Сутність безробіття, його види та причини

 

Важливою проблемою макроекономіки є безробіття. Це явище надає найбільш прямий і сильний вплив на людину.

Багато науковців приділяють свою увагу безробіття населення, зокрема: Д.М. Кейнс, Карл Маркс, Томас Мальтус, Артур Оукен.

Першу спробу пояснити сутність безробіття зробив англійський економіст Т.Мальтус. Він пояснив його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Причину такого явища він вбачав у вічному біологічному законі, властивому всім живим істотам, - розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість засобів до існування. Ця теорія з певними модифікаціями існує й нині. Засобами усунення безробіття Мальтус і неомальтузіанці вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності та ін.

У середині 50-х рр. виникла технологічна теорія безробіття, згідно з якою його причиною є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Боротися з безробіттям на думку її авторів слід через обмеження технологічного прогресу, його сповільнення.

Дж. Кейнс помітив, що із зростанням національного доходу не весь доход споживається, його частина йде на заощадження, але вони не обов'язково стають інвестиціями. При падінні стимулів до інвестування виробництво не зростає і навіть може зменшуватися, що призводить до безробіття.

К. Маркс (друга пол. XIX ст.) вважав, що з технічним прогресом зростає маса і вартість засобів виробництва, що приходяться на одного працівника. Це призводить до відносного відставання попиту на працю від темпів нагромадження капіталу, що є причиною безробіття. Також однією з причин безробіття К. Маркс вважав циклічність розвитку.

А. Пігу обґрунтував тезу, що на ринку праці діє недосконала конкуренція. Підприємцю вигідніше заплатити високу заробітну плату одному висококваліфікованому фахівцю і при цьому скоротити робочий персонал.

Найпоширенішою в наш час є кейнсіанська теорія безробіття. Згідно з якою його причиною є недостатній сукупний попит на товари. Держава, підвищуючи доходи, або знижуючи податки, може збільшити в економіці суспільний попит, що зумовить зростання попиту на робочу силу, а це, всвою чергу, знизить рівень безробіття.

Ще одна концепція безробіття (класичний підхід) не вбачає у безробітті серйозної економічної проблеми, оскільки причиною його вважає надто високу заробітну плату, а в умовах вільного ринку такий стан довго зберігатися не може. Дійовим заходом проти безробіття вважається зниження заробітної плати до рівня економічної рівноваги.

Марксистська теорія пояснює безробіття закономірностями розвитку капіталістичного способу виробництва, насамперед законів конкурентної боротьби, які змушують капіталістів збільшувати інвестиції, вдосконалювати техніку, що зумовлює відносне збільшення витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на робочу силу, що веде до зростання органічної будови капіталу і збільшення безробіття. У Марксовій теорії це отримало назву всезагального закону капіталістичного нагромадження.

Безробіття за Кейнсоном - це зворотна функція сукупного попиту. «Обсяг зайнятості абсолютно певним чином пов'язаний з об'ємом ефективного попиту». Недостатній обсяг ефективного попиту обумовлює млявість інвестиційного процесу і, отже, неможливість забезпечення зайнятості, що веде до зростання безробіття. Вихід з цієї ситуації Кейнс бачив у підвищенні ролі держави у формуванні сукупного попиту за рахунок збільшення державних витрат, насамперед - на інвестиційні товари.

Безробіття за Марксом — це складне соціально-економічне явище, при якому частина економічно активного населення не має роботи й заробітку.

Безробіття за Мальтусом – це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Безробіття за Оукеном – це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї.

Безробіття – невід’ємна властивість ринкової системи господарювання. Про це свідчить історія розвитку ринкової економіки.

Згідно із класичною теорією, причиною безробіття є перевищення ставки заробітної плати над її рівноважним рівнем. Висока заробітна плата приводить до збільшення сукупної пропозиції праці та зниження попиту на неї, в результаті чого виникає безробіття [9, с.149].

Кейнсіанське трактування безробіття стверджує що, воно виникає через «жорстку» заробітну плату у відповідь на переміщення кривої попиту на працю до позиції, яке викликано зниженням сукупного попиту в економіці. При цьому рівень заробітної плати не змінюється, як передбачає класична теорія, внаслідок чого виникає розрив між рівнем попиту і пропозиції при фіксованій заробітній платі.

Марксистською теорією виникнення безробіття пояснюється тим, що з розвитком науки і техніки підприємці все більшу частину прибутку вкладають у капітал і меншу — в заробітну плату, і таким чином, капітал заміщує робочу силу [3, с.89].

