службу працевлаштування, що існувала в системі Міністерства праці України, на державну службу зайнятості, тобто централізовану систему спеціальних державних органів, які б комплексно вирішували питання, пов'язані з регулюванням зайнятості населення, професійною орієнтацією, перенавчанням, працевлаштуванням, соціальною підтримкою громадян, які тимчасово не працюють.

Закон України "Про зайнятість населення", прийнятий Верховною Радою України 1 березня 1991 р., низка положень щодо практичної реалізації цього закону, а також спеціальні постанови Кабінету Міністрів України створили правове поле діяльності державної служби зайнятості. На виконання зазначених законодавчих документів державною службою зайнятості було виконано велику роботу, пов'язану зі створенням і зміцненням матеріально-технічної бази, оснащенням центрів зайнятості обчислювальною технікою, підготовкою кадрів для всіх ланок служби зайнятості, нагромадженням досвіду організації різних форм роботи з незайнятим населенням, вивченням досвіду діяльності аналогічних служб інших країн.

Проте вже в 1994 р. постали питання про підвищення ефективності діяльності служби зайнятості у зв'язку із загостренням проблем працевлаштування громадян, які звернулися по допомогу до державної служби зайнятості. Було підготовлено пропозиції про зміни та доповнення до Закону України "Про зайнятість населення", що неодноразово обговорювалися в комісіях Верховної Ради України, у державних органах за участю профспілок та інших громадських організацій, у тому числі й організацій роботодавців.

Указом Президента України від 3 жовтня 1997 р. № 1166/97 було схвалено основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки [5], один з розділів якого присвячений ринку праці та зайнятості населення. Верховна Рада України 21 листопада 1997 р. ухвалила чергові зміни і доповнення до Закону України "Про зайнятість населення", а Кабінет Міністрів України відповідно до цих змін постановою від 27 жовтня 1998 р. № 578 затвердив низку положень про практичне застосування Закону України "Про зайнятість населення" і визнав такими, що втратили чинність, положення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 р. № 47. Принагідне зазначимо, що важливі соціальні гарантії у сфері зайнятості закріплені Конституцією України.

Слід зауважити, що відносини у сфері зайнятості тісно пов'язані з загальним станом економічного розвитку країни. У зв'язку зі складною ситуацією на ринку праці України і на підставі нової правової бази України діяльність державної служби зайнятості продовжує вдосконалюватися. Зокрема, з 1 січня 2001 р. набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р.

У пропонованому конспекті лекцій стисло викладено зміст основних нормативно-правових документів, які регулюють діяльність державної служби зайнятості, розкрито основні особливості нинішнього становища на ринку праці України, підбито загальні підсумки практичної діяльності органів служби зайнятості.

Діяльність служби зайнятості ще не дістала глибокого теоретичного узагальнення. Тому необхідно постійно стежити за змінами, що відбуваються у трудовому законодавстві і регламентації діяльності служби зайнятості.

Автор сподівається, що викладений матеріал допоможе отримати комплекс інформації про зміст документів, які регламентують діяльність державної служби зайнятості, та основні заходи нашої держави щодо здійснення соціальної політики у сфері зайнятості населення.

Державна служба зайнятості України прийшла на зміну системі бюро з працевлаштування, її діяльність регламентується Законом України "Про зайнятість населення", прийнятим Верховною Радою України 1 березня 1991 р. з наступними змінами і доповненнями.

Крім зазначеного Закону діяльність служби зайнятості України регламентується нормативними актами Кабінету Міністрів України, Міністерства праці та соціальної політики України, Верховної Ради України, указами Президента України та локальними актами Державного центру зайнятості.

Служба зайнятості заснована відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про створення державної служби зайнятості в Українській РСР" від 21 грудня 1990 року № 381. Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 року № 47 затверджено Положення про державну службу зайнятості, згідно з яким на неї покладене комплексне вирішення питань регулювання зайнятості населення, професійної орієнтації, працевлаштування і соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян.

У ст. 18 Закону України "Про зайнятість населення" (далі — Закон про зайнятість) зазначається:

"Для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування".

На сучасному етапі державна служба зайнятості діє як єдина цілісна система органів виконавчої влади з трирівневою структурою (рис. 1.1).

Перший (базовий) рівень — це районні, міські, міськрайонні, районні в містах центри зайнятості, які безпосередньо приймають громадян і надають їм послуги згідно з чинним законодавством про зайнятість.