У Законі України «Про зайнятість населення» зазначено, що безробіття – соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування; безробітною вважається особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи [5].

Питання регулювання зайнятості та безробіття знайшли відображення у працях вітчизняних науковців, таких як: С.І. Бандура, В.В. Близнюк, Д.П. Богині, І.К. Бондар, Е.М. Лібанової, Ю.М. Маршавіна та багато інших. Це свідчить про те, що безробіття не було предметом самостійного дослідження в Україні.

За умови неповної зайнятості фактичний обсяг виробництва менший потенційного і частина працездатного населення не має можливості працевлаштуватися, виникає вимушене безробіття. В умовах неповної зайнятості частина трудового потенціалу країни не використовується у зв’язку з перевищенням пропозиції над попитом робочої сили. Рівень зайнятості в національній економіці характеризується за допомогою показника рівня безробіття. Міжнародною організацією праці (МОП), все населення можна поділити на три категорії (див.рис. 1.1):

· зайняті – особи, що виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день;

· безробітні – особи у віці 15–70 років, які не мають роботи, але активно її шукають або чекають, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно: без роботи, робить активні спроби знайти роботу, готова відразу ж стати до роботи.

Зайняті і безробітні становлять робочу силу, або економічно активне населення в даний момент часу.

· особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення – це перш за все люди у віці до 16 років, а також ті, хто перебуває в спеціалізованих установах; до цієї категорії належать і особи, що вибули зі складу робочої сили – дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботу, бо навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі або просто не шукають роботу [1, с.51].

У країнах перехідної економіки головними причинами високого рівня безробіття є:

– недосконале трудове законодавство, як результат компромісу між вимогами працівників, профспілок і держави, посилює негнучкість ринку праці, зменшує питому вагу живої праці через скорочення попиту на неї підприємців;

– трансфертні платежі, що впливають як на зниження, так і підвищення безробіття;

– недостатня професійна і територіальна мобільність робочої сили;

– недостатній розвиток програм зайнятості;

– низький рівень і статус системи освіти, професійної підготовки і перепідготовки;

– брак інформації про вільні робочі місця;

– низька економічна активність різних груп населення.

Неокласична школа визнавала безробіття природним явищем, що виконує функцію кругообороту незайнятої частини працездатного населення.

Кейнсіанська школа причину безробіття вбачала в недостатньому сукупному попиті. Держава, підвищуючи доходи або знижуючи податки, може збільшити в економіці сукупний попит, що викличе зростання попиту на робочу силу. А це, в свою чергу, знизить рівень безробіття.

Суть іншого пояснення причин безробіття витікає з того, що безробіття є результатом деформації і негнучкості ринку праці. В цьому випадку важливими заходами щодо подолання безробіття є створення гнучкішої структури заробітної плати, проведення на ринку робочої сили стимулюючої політики, яка за допомогою бірж праці, перекваліфікації тощо, поєднає безробітного з вільним робочим місцем. Причини безробіття:

- структурні зміни в економіці;

- циклічний розвиток економіки;

- розвиток НТП;

- нерівномірність розвитку і розміщення продуктивних сил;

- пошук нових, престижніших або вище оплачуваних робочих місць;

- обмеженість попиту на товари і послуги тощо.

Отже, основною причиною виникнення безробіття є порушення рівноваги на ринку робочої сили. Ця нерівновага особливо посилюється в періоди економічних спадів, воєн, стихійних лих. Безробіття є макроекономічною проблемою, яку формують такі чинники:

- зниження темпів економічного розвитку спричинює зменшення кількості робочих місць, порушення збалансованості кількості працівників і кількості робочих місць;

- недостатній сукупний попит;

- сезонні коливання виробництва, що викликають зміни у попиті на робочу силу;

- інфляція викликає скорочення капітальних вкладень, зниження реальних доходів населення, що викликає збільшення пропозиції зі зменшенням попиту на робочу силу;

- співвідношення цін на фактори виробництва, яке веде до переважання працеощадних технологій;

- науково-технічний прогрес, що збільшує диспропорції між попитом і пропозицією робочої сили.

Крім того, діють і демографічні фактори – це зміни чисельності населення і зміни статево-вікової структури.

Тому основною метою ефективної політики на ринку праці повинно бути формування гнучкої системи перепідготовки і допомоги безробітним, створення стимулів для безробітних в пошуку нових робочих місць.