Другий рівень — це центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські центри зайнятості зі статусом обласних, що здійснюють територіальний розподіл трудових ресурсів і беруть участь у розробці регіональних програм зайнятості відповідно до місцевих особливостей і потреб.

Третій (верхній) рівень — це Державний центр зайнятості, який відповідає за реалізацію єдиної політики зайнятості на всій території України, заходів соціального захисту та сприяння зайнятості незайнятих громадян, організаційно-методичне, правове та нормативне забезпечення, створення єдиної інформаційно-довідкової системи, розвиток матеріально-технічної бази служби зайнятості, підготовку кадрів усіх рівнів, міжнародні зв'язки, раціональне використання коштів фонду зайнятості населення, а після його ліквідації, фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (з 1 січня 2001 p.).

До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи й організації, підпорядковані службі зайнятості.

Регулювання правового становища державних службовців, які працюють у зазначених підрозділах державної служби зайнятості, здійснюється відповідно до Закону України "Про державну службу". Оподаткування діяльності підприємств та організацій, що входять до складу державної служби зайнятості, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

Останніми роками за рахунок чисельності центрального й обласних апаратів у межах затвердженої штатної чисельності працівників посилено міські та районні підрозділи, де ситуація на ринку праці найскладніша. Зрозуміло, що ринок праці збільшуватиметься і щоб зберегти керованість процесами, необхідно і надалі розвивати службу зайнятості. Поки що наявна структура служби зайнятості дає змогу знаходити найефективніші підходи до вирішення принципових і загальних для різних регіонів питань, подавати допомогу регіонам з несприятливою ситуацією.

Згідно із законодавством державна служба зайнятості надає послуги із забезпечення зайнятості населення безплатно. Діяльність державної служби зайнятості фінансується за рахунок передбачених на такі цілі коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Основними завданнями державної служби зайнятості є:

• розробка і здійснення заходів щодо реалізації державної політики зайнятості, які забезпечують зайнятість працездатного населення та матеріальну допомогу громадянам на випадок безробіття;

• систематичне вивчення процесів на ринку праці і у сфері професійної зайнятості та професійного навчання, а також складання необхідних прогнозів для розробки і впровадження заходів щодо регулювання ринку праці та зайнятості робочої сили;

• раціональне й ефективне використання Державного фонду сприяння зайнятості населення;

• контроль за дотриманням законодавства про зайнятість державними і громадськими органами, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності.

Державна служба зайнятості відповідно до покладених на неї завдань:

• інформує населення про стан ринку праці, наявність вільних робочих місць і вакантних посад на підприємствах, в установах і організаціях, про послуги, що надаються службою зайнятості;

• консультує громадян з питань одержання роботи, у тому числі в інших населених пунктах держави, умов і оплати праці;

• інформує та консультує власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи щодо наявності незайнятої робочої сили на відповідній території, можливості забезпечення нею підприємств, установ і організацій, включаючи проведення переселення громадян і членів їх сімей з інших регіонів;

• веде облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, вільних робочих місць і вакантних посад, створює автоматизовані банки даних про потребу підприємств, установ і організацій у кадрах;

• здійснює добір і направлення на підприємства, в установи і організації незалежно від форм власності та господарювання працівників потрібних професій (спеціальностей) і кваліфікації, контроль за їхнім працевлаштуванням; веде первинний облік працевлаштування громадян, а також громадян, направлених на професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку і оплачувані громадські роботи; сприяє створенню додаткових робочих місць на підприємствах, в установах і організаціях для громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також на територіях пріоритетного розвитку; розробляє прогнози щодо структури робочих місць, потреби підприємств, установ і організацій у працівниках за їх професійним складом та визначає на цій основі обсяги і напрями професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних працівників та незайнятого населення; здійснює заходи щодо професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних працівників і безробітних як у навчальних закладах системи служби зайнятості, так і в інших навчальних закладах з урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів громадян з метою підвищення їхньої конкурентоспроможності на ринку праці;

бере участь у підготовці та реалізації державних і територіальних програм зайнятості, заходів щодо запобігання безробіттю; вносить до місцевих державних адміністрацій, виконавчих комітетів відповідних рад народних депутатів пропозиції про бронювання на підприємствах, в установах і організаціях до 5 % загальної кількості робочих місць для осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

бере участь в організації оплачуваних громадських робіт для осіб, зареєстрованих як безробітні, на підприємствах, в установах і організаціях комунальної власності та за договорами на інших підприємствах, в установах і організаціях; реєструє безробітних, здійснює їх працевлаштування, а також виплачує допомогу по безробіттю, подає матеріальну допомогу безробітному та членам сім'ї, які перебувають на його утриманні, видає безвідсоткові позики для зайняття підприємницькою діяльністю;

виплачує стипендії громадянам, які за направленням служби зайнятості проходять професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку;

• готує пропозиції щодо визначення територій пріоритетного розвитку, де збільшення кількості робочих місць заохочується державою;

• інформує населення про наявність навчальних закладів, центрів, курсів, технічних шкіл, комбінатів, пунктів підготовки та перепідготовки кадрів, про умови навчання в них;

• здійснює роботу з питань організації професійної діяльності громадян України за кордоном;

• видає сертифікати комерційним організаціям, що надають послуги, пов'язані з профорієнтацією, підвищенням професійного рівня та підготовкою до роботи громадян за новою професією, а також сприяють працевлаштуванню громадян у період тимчасового перебування їх за кордоном;

• готує пропозиції про доцільність і можливість залучення та використання іноземної робочої сили, сприяє іноземним громадянам у професійній діяльності;

• здійснює контроль за дотриманням державними і громадськими органами, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності та господарювання законодавства про зайнятість населення. Вживає заходів щодо запобігання незаконному використанню робочої сили;

• розробляє статистичну звітність про стан ринку праці, забезпечує її достовірність і своєчасне подання;

• веде облік та складає звіти про витрачання коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення.

Державний центр зайнятості Міністерства праці України несе відповідальність:

• за проведення на території держави єдиної політики зайнятості, організаційно-методичне забезпечення діяльності місцевих ланок державної служби зайнятості;

• за створення і розвиток матеріально-технічної, виробничої, поліграфічної бази державної служби зайнятості всіх рівнів;

• за створення на основі автоматизації та комп'ютеризації єдиної республіканської інформаційно-довідкової системи державної служби зайнятості;

• за формування системи професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки незайнятих громадян;

• за організацію підготовки кадрів для державної служби зайнятості та створення ефективної системи підвищення кваліфікації її працівників;

• за раціональне використання коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення;

• за визначення оптимальної структури і чисельності працівників місцевих органів державної служби зайнятості, економне витрачання коштів на її утримання;

• за діяльність підприємств, установ служби зайнятості.

Діяльність державної служби зайнятості України повинна відповідати становищу, яке склалося на вітчизняному ринку праці. Зміни попиту і пропозиції робочої сили на загальнодержавному та регіональних ринках праці потребують відповідних корективів у діяльності державної служби зайнятості. Якщо у 1991-1995 pp. рівень офіційно зареєстрованого безробіття становив лише 0,2-0,3 % загальної чисельності працездатного населення у працездатному віці, то починаючи з 1996 р. стрімко збільшується пропозиція робочої сили.

Рівень зареєстрованого безробіття на початок жовтня 2002 р. у середньому по Україні становив 3,6 % працездатного населення у працездатному віці. Порівняно з початком 1998 р. він підвищився в 1,6 раза, а порівняно з початком 1993 р. —у 15 разів. Так, у Закарпатській, Житомирській та Волинській областях рівень зареєстрованого безробіття становив 7 %, у Рівненській та Тернопільській — 8 % (див. рис. 1.2). Водночас збільшується кількість працівників, звільнених з підприємств (установ, організацій) у зв'язку зі змінами в організації виробництва й скороченням штату. Якщо в 1992-1993 pp. по допомогу до служби зайнятості звернулася лише половина вивільнених працівників, то починаючи з 1997 р. практично всі вивільнені працівники зареєструвалися в центрах зайнятості.

За офіційними матеріалами, станом на 1 січня 2002 р. чисельність громадян, які мали статус безробітного, щодо початку грудня минулого року збільшилася на 2,7 % і становила 1008,1 тис. осіб, що на 12,7 % менше, ніж на відповідну дату 2001 р.