Типи та форми безробіття

З огляду на обставини, через які виникає безробіття, виділяють дві основні форми безробіття: добровільне (природне) і вимушене (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Форми та типи безробіття

Добровільне (природне) безробіття може виникнути з різних причин, які не залежать від кон’юнктури на ринку праці. Воно поширене серед працівників низької кваліфікації, у країнах, де занадто високі податки на доходи, або може виникати через певні сімейні обставини. В залежності від причин розрізняють наступні типи добровільного безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, добровільне та інституціональне.

Фрикційне безробіття виникає через особисті причини. Деяких людей не влаштовує рівень зарплати або умови праці, які не відповідають вимогам індивіда чи його кваліфікації, тому вони залишають роботу, а пошуки нового робочого місця потребують певних затрат часу, можливо, переїзду на нове місце проживання. Такий тип безробіття вписується у плинність кадрів і змушує наймачів створювати належні умови для працюючих, забезпечувати достатній рівень зарплати, щоб утримати працівника на робочому місці.

В залежності від мотивів зміни роботи розрізняють безробіття очікувань і спекулятивне безробіття. Безробіття очікувань виникає, коли до нової роботи можна приступити через деякий час, а спекулятивне – коли за тимчасового зниження реальної зарплати деякі працівники залишають роботу, очікуючи, що у майбутньому ставка зарплати підвищиться. Головною ознакою фрикційного безробіття є недовготривалість [4, с.299]. На ринку праці у таких випадках можна досить швидко знайти потрібне місце роботи.

Структурне безробіття пов’язане зі змінами у структурі виробництва, спричиненими змінами у попиті або технологічними нововведеннями. На ринку праці виникає невідповідність кваліфікації частини робітників новим вимогам. Деякі галузі, які виробляють продукцію, що перестала користуватись попитом, попадають в розряд депресивних, у той час як виникають нові галузі, які швидко розвиваються і пред’являють попит на робочу силу нової кваліфікації. В цій ситуації виникає загроза втрати роботи для працівників із застарілою кваліфікацією. Щоб мати можливість працювати, їм потрібно перекваліфіковуватись, здобувати нову професію. Ті, хто не можуть цього зробити за віком, станом здоров’я чи іншими обставинами, надовго втрачають роботу, незважаючи на наявність на ринку праці робочих місць.

Різновидом структурного безробіття є конверсійне безробіття, пов’язане з переорієнтацією оборонних галузей на випуск цивільної продукції. Зміна структури виробництва має суперечливі наслідки. З одного боку, це явище прогресивне, оскільки покращується технологія або форми організації виробництва, а нові товари краще відповідають попиту споживачів.

Структурне безробіття значно триваліше у порівнянні з фрикційним, воно потребує багато часу для перепідготовки і переміщення великої кількості працівників, хоч зрештою приводить до якісних змін у кваліфікаційно-професійній структурі робочої сили.

До циклічного безробіття призводить спад виробництва, тобто та фаза економічного циклу, яка пов’язана з кризовими явищами в економіці та характеризується недостатністю сукупних витрат. Рівень безробіття підвищується, коли сукупний попит на товари і послуги зменшується і скорочується зайнятість. В періоди економічного спаду циклічне безробіття доповнює фрикційне і структурне, а в періоди циклічного підйому воно відсутнє.

Добровільне безробіття – безробіття, яке існує за наявності вільних робочих місць. Така ситуація виникає внаслідок того, що особи працездатного віку не влаштовуються на роботу через недостатній рівень заробітної плати, низький зміст праці тощо, але приступили б до роботи, якби плата була вищою [2, с.53].

Інституціональне безробіття обумовлене правовими нормами. Високі соціальні виплати безробітним сприяють подовженню терміну влаштування на роботу, тим самим збільшується кількість безробітних. Подібні наслідки викликають також високі прогресивні ставки оподаткування доходів. Часом вигідніше буває не працювати і отримувати допомогу з безробіття із соціальних фондів, ніж працювати і отримувати таку ж суму доходу після сплати податків. Введення високого гарантованого рівня мінімальної зарплати також підвищує безробіття, оскільки роботодавці обмежують попит на робочу силу, якщо мінімальна зарплата вища за рівноважну ринкову ставку. Оперативність роботи служби зайнятості та повнота інформації про наявність вакансій на ринку праці також впливають на рівень інституціонального безробіття [4, с.299].