Із кожних 100 безробітних, які перебували на обліку на початок 2002 p., кожний другий працював за робітничою професією, кожний третій обіймав посаду службовця, решта — особи без професії або такі, які займали місця, що не потребують спеціальної підготовки. Динаміка цього показника наведена в таблиці 1.1.

Слід відзначити, що загострення ситуації на ринку праці впродовж грудня 2001 р. в основному пояснювалося збільшенням безробіття в сільській місцевості. Так, кількість зареєстрованих сільських безробітних за цей місяць зросла на 7,1 % і становила на початок січня 311,4 тис. осіб, або 4,8 % працездатного сільського населення. Водночас рівень зареєстрованого безробіття міських мешканців залишився без змін і на початок січня становив 3,3 %.

Попит на робочу силу обумовлює можливості Державної служби зайнятості щодо забезпечення роботою незайнятих громадян. За сприяння цієї установи у грудні 2001 р. було працевлаштоване 54,1 тис. осіб, що на 18,7 % менше, ніж у листопаді, проте на 24,4 % більше, ніж за відповідний місяць 2000 р. Серед працевлаштованих осіб майже половину становили жінки, кожний третій мав вік до 28 років, кожний восьмий потребував особливого соціального захисту. Структура чисельності незайнятих громадян, які перебували на обліку у службі зайнятості, наведена в табл. 1.2.

Як свідчать дані таблиці 1.2, велику питому вагу (63,74 %) серед незайнятого населення становлять жінки, молоді матері. Проблеми трансформації українського суспільства, переходу до ринкових відносин створили хвилю "жіночих проблем" на ринку праці України.

Жінки становлять понад половину всієї сукупної робочої сили в українській економіці. Чотири п'ятих жінок працездатного віку належать до економічно активного населення, тобто працюють або зайняті пошуком роботи. Значна їх кількість (понад 40 відсотків працюючих жінок) мають вишу або середню освіту. Серед чоловіків цей показник становить 35 %.

Динаміка зареєстрованого безробіття серед жінок в Україні на кінець 2001 р. має виразну тенденцію, на що вказують дані табл. 1.2 і 1.3 та рис. 1.2 і 1.3.

Певним чинником, що негативно впливає на становище жінки на ринку праці, є деформована структура підготовки фахівців деяких спеціальностей. Це від самого початку передбачає неефективність використання спеціалістів, оскільки підготовка кадрів у багатьох випадках відбувається на кон'юнктурній основі. Чимало державних і більшість приватних навчальних закладів здійснюють підготовку та перепідготовку кадрів з вузького кола спеціальностей без урахування справжньої потреби на ринку праці. Тому, крім традиційно діючих професій вчителя та лікаря, ринок праці переповнений менеджерами, бухгалтерами, аудиторами, працівниками комп'ютерної техніки, що створює додаткові труднощі у трудових відносинах з урахуванням статевих ознак.

Перехід до ринкових відносин супроводжувався складними негативними соціальними процесами, що боляче позначилося саме на жінках. Так, у 2001 р. на обліку у службі зайнятості перебувало 655,7 тис. жінок. Статус безробітного мали усього 3,68 % населення, у тому числі 4,79 % жінок і 2,6 % чоловіків [33].

Становище жінок України на ринку праці визначається:

• прискореними масштабами вивільнення жінок з підприємств і організацій;

• набагато більшим навантаженням на одну жіночу вакансію порівняно з чоловічим показником;

• ускладненням процесу працевлаштування жінок. Ринкова трансформація суспільства (зміна форм власності, прискорення структурної перебудови, формування конкурентного середовища) об'єктивно потребує вивільнення з підприємств надлишку робочої сили [ЗО].

Поза сферою офіційної зайнятості опинилися переважно жінки та молодь, тенденція до жіночого безробіття за умов скорочення чисельності працюючих неухильно посилюється (табл. 1.2, рис. 1.2).

І хоча законодавством України визначено права й гарантії зайнятості для соціальне уразливих груп населення, реальний досвід свідчить про існування певних обмежень в економічній і політичній діяльності жінок, молоді й інвалідів.

Міністерство України у справах сім'ї та молоді разом із Міжнародною організацією праці у 2000 р. ініціювало проведення конференції, присвяченої проблемам українських жінок на ринку праці і визначенню реальних шляхів їх вирішення як з боку державних установ, так і громадських, неурядових об'єднань самих жінок.

Україна ратифікувал