Вимушене безробіття – тип безробіття, коли людина працездатного віку не працює з незалежних від неї причин, вона може і хоче працювати, має достатню кваліфікацію, шукає роботу але не може знайти її, бо немає вільних робочих місць. Серед форм вимушеного безробіття найбільш поширеними є такі: плинне(поточне), приховане, відкрите, аграрне, застійне, сезонне, технологічне, конверсійне.

Плинне (поточне) безробіття зумовлене передусім циклічним характером розвитку економіки, кризами надвиробництва та перевиробництва та інші; це частина промислової резервної армії праці, яка то позбувається роботи, то знову знаходить її.

Приховане безробіття виникає тоді, коли існує часткова зайнятість, тобто працівники працюють неповний робочий день (тиждень, місяць, рік) без збереження заробітної плати. Такі люди є частково безробітними, хоча й входять до категорії зайнятих. Відкрите безробіття означає існування явно незайнятого населення, приховане — наявність формально зайнятого населення. Приховане безробіття можні поділити на:

– вимушену неповну зайнятість, коли людина працює неповний робочий день або тиждень;

– кваліфікаційне безробіття – людина працює не за своїм рівнем майстерності;

– функціональне безробіття, яке виникає, якщо працівник, який навіть зарахований на ту чи іншу посаду за фахом, зайнятий цілий робочий день, але не виконує своїх обов’язків, а є лише присутнім на роботі.

Аграрне безробіття зумовлене витісненням дрібного виробництва великим і розоренням дрібних товаровиробників у сільському господарстві.

Застійне безробіття визначається нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення, коли частина працездатного населення живе випадковими заробітками, охоплює найстійкіший контингент безробітних — бідних, бродяг, бомжів та ін.

Сезонне безробіття деякі відносять до фрикційного, а інші – до структурного, але воно зумовлене специфічними умовами виробництва, яке носить сезонний характер. Цей вид безробіття поширений у сільському господарстві, лісництві, мисливстві, у риболовецькій, туристичній, будівельній галузях. Він виникає через об’єктивні причини природного характеру. Його не відносять до серйозних соціально-економічних проблем, оскільки це безробіття повторюване і цілком прогнозоване, тому працівники цих галузей добре адаптуються до специфічних умов праці. Коли закінчується сезон в основній галузі, люди виїжджають на тимчасову роботу в інші регіони, або вдаються до само зайнятості.

Технологічне безробіття пов’язане з ліквідацією робочих місць внаслідок модернізації, впровадження нової техніки і технології. Науково-технічний прогрес породжує суперечливі процеси. З одного боку, ручну працю замінює машинна, тому багато працівників вивільняється. Але одночасно з вивільненням робітників можуть відкриватись нові робочі місця, з’являється попит на робочу силу з новими навичками, цим технологічне безробіття близьке до структурного.

Конверсійне безробіття виникає в зв’язку із скороченням галузей військово-промислового комплексу в економіці.

Виявлено, що безробіття неоднакове в різних демографічних групах. Найвищий його рівень спостерігається серед молоді та жінок. Молодіжне безробіття виокремлюється як проблема з огляду на її важливість для суспільства. Ринок виявляється не готовим забезпечити робочими місцями масовий приплив робочої сили у вигляді випускників вищих навчальних закладів, коледжів, шкіл. Найбільше від безробіття страждають підлітки у віці 16-19 років, так звані тінейджери, особливо в тих країнах, де уряди докладають недостатньо зусиль для створення спеціальних програм молодіжного працевлаштування. Жіноче безробіття певною мірою є відображенням гендерної рівності у суспільстві.

Регіональне безробіття виникає через специфічні причини історичного або демографічного плану. Проблема регіонального безробіття не може бути вирішена на місцевому рівні, а потребує розробки загальнонаціональних програм [2, с.53].

Безробіття також поділяється на такі основні групи: абсолютне та відносне безробіття.

Абсолютне безробіття – таке, що виникає, коли робочих місць менше, ніж працездатного населення (тобто у результаті перенаселення).

Відносне безробіття виникає тоді, коли в одному місці спостерігається надлишок робочої сили, а в іншому – її дефіцит.

За тривалістю розрізняють постійне (тривале) та тимчасове безробіття.

Отже, в усіх країнах з ринковою економікою загальний рівень безробіття коливається з року в рік, але ніколи не опускається до нуля. Як правило, навіть у фазі піднесення, коли обсяги виробництва досягають максимального значення, існують особи, які не працюють, хоч і можуть знайти роботу